Як влада дурила людей про створення меморіалу загиблих воїнів в Биківні

2.00

Нет

Ідея створення в Україні меморіалу для поховання військових, які боролися за незалежність України й відстоювали територіальну цілісність, обговорювалася ще задовго до повномасштабного вторгнення.

Але протягом останнього року за її втілення, здавалося, взялися ґрунтовно. Протягом кількох місяців розглядали різні локації, а навесні всі зацікавлені сторони, включно з родинами полеглих військових, дійшли згоди, і влада запустила процес створення Національного військового меморіального кладовища в Деснянському районі Києва, біля Національного заповідника “Биківнянські могили”. Ця локація підходить для подібного цвинтаря, зокрема через зручне розташування та близькість до метро. Будь-яка родина, яка приїжджала б відвідати могили своїх загиблих рідних, без проблем могла б туди дістатися.

Меморіал на 50–60 тисяч поховань має бути створений за зразком американського Арлінгтонського цвинтаря, де поховані лише загиблі військові. Український варіант кладовища передбачає спорудження ритуальної будівлі, будівлі для почесних поховань та музейного комплексу. Для реалізації цього задуму потрібна земельна ділянка площею в 100 гектарів.

У березні цього року київська влада погодилася надати землю, а в травні Верховна Рада навіть ухвалила законопроєкт №9240 [2] “Про розміщення Національного військового меморіального кладовища в місті Києві”. Але цей документ залишається досі ані підписаним, ані заветованим президентом України.

Читайте також: Сім'ї загиблих воїнів проти чиновників: "Нам плюнули в обличчя і запропонували знову ходити по бюрократичному колу" [3]

Натомість у серпні Кабмін запропонував родинам загиблих військовослужбовців перенести місце меморіалу з Биківні на територію громади Гатного під Києвом, хоча проти цієї локації сім’ї загиблих воїнів виступали із самого початку обговорення. Адже меморіал, на їхнє переконання, має розташовуватися в межах Києва, і це не лише про зручну логістику, а й про відповідні честь і пошану. До того ж раніше саме фахівці від влади називали ділянку під Гатним проблемною.

Напередодні Дня пам’яті загиблих захисників України видання ZMINA [4] поспілкувалося з представниками громадських організацій, юристами, екологами та депутатами, щоб з’ясувати, як обирали ділянки для Національного меморіального кладовища, які застереження висловлювалися в процесі й чому, зрештою, варіант у Биківні є кращим, ніж у Гатному.

Як обирали ділянки для будівництва військового кладовища

Віра Литвиненко, голова громадської організації “Серце назовні” та мати загиблого в березні 2022 року в Маріуполі азовця з позивним Вектор, розповіла, що її син досі не похований. Жінка не може покласти квіти на його могилу, оскільки держава зволікає з будівництвом військового меморіалу.

“Ми майже рік чекаємо, щоб поховати наших рідних з належними почестями та пошаною”, – додає активістка.

Неля Шастун – членкиня громадської організації “Жінки зі сталі” та мати двох бійців полку “Азов”. Старший з них загинув під час оборони рідного Маріуполя. Його повернули на підконтрольну територію в межах обміну тілами:

“Тіло сина я знайшла в рефрижераторі в місті Буча 3 серпня 2022 року. Пізніше ДНК-тест підтвердив 100-відсотковий збіг. Через деякий час я кремувала його рештки та зберігала їх в урні. Але для мене це було психологічно надто важко, тому під тиском рідних я поховала його”, – ділиться жінка.

Протягом кількох місяців Віра Литвиненко та Неля Шестун брали участь у різних нарадах, засіданнях, обговореннях та пресконференціях. Здебільшого рідні спілкувалися з представниками Міністерства в справах ветеранів, Міністерства культури та інформаційної політики та Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Починаючи з жовтня минулого року влада пропонувала рідним загиблих такі земельні ділянки для майбутнього меморіального кладовища: Співоче поле, Лису гору, Бабин Яр, Берковці, Національний комплекс “Експоцентр України” (ВДНГ), Троєщину та Биківню. Усі вони, окрім Берковців та Биківні, видавалися дуже привабливими з огляду на їхню близькість до центру, наявність станції метро та розташування могил на схилах Дніпра.

