Світ зразка початку 2024 року став крихкішим і вразливішим передусім внаслідок нерішучості та зволікання ухвалення важливих для світової безпеки рішень. "Ера миру закінчилася. Ми перейшли до передвоєнного світу". Це головна цитата з промови британського міністра оборони Гранта Шаппса 16 січня.

Імовірно, що Україна опиниться 2024-го повністю без допомоги Вашингтона. А допомога від Євросоюзу лише трохи поступатиметься рівню допомоги з боку США та ЄС 2022-го та 2023 року. Тобто, якщо 2022-го від США та ЄС ми отримали 32,7 мільярда доларів, 2023-го – близько 37,3 мільярда доларів, то 2024-го потенційна допомога винятково від ЄС становитиме 31 мільярд доларів.

Тож навіть за відсутності американської допомоги ситуація для України 2024 року не видавалась би критичною. Це переводить перспективи до оформлення ешелонованої оборони та накопичення ресурсів на 2025 рік. Але в разі допомоги США потужність ЗСУ може збільшитись у рази – насамперед за рахунок паритету в боєприпасах та артилерії.

"Розумні", програмовані боєприпаси та високоточна артилерія, а ще ракети можуть стати перевагами, що не тільки нівелюватимуть більшу чисельність у РФ особового складу та техніки, а і стануть передумовою перемоги. Проте все слід розглядати крізь призму саме нашої війни, яка насправді є проміжною версією між війнами минулого та майбутнього.

Читайте також: Путінська Росія з ядерною дубиною проти цивілізованого світу [2]

НОВІ ЗАСОБИ УРАЖЕННЯ ТА ВОЄННА БУХГАЛТЕРІЯ

Цілком слушним був заклик уже ексголовнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного компенсувати воєнні виклики й загрози Москви та всі суміжні негативні ризики для України саме технологічними перевагами.

Стаття генерала Залужного прикметна тим, що про виняткову роль нових дешевих сучасних технологій сказав не вчений, не промисловець, а військовий. І річ не в тому, що потужні й коштовні ракети або інші бойові платформи Україні менш важливі, а в тому, що до їх створення та масштабування Україні в нинішніх умовах "дотягнутися" в рази важче. Без партнерів це буде неможливо.

До речі, колишній головком із перших днів керівництва військом найбільше уваги приділяв автоматизації управління військами і зброєю. Він є співавтором вагомої аналітичної роботи про перспективи роботизованих систем у ЗСУ. Залужний небезпідставно вважав, що, відповідно до умов сучасної війни, чи не основним варіантом здобуття переваги є опанування всім арсеналом порівняно дешевих, новітніх та вкрай ефективних засобів, які швидко розвиваються. Фактично це слова про розвиток "москітної стратегії", ідеї якої ми також невпинно підтримували з вересня 2019-го, відколи десяток дешевих дронів від парамілітарного угруповання потужним ударом вплинув на всю нафто­переробну галузь Саудівської Аравії.

Той "історичний епізод" із масовим використанням дешевих технологій мав і інший важливий вимір, який, напевно, досліджували в українського головкома та з якого зробили висновки. Ідеться про здатність дешевих технологій "перевантажувати" та часом перевершувати надзвичайно коштовні системи. Уже в лютому 2024 року під час оборонної виставки World Defense Show в Ер-Ріяді командування Королівських ВПС Саудівської Аравії несподівано розповіло, що 2019 року одна з їхніх батарей ЗРК Patriot за 48 секунд змогла збити шість балістичних ракет, якими єменські хусити намагались уразити критичну інфраструктуру країни, інші чотири ракети досягли цілей.

Читайте також: Чому Україна зараз програє у стратегічній адаптації до війни [3]

Справді, на перший погляд маємо дивовижний приклад відбиття масованої ракетної атаки за мізерний проміжок часу, однак цей епізод демонструє і рівень навантаження системи ППО, а також можливості зумисного їх "перевантаження" відносно дешевими балістичними ракетами малого радіуса дії.

Фахівці вважають, що для перехоплення ракет єменських хуситів довелося використати не менш як 12 ракет до системи ПРО Patriot. А це витрати на відбиття атаки вартістю в десятки мільйонів доларів. Але багаті країни й далі діятимуть у такий спосіб – витрачатимуть шалені ресурси на випередження, щоб встановити запобіжники катастроф. І як свідчення цього саме на полях збройового шоу Саудівська Аравія замовила в Південної Кореї 10 батарей нових ­ракетних комплексів Cheongung 2 для покращення можливостей власної протиракетної та протиповітряної оборони на суму 3,2 мільярда доларів.

