Як ЗСУ вчаться вести війну 6-го покоління

1.00

Нет

Повномасштабна російська агресія триває вже півроку і ми гідно даємо відсіч ворогу. Якої зброї ми потребуємо? Якою є (чи має бути) наша стратегія перемоги?

Відповіді на ці та багато інших питань залежатимуть від розуміння, а яку саме війну ми ведемо, , зазначає видання ТИЖДЕНЬ [2].

Для початку, трохи теорії. У загальній класифікації, залежно від наявних типів озброєнь, йдеться про війни першого (холодна зброя, піхота і кіннота), другого (вогнепальна гладкоствольна зброя, кіннота, артилерія, флот), третього (нарізна вогнепальна зброя, артилерія, авіація, флот) і четвертого (автоматична і реактивна зброя, бронетехніка, авіація, флот) поколінь.

Війни першого і другого поколінь належали до переважно контактних, коли все вирішувалося у ближньому бою. Поява і поширення нарізної зброї перетворила бойові дії на переважно безконтактні, коли супротивники отримали можливість уражати один одного на великих відстанях. Те саме стосується артилерії, авіації, танків тощо. Якщо війни першого покоління мали на меті фізичне знищення супротивника, заволодіння його зброєю і цінностями, то війни другого покоління – знищення супротивника й заволодіння його територією і цінностями. А ось війни третього покоління, окрім зазначеного, мали на меті також руйнування економіки супротивника і силову зміну політичного ладу. У війнах четвертого покоління сторони пішли значно далі. Експерти визначають ці війни як світоглядні, що ведуться з метою не завоювання, а підриву життєздатності і знищення країни супротивника, підриву довіри до уряду тощо. Поряд з суто військовими чинниками значну роль тепер відіграють економічні, політичні, інформаційні, релігійні та інші інструменти.

Після появи у 1945 році ядерної зброї (ЯЗ) стала можливою безконтактна і ядерна війна вже п’ятого покоління. Жодні цілі в такому конфлікті досягнуті не будуть, адже країна-агресор, яка першою використає ядерну зброю, невдовзі після загибелі своєї жертви загине й сама. З часом екстенсивні методи ведення війни себе вичерпали і коли наприкінці ХХ століття почалося масове використання високоточної зброї (ВТЗ), це призвело до кардинальної зміни стратегії.

За можливістю ураження ВТЗ не поступається ЯЗ, але вирізняється гнучкістю використання, вибірковістю і високою точністю ураження цілей, а також відсутністю настільки руйнівних екологічних наслідків. Отож, військові теоретики оголосили про початок ери війн вже шостого покоління. Йдеться про безконтактну, без’ядерну війну стратегічного масштабу, концепція котрої основана на використанні ВТЗ.

Війна шостого покоління спрямована на знищення економічного потенціалу країни-супротивника та зміну її політичного устрою. Окрім важливої ролі ВТЗ, така війна має ще низку характерних ознак. Бойові дії відбуваються в умовах постійного обміну інформацією між частинами, підрозділами, окремими одиницями техніки і навіть окремими військовослужбовцями в режимі реального часу.

Йдеться про нову, вже мережецентричну війну (network-centric warfare), під час котрої командири усіх рівнів мають необмежений рівний доступ до інформації щодо обстановки на полі бою (втім, створення подібного інформаційного простору можливе лише у країні, що має потужне супутникове угруповання та систему космічного позиціювання на кшталт американської системи GPS або європейської Galileo). Не можна виключати й перенесення військового протистояння у космос з розміщенням на орбітах носіїв ВТЗ та/або зброї (передусім, лазерної та електромагнітної).

Читайте також: Усі погляди на Херсон. Як Україна нав’язує Росії свій метод ведення війни [3]

Взагалі, панування у повітряно-космічному просторі набуває непересічного значення: на ВПС та повітряно-космічні сили покладаються завдання повітряно-космічної оборони, зокрема розвідка, спостереження, викриття і знищення наземних, морських і повітряних платформ-носіїв ВТЗ (передусім, крилатих ракет).