Пів року пішло на громадське обговорення, обстеження та дослідження всіх ділянок. Зрештою посадовці повідомили активісткам, що на Співочому полі небезпечно будувати цвинтар через загрозу зсуву ґрунту. До того ж там не досить місця, оскільки на більшості території часто проводяться розважальні заходи, і гучна музика заважатиме кладовищу. Останній аргумент стосувався і ВДНГ, де теж постійно проводяться різноманітні фестивалі.

Проти Лисої гори, де розташований Лисогірський форт, що належить музею “Київська фортеця”, одностайно виступили [5] екологи, які зараховують цю територію до пам’ятки архітектури та природно-заповідного фонду (на цій території перебувають понад 30 рідкісних червонокнижних видів рослин та тварин).

Як розповіла Литвиненко, напроти ймовірного кладовища в Берковцях забудовник “Столиця груп” будує ЖК “Варшавський-3”. Таке сусідство зробить цю територію непривабливою для інвесторів, що може призвести до тривалої судової тяганини через втрату компанією вкладених у проєкт коштів.

Читайте також: Як родини загиблих воїнів борються з міською владою Києва за гідне вшанування їхньої пам’яті [6]

Фото надане родиною: Віра Литвиненко

“Ми їздили по всіх цих локаціях разом із представниками відомств, які дотичні до цього питання. Ми одразу відхилили всі ділянки поза межами Києва й просили владу виділити землю саме в столиці, оскільки поховання тут вважається почесним”, – пригадує Литвиненко.

Представники влади тоді також розповіли жінці, що територією південного кладовища, яке розташоване в Гатненській громаді, проходить так звана смарагдова мережа (мережа територій, де проживають рідкісні тварини та ростуть рідкісні рослини, які мають охоронятися за Бернською конвенцією. – Ред.). Крім того, там близько до поверхні підходять ґрунтові води, а для втілення такого масштабного проєкту доведеться вирубати частину лісу.

Биківня – найкращий варіант для меморіалу

Проти першої пропозиції влади щодо побудови кладовища на Лисій горі виступили екологи, які почали судитися з місцевою владою. Саме тому цю локацію дуже швидко відкинули, а родинам натомість запропонували Биківню.

Низка фахівців, за словами активісток, вважали ділянку в Биківні найменш проблемною в порівнянні з іншими. До того ж земля на цій локації перебуває в державній власності, що значно полегшує її передання під меморіал. У Мінветеранів навіть демонстрували родинам цифровий проєкт майбутнього військового кладовища, а міністр культури Олександр Ткаченко разом із представником Інституту національної пам’яті запевняв, що сусідство із заповідником “Биківнянські могли” саме те, що їм потрібно.

“Вони нам усім розповідали, що це наша спільна історія героїчного протистояння. Що там будуть поховані як жертви комуністичних репресій 1937–1941 років, так і бійці, які полягли на полі бою під час російсько-української війни. Що там немає проблем з підземними водами. Що ділянка доволі велика. Та й сам меморіал буде дуже гарний саме на цьому місці”, – пригадує Литвиненко.

У тому, що і міністр культури Олександр Ткаченко, і очільниця Мінветеранів Юлія Лапутіна анонсували Биківню як найкращий варіант для меморіального кладовища з усіх запропонованих, можна впевнитися, переглянувши відео пресконференції [7], що відбулася [8] 23 березня в Укрінформі, кажуть активістки.

Після побудови основного військового кладовища посадовці неофіційно пропонували створити філіали в інших обласних центрах. Казали, якщо родини погодяться, вони дуже швидко побудують військовий меморіал та здійснять перші поховання вже восени цього року. Сім’ї не дуже позитивно сприйняли цю новину, але вирішили піти на компроміс.

“Ми погодилися за умови, що вони дуже швидко побудують кладовище, щоб ми цього року поховали свої близьких”, – пояснює Литвиненко.

За словами Литвиненко, після зустрічі з посадовцями за рішення передати 90 гектарів землі в Биківні під будівництво військового меморіалу проголосувала Київрада, у власності якої вона перебувала. А 2 травня народні депутати підтримали [9] законопроєкт №9240 [2]. Однак президент України Володимир Зеленський так досі й не підписав документ, а листи, які надсилали громадські організації, довгий час ігнорував.

Попри всі запевнення посадовців щодо відсутності проблем з ділянкою в Биківні родини пам’ятають, як довго переконували громаду в тому, що там не будуватимуть крематорій, бо в цьому немає жодної потреби. Досить потужний крематорій є на Байковому кладовищі, і він цілком дає раду з наявним обсягом робіт.