Можна згадати й те, що для перехоп­лення балістичної ракети єменських хуситів у лютому 2024-го американські військові використали нову загоризонтну зенітну ракету Standard Missile 6 вартістю понад 5 мільйонів доларів.

Повітряні сили ЗСУ також успішно оперували американськими протиракетними системами Patriot і навіть завдяки бездоганному збиттю російських ракет "Кинджал" зруйнували міф про непереможну диво-зброю. Яку це викликало реакцію у Кремлі, до речі, видно з повідомлень про нечувану кількість засуджених науковців-фізиків, причетних до створення в РФ гіперзвукової зброї.

Та слід пам'ятати, що ефективні системи ПРО надано Україні союзниками у вигляді допомоги, а вартість ракет-­перехоплювачів PAC-3 комплексу Patriot може сягати від 2 до 4 мільйонів доларів за штуку.

Вартість одного 155-міліметрового артбоєприпаса на кінець 2023-го становила близько 5,5 тисячі доларів, а в лютому 2024-го – 8 тисяч доларів. Це означає, що з 2021 року 155-міліметровий артилерійський боєприпас подорожчав удесятеро.

Від початку випуску в серію у 2000-х кожен американський снаряд M982 Excalibur Пентагон купував за неймовірні 100–150 тисяч доларів за собівартості десь у 40 тисяч. Пізніше вартість його дещо знизилася. Але, станом на листопад 2013-го, збройні сили США здійснили лише 700 бойових пострілів снарядами Excalibur. Чи така інтенсивність можлива під час російсько-української війни, коли противник випускав інколи по 10 тисяч снарядів щодня?

Для порівняння, вартість ударного дрона – 500–600 доларів. А вже вартість авіаційної бомби SDB, на основі якої за допомогою ракетного двигуна від давно списаних реактивних снарядів M26 було створено наземну високоточну версію GLSDB для HIMARS, становила близько 40 тисяч доларів на момент випуску. Але й це набагато менше за вартість сучасних "розумних" боєприпасів для артилерії.

Тому про коштовні ракетні, ракетно-­бомбові чи інтелектуальні артилерійські системи для ЗСУ генерал Залужний свідомо не говорив як про головний пріоритет на сьогодні.

Читайте також: Скільки кораблів втратили російські загарбники у Чорному морі? Від кресеру “Москва” до корвета “Сєрґєй Котов”  [4]

ЯК НАМ ПЕРЕМОГТИ РОСІЮ

Для розуміння того, які засоби та інструменти можуть забезпечити нам перемогу, доречно звернутися до до­свіду ще одного показового збройного протистояння, що спалахнуло на початку 2024 року. Ідеться про воєнні дії, розпочаті США та Великою Британією за підтримки коаліції держав регіону з єменськими хуситами. Цей приклад показує, яким важливим є момент об'єднання зусиль.

Для знищення злочинного московського режиму все-таки потрібна антипутінська коаліція – група держав, які відверто проголосять (може, й не на офіційному рівні, але підтвердженням такого курсу стане принципово новий підхід до надання і спільного виробництва зброї) необхідність якщо не зміни політичного ладу в РФ, то приборкання чинного режиму зі шлейфом військових злочинів. Це потрібно для збереження безпеки на планеті.

Таке рішення може бути відверто задекларованим або залишатися непублічним. Головний його наслідок – надання Україні всіх видів зброї, яких вона потребує для звільнення своїх територій. У тому числі купівля необхідної зброї у третіх країн. Бо якщо хусити – навіть не країна, а воєнізоване угруповання, що діє на території Ємену та з січня 2021 року визнане США терористичною організацією, – мають величезну кількість далекобійного озброєння, то хіба це не ганьба усьому світові та й самій Україні?

За довжиною "ракетної руки" це угруповання перевершує Україну майже на порядок! Згадаємо лише те, що, крім балістичних ракет Ghadr-F дальністю дії 2000 км, хусити мають значну кількість іранських клонів. Наприклад, версію іранської Rezvan із дальністю ураження 1400 км, твердопаливну ракету Khaybar Shekan дальністю дії 1450 км як розвиток іранської Fateh-110, а також іранські Zolfaqar дальністю дії до 700 км. Окрім балістичних ракет, у їхньому арсеналі також є крилаті ракети лінійки Quds, які визначають версіями іранських Soumar, – Quds-3 та Quds-4 мають дальність 2000 км. А також в арсеналі хуситів ще й відомий українцям Shahed-136 із дальністю дії 2500 км.