Держава, яка матиме збройні сили, побудовані за мережецентричним принципом, а також великі запаси ВТЗ, буде цілком здатною у випадку війни завдати своїм супротивникам, навіть ядерним, неприйнятної для них шкоди. Така перспектива для без’ядерних країн може розглядатися щонайменше в якості фактору стримання потенційних агресорів на рівні з ядерною зброєю.

Така перспектива виглядає особливо привабливою для держав, котрі не мають ядерних арсеналів. Наприклад, академік Володимир Горбулін [4], голова наглядової ради Українського інституту досліджень безпеки, свого часу висунув ідею створення умовного ракетного меча України у вигляді оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) і комплексів крилатих ракет (КР) з дальністю дії понад 500 км, а також ракетних комплексів стратегічного призначення (РКСП) з дальністю дії у 2000-5000 км. Останні матимуть ракети з аеробалістичною траєкторією польоту, що дозволить гарантовано подолати будь-яку систему протиракетної оборони (ПРО). Але, найголовніше, на думку Горбуліна, полягає в тому, що поява певної кількості ОТРК і РКСП де-факто дозволила б вирішити б завдання забезпечення ПРО (ракетний щит) України, як фактор асиметричної зброї стримування.

В тему:Володимир Горбулін: Забезпеченя оборони та безпеки України: проблеми і шляхи їх вивчення [5]

Втім, більшість експертів сходяться на тому, що техніку і тактику війн наступного покоління ще слід створити. І поточна російсько-українська війна, під час котрої багато чого відбувається вперше, слугуватиме для цього певним підґрунтям. За багатьма ознаками вона починалася як класична війна четвертого покоління, хоча агресор також широко використовує і елементи війн інших поколінь.

А після значних втрат у живій силі і техніці на першому етапі війни російська сторона була змушена у наступі перейти до використання тактики війн 3-го покоління, тобто, до атак піхоти під прикриттям потужного вогневого валу, створеного артилерією. Тимчасом поставки передового західного озброєння дозволяють ЗСУ отримати якісну перевагу над агресором і поступово перейти до тактики війни вже наступного покоління.

За прогнозами, перемога України у поточній війні з РФ буде досягнута з використанням переважно західних високотехнологічних ОВТ, у чому числі передових видів ВТЗ. І на момент закінчення війни ЗСУ будуть повністю переоснащені на стандартами НАТО і відповідатимуть найсучаснішим вимогам.

Власні розробки України

Втім, окрім іноземних зразків, ЗСУ успішно використовують у боях також цілу низку видів ОВТ українського виробництва, які пройшли випробовування війною і заслуговують на увагу з точки зору нашої післявоєнної перспективи. Адже ми не настільки заможна країна, щоб і після війни купувати, обслуговувати і ремонтувати ОВТ основних зразків за кордоном — своє завжди буде дешевше.

Передусім, це протикорабельний ракетний комплекс «Нептун», створений у стислі терміни ДП ДержККБ «Луч». За оцінкою директора інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергія Згурця, за критерієм ефективність\вартість «Нептун» належить до оптимальних рішень. До того ж, його створили за відносно невеликі кошти в рекордно короткі терміни (2,5 роки).

Читайте також: Як дотиснути режим Путіна [6]

Протикорабельний ракетний комплекс «Нептун»

Його протикорабельна ракета (ПКР) Р-360 має дальність дії до 300 км і може уражати і надводні, і наземні цілі. 13 квітня дві наші ПКР Р-360 берегового комплексу «Нептун» влучили в ракетний крейсер «Москва», який знаходився у північно-західній частині акваторії Чорного моря. Після вибухів і сильної пожежі флагман російського ЧФ пішов на дно. Це була неабияка подія, адже вперше бойовий корабель та ще й такого класу у відкритому морі було знищено ПКР цілком українського виробництва.

Читайте також: Фаза тривалої війни. Відлік розпочався [7]

Інша розробка ДП ДержККБ «Луч» — 300-мм високоточна РСЗВ «Вільха-М» з дальністю дії у 110-130 км, що має перевагу над HIMARS (70 км). Колове відхилення від цілі — до 5 метрів. Восени 2021 року «Вільха-М» проходила держвипробування, а з початком російської агресії використовується ЗСУ за призначенням. У 2014-22 роках під час створення РСЗВ «Вільха-М», ракетних комплексів «Нептун» і «Сапсан» («Грім-2») в Україні відпрацювали технології твердих ракетних палив, спорядження корпусів ракетних двигунів, виготовлення вибухових сумішей та спорядження бойових частин ракет.

