22 січня 1919 року на Софіївській площі у Києві було офіційно проголошено Акт Злуки українських земель. Історичне значення цієї події важко переоцінити. Як відзначалося на зачитаному на зборах “Універсалі соборності”: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна”.

У документі фігурує й назва “Угорська Русь” — так тоді на Наддніпрянській Україні називали Закарпаття, зазначає видання Varosh [2]. До закінчення Першої Світової війни ця територія, яку населяли русини-українці, була у складі Австро-Угорської імперії.

Після поразки Австро-Угорщини у війні, по всій території цієї держав почали виникати відцентрові тенденції, а народи заявили про своє право на самовизначення. Закарпаття теж не стало винятком.

Що відбувалося тут, на Закарпатті? Хто й де підписував документ про приєднання Закарпаття до об’єднаної України? Та як врешті-решт Закарпаття стало частиною Чехословаччини?

Аналізуємо події столітньої давності разом з Михайлом Джахманом, завідувачем відділу новітньої історії та Меморіального музею-кімнати А. Волошина у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї.

Читайте також: Карпати та Закарпаття в історії України: нездоланна межа чи широка дорога? [3]

Михайло Джахман

Закарпаття після Першої Світової: 3 вектори руху

Під час Першої світової війни Австро-Угорський уряд відводив Закарпаттю роль виробника промислової й сільськогосподарської продукції для потреб армії. Тому репресії, реквізиції, примусові роботи, мобілізаційні заходи стали нормою життя краю. Ворожі російські війська тоді кілька разів переходили Карпати, за перевали тривали жорстокі бої. Врешті-решт, у 1915 році їх було остаточно відкинуто. Закарпаття стало тилом угорської армії з постійними епідеміями, безгрошів’ям та постійною загрозою життю.

На час закінчення Першої світової війни, коли виснажена в економічному та воєнному стані коаліція центральних держав розпалася, національні рухи в Європі перейшли у державотворчу фазу.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Угорщина проголошує незалежність, на чолі уряду стає Міхай Карої. Революційні події, які проходили у Будапешті, через кілька днів докотилися і до Закарпаття. В кінці жовтня — початку листопада на Закарпатті, у малих й великих населених пунктах починають масово створюватися народні ради.

Найбільшими на Закарпатті були Ужгородська, Пряшівська, Марамороська (з центром у Хусті) та Гуцульська (з центром у Ясінях) народні ради. Зазвичай, основою цих народних рад ставали народні авторитети — священники, підприємці, вчителі, а от ремісники чи звичайні селяни були мало представлені.

Важливо, що кожна з цих 4-х рад мала своє бачення майбутнього Закарпаття. Пряшівська більше тяжіла до ідеї приєднання до Чехословаччини, тоді якраз почали активно обговорювали ідею створення нової незалежної держави. Ужгородська НР тяжіла більше до Будапешта, а от представники західного Закарпаття (Марамароська та Ясінянська НР) прагнули об’єднання з Україною.

— Такий вибір пов’язаний з історичною традицією на цих землях. Адже території Марамароського комітату переважно заселяли вихідці з Галичини, Наддніпрянщини, — пояснює Михайло Джахман. — Фактично, до 14-15 століття гірські території Закарпаття були незаселені. Звичайно, тодішні землевласники всіляко заохочували заселення цих територій, навіть надавали податкові пільги. Переважно тут селилися втікачі від панщини, учасники різних повстань. На Міжгірщині побутує прізвище Козак, що свідчить про походження цієї людини з козацьких територій.

Тож, оскільки ці території були заселені людьми, вихідцями з українських земель, то це й вилилося в те, що саме ці регіони у 1918 році найбільше виступали за те, щоб приєднати Закарпаття до складу української держави.

Схожа ситуація відбувалася й в інших населеннях пунктах Мараморощини. В середині листопада на зборах Хустської народної ради було прийнято рішення про скликання Хустського з’їзду, де мала вирішитися доля цієї території.