Читайте також: Американський пілот: F-16 можуть стати "руйнівним фактом для окупаційних сил"   [5]

Звісно, Україна існує не відірвано від світу, і справедливим є перелік означених викликів – від зменшення військової підтримки від ключових союзників до масштабування конфліктів і війн в інших регіонах світу. В України додатковий виклик – неспівставні людські ресурси у ворожої Росії. Та й нездатність Заходу облаштувати систему технологічного стримування Росії. І ексголовком має-таки рацію, коли каже, що дизайн і філософія війни змінилися. Тобто традиційні й зрозумілі цілі, як-от досягнення абсолютної переваги в повітрі, мають забезпечуватися сучасними засобами.

Надзвичайна інтенсивність війни та попередня неготовність України до неї – тобто відсутність тривалої підготовки до неї – не дають змоги розраховувати на великий арсенал сучасних засобів для війни нового покоління та змушують компенсувати цей шалений дефіцит нашвидкуруч, інколи й кустарним шляхом виготовленими засобами. Війна все більше стає комбінованою у застосуванні озброєнь, і цей симбіоз використання нової високотехнологічної, коштовної та порівняльно дешевої, швидко масштабованої зброї – відповідно, вибірково та масово, – поглиблюється з інтенсивністю самої війни.

Навіть модифікована, дещо застаріла зброя з елементами сучасних рішень – легкі бомби малого діаметра GLSDB, які Сили оборони отримали в лютому 2024 року, – яскравий приклад цього симбіозу. Не кажучи вже про "надзвичайну вибірковість" використання таких боєприпасів, адже перша партія – це всього 24 бомби GLSDB, або лише чотири високоточні залпи.

Навіть обіцяні в подальшому 750 тисяч боєприпасів не здатні повернути хід війни. Щоб трансформувати її у війну нового покоління, потрібно було б, щоб пів світу працювало тільки на війну, постачаючи всі типи ракет і бомб, а вже другою чергою – арт- чи танкових боєприпасів. Такі реалії. І цілком розуміючи вади у точності та дальності своїх засобів, Росія нав'язує тиск кількістю.

Тим часом неабияка винахідливість і кмітливість на полі бою допомагає Силам оборони України гідно протидіяти зростанню тиску противника. Українські військові першими почали казати про можливість часткової компенсації дефіциту артилерійських боєприпасів сучасними, достатньо дешевими та цілком ефективними дронами, які здатні точно посилати знов-таки більш дешеві боєприпаси в окопи й бліндажі противника, руйнувати й виводити з ладу його коштовну техніку.

Читайте також: Відповіді на п'ять ключових питань в другу річницу великої війни проти московитів [6]

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВОЄННИЙ УСПІХ 2024 РОКУ

Які все ж таки перспективи 2024-го та, можливо, 2025 року? Стратегічна помилка адміністрації Байдена 2023 року у вигляді занадто стриманої підтримки України та орієнтиру на виживання атакованої країни, а не на перемогу відданої західним цінностям нації в центрі Європи, вже призвела як до різкого загострення риторики Кремля щодо НАТО, так і до "нових вітрів" у регіоні Південно-Східної Азії.

На початок 2024 року Кремль вибудував небезпечну і, головне, дієву коаліцію. Тоді як Захід, навпаки, досі не оформив її. За подіями січня-лютого 2024-го можна казати про тимчасову втрату американського лідерства в НАТО. На тлі жахливої для Києва стриманості США та за ланцюговою реакцією – інших партнерів Україна вдруге, після осені 2022 року та літа-­осені 2023 року, втратила вікно можливостей та на початку 2024-го повернулася на позиції кінця 2022 року. Але з гіршими перспективами у вигляді зменшення людського потенціалу, виснаженої армії і не до кінця розв'язаної проблеми мобілізації.

Попри ризики, звільнення головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного відбулося-таки. Незамінних людей, звісно, немає. У фахівців є цілком обґрунтовані сподівання, що новий головком генерал-полковник Олександр Сирський здатен нести "важкий камінь" і тримати удари противника. Він довів свій особистий потенціал і під час оборони Києва, і під час контрнаступальної операції на Харківщині 2022 року. Але, оскільки в такій ротації не було необхідності, українське суспільство сприйняло її як прояв слабкості президента Володимира Зеленського.

Для України стало вітально необхідним зосередитися на подоланні складного 2024 року, ймовірно, без допомоги США, та накопиченні бойових спроможностей для цілеспрямованих атак противника. Повна ізоляція окупованого Криму від логістики, повне знищення Чорноморського флоту РФ та потужне ураження оборонної промисловості й суміжної інфраструктури, як-от нафтопереробні заводи та об'єкти електро­енергетики на європейській частині РФ, стали найбільш вагомими завданнями 2024-го, а можливо, й 2025 року.