“Їм детально розповіли про межі між будинками та парканом меморіалу. Що спочатку йдуть адміністративні будівлі й лише потім вглибині території мав розташовуватися колумбарій”, – поділилася Неля Шастун.

Читайте також: Смертельні уроки: чому влада більше року війни ігнорувала проблему з укриттями для громадян? [10]

Спроба №3: влада пропонує розмістити кладовище в Гатному

Попри ухвалений депутатами закон, у якому чітко було вказане місце під кладовище в Биківні, 2 серпня Мінветеранів та Мінкульт неочікувано запросили родини на зустріч, під час якої запропонували побудувати меморіал за межами Києва – у селищі Гатне біля Південного кладовища. Представник Інституту національної пам’яті тоді заявив, що насправді ділянка в Биківні замала для такого масштабного проєкту (100 гектарів з можливістю збільшення). Він також додав, що для загиблих героїв сусідство з Биківнянськими могилами було б не дуже доцільним.

Віра Литвиненко була неприємно здивована цією пропозицією, тому запитала в представників влади: “Чому відхилили Биківню???”

Їй відповіли, що Биківню треба детально дослідити на предмет масових поховань. А це дуже проблемно та дорого, тож може значно загальмувати будівництво кладовища.

“Отже, до ухвалення законопроєкту у ВР це не було проблемою, а зараз раптом стало. Так ви 10 гектарів освойте, зробіть 10 поховань, а потім досліджуйте собі. Я вважаю, цей процес треба запускати паралельно”, – говорить жінка.

Неля Шастун додала, що на зустрічі з посадовцями 2 серпня не були присутні екологи та представники Гатненської громади, які б мали надати згоду на будівництво військового меморіалу. Посадовці просто сказали родинам, що “всі підтримали цю ідею”. Жінка нагадує, що в Биківні громада спочатку теж була нібито не проти, а потім у соцмережах почали з’являтись обурені коментарі про те, що з лісу хочуть зробити кладовище.

Посадовці пообіцяли активісткам, що цього разу вони швидко ухвалять усі необхідні правки до законопроєкту і це дозволить розпочати будівництво меморіалу. Однак водночас не розповіли родинам, що ректор Аграрного університету, якому належить ця ділянка, проти будівництва кладовища.

Голова організації “Жінки зі сталі” Наталя Зарицька зазначила, що зміна місця розташування військового кладовища означає повторне проходження бюрократичного пекла. І вбита горем матір змушена шукати на вщент заповнених кладовищах ділянку, щоб поховати свого сина, який віддав життя за Україну.

Фото Фейсбук: Наталія Зарицька

“Закликаю всіх притомних можновладців втрутитися та припинити ці абсурдні танці на кістках. Ми вкотре закликаємо виконати свої обіцянки”, – звертається вона до влади.

Шастун нагадує, що на створення меморіалу в Биківні держава виділила 65 мільйонів гривень. Для розроблення проєкту та проведення геодезичних досліджень спеціально наймали відповідних експертів.

“Коли я під час зустрічі (2 серпня. – Ред.) запитала в посадовців, скільки було витрачено грошей, то мені сказали, що ніскільки. Але на розроблення саме цього кладовища були найняті люди, і ми це точно знаємо. Я не думаю, що вони працювали безкоштовно”, – зауважила жінка.

10 серпня активістки побачили [11] на урядовому сайті повідомлення про те, що Кабмін таки планує реалізувати експериментальний проєкт будівництва меморіального кладовища в Гатненській громаді.

Читайте також: Корупція по харчам є скрізь, а не тільки в Міноборони, під час вторгнення вона тільки зросла [12]

11 серпня представниці громадських організацій “Янголи Азову”, “Жінки зі сталі” та “Серце назовні” провели [13] брифінг, під час якого звинуватили владу у зволіканні з будівництвом Національного військового меморіального кладовища. Активістки також підписали листа, де поставили низку питань до посадовців, а саме: “Хто з посадових осіб відхилив Биківню? Де відповідне рішення та висновок фахівців про те, що там не можна проводити поховання? Чому з усіх попередніх пропозицій влада обрала найгіршу?” Цього листа активістки надіслали електронною поштою на адреси Офісу президента, прем’єр-міністра та особисто президенту України.