Гуцульська республіка: перша спроба до української незалежности

Найбільш потужними Народними Радами були Хустська народна рада, так звана Марамороська, а також народна рада у Ясіні. Ясінянська НР виникла на початку листопада, коли була створена місцева народна поліція. Основним її завданням було оберігати майно населення гуцульських сіл від вояків, які поверталися з фронту.

Сама поліція також складалася, переважно, з військових. Більша частина чоловічого населення в той час також була мобілізована до Австро-угорської.

8 листопада 1918-го мешканці Ясіні та навколишніх сіл на велелюдному віче проголосили возз’єднання закарпатської Гуцульщини з Україною та обрали представницький орган – Гуцульську Народну Раду (ГНР), до якої увійшли 42 депутати на чолі з Степаном Клочураком, колишнім студент Віденського університету, офіцером австрійської армії.

Читайте також: Гуцульська Республіка. Як її відкрив Улас Самчук? [4]

Члени Гуцульської Народної Ради, 1918

На засіданні 8 січня 1919 року, ГРН проголосила незалежну державу – Гуцульську республіку. Обрано тимчасовий парламент (42 делегати) і призначено уряд у складі 30 чоловік. У спеціальному зверненні населення Закарпаття закликалося: «Най живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказа! Най живе і пишається наша велика одноцільна Українська Республіка!».

Гуцульська народна республіка підтримувала жваві політичні та економічні зв’язки з ЗУНР. Але в свою чергу ЗУНР теж була молодою державою, яка також боролася за своє існування. Оскільки між Угорщиною та ЗУНР були підписані договори, то остання підтримувала ГНР таємно, не бажаючи сваритися з урядом Карої.

Представники Гуцульської республіки стали активними учасниками Хустського з’їзду.

Очільники Гуцульської Республіки, 1919

Альтернативні сценарії: угорський

Поки за заході Закарпаття викристалізувався шлях до об’єднання з Великою Україною, Угорщина в свою чергу не збиралася так просто відпускати ці території.

В той час уряд Карої, намагаючись втримати Закарпаття у складі Угорщини, у грудні 1918 року проголосив про створення так званої Руської Крайни — автономної одиниці у складі Угорщини. Було дозволено використання місцевої мови у побуті, в адміністративних установах; почали навіть книги видавати українською, читанки, підручники тощо. Був призначений губернатор, центром стало місто Мукачево.

— Спочатку представники деяких народних рад Закарпаття, найперше, Ужгородської, пристали на пропозицію Будапешта. Але наступні кроки з боку угорської влади не були зроблені,ба більше — навіть кордону такої автономної одиниці не було визначено. Оскільки конкретики не було, то закарпатські діячі стали шукати інші рішення, – пояснює Михайло Джахман. — Остаточно від “угорського сценарію” закарпатську еліту, яка складалася переважно зі священиків та землевласників, відштовхнув прихід до влади в Угорщині у 1919 році комуністів. Для них комуністична ідеологія, “без Бога й приватної власності”, була чужою.

Тож, на початку 1919 року більшість представників Народних Рад по Закарпаттю почали схилятися до союзу з ЗУНР та УНР.

Хустський з’їзд: як приймали історичне рішення

В історичній науці цю подію називають по різному: Всезакарпатські збори, Хустський з’їзд, Всекарпатський конгрес русинів-українців або Всенародні збори в Хусті. Підготовка до проведення з’їзду тривала близько місяця.

У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького зберігається «Протокол Марамороської руської (української) ради від 18 грудня 1918 р.», яка прийняла рішення про скликання «загального собору русинів-українців жиющих в Угорщині». Запрошували прибути представників всіх громад нашого краю. Згідно документа пропонували, щоб від одної тисячі населення на збори до Хуста прибув один делегат (від 1200 чол. – 2 делегати).