Читайте також: Американський генерал, експосол США при НАТО Даглас Люте: "Ми надали Україні достатньо, щоб не програти, але замало для перемоги" [7]

Позитивне рішення Конгресу США щодо підтримки України приведе до того, що американська допомога "наздоганятиме" європейську. Це без сумніву, різко збільшило б можливості Сил оборони щодо успішної позиційної війни. А в разі отримання хоча б 400–700 балістичних та крилатих ракет відповідної дальності ЗСУ могли б розв'язати означені завдання.

Реалізація цих завдань на тлі належної підготовки глибоко ешелонованої оборони з потужними фортифікаційними спорудами та мінно-інженерним обладнанням для вдалої реалізації оборонної операції по всьому наявному та ймовірному фронту має забезпечити стійкість нації та час для перегрупування в розв'язанні ключових внутрішніх завдань.

Лютий вже дав свої вагомі уроки – їх треба швидко й ретельно засвоїти. Втрата Авдіївки – це свідчення, що тактичний успіх ворога є не просто зростанням небезпеки, а й ризиком його трансформацій у оперативний масштаб. Цього не відбулося тому, що у Кремля так само бракувало резервів. Звісно, відхід з Авдіївки не катастрофа, а наслідки низки взаємопов'язаних проб­лем – домінування противника в повітрі, дефіциту боєприпасів, виснаженості військ. Тільки 110-та бригада захищала місто практично два роки без ротації.

Але є й такі проблеми, про які намагалися не казати. А саме, відсутність достатньої кількості підготовлених резервів та відсутність підготовленого рубежу позаду військ, що стояли в обороні. Перше є наслідками мобілізаційної проблеми, що тягнеться з 2022 року, а друге – дивне повторення того, що було в Бахмуті. Обидві проблеми належать до невиконаного "домашнього завдання" України.

Читайте також: Якщо Україна вистоїть у 2024 році, Росія вже ніколи не зможе здобути перемогу у цій війні  [8]

Тож, саме ці завдання накопичилися та створили ємний перелік на 2024 рік, можливо, частково й на 2025-й. Бо ситуація, за умов відсутності американської допомоги, може видаватися такою: перегрупуватися, віднайти резерви для потужної стратегічної оборонної операції. На ходу, із залученням цивільного сектору та його будівельних компаній слід оперативно вдосконалити оборону по всьому ймовірному фронту, включно з північним та північно-східним кордоном.

Активізація роботи уряду потрібна не тільки для підготовки ешелонованої оборони, а й для організації максимального фізичного захисту підприємств ОПК. Це можливо із застосуванням заліза й бетону, фактичним закопуванням виробництв під землю, формуванням низки дублювальних виробництв, розкиданих по всій території країни.

Сама ж успішна оборонна операція потрібна для формування й ретельної підготовки додаткових резервів – як власними силами, так і за сприяння країн Альянсу. А ще цей час важливий для масштабного розгортання свого ОПК та забезпечення можливостей розгортання ОПК європейських країн НАТО. Якраз рік потрібен Європі та Україні на створення умов для переваги у виробництвах РФ. А ще цей рік можна використати для тотального контролю реекспорту – на рівні компаній. Якщо тільки такі компанії, як Intel та Siemens, унеможливлять реекспорт мікроелектроніки, в РФ відбудеться дивовижне падіння виробництва ракет та літаків.

План на поточний рік та ефективна зброя на передньому краї – два головні завдання, озвучені президентом Зеленським під час повідомлення про заміну головнокомандувача ЗСУ на початку лютого. Верховний головнокомандувач згадав про "надмірну" чисельність у штабах, необхідність підвищення якості навчання, щоб тільки підготовлені солдати потрапляли на лінію зіткнення. Що, напевно, передбачає розширення мережі навчальних центрів, імовірно, з акцентом на підготовку операторів високотехнологічної зброї, зокрема різних типів безпілотних платформ, засобів РЕБ, РЛС та розвідки, артилерії.

Це також випливає з вимоги Верховного головнокомандувача забезпечити "технологічність дій" на фронті та інший підхід до управління фронтом. Але також головним маркером 2024 року залишалося питання ключового акценту – підготовки оборони чи наступу. Бо лояльність нового головкова щодо політичного втручання у військову справу може збільшити ризики для суспільства – бажання за будь-яку ціну досягти певних військових цілей на полі бою.