18 серпня на сайті Мінкульту з’явилося [14] повідомлення з посиланням на інформацію від меморіального заповідника “Биківнянські могили” про те, що військовий меморіал у Биківнянському лісі неможливо побудувати в заявлені в законі терміни, оскільки поховання жертв масових репресій розташовані в різних місцях. Історики припускають, що в заповіднику було поховано від 30 до 40 тисяч розстріляних українців. Через це його потрібно ґрунтовно дослідити, провести пошукові та ексгумаційні роботи й перепоховати знайдені рештки.

Аналогічне повідомлення цього ж дня з’явилось і на сайті [15] Інституту національної пам’яті. Зокрема, там зазначалося, що у 2001, 2006–2008, 2011–2012 роках на території заповідника “Биківнянські могили” проводилися масштабні роботи з пошуку поховань польських військовополонених. Тоді приблизно за п’ять років робіт була досліджена площа 1,5 гектара та виявлено 195 поховань, зокрема 21 колективна могила.

“Це дає уявлення про можливий темп досліджень і результати, що, вочевидь, може поставити реалізацію проєкту НВМК на ділянці в Биківні під загрозу. Адже, за орієнтовними оцінками, всі етапи організації та проведення досліджень, пошукові роботи та можливі ексгумації людських останків займуть щонайменше 12–18 місяців. Водночас до проведення цих досліджень немає можливості розпочати навіть проєктні роботи зі створення НВМК”, – наголосили в інституті.

Там також додали, що після дотримання всіх необхідних буферних зон площа під поховання на військовому кладовищі в Биківні становитиме менш ніж 45 гектарів. І, зважаючи на те що російсько-українська війна ще триває, доцільно обирати земельну ділянку, яка матиме потенціал до розширення без шкоди для попередніх поховань. З огляду на ці аргументи в Інституті національної пам’яті рекомендували обрати для меморіального кладовища ділянку поряд з чинним Південним цвинтарем.

Водночас голова організації “Юридична сотня” Анна Демиденко звертає увагу, що у своєму повідомленні УІНП згадує лише ухвалений 2022 року рамковий закон про створення Національного військового меморіального кладовища і чомусь не згадує, що виділення конкретної ділянки під меморіал біля Биківні – це не просто “пропозиції Мінкульту”, а норми закону, ухваленого Верховною Радою в травні 2023 року.

У коментарі ZMINA вона нагадує, що за цей закон одностайно проголосували 332 депутати й ніхто не проголосував проти. Також тоді, за її словами, ні Український інститут національної пам’яті, ні Мінкульт, ні Міноборони, ні Мінветеранів не мали заперечень проти його ухвалення.

“А сталося те, що закон, який 8 травня був переданий на підпис президенту, досі не підписано. Хоча стаття 94 Конституції зобов’язує главу держави підписувати закони або повертати їх із зауваженнями до парламенту протягом 15 днів. А “в разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений”, – пояснює голова “Юридичної сотні”, чому в повідомленні Інституту національної пам’яті відсутня згадка про ухвалений законопроєкт щодо будівництва саме в Биківні.

Юристка додає, що строк підписання закону минув ще 23 травня, тобто три місяці тому. І таке грубе порушення Конституції Володимир Зеленський, за її словами, демонструє далеко не вперше. Демиденко пригадує, як цілий рік вибивали в президента підпис під законом про заборону ввезення видавничої продукції з Росії. Загалом же таких законів, не підписаних місяцями чи навіть роками, на Банковій лежить уже три десятки, стверджує Демиденко.

19 серпня Кабмін затвердив [16] постанову №870 про облаштування військового меморіалу на двох ділянках площею 258,73 гектара та 7,96 гектара в селищі Гатне. Згідно з документом, координатор проєкту Міністерство в справах ветеранів має реалізувати його до 30 липня 2025 року.

Утім, на думку Шастун, ухвалене урядом рішення не гарантує того, що в Гатному побудують військове кладовище.

Читайте також: Культурний саботаж. Про подвійну мораль і фарисейство Мінкульту щодо історичної спадщини [17]

“Схоже, що влада втратила відчуття реальності й вирішила, що з нами так можна вчинити”, – із сумом говорить Литвиненко.

Згодом, 21 серпня, активістки отримали [18] від ОП відповідь на свій лист: йшлося про те, що ОП досі опрацьовує ухвалений закон про створення кладовища в Биківні. Також запит активісток про побудову кладовища ОП переспрямував до КМДА.

