Непомітна світському оку всесвітня перебудова. Або оновлення. Або перерозподіл впливів. Будь-який з тих термінів підходить для того, щоб схарактеризувати що саме відбувається в світі православ’я.

Хоча нам найбільше до вподоби слово «очищення». І нехай до глобальних політичних трендів це слово не дуже пасує, але воно дуже пасує, коли йдеться про Церкву Христову.

Там де існують мільйони людей, об’єднаних вірою, завжди є інституція, там, де є інституція, завжди є ієрархія. А там, де є ієрархія, завжди будуть десятки мікро- та макро- політик та тенденцій. Деколи в світових історичних драмах нема ані справедливості, ані чистої перемоги.

Тим, не менше, саме у релігійній сфері зараз ми стаємо свідками того, як над великою несправедливістю, диктатом аморальної сили, транснаціональною симонією (церковною корупцією) постає Правда та Справедливість.

Написати цей текст спонукали ціла низка обрань нових предстоятелів помісних Церков. Бо обрання нових очільників помісних церков це завжди – подія.

Читайте також: Поклони кремлівському звіру: чому необхідно заборонити московську церкву в Україні [2]

Перша особа Церкви – фігура для свого суспільства. Перші особи Диптиха (списку православних церков, члени родини): хто вони та чи можуть міняти атмосферу у власних країнах, чи здатна їх позиція змінювати світ.

Якщо просканувати «Вікіпедію», то у кожній характеристиці помісної Церкви останнім і великим розділом інтернет-публікацій буде ставлення цієї Церкви до України та конфлікту між москвою та Вселенським патріархатом. І за кількістю слів цей розділ займає стільки ж місця, скільки історія давніх митрополій під час наступу османів чи падіння імперії. Це останній пункт, наче остання барикада між добром і злом, світлом та темрявою.

Ми вирішили проаналізувати фігури та нових і інших очільників та з’ясувати, як впливатимуть вони на розвиток міжнародної церковної політики та становленню Української Церкви.

НОВА КРОВ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ ВЕРХІВКИ

За останніх півтора року три православні Церкви (Фінську, Албанську та Болгарську) світу очолили нові предстоятелі. У Фінляндії предстоятелем став поліглот та симпатик України Оула Ілія (Валлгрена). (Медіа обійшли кадри, як тоді простий єпископ співає для біженців разом з українським священником колядку).

Албанську Церкву очолив Іоан (Корчанський), дитина суфіїв, таємно хрещений, який здобув західну грецьку освіту, але повернувся додому, де переклав з десяток книг і створив безліч правильних місіонерських проєктів.

Як жартують деякі церковні журналісти, чим більше єпископ собою являє, чим більше пережив, чим більше освічений, тим краще ставиться до України. В кожному жарті є доля жарту.

Але, якщо позиція Фінської Церкви (ця країна пережила наступ росії та віддала їй землю) та Албанії (яка є донькою Елладської Церкви) логічна, то можемо порадіти тим змінам, які відбуваються у Болгарській Церкві.

Багато років Болгарська Церква перебувала під впливом РПЦ, навіть після розпаду блоку Варшавського договору, РПЦ майстерно продовжувала впливати на кадрову політику. Але вже протягом останніх років ми бачимо, який перелом проходить болгарське суспільство і спільнота вірних. Можливо, ціла сукупність шпигунських скандалів (клір в погонах був висланий із Софії), хамська поведінка Кирила (Гундяєва) із першими особами, а можливо, просто здоровий глузд та християнський світогляд повільно змінюють ставлення церкви країни, яку росія продовжувала вважати шістнадцятою республікою.

Читайте також:  Румунська церква йде в наступ на Україну [3]

У будь-якому випадку, присутність митрополита Епіфанія на похованні попереднього очільника церкви та те, як його зустрів тоді кандидат на престол були глибоко символічним.

Взагалі добре, коли покійний предстоятель не залишає новому очільнику у спадок українське питання. Наприклад, попередній (вже покійний) предстоятель Кіпру Хризостом II встиг визнати ПЦУ, таким чином підкресливши і вагу Матері-Церкви, ставши наступною (третьою) після Елладської Церкви, хто публічно прийняв Українську Церкву в коло помісних церков.