Отже, використати власні науково-промислові резерви та можливості військово-технічного співробітництва з країнами НАТО, наростити оборонний потенціал і дати Європі вийти на масштабні, оновлені можливості ОПК – це може цілком забезпечити підготовку до звільнення України від путінської нечисті. Притому, якщо забезпечити технологічний відрив від ворожої Росії, то це здатне стати запобіжником від неминучого реваншизму московських режимів у майбутньому.

Читайте також: Що робити та як воювати якщо допомоги США не буде [9]

Війна неочікувано відкрила шлюзи не тільки політичної підтримки та отримання військово-технічної допомоги, а і шлях отримання нових оборонних технологій для створення сучасної зброї. Такий рівень ВТС матиме подвійне значення: крім безпосереднього отримання нової зброї, зростатиме й технологічний відрив від противника, а це можна вважати ще одним додатковим видом гарантій.

Виняткова цінність технологічних переваг над противником полягає у збереженні людського потенціалу – для України це найбільш важливо і сьогодні, й у майбутньому. Україна не може дозволити собі витрачати людський ресурс за радянським, "жуковським" принципом, й тому потрібно максимально прибрати людей з поля бою, навантаження перенести на технології. Щоб у обороні ворога зустрічали передусім роботи, а в наступальну атаку також першими йшли запрограмовані машини.

У боротьбі з ворогом, людський ресурс якого неспівставний та залишається фактично необмеженим – особливо за умов деградації російського суспільства, – єдиним шляхом до перемоги залишаються два види тактики: високоточні ураження на великих відстанях та кинджальні рейдові атаки добре підготовлених підрозділів. Фактично все військо Української держави стає за таких умов армією спецпризначенців. Але обидві козирні опції передбачають саме технологічні переваги – у розвідці, автоматизації управління, зв'язку, точності та дальності засобів ураження.

Читайте також:  “Дизайн війни змінився”. Залужний назвав три основних пріоритети для України на 2024 рік [10]

Час шукати нешаблонні рішення, гуртуватися з відмовою від власного егоїзму. Скажімо, з початком боєприпасного голоду маленька та смілива Чехія подала показовий приклад. А саме, знайшла пів мільйона снарядів калібру 155 мм і ще 300 тис. снарядів калібру 122 мм, які можна закупити приблизно за 2 мільярди доларів за межами ЄС. Коли через конфлікт власних інтересів Франція заблокувала рішення (Париж планував насамперед завантажити свою компанію Nexter, яка є потужним виробником боєприпасів, але не може зробити це миттєво), Канада висловила готовність зробити внесок на закупівлю та доставку.

Так само слід діяти й із ракетами та літаками. Якщо через деструктивну позицію Трампа американський Конгрес заблокує передання ракет ATACMS, цілком можливо не тільки купити їх в інших експлуатантів, а й узагалі зосередитися на закупівлі нових ОТРК в інших країнах. Наприклад, закупити балістичні ракети оперативно-тактичного рівня Tayfun дальністю дії 560 км у Туреччини.

Або умовити Індію, яка все більше відмежовується від РФ, продати для України свої ОТРК Pralay дальністю дії 500 км. Скажімо, взамін за просування індійських інтересів на ринку Аргентини – з літаками Tejas, що конкурують там із китайськими Chengdu JF-17 та вживаними американськими F-16 з ВПС Данії. Щодо літаків, то разом із бажаними F-16 від Нідерландів, Норвегії та Данії ПС ЗСУ могли б націлитися й на шведський JAS 39 Gripen – із набуттям повного членства в НАТО Швеція буде зацікавлена в такому підході. А в компанії Saab навіть запевнили, що в разі погодження рішення зі шведським урядом відправлення літака в Україну було б достатньо швидким процесом.

Загалом ідеться про те, що погляди та активність в європейській частині НАТО відчутно трансформувалися: переважна більшість партнерів – з Україною та готова до безпрецедентних кроків. Для Києва надзвичайно важливим стає швидкість ухвалення рішень та негайне приведення їх у дію. Ці рішення часто за дужками саме військової, суто фронтової ситуації, вони охоплюють усе українське та європейське суспільство. 2024 рік – це час діяти сьогодні й зараз.

—

Володимир Горбулін, перший віцепрезидент Національної академії наук України, Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння; опубліковано у виданні "КРАЇНА [11]"

---

В тему:

• ​Жах російських загарбників: що таке HIMARS та його старший брат М270 [12]
• У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою [13]
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка [14]
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям [15]
• Сучасні системи ППО для України: як вони змінять війну [16]
• Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази) [17]
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям [15]
• Як нова українська артилерія змінює перебіг війни? [18]
• Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити [19]
• The Economist: как Украина выигрывает войну беспилотников [20]
• Артиллерийская «битва за Донбасс» глазами американского журналиста [21]