Литвиненко каже, що наразі вони вимагають негайного підписання законопроєкту №9240 президентом, а також початку будівництва меморіального кладовища в Биківні для всіх воїнів – як і було обіцяно на початку весни.

Бюрократія по-українськи

Неля Шастун розповіла, що в неї понад місяць жила жінка, яка оформляла документи на вивіз за кордон урни з прахом свого чоловіка. Вона витратила три тижні лише на те, щоб військова частина надала всі необхідні документи для оформлення свідоцтва про загибель. Потім працівники бюро з надання ритуальних послуг допомагали їй із кремацією та отриманням довідки про реєстрацію шлюбу в РАЦСі.

Неля Шастун. Фото: фейсбук-сторінка активістки

“Ми декілька разів приїжджали до РАЦСу, але в них або обід, або вони працюють лише два-три дні на тиждень”, – розповідає активістка.

Неля Шастун пригадує, що жінці довелося звертатися до українського консульства в Польщі, щоб підтвердити правдивість польського перекладу всіх документів. Окрім цього, потрібно було оформити дозвільні документи на згоду поляків поховати на своїй території урну з прахом її чоловіка. Щоб усе узгодити, знадобилося ще два тижні.

Але і це ще не все. За словами Шастун, найскладніше було опломбувати урну із засвідченням відсутності в ній сторонніх предметів. Її знайомій довелося по кілька разів звертатися то до прикордонників, то до митниці, то до Міноборони.

“Врешті-решт, їй вдалося це зробити, але водночас жінці сказали, що зробили для неї велику послугу. Тобто замість того, щоб перебувати в жалобі, людина їздила понад місяць по різних установах. Ви уявіть собі, скільки родин перебувають у подібному становищі. Їм немає де притулитися, бо їхні домівки залишилися на окупованих територіях, і їм доводиться проходити всі бюрократичні кола пекла”, – каже активістка.

Якщо влада спробує забрати землю в університету біоресурсів у Гатному, екологи судитимуться з Кабміном

Не розуміє причин зволікання з будівництвом військового меморіалу і народний депутат та колишній голова Інституту національної пам’яті Володимир Вʼятрович. Адже, за його словами, питання побудови цвинтаря вже давно назріло. Парламентар готував цей проєкт разом з Мінветеранів ще до 2019 року, коли був керівником інституту. Із самого початку обговорення ідеї будівництва такого кладовища посадовці обрали за основу Арлінгтонський меморіал, який розташований поблизу Вашингтона.

“Якби нам вдалося зробити щось схоже на Арлінгтон, це був би гідний інструмент вшанування захисників України”, – говорить народний депутат у коментарі виданню ZMINA.

Коли парламент ухвалив цей законопроєкт, Вʼятровичу здавалося, що вони нарешті вийшли на фінішну пряму:

“Ми вже говорили про конкретні місця розташування цього кладовища. Вдалою була пропозиція створити меморіал у Биківні – біля національного заповідника. Там виділялася ділянка, поруч з якою поховані люди, що боролися за нашу незалежність. З моєї точки зору, перевагами цієї території є близькість до Києва та розвинена інфраструктура”.

Утім, депутат каже, що два місяці тому в Офісі президента відмовилися від будівництва кладовища в Биківні на користь Гатного. Вʼятрович не розуміє переваг останнього, тим більше що це селище розташоване на більшій відстані від столиці та не має належного транспортного сполучення. Він також вважає, що ця місцевість інфраструктурно не готова до такого масштабного будівництва.

Читайте також: Проти людей, які знесли пам’ятник Пушкіну у центрі Києва, порушили справу за “неповагу до суспільства”. Російського? [19]

“Екологи теж мали зауваження до цієї ділянки, тому я не бачу якихось плюсів. Я думаю, що це невдала ідея шукати альтернативу Биківні”, – вважає колишній керівник Інституту національної пам’яті.

Зі свого боку директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко пояснює, що Гатне – це старий ліс, який підпорядкований Боярській лісовій дослідній станції. Також це територія Національного університету біоресурсів та природокористування, і забрати її в навчального закладу за законом неможливо. Єдиний шлях, як це зробити, – отримати згоду на передання землі від керівництва університету.

“Я навіть не знаю, як вони в законний спосіб це робитимуть. Якщо вони це зроблять, ми одразу ж подамо судовий позов проти Кабміну, як свого часу ми зробили щодо Лисої гори. Ми тоді подали два позови проти Кличка, тому він злякався і дав задню. Так і тут – подамо позови до суду і виграємо”, – зауважив директор Київського еколого-культурного центру.