РСЗВ «Вільха-М»

Найбільш очікуваним є оперативно-тактичний ракетний комплекс (ОТРК) «Сапсан» («Грім-2»), створений КБ «Південне». Дальність польоту ракети з 450-кг бойовою частиною в експортному виконанні становить 280 км, у версії для ЗСУ – до 500 км з перспективою подальшого збільшення.

Зокрема, на думку В.Горбуліна, з використанням авіаційних носіїв і здійсненні пусків з висоти 9-15 км дальність застосування ракети можна збільшити до 1000-1200 км. Та навіть 280-км дальність експортної версії ракети за умови розміщення ОТРК в Сумській області теоретично дозволять тримати під прицілом Москву, Саратов, Липецьк і інші важливіадміністративно-промислові центри РФ. Наступним кроком може бути створення двоступеневих ракет з дальністю до 2000 км.

Читайте також: Інша війна. Липень буде не менш важким, ніж червень [8]

ОТРК «Сапсан»

В лютому 2021 року МО України повідомило про плани підписання контракту на виготовлення першого дослідного дивізіону ОТРК «Сапсан» скороченого складу для випробувань. Йшлося про підготовку контракту на виготовлення одної дослідної батареї та елементів управління дивізіоном ОТРК. У 2022 році ОТРК мав бути прийнятий на озброєння ЗСУ. Через таємність контракту подальша доля ОТРК поки невідома.

Цікавою розробкою КБ «Південне» є перспективний ЗРК СД «Дніпро», призначений для знищення повітряних цілей на середніх і малих відстанях (28-50 км) в т.ч. в умовах радіоелектронної протидії. ЗРК використовує високоманеврену ракету на базі дуже вдалої авіаційної ракети Р-27 класу «повітря-повітря», що відрізняється нестандартною системою газодинамічного поперечного управління ракетою.

У грудні 2016 року на полігоні «Алібей» відбулися перші успішні пуски ракет. На базі цього комплексу у 2017 році Україна пропонувала Польщі спільне створення ЗРК за польською програмою «Narew». Експериментальний зразок ЗРК «Дніпро» використовується в даний час для вирішення завдань ППО. Зокрема, 27 червня його використали на Одещині для знищення ворожих крилатих ракет.

Читайте також: Звільнення Херсону: історичні аналогії [9]

Наприкінці 2021 року завершилися льотні випробування перспективного українського ударного БПАК – баражуючого боєприпасу ST-35 «Грім» (розробник-приватна компанія «Атлон Авіа») з дальністю дії до 30 км. Спеціальний гексакоптер піднімає «Грім» на висоту 500-700 м, після чого той відділяється і самостійно рухається в напрямку цілі. Сам гексакоптер залишається у повітрі і служить для ретрансляції сигналів і зв’язку з боєприпасом до моменту ураження цілі, навіть на закритих позиціях, після чого повертається на базу. «Грім» може використовувати термобаричну, кумулятивну або осволково-фугасну бойову частину масою 3,5 кг.

ST-35 «Грім»

У серпні 2021 року РНБОУ ухвалила рішення щодо розвитку ракетного озброєння до 2031 року. Витрати на цю программу, за словами Олексія Данилова, мають скласти понад 200 млрд грн. Але, за словами причетних до цього чиновників, ракетної програми насправді не існує, формально йдеться лише про «питання розвитку ракетного озброєння до 2031 року». З огляду на пріоритетність у наступні 10 років закупок ракетної зброї, сучасної ракетно-космічної техніки, ВТЗ тощо, було б доцільно формалізувати зазначеня «питання розвитку» у вигляді щонайменше державної цільової програми.

САУ «Богдана»

155-мм САУ «Богдана», вітчизняний аналог французької САУ Cаesar, з дальністю стрільби до 40 км розроблялась на підставі спільного рішення МО України і ПАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» в рамках ДОЗ з лютого 2016 року. Планувалося замовити для ЗСУ 18 установок, але через штучні затримки САУ все ще не вийшла з етапу держвипробувань. Зараз «Богдана» успішно діє на фронті, вона брала участь в операції зі звільнення о. Зміїний.