Атмосфера Хустського з’їзду

З’їзд делегатів Народних Рад відбувся 21 січня 1919 року у місті Хуст. Це місто обрали через зручну логістику, адже їхати всім до Ясіня чи Волового (зараз — Міжгір’я) було б незручно.

У Хусті зібралося 420 делегатів з 176 населених пунктів. За тогочасною статистикою у чотирьох жупах краю проживало майже півмільйона людей, тож від кожної тисячі був один делегат. Збори розпочали свою роботу із Служби Божої о 9 год. По службі священник Парканій освятив синьо-жовтий прапор. Збори відрив Юлій Бращайко, після чого головою одноголосно обрали його брата – Михайла Бращайка.

Читайте також: Життя і три могили Августина Волошина - першого й останнього президента Карпатської України [5]

Михайло Бращайко, голова Хустського з’їзду

Михайло Бращайко у газеті «Нова свобода» від 5 лютого 1939 року подає частину статті редактора тижневика «Руська Крайна» В. Вишнянського (о. Віктор Желтвай), який, як очевидець описав атмосферу зборів: «Заледве скінчив промову голова, коли Іван Волощук голосним словом крикнув до народу: «Куди хочете приключитися?». «До України, до України!». Отак голосили всі делегати від Попраду по Тису… Цілі збори робили вражіння вибухаючого вулкану, котрому дотепер не можна було вибухнути. Помітно було на лицях й очах, що цей народ пребагато терпів невинно».

Замітка у газеті “Нова Свобода” про Хустський з’їзд

Наступного дня, 22 січня, після з’їзду у Хусті, в Києві було прийнято Акт Злуки, де сказано: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, ЗУНР (Галичина, Буковина й Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна». Проголошення Акту злуки всіх українських земель в єдину соборну державу увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій.

— На жаль, самих закарпатців на цьому урочистому оголошенні фізично не було, адже логістика до Києва у ті часи була не такою швидкою як зараз. Тому своє рішення про приєднання до України вони передали ЗУНР, а вже вони —  далі, — констатує Михайло Джахман.

Акт Злуки УНР та ЗУНР

Альтернативні сценарії: чехословацький

Попри всенародне піднесення, об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу таки не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії; республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року.

Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під натиском Червоної армії залишила Київ, а згодом і майже всю підконтрольну УНР територію. У не менш скрутному становищі опинилась і ЗУНР. Навесні 1919 року польські війська розпочинають наступ на Галичину, а румунські — на Буковину. Загострилися незгоди між урядами УНР і ЗУНР: для першого головну небезпеку становили війська Білого руху генерала Антона Денікіна і Червоної армії, для другого — поляки та румуни.

У листопаді 1919-го уряд ЗУНР підписав із денікінцями угоду про припинення бойових дій між Галицькою армією і силами Білого руху. А уряд УНР у грудні підписав у Варшаві проект декларації, за якою віддавав Польщі значну частину західноукраїнських земель в обмін на підтримку проти більшовиків. Акт злуки фактично втратив чинність, і 20 грудня 1919 року президент і диктатор ЗУНР Петрушевич розірвав його в односторонньому порядку.

Закарпаття опинилося знову під загрозою бути приєднаним до Угорщини. І в цей час для краю був запропонований інший сценарій — приєднатися до новоствореної Чехословацької республіки на правах автономії. Це питання лобіювала як Пряшівська Народна Рада, так і діаспоряни у США.

12 листопада 1918р. на з`їзді Американської Національної Ради угорських русинів в Скрентоні було прийнято рішення про входження Закарпаття до складу Чехословаччини з автономними правами на федеральному принципі.

На підтвердження цього рішення серед емігрантів-русинів у США було проведено плебісцит 67% учасників якого висловилися за необхідність входження краю до Чехословаччини. Такий результат задовольняв як керівництво русинської діаспори в Америці,так і керівників новоутвореної Чехословаччини. Він також послужив важливим аргументом при прийнятті рішення на Сен-Жерменській мирній конференції.

