Фінал десятирічного перебування Еммануеля Макрона в Єлисейському палаці стрімко втрачає ознаки контрольованого політичного транзиту, перетворюючись на найгострішу кризу французької державності за останні десятиліття.

Осінь 2026 року повернула на вулиці Парижа, Ліона, Марселя та десятків інших міст сцени, що нагадують повномасштабні міські бої: палаючі ратуші, розтрощені торговельні квартали, барикади зі сміттєвих баків і невпинний гул поліцейських сирен. Те, що у вересні розпочиналося як локальні страйки старшокласників проти хронічного браку фінансування шкіл, за лічені тижні переросло в загальнонаціональне антиурядове повстання.

Соціальний вибух згуртував навколо себе вкрай строкатої коаліції невдоволених: радикалізовану шкільну молодь, студентство, профспілкові колони, ветеранів руху «жовтих жилетів» і мешканців бідних передмість. Тригером для масштабної ескалації стало стрімке зростання вартості життя та черговий стрибок цін на пальне, спровокований загостренням воєнно-політичної кризи в районі Перської затоки. В умовах рекордного державного боргу та режиму бюджетної економії суспільство відмовилося терпіти подальше скорочення соціальних гарантій, сприйнявши мовчання влади як відверту зневагу.

Відповіддю уряду стала безпрецедентна жорсткість силового апарату, яка лише підлила масла у вогонь. Тисячі затриманих підлітків, важкі каліцтва серед демонстрантів і відкритий бунт усередині самої поліції, чиї профспілки подали судові позови проти держави, остаточно зруйнували образ республіканського правопорядку. Франція опинилася в глухому куті, де вулиця не вірить урядовим обіцянкам, а влада втратила здатність говорити з власними громадянами інакше, ніж мовою кийків і сльозогінного газу.

Від ліцейських барикад до міських погромів

Протестувальник тримає французький прапор на вулиці поблизу площі Республіки під час дня демонстрацій проти вартості життя та зростання цін на пальне в Парижі © Jack Taylor / Reuters

Первинною іскрою, з якої розгорілося полум'я нинішніх заворушень, став організований протест старшокласників. Французькі ліцеїсти ще від початку навчального року масово блокували входи до навчальних закладів, протестуючи проти катастрофічного стану державної освіти, особливо в депресивних муніципалітетах і так званих «чутливих» передмістях Парижа. Молодь вимагала негайного скасування дискримінаційної системи розподілу місць у вишах Parcoursup, збільшення кількості викладачів, ремонту аварійних шкільних приміщень і ліквідації прірви між приватними елітними коледжами та злиденною державною школою.

Утім, освітні претензії стали лише тригером для значно ширшого невдоволення. Франція підійшла до осені 2026 року з найвищими за останні роки показниками бідності, інфляційним тиском і болючим дефіцитом доступного житла. Постійне скорочення витрат на громадський сектор, розпочате ще за першої каденції Макрона під гаслами оптимізації бюджету, призвело до деградації базових послуг — від транспорту до охорони здоров'я. Коли чергова хвиля подорожчання бензину та комунальних платежів вдарила по кишенях працюючого класу, студентські вимоги миттєво знайшли відгук серед мільйонів дорослих громадян.

Справжнім зламом ситуації стала субота, 17 жовтня, коли на заклики профспілок і лідерів ліцейського руху на вулиці міст вийшли сотні тисяч демонстрантів. Як повідомляє видання https://www.rfi.fr/uk/ [2])">RFI Українською, Міністерство внутрішніх справ Франції нарахувало близько 550 тисяч учасників акцій, тоді як організатори заявили про присутність щонайменше 800 тисяч людей на 1750 мітингах по всій країні. Спільні колони старшокласників, представників найпотужнішого профспілкового об'єднання CGT («Загальна конфедерація праці») та активістів руху «жовтих жилетів» перетворили мирні марші на демонстрацію абсолютної кризи довіри до інститутів П'ятої республіки.

Мирний протест практично відразу зірвався в неконтрольовану хвилю насильства та мародерства. У центрі Парижа на площі Республіки молодь у масках закидала силовиків піротехнікою, після чого спалахнули сутички з підрозділами швидкого реагування. У Ліможі демонстранти фактично знищили історичну будівлю міської ратуші, підпаливши мерію, яка, за словами місцевої префектури, зазнала непоправних руйнувань. У Ліоні натовп громив і грабував магазини на торговельних вулицях півострова Прескіль та підпалив туристичний офіс; у Марселі протестувальники взяли штурмом хол міської ради з гаслами «Це революція», а в Ліллі та Ренні нападам піддалися урядові резиденції та комерційні банки.