До слова, Елладська Церква не лише прийняла ПЦУ та почала активно налагоджувати співпрацю, запроваджуючи візити, паломництва, освітні проєкти. Її вище духовенство публічно заявляло про спроби шантажу та підкупу з боку РПЦ, якщо ті пристануть на бік Матері-Церкви.

Насправді поведінка вищеперелічених церков це як точний сигнал – світ ніколи не буде таким, як раніше. Прийшло покоління ієрархів, які знають і жах впливу РПЦ і служіння без неї.

Якщо плавно перейти до інших прихильників України та вірних братів Матері-Церкви, то це Олександрійський патріархат. Цікавий факт, фотограф предстоятеля ПЦУ диякон Андрій Сидор, який був у складі делегації ПЦУ, яка зустрічалась із патріархом Феодором розказав таку історію.

Його тато (священник ПЦУ, раніше Київського патріархату, а ще раніше РПЦ – ред.) співслужив з патріархом, тоді – єпископом Феодором, коли той був кліриком подвір’я Олександрійської Церкви в Одесі. При зустрічі із патріархом отець-диякон показав патріарху старі фото на телефоні, де вони разом з батьком стоять ще молодими, а патріарх згадав свого іподиякона та навіть попросив записати коротке відео-вітання.

Отець-диякон казав, що атмосфера цього візиту була так, наче в родині вітають молодшу сестру, яка тільки народилася. А ми ж згадали цей епізод, бо він здався нам глибоко символічним. Друге покоління відомого та авторитетного українського духовенства зустрічається із очільниками патріархату пентархії, це як зустріч української юності (але представника священичої родини) із тисячолітньою Церквою, наче ще один знак перемін та… перемоги.

Читайте також: Для чого Сталін відновив Московський патріархат: український чинник [4]

ПРЕДСТОЯТЕЛІ РОСІЙСЬКОЇ ОРБІТИ: СУМНІ ПАРАШУТИ ШТІРЛІЦА

Нам би ніколи не хотілося писати Церковну історію в термінах духовної боротьби. Але її не напишеш по-іншому, РПЦ перебуває на найгіршому з часів Петра етапі деградації.

І вона теж має своє хоч і нечисельне, але коло прихильників, утриманців-сателітів, якщо говорити точно. Журналістам нашого проєкту доводилося зустрічатися із польськими дипломатами, обговорюючи надання автокефалії.

Польська церква, найвірніший сателіт росії, унікальна тим, що здається весь православний світ, внутрішні еліти, знають про зв’язки її предстоятеля Савви із російськими спецслужбами. Польська держава не впливає на проросійського архієрея, яка з настійливістю папуги транслює проросійські наративи, вважає його вплив на процеси в державі та релігійній сфері нульовими, але дуже сподівається, що наступний очільник буде молодшим та прогресивнішим.

Цікава історія і з предстоятелем Церкви Чеських земель та Словаччини Ростиславом, який також є безвідмовним ретранслятором байок Путіна.

Журналісти проєкту, які досліджували його прихід на престол приблизно десять років тому, перечитали багато публікацій, і з’ясували, що його кандидатуру проштовхував майже коронований ФСБ-шник нині митрополит Іларіон (Алфєєв).

Але на момент написання тексту більшість згадок про участь Алфєєва в обранні Ростислава зникла. Можна підчистити Інтернет, але не підчистиш факт, що Вселенський патріархат кілька років не визнавав московського ставленика, якого обирали десь як Кадирова. Потім проявивши поблажливість таки визнали. Ну але моральному вдосконаленню владики Ростислава це не допомогло.

Про двох наступних очільників Церков очільника Сербської Церкви Порфирія та Антіохійського патріархату, який очолює патріарх Іоан Х можна говорити хіба із сумом та надією.