Остаточно доля Закарпаття була вирішена Тріанонським мирним договором 4 червня 1920 р.,за яким Угорщина визнавала незалежність Чехословаччини та входження до неї Словаччини та Закарпаття.

Читайте також: 115 років із дня народження Юрія Шевельова: "Три страшні вороги українського відродження" [6]

Значення Акту Злуки для Закарпаття: зберігаючи державотворчу традицію

Значення Хустського з’їзду та спроби закарпатців об’єднатися з всіма українськими територіями мали свій важливий вплив на подальші події. 

— Головним здобутком є досвід державотворення на цій території. Активні політичні діячі, які долучалися до створення Гуцульської народної республіки, брали участь в Хустському з’їзді (М.Бращайко, брати Климпуші і т.д.)  зберегли свої ідеї, укріпили їх та пронесли через міжвоєнний період. Саме завядки їм тоді був закладений фундамент, який приведе до проголошення в 1939 році незалежної держави Карпатська Україна, — підсумовує Михайло Джахман. 

Про Хустський з’їзд та Акт Злуки не забули. Перше офіційне святкування цих визначних подій в історії нашого відбулося у січні 1939 р. у столиці Карпатської України – Хусті. Цій події була приділена велика увага, її підготовка та проведення висвітлені у офіційному друкованому органі КУ – газеті «Нова свобода».

У 14-му номері за 24 січня досить детально висвітлено святкування Дня Злуки. Вже з восьмої години ранку площа Волошина почала заповнюватися людьми «завчасно теплого ранку, під золотистим промінням сонця збиралася наша славна Гуцульщина, Хустщина, Волівщина та Севлющина».

Святкування 20-ї річниці Акту Злуки в Хусті

Після десятої години рушили ходою центральними вулицями міста і знову повернулися на головну площу. Похід тривав близько трьох годин. Всюди майоріли жовто-блакитні прапори та святкові гасла. Пролунав гімн «Ще не вмерла Україна» і промовою збори відкрив М. Бращайко, який передає слово прем’єру КУ А. Волошину, комісару м. Хуст – Гуляничу, Желтваю і т. д. Ввечері відбувалася святкова концертна та театральна програма. 

Читайте також: Як 85 років тому Угорщина захопила Карпатську Україну [7]

Святкування 20-ї річниці Акту Злуки в Хусті

Звичайно, Чехословацька держава боляче реагувала на такі культурні події. Але на той час вже відбувся Перший Віденський арбітраж, а європейські політики, намагаючись домовитися з агресором, нацистом Гітлером, віддавали йому без бою шматок за шматком незалежні території. Тож Чехословаччина була дуже слабка, по суті, перестала існувати, як єдина держава і обидві автономії у її складі, словацька та русинська, отримали шанс на власне самовизначення.

Відзначення річниці Акту Злуки стало важливим кроком, який показував, що Карпатська Україна, яка вже здобула автономію у складі Чехословаччини, прагне одного дня знову об’єднатися з Великою Україною.

У експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького «Закарпаття між двома світовими війнами» можна ознайомитися з оригінальними експонатами та науково-інформаційним матеріалом, які відображають цю визначну подію в історії нашого краю та українського народу.

—

Галина Гичка, опубліковано у виданні Varosh [8]

Фото: Наталка Павлик та з архіву Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького

---

Читайте також: 

• Гуцульська республіка [9]
• Архітектура давнього українського села [10]
• 100 років Листопадового Чину. Погляді учасників, уроки для нащадків [11]
• Карпати та Закарпаття в історії України: нездоланна межа чи широка дорога? [12]
• Унітарна держава чи федеративний устрій: чому Злука могла не відбутися [13]
• Лемки, депортированные в «новороссию» [14]
• Украинская Народная Самооборона в Галиции. Часть 1 [15]
• 5 самобытных украинских народов [16]
• Историк Дмитрий Билый: «Примерно 25% Донбасса — галичане по происхождению» [17]