Він нагадав, що після того, як влада пропонувала побудувати кладовище на Лисій горі або в Бабиному Яру, екологи одразу ж заявляли, що це заповідні об’єкти, які законодавчо захищені рішеннями від КМДА. Якщо це територія університету, то її тим більше не можна в нього забирати.

Водночас експерт зазначає, що Гатне, навіть попри його належність до так званої смарагдової мережі, в Україні не має жодного законодавчого статусу. Якби у Верховній Раді був ухвалений закон про “смарагдові мережі”, тоді можна було б сказати, що влада його порушує. Але оскільки нічого подібного не існує, то екологи цей аргумент просто не розглядають.

Фахівці, як каже Борейко, не проводили дослідження в Гатному, тому в них відсутня інформація щодо якості тамтешніх ґрунтів. Однак він звертає увагу на той факт, що спочатку влада хотіла створити цвинтар не в лісі, а на величезній території поблизу селища, де колись були сади і яка мала йти під забудову.

“А чому не можна створити там, де була перша локація? Навіщо вирубати ліс? Я бачу що там, де теоретично територія йде під забудову, вони не будують (кладовище. – Ред.). Натомість лізуть туди, де є заповідні об’єкти, пам’ятки культури або ліси, які перебувають при наукових навчальних закладах. Водночас скрізь порушується чинне законодавство. А забудовники – це недоторканна каста”, – додає еколог.

Що ж стосується Биківні, то, за словами еколога, згідно з проєктом, у Дарницького лісопаркового господарства мали б забрати приблизно 10 гектарів і ще 90 – у Національного заповідника.

“Тобто на цій території теж є ліс, є могили та різні споруди. Це історична територія, яка перебуває в державній власності. На наш погляд, це один з можливих варіантів для створення кладовища”, – каже еколог.

Борейко розповів, що екологи пропонували владі шість-сім локацій у Києві й біля нього. Зокрема, йшлося про пустирі біля Берковецького кладовища (100 гектарів), ВДНГ (до 300 гектарів) та Троєщини (дві ділянки). Однак експерт припускає, що мер Києва Віталій Кличко всі ці локації роздав забудовникам:

“Найімовірніше, Кличко це все вже пороздавав під забудову. Хоча на мапах цього не позначено”.

На ВДНГ, де, на думку експерта, можна було побудувати кладовище, є “безхозні” 300 гектарів землі. Розважальні заклади, про які часто згадує влада, розташовані на 50 гектарах, а на 5 гектарах будують президентський університет. Екологи пропонували створити цвинтар не в лісі, а на сміттєзвалищі.

“Ми були там разом з депутатами й усе фотографували. Якщо вони вважають, що це розважальна зона, то нехай покажуть, як вони розважаються в смітті. Насправді ця локація міститься дуже далеко від розважальних закладів. Коли ж вони хотіли виділити ділянку в Бабиному Яру, де розташовані дитячі майданчики, ніхто нічого не казав. А які розважальні заклади біля Троєщини, Берковців чи Кільцевої дороги? Там лише кладовища поруч. І все. Це все демагогія і маніпуляція”, – зауважив директор Київського еколого-культурного центру.

Читайте також: Поки українці воюють, забудовники у Києві продовжують знищувати історичні будинки [20]

Водночас він визнав, що Троєщина може не підійти, оскільки там дійсно немає метро. Натомість метро є біля ВДНГ, яке перебуває у власності Державного управління справами. Однак влада, за його словами, чомусь не хоче віддавати ці ділянки під забудову меморіалу, хоча президент міг би спокійно дати на це дозвіл.

“Президент міг би сказати: “Це наша територія, тому я її віддаю”. Добре, Кличко щось не хоче давати – а чому президент не віддає ВДНГ? Ми навіть знайшли місце без лісу. Просто там є якісь “священні корови”, які не дають реалізувати нормальну ідею”, – зауважує чоловік.

Як приклад побудови військового меморіалу експерт навів Ізраїль, де під час громадського обговорення розглядали 54 пропозиції. Він також не розуміє, чому влада заборонила проводити відкриті обговорення на цю тему під час воєнного стану. Борейко вважає, що це свідчить або про недалекоглядність, або про бажання віддати територію, яка піде під забудову олігархам, що мають вплив як на Кличка, так і на Банкову.