Прикметною рисою нинішніх подій стала стрімка політизація так званого «покоління Z». Підлітки, для яких вихід на вулицю ще вчора був формою юнацького протесту, відкрито заявляють про дорослішання під кийками жандармів. Спільні марші молодих ліцеїстів разом із літніми французами, які виходили з плакатами на кшталт «Розлючені бабусі й дідусі підтримують онуків», зафіксували рідкісний для сучасної Франції міжпоколінний альянс. Суспільство втомилося від технократичного стилю правління, що зводить життя нації до таблиць урізання видатків, залишаючи майбутнє молоді під питанням.

Спецзасоби проти дітей та судовий позов силовиків

Протестувальники перед палаючим туристичним офісом у Ліоні © Laurent Cipriani / АР

Масштаб і жорстокість силової операції, розгорнутої урядом для придушення вуличних виступів, шокували правозахисні організації та європейську спільноту. За офіційними даними МВС, за лічені тижні за ґратами опинилися понад вісім тисяч осіб, абсолютну більшість із яких становили неповнолітні старшокласники. Лише за один день суботніх погромів поліція затримала майже 2400 демонстрантів. Аби стримати натовп, уряд спрямував на вулиці спеціалізовані елітні підрозділи боротьби з масовими заворушеннями CRS 8, а в Бордо після розгрому резиденції префекта залучили антитерористичний спецназ RAID.

Як підкреслює інформаційне агентство https://www.reuters.com/ [3])">Reuters, цитуючи заяви французьких посадовців, поліція та жандармерія використали спецзасоби щонайменше 18 тисяч разів. Проти демонстрантів масово застосовували сльозогінний газ, водомети, гумові кулі, стробоскопічні щити та світлошумові гранати. Наслідки такої тактики виявилися трагічними: 15-річному хлопцеві вибухом гранати відірвало руку, 16-річний підліток частково втратив зір від влучання гумової кулі, а в Сент-Етьєні ще один протестувальник залишився без кисті руки. Оприлюднені факти змусили владу заднім числом забороняти використання окремих типів боєприпасів проти мітингів школярів.

Хвиля травм викликала лавину службових перевірок. Генеральна інспекція Національної поліції (IGPN), відома як «поліція над поліцією», відкрила щонайменше 36 офіційних розслідувань щодо перевищення повноважень. За словами міністра внутрішніх справ Лорана Нуньєса, справи стосуються не лише каліцтв та побоїв, а й підозр у сексуальному насильстві під час затримань. Найбільш резонансним стало кримінальне провадження проти офіцера поліції з міста Бельфор, якому офіційно інкримінують замах на вбивство протестувальника під час розгону колони.

Утім, попри статус карального органу, самі правоохоронці заявили про повний розрив із міністерством і оголосили фактичний бунт проти уряду. Як повідомляє міжнародне агентство https://apnews.com/ [4])">Associated Press, провідна поліцейська профспілка Alliance офіційно подала судовий позов проти держави, звинувативши керівництво країни у створенні прямої загрози життю офіцерів. Поліцейські стверджують, що влада кидає в епіцентр міського пекла непідготовлених патрульних у звичайній, невогнестійкій формі, зі зношеними шоломами та розбитими щитами, роблячи їх ідеальними мішенями для радикалів, озброєних коктейлями Молотова та важкою піротехнікою.

Загальна кількість постраждалих серед поліцейських перевищила 900 осіб, десятки правоохоронців опинилися в лікарнях у важкому стані. Соціологи та експерти з поліцейської діяльності вказують на кричущі подвійні стандарти урядової стратегії: коли місяцями раніше автотраси блокували французькі фермери, які підпалювали шини та заливали урядові будівлі тоннами гною, силовикам давали наказ відступати й уникати сутичок з електорально важливим класом. Коли ж на вулиці вийшли неповнолітні школярі та студенти, державна машина включила репресивний каток на повну потужність, загнавши поліцію у глухий кут загальної суспільної ненависті.

Кремлівські мультиплікатори хаосу

Протести у Парижі супроводжувалися підпалами © Emma Da Silva / АР

За масштабним внутрішнім конфліктом у Франції з неприхованою радістю спостерігають у Москві, для якої дестабілізація провідної європейської держави є стратегічним подарунком. Російські державні медіаресурси, включно з іншомовними редакціями RT і Sputnik, а також розгалужена сітка прокремлівських телеграм-каналів миттєво перевели протести в топ своїх інформаційних стрічок. Картинка палаючого Парижа, розбитих вітрин бутиків і поранених підлітків подається російській та міжнародній аудиторії як нібито остаточний крах західної демократичної моделