Крім знищення цивільної інфраструктури, вбивства людей, катування та примусової депортації цивільного населення, які вчиняли російські окупаційні війська на Київщині в березні цього року, було місце й іншим видам воєнних злочинів. Їх документують українські та міжнародні правозахисні організації.

Журналісти МІПЛ [2]побували в одній із польових місій організації Truth Hounds у складі групи з представників Азербайджану, Грузії та України. Фіксували руйнування музею у селищі Іванків. Там зберігалися картини народної художниці України Марії Примаченко.

Хто рятував картини з охопленого пожежею музею, чому місцеві вважають обстріл музею невипадковим і як документалісти працюють із доказами воєнних злочинів росіян — читайте в матеріалі. 

Читайте також: Як рятували картини Примаченко з вогню під час окупації (ВІДЕО) [3]

Снаряд прилетів із боку наступу російських військ

Краєзнавчий музей в Іванкові розташований неподалік центру села — від центральної площі потрібно пройти через місцевий парк. Згоріле та напівзруйноване приміщення музею стоїть край парку, а за ним — приватний сектор. Там живуть люди.

У краєзнавчий музей в Іванкові потрапив російський снаряд. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Група документалістів натрапляє на місцеву жительку Наталію Харитонову. Вона — директорка центру дитячої творчості. Саме вона з чоловіком та сусідами рятувала картини Марії Примаченко з музею.

Наталія Леонідівна паралельно зайнята хатніми справами, але погоджується розповісти про те, свідком чого стала в лютому-березні цього року.

Місцева жителька Наталія Харитонова стала свідком пожежі у краєзнавчому музеї Іванкова. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Після початку вторгнення, 25 лютого, в Іванкові був бій. Близько 10-ї години ранку російські війська почали обстрілювати село з артилерії. Люди сховалися в підвалах. За годину обстріли вщухли і місцеві вийшли подивитися на пошкодження.    

«Це для нас був шок і жах, — каже Наталія. — Побачили, що один снаряд упав біля сусідів, вибило ворота, посікло гараж. А другий снаряд впав на дах музею, злетів лист заліза, але стіни були цілі».

У музеї злетів лист заліза на даху, але стіни вціліли. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Влучання прийшлося саме над великою залою музею, де раніше висіли картини Примаченко. Та ще напередодні, 24 лютого, працівники музею їх зняли і сховали у кадуб — велику діжку. Таке розпорядження дала завідувачка відділу культури Надія Бірюк. 

Іноземні документатори акцентують на тому, звідки саме прилетів снаряд. Наталія Харитонова упевнено відповідає: «З Чорнобильського напрямку». Тобто з того боку, звідки наступали росіяни. 

Інше важливе питання: чи розміщувалася поруч із музеєм українська військова техніка?

«Ні, за весь цей час ані військових, ані тим більше військової техніки на цьому краю ми не бачили», — стверджує пані Наталія. 

Читайте також: Російські звірі та культурні чистки. Як окупанти руйнують українські музеї й вивозить мистецтво [4]

З палаючого музею витягували картини

Того дня, каже жінка, погода була вітряна. Її чоловік після обстрілів пішов оглядати вулицю, чи не потрібна комусь часом допомога. Повертаючись, побачив, що в приміщенні музею пожежа.

Чоловік Наталії помітив, що почалася пожежа у музеї. Фото з соцмереж

«Ми вибігаємо на вулицю і починаємо вибивати в музеї вікна, щоб врятувати картини. Нас там зібралося людей десять», — розповідає Наталія.

Її чоловік разом з іще двома односельцями залізли всередину приміщення, почали витягувати експонати. Першим ділом рятували картини Примаченко. Їх у музеї було 14. Ще був портрет Марії Примаченко авторства Анни Ігнатюк. Всі вони вціліли. 

«Ось тут у дворі простелили рядно і почали складати у нас», — каже Наталія.

Під час пожежі місцеві встигли винести експонати. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Коли картини були в безпеці, рятували й інші експонати — рушники Ганни Верес, раритетні фотознімки з історії села. А середньовічні кам’яні сокири знайшли згодом у попелі — вони потріскалися, але їх також зберегли. 

Після музею люди побігли рятувати документи з місцевого ЦНАПу, який також горів. Виносили папери та системні блоки. 

Пані Наталія припускає, що росіяни цілеспрямовано били по цивільних об’єктах.

Читайте також: Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [5]

Наталія вважає обстріл музею невипадковим. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

«Я не думаю, що це випадковий обстріл, бо тоді тут було б багато руйнувань, зокрема і будинків. А тут тільки три влучання, одне з яких — у музей», — говорить Наталія. 

Відомо про щонайменше шістьох загиблих під час окупації

Жінка розповіла і про інші злочини, які вчинили російські військові під час окупації Іванкова.  «Мого однокласника вбили. Він із сином їхав забирати своїх вівчарок. Син, кажуть, щось знімав на вулиці. І їх розстріляли. Однокласник загинув, а син вижив», — каже Наталія. 

Жінка знає про щонайменше шістьох загиблих під час окупації Іванкова. При цьому, каже, росіяни тривалий час не давали рідним забрати їхні тіла.

Наталія Харитонова розповідає документаторам Truth Hounds про воєнні злочині в Іванкові. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Описи всіх цих випадків та свідчення Наталії Харитонової отримають міжнародні організації та слідчі органи, які займаються розслідуванням воєнних злочинів російських військових в Україні. 

Зазначимо, що в Україні зафіксовано понад десять зруйнованих історичних та культурних пам’яток під час російсько-української війни. Серед них Свято-успенський собор та Анатоніївський храм у Харкові, Свято-Покровська церква у Малині, Храм Різдва Пресвятої Богородиці у В’язівці на Житомирщині, храм Святого Георгія в Заворичах Броварського району, бібліотека для дітей та юнацтва в Чернігові, Святогірська лавра на Донеччині. 

Читайте також: Что путин не понял про украинцев [6]

Фахівці Truth Hounds документують воєнні злочини з часів російсько-грузинської війни 2008 року. Також команда працювала над документуванням непропорційного застосування сили правоохоронцями в Єревані впродовж 2015-2016 років та в Білорусі навесні 2017 року. 

Документатори здійснили понад 50 польових місій з виявлення фактів воєнних злочинів на сході України та в Криму у співпраці з брюссельською організацією International Partnership for Human Rights, а також три десятки місій в рамках інших проєктів.

—

Артур Пріхно,  опубліковано у виданні МІПЛ [7]

В тему: 

• Як російська культура вбиває [8]
•  Тімоті Снайдер: «Війна в Україні – це колоніальна війна» [9]
• Письменник бурятського походження, який живе у США про окупантів: «Вони не буряти, а росіяни» [10]
• Геноцидна логіка путінської війни закликає вбивати українців [11]
• Пушкін – це «їхнє все», і вони разом із ним – і мертві, й мертво-живі, і мертвонароджені [12]