Чому військовий меморіал є таким важливим?

Як пояснює Віра Литвиненко, рідні отримують тіла, які ховають у закритих домовинах. Ті ж з них, хто хоче поховати своїх близьких на меморіальному кладовищі, змушені їх кремувати, оскільки невідомо, коли влада побудує військовий меморіал.

Кремувати тіло сина було для активістки важким рішенням, адже жінка хотіла його поховати в домовині з належними почестями. Однак тепер вона змушена рік тримати урну на тимчасовому зберіганні в крематорії. У багатьох людей термін тимчасового зберігання добіг кінця, і вони забрали посуд із прахом додому.

“Не кожна родина може тримати урну в себе в оселі. Психологічно це дуже важко. Ми шануємо загиблих у той час, коли в нас у рефрижераторах гниють тіла наших бійців або на тумбочках стоїть ваза з прахом. Це хіба правильно?” – запитує Литвиненко.

Зарицька додає, що родини, які виїхали з окупованих територій, втратили не лише домівки, але й своїх рідних. Багатьом з них немає де ховати своїх близьких. Також є сім’ї, які можуть не дочекатися повернення тіл. Тому на зустрічах із владою було досягнуто домовленості про те, що на кладовищі виділять місце для несправжніх могил. Вони міститимуться там, поки Росія не поверне тіл загиблих або поки не знайдуть їхніх решток (які підтвердяться ДНК-експертизою) після деокупації українських територій.

“На жаль, ворог міняє тіла на тіла, не віддаючи всіх одразу, тому деякі родини можуть їх не дочекатися. Не всі тіла будуть повернуті, оскільки людина могла згоріти живцем після влучання фосфорного снаряда або її рештки важко буде знайти. На звичайних цвинтарях зробити поховання без тіла неможливо, тому так важливо створити меморіал”, – резюмує жінка.

За її словами, також проблемою є брак місця на київських цвинтарях. Рідні змушені ховати своїх героїв попід парканами або адмінбудівлями. Крім того, люди, які виїхали з ТОТ і живуть у родичів або орендують квартиру, ховають загиблих воїнів у чужих містах або селах. Коли вони повернуться додому, не кожен з них зможе перепоховати їх.

“Мені дуже боляче дивитися, що зараз рідні змушені ховати своїх героїв по різних цвинтарях. Їх розпорошують по всій Україні. Для мене це неповага до родин, адже кладовище не може чекати як пам’ятник”, – додає жінка.

Литвиненко розповіла, що кладовище мають побудувати за зразком Арлінгтонського цвинтаря. Воно поділятиметься за секторами відповідно до бригад, і загиблі воїни будуть поховані разом зі своїми побратимами. На могилах будуть встановлені однакові надгробні плити, які б влаштували всі релігійні конфесії, а перед похованням обов’язково проводитимуть ритуал з віданням військових почестей. Військовослужбовці мають салютувати зі стрілецької зброї, а почесна варта супроводжуватиме траурну процесію. Проведення ритуальної процедури має бути прописано на законодавчому рівні.

“В “Азові” під час похорону заведено читати “Молитву українського націоналіста”. Скрізь стоять прапори, а загиблого проводжають побратими”, – каже активістка.

На думку Наталі Зарицької, у майбутньому військове кладовище відвідуватимуть представники української влади та іноземні делегації. Також там мають проводити екскурсії для школярів і студентів.

Ще однією причиною для найшвидшого створення військового меморіалу є вандалізм. На звичайних кладовищах могили героїв, які не охороняються, часто нівечать або плюндрують.

“Родини загиблих героїв не мають стикатися з таким варварством, тож створення такого меморіалу розв’язало б це питання”, – зауважила жінка.

Зарицька підкреслила, що в усіх війнах питання гідного поховання та увічнення пам’яті тих, хто став на захист своєї рідної землі, було справою честі. Їй, як громадянці своєї країни, соромно за те, що наразі відбувається з похованням захисників України.

“Чому влада, дивлячись на весь цей абсурд і безлад, замість того, щоб втрутитись і все припинити, як страус ховає голову в пісок??? Як так сталося, що на десятому році війни всі вдають, нібито ми не маємо втрат?” – запитує вона.

—

Еліна Суліма [21], опубліковано у виданні ZMINA [22]

Читайте також: