Розсекречені документи з московських архівів дозволяють пролити світло на одну з найгучніших операцій початкового періоду німецько-радянської війни, яка стала актуальною цього літа: підрив Дніпрогесу 18 серпня 1941 року

Можна впевнено спростувати міфи про знищення найбільшої електростанції старого світу. До основних з них належать, по-перше, число в сто тисяч загиблих, по-друге, відомості про те, що руйнування греблі викликало хвилю в 25 метрів, по-третє, твердження, що замовники і виконавці вибуху влаштували потоп навмисне, щоб змити німецькі переправи нижче по Дніпру, або, як варіант – мирних жителів, щоб рабсила не дісталась ворогу, по-четверте, що об’єкт висадили в повітря чекісти.

Читайте також: Як вплинути на державу-терориста? Справа про підрив Росією Каховської греблі у міжнародних судах [2]

Виконавці. Обійшлося без чекістів

Для знищення стратегічно важливого об'єкту вибухівку та фахівців 15 серпня вислали літаками з Москви до Запоріжжя. Головним виконавцем був військовий інженер 1 рангу Борис Епов — і автору цих рядків першому стали доступні матеріали його слідства, проведеного з 18 серпня по 14 вересня 1941 за підсумками операції.

Борис Епов (1900-1991)

У мінуванні греблі Епову допомагали двоє старших лейтенантів РККА, які прибули разом з ним – Георгій Бєзруков і Андрей Побєжимов.

Бєзруков підготував перший вибух – мосту через аванкамеру, що веде з правого, західного берега Дніпра, на греблю Дніпрогесу. Крім рядових, йому вже на місці підпорядковувалися два командири з 545-го окремого саперного батальйону 274-ї стрілецької дивізії, яка обороняла Запоріжжя. Перший – лейтенант Борис Бєдняков – очолював групу із двадцяти осіб, які замінували міст через аванкамеру. Другий – молодший лейтенант Петро Осипов (1921 р.н.) – повернув ключ у машинці, яка й висадила міст у повітря.

Старший лейтенант Георгій Бєзруков (1919 – не раніше 1950)

Побєжимов готував другий заряд у двадцять тон вибухівки – у потерні, тобто, у тунелі тіла греблі. Йому підпорядковувався лейтенант із того ж 545-го окремого саперного батальйону Петро Афанасьєв, старший групи з переміщення вибухових речовин у тіло греблі. Афанасьєв також запалював трубку з бікфордового шнура, який вів до зарядного ящика. Другий вибух стався за півгодини після першого, тому біженців на греблі у цей момент бути не могло – з правого берега на неї можна потрапити лише через аванкамерний міст.

З фронтового керівництва Епову допомагали або керували підривом і переправою військ начальник відділу мінування та загороджень, інженерного управління штабу Південного фронту (ПФ) полковник Федор Харчєвін, підполковник Арон Шифрін (заступник начальника інженерного управління штабу ПФ), а також перший заступник начальника штабу ПФ генерал Федір Харітонов.

Читайте також: Ворожа мова заперечення Голодомору: сліпота, гіпноз, одержимість, фетиш [3]

Охорону Дніпрогесу забезпечував полк внутрішніх військ НКВС № 157, що, однак, не дає Луб'янці жодної ролі у підриві станції. По-перше, він здійснював не мінування, а блокування й очеплення. По-друге, 26 червня 1941 року цей полк був включений до складу діючої Червоної армії, а з 19 липня — тобто на момент підриву – входив до оперативного підпорядкування згаданої 274-ї стрілецької дивізії. По-третє, командував полком Микола Поздняков – майор Червоної армії, а не держбезпеки. Тобто військовий, а не чекіст.

Як гадалось і як сталось

Знищення Дніпрогесу заздалегідь готувалося в Москві на найвищому рівні, про що Епов розповів на допиті в Особливому відділі НКВС 20 серпня 1941 р. (слідча справа по підриву зберігається в ДАРФі): "14 серпня … Котляр … запропонував … академіку [Борису] Вєдєнєєву (одному з проектантів ДніпроГЕСу. – О.Г.) ознайомити мене з об'єктом і вказати місця очікуваного руйнування. Після того, як Вєдєнєєв дав мені консультацію по підриву, присутній заступник наркома електростанцій [П. М.] Сергієнко пояснив мені, що сьогодні або завтра буде офіційна постанова уряду про організацію руйнування на ДніпроГЕСі і там будуть вказані місця підриву".

І справді, 17 серпня Державний комітет оборони СРСР ухвалив цілком таємну постанову № 503 "Про евакуацію Дніпровської гідроелектростанції" (цей документ зберігається в РДАСПІ):

"…для запобігання можливості використання ворогом греблі Дніпровської гідроелектростанції, як засобу сполучення між правим і лівим берегом, зруйнувати:

а) міст через аванкамеру (біля західного, правого берега. — О. Г.),

б) міст через шлюз (біля лівого, східного берега. – О. Г.),

в) підірвати у двох місцях тіло основної греблі, щонайменше три-чотири прогони у кожному місці.

Здійснення зазначених заходів провести в останню чергу … ".

Про події вечора наступного дня згодом згадував [4] тодішній командувач Південного фронту Іван Тюлєнєв: "…Земля хитнулася під ногами — вибух величезної сили розітнув повітря. (…)

Генерал армії Іван Тюлєнєв (1892-1978) був нагороджений званням Героя Радянського Союзу лише за Брежнєва у 1978 році

Внаслідок вибуху [аванкамерного] мосту і греблі, на острові Хортиця (від північного краю якого до греблі Дніпрогесу всього 1300 метрів. – О. Г.) залишився відрізаним майже полк піхоти (через підрив греблі здетонував раніше запланованого часу заряд, закладений під східний міст Стрілецького). Він успішно оборонявся, а потім з величезними труднощами переправився на східний берег.

Вибух греблі різко підняв рівень води в нижній течії Дніпра, де в цей час розпочалася переправа двох наших армій та кавалерійського корпусу. (…)

Понтонно-переправного майна… …ледве вистачало для того, щоб спорудити легкі пороми. (…) Для переправи використовували буксирні катери, пароплави, баржі та плавучі пристані Дніпровського річкового пароплавства. (…)

9-а кавалерійська дивізія завантажила коней на баржі, але 5-а кавалерійська дивізія барж не мала, і її коні долали Дніпро уплав. Щоправда, острів посеред річки полегшував переправу: давав можливість перепочинку. (…) Лише витримка та сміливість кавалеристів врятували становище: переправа дивізії пройшла без великих втрат".

Читайте також: Російські загарбники повторили "подвиг" чекістів які підірвали греблю ДніпроГЕСу у 1941 році [5]

Постанова № 503 "Про евакуацію Дніпровської гідроелектростанції"

Жертви повені

Іван Тюлєнєв змовчав про тих жертв, за які організатори підриву несли або пряму, або непряму відповідальність: частина бійців 274-ї стрілецької дивізії, які після вибуху були відрізані на правому, західному березі Дніпра біля греблі Дніпрогесу, а також партизани, яких затопило в плавнях Дніпра – заплаві річки.

Наразі документальних відомостей про жертви серед мирних жителів немає, оскільки, ймовірно, їх не було. Адже хвиля 25 метрів заввишки – вигадка емігранта-мемуариста Петра Пігідо (Правобережного), який не був присутнім на місці подій. Жодного рукотворного цунамі прорив греблі вчинити не міг – вода падала з висоти 15 метрів. За підрахунками запорізького краєзнавця Володимира Лінікова [6] рівень води в нижньому б'єфі піднявся на 5 – 5,5 метрів. Це чимало, але до схожих явищ місцеві жителі звикли під час весняних та осінніх повеней, і не селилися на відповідних прибережних ділянках.

Під час потопу партизани та червоноармійці, які в плавнях на правому березі Дніпра встигли вхопитися за гілки дерев, що опинилися майже повністю під водою, благали про допомогу – і небайдужі на човнах рятували тих, кого могли.

Підтопленими виявилися і городи з пасовищами: рев корів, крики свиней разом з вируванням води і тріском дерев, що ламалися, створювали враження кінця світу. Коли рівень води у верхньому б'єфі, тобто у штучному озері ім. Леніна знизився до нижнього краю вилому у греблі, й Дніпро повернувся до своїх берегів, у плавнях відкрилася жахлива картина – трупи в одностроях, що висіли на деревах у неприродних позах.

Фейк нацистської пропаганди – малюнок підриву греблі Дніпрогесу, опублікований у газеті "Berliner Illustrierte Zeitung"

Оскільки подія відбувалася ввечері, на Дніпрі було мало людей. Апокаліптичний вибух було чутно за багато кілометрів, що не могло не змусити людей насторожитися та піднятися у безпечні місця. Вигадане число у три тисячі загиблих з'явилося в статті у нацистській газеті "Berliner Illustrierte Zeitung" у березні 1942 року. Її супроводжував малюнок ілюстратора, який не був позбавлений художньої уяви.

У справі Епова немає жодних відомостей про жертви серед цивільного населення, попри те, що в ті тижні, коли йшло слідство, лівий (низький) берег Дніпра був під радянським контролем. Очевидно, якби повінь забрала життя тисяч людей, місцеве партійне керівництво та НКВС завалили б командування Південного фронту запитами про причини того, що відбувається, і воно б переадресувало їх "особістам", а ті – фігурантам справи. Внаслідок не вечірнього, а навіть нічного підриву Каховської ГЕС на сьогоднішній день загинуло та зникло безвісти до п'ятдесяти осіб, але при цьому об'єм води у Каховському водосховищі перевищував об'єм води у штучному озері ім. Леніна, тобто у верхньому б'єфі Дніпрогесу в 21,4 рази.

Читайте також: Новий біль Херсона. Що накоїли росіяни, зруйнувавши Каховську ГЕС [7]

Перестрахувався

Постанова ДКО давала можливість здійснити набагато менші руйнування, аніж були заподіяні: "підірвати в двох місцях тіло основної греблі, не менше трьох-чотирьох прогонів в кожному місці". Тобто два виломи загальною шириною від 97,5 до 130 метрів. А фактично ширина вилому склала 175,5 метрів.

На допиті Епов дав свідчення, чому вирішив так вчинити: "Для руйнування ДніпроГЕСу в місцях, передбачених постановою уряду (мається на увазі ДКО. – О. Г.), мені знадобилося [б] додатково 10 тон вибухових речовин, батальйон саперів у складі 4-х рот для проведення підготовчих робіт, 10 вантажних автомобілів. На підготовку до руйнування мені знадобилося не менше 1,5 доби.

18 серпня вранці після ознайомлення з постановою уряду я вимагав, зазначений вище, додатковий матеріал від начальника інженерного управління Південного фронту підполковника Шифріна (насправді, він був лише заступником начальника інженерного управління штабу ПФ. – О. Г.), він обіцяв через годину прислати одну роту саперів і потім поповнити її до батальйону і надати мені необхідну кількість вибухових речовин. Люди з’явилися із запізненням, а вибухових речовин я так і не отримав. (…)

Окрім цього, комісар інженерного управління – батальйонний комісар Притула, з яким я говорив у день приїзду до Запоріжжя (15 серпня – О. Г.), запропонував мені до особливого розпорядження підготовку вибуху не проводити. (…)

Через брак часу та відсутність додаткової кількості вибухових матеріалів, необхідної робочої сили і транспорту, я вирішив вибух греблі провести в одному місці без забивки". Тобто, не "затикати" заряд у потерні мішками з піском або нашвидкуруч зведеною стінкою – і тому вилом вийшов настільки широким.

У свідченнях Бєзрукова ще чіткіше видно секретність, поспішність і метушню, які панували навколо знищення станції – він отримав інструкції лише 16 серпня: "…Епов у кабінеті керуючого Дніпрогесу пояснив мені і Побєжимову завдання – підготувати розрахунки підриву Дніпрогесу.

До 18 серпня ми складали розрахунки на підрив, спочатку арочного мосту через шлюзи та шосейного мосту, потім Епов дав мені завдання зробити розрахунок підриву моста через аванкамеру. Не встиг я закінчити роботу, як надійшло розпорядження Епова не складати розрахунки.

18 серпня Епов пояснив, що будемо підривати тіло греблі у двох місцях і міст через аванкамеру, без розрахунку, закладкою ящиків з толом".

Ці слова співвідносяться зі свідченнями Побєжимова: "16 серпня ц.р. в управлінні Дніпрогесу Епов пояснив мені та Бєзрукову, що перед нами стоїть завдання підготувати до вибуху двадцять третій бик (тобто опору. – О. Г.) греблі та міст через аванкамеру. До 18 серпня я проводив розрахунки.

Вранці 18-го числа об одинадцятій Епов наказав розрахунків не робити, заявивши, що підриватимемо "на око". (…) Спочатку Епов давав вказівки підготувати вибух у двох місцях греблі, потім змінив це своє рішення, і наказав сконцентрувати наявну кількість вибухових речовин в одному місці греблі".

Через поспіх Епов просто перестрахувався, заклавши заряд потужніший, ніж вимагалося – все, що у нього було в наявності.

Читайте також: Підрив Каховської ГЕС вбив в окупованих Олешках понад 500 цивільних - Центр нацспротиву [8]

Дніпрогес та околиці відвідували найвищі поставлені фукціонери Третього рейху

І до відповідальності його притягнули не за надмірний масштаб руйнувань чи потоп, а за те, що вибух мосту через аванкамеру був здійснений передчасно – коли на правому, західному березі Дніпра ще перебували до п'ятисот червоноармійців, двадцять кінних підвод зі снарядами, дві легкові та чотири вантажні машини, 3 справні гармати та 5-7 мінометів. Більшість із цих військовослужбовців зуміли вийти чи виплисти на лівий берег, меншість були вбиті або взяті в полон німцями, потонули чи розбіглися.

Зрозуміло, сапер не визнав свою провину, але про заходи фізичного впливу він згодом не згадував: "У цей час генерал Котляр потрапив на прийом до товариша Сталіна (у журналі його відвідувань ця зустріч позначена 13 вересня. – О. Г. [9]) і доповів йому про цей випадок; Сталін тут же ввечері дав вказівку НКВС, а вранці о 6-й годині я вже був звільнений з-під арешту…".

Очевидно, що деспот вирішив: головне, що завдання виконане – хай з горем пополам, але греблю підірвали. Тому танки Вермахту не робили спроб прорватися тут на східний берег Дніпра, а заводи Запоріжжя вдалося евакуювати. 

—

Олександр Гогун [10], опубліковано у виданні "Ділова столиця" [11]

В тему: 

•  Розстріляний авангард: як російське вторгнення руйнує модерністську спадщину України [12]
• Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [13]
• Соціопатія, яка вразила сучасну Росію, має форму РАШИЗМУ [14]
• Гитлер, Сталин и Украина: безжалостные стратегии [15]
• Ликвидатор. Рассказ ученого, прожившего 20 лет «в обнимку» с реактором... [16]
• Освенцим поработал на СССР [17]
• «Пришло время рассчитаться с коммунистам…» [18]
• Сытые и мертвые. «Равенство и братство» в СССР  [19]