Сербська Церква так і не виявилася готовою позбутися імперських амбіцій, тому в її співпраці із РПЦ багато взаємного імперського розуміння, яке друга ще і підгодовує. А очільник Антіохійського патріархату Іоан Х просто традиційно дивиться на РПЦ, як рятівницю від близькосхідних воєн та наступу мусульман. Чи могло бути по-іншому, якщо не ставити на росію і не входити в таку залежність. Ми в цьому переконані. Але це тема для окремої розмови.

РОЗДОРІЖЖЯ ТА БЛАГОЧЕСТИВЕ «БОЛОТО»

У політтехнологів під час виборів для тої частини суспільство, яке ще не встигло прийняти рішення щодо кандидатів, є поняття болото. Ми не можемо дозволити собі вживання таких слів, напевно, тут краще вживати слово роздоріжжя. Роздоріжжя, перед яким постали окремі Церкви щодо вибору та підтримки ПЦУ продиктовані різними причинами.

Єрусалимська Церква не хоче сердити москву (втрачати грошовитого російського паломника), але явно перестала йти у її фарватері.

Румунська Православна Церква спочатку висловилась за визнання Православної Церкви України в обмін на гарантії свобод румунських вірян на території України, потім призупинила процес визнання ПЦУ через «внутрішні питання» всередині ПЦУ. Ми сподіваємося на позитивний рух, бо патріарх Даниїл не той, що буде боятися РПЦ, але той, що звик отримувати максимум.

Грузинська Церква перебуває в пастці подарунків та підтримки москви. Коли починалися протести в Грузії і аналітики і активісти запитували власних ієрархів, чому український митрополит міг підтримати свій народ, а наш патріарх – ні. Сподіваємося, що попри традицію отримання стимулів від москви Грузія пройде свій шлях до реального суб’єкта церковної політики, а не когось з орбіти РПЦ.

Поки що вичікує наймолодша, шістнадцята в Диптиху, Церква Північної Македонії, яка йшла по автокефалію за Україною, враховуючи наш болісний та драматичний досвід. Втім акт про незалежність, отриманий з рук Сербії очевидно, пожвавив її діалог із колишнім центром та пригальмував бажання визнати ПЦУ.

Одним словом, ці церкви в очікуванні, але вони не вірні супутники та віддані фаворити РПЦ. І це також дає надії, що непомірні амбіції країни, яка презентувала себе всюди «третім Римом» стануть минулим.

Післямова

Тут ми перерахували лише зміни в Церквах Диптиха. Але картина буде неповною, якщо не згадати, як витісняють помісні Церкви моспатріархат в Молдові, наскільки послідовно та глибоко проводять демонтаж РПЦ в країнах Балтії. Кожен чиновник та силовик тих країн знає тонкощі церковних статутів та те, як діють підрозділи РПЦ в Україні.

Етап – позбувайтеся зв’язків із Москвою поки що в фазі умовлянь, але дії урядів показують, що після умовлянь можливе пряме закриття структур РПЦ. Що там і казати, православний ієромонах колись РПЦ хоче створювати автокефалію в Казахстані. А всі парафії РПЦ в Західній Європі перебувають під пильним наглядом силовиків.

Один з досвідчених опонентів патріарха Кирила у незалежному російському медіа написав, що православна імперія розпадається. Ці процеси, які ми на початку статті назвали очищенням – абсолютне благо для православ’я. Якоюсь мірою Українська Церква в цій історії стала чи не найбільшим подателем цього блага.

Ми показали, як можна розвиватися спочатку в ізоляції, стояти у війні, витримувати наклепи і здобувати авторитет власного суспільства. А з таким доробком Церкві не загрожує зміна зовнішньої кон’юктури та найпотужніших гравців. Вона не боїться, що за столом для неї згаснуть вогні. Бо вона вміє запалювати свої.

—

Джерело:  «Україна Православна». [5]

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [6]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [7]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [8]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [9]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [10]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [11]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [12]
• Як бреше російська православна церква [13]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [14]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [15]
• Що не так з росією? [16]
• Несостоявшееся государство путина [17]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [18]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [19]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [20]
  [15]