БПАК PD-2

Багатоцільовий безпілотний авіаційний комплекс (БПАК) PD-2 від компанії Ukrspecsystems, призначений для ведення розвідки, здатний також нести бомбове навантаження вагою до 3 кг. Існує також модифікація цього дрона з можливістю вертикального старту й посадки, що значно розширює діапазон використання машини в умовах складного рельєфу або урбанізованої місцевості. У ЗСУ PD-2 є одним з найбільш масових у своєму класі повітряних розвідників і коригувальників артилерійського вогню.

Читайте також: У путінської орди закінчуються бронетехніка, артилерія та снаряди [10]

ТОВ «ХАДО-Холдінг», відомий вітчизняний виробник снайперської зброї (наприкінці 2020 року на озброєння ЗСУ прийняли одразу дві гвинтівки: Snipex T-Rex i Snipex Alligator) у 2021 році представив нову перспективну для війська великокаліберну гвинтівку Snipex Monomakh з напівавтоматичним механізмом заряджання. За рахунок цього темп стрільби з неї може бути набагато швидшим, ніж у гвинтівок із ручним перезаряджанням.

Ця зброя розроблена під боєприпаси 14,5×114 мм і є антиматеріальною, адже застосовується не стільки проти живої сили противника, скільки його техніки. До цього можна додати перевірені на фронті зразки ОВТ: танк БМ «Булат», ББМ «Козак-2М», БТР-4, РСЗВ «Буревій», ПТРК «Стугна-П», РЕБ, автомат «Малюк», снайперська гвинтівка Snipex Alligator, РЛС та БПЛА вітчизняного виробництва («Фурія», АCS-3М, PD-2), систему управління «Кропива» тощо. І все це — не рахуючи розробок, які ще не реалізовані «в металі».

ОПК в очікуванні змін

З урахуванням подій, котрі відбуваються у світі, годі очікувати зниження попиту на конвенціональні ОВТ. А отже країни-експортери й надалі боротимуться за перспективні контракти на ринках озброєнь. Це буде актуально і для нас.

Окрім виробництва зброї для власних оборонних потреб, її експорт може бути важливою статтею національного доходу. І це не просто фантазії: ще зовсім нещодавно Україна входила до Топ-10 країн-експортерів зброї і зберігає певні можливості навіть зараз. Щоправда, післявоєнний зброярський ринок буде мати певні відмінності, та й ОПК України напевно зазнає змін. Ймовірно, з огляду на поточні відносини з західними партнерами, доцільно буде шукати можливостей виробництва зброї на партнерських засадах.

Вже зараз ми маємо перспективні довгострокові угоди з західними партнерами, які дозволяють сподіватися на подальший розвиток. Це передусім угода з Польщею щодо створення на її території інноваційного українсько-польського осередку «Долина дронів», рішення про створення українсько-польського СП з виробництва озброєнь, угоду з турецькою компанією Baykar щодо будівництва в Україні підприємства з проектування і будівництва БПЛА тощо.

Читайте також: Чи можна вже назвати дату кінця війни в Україні [11]

За прогнозами фахівців Українського Інституту майбутнього (УІМ), «після завершення гарячої фази війни перед державою постане завдання ремонту, продовження ресурсу, модернізації наявних ОВТ та закупівлі додаткових. Наведене забезпечить ОПК безперервним ритмічним фінансуванням, що повинне використовуватись з метою розвитку виробництва». Тобто, ОПК України буде гарантовано забезпечений замовленнями, а суми прибутку можуть бути використані для його розвитку.

Крім того, на думку експертів УІМ, Україна має потенціал до створення глобальної агенції перспективних дослідницьких проєктів у галузі безпеки та оборони, світового інкубатору оборонних технологій. Також, необхідно створити державний фонд розвитку оборонних технологій, призначений виключно для фінансування закупівлі ліцензій, на створення передових військових технологій і сучасних зразків ОВТ. Також важливо реформувати ДК «Укроборонпром» таким чином, щоб він сам був зацікавлений в інвестуванні у нові перспективні розробки.

—

Володимир Заблоцький, опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [2]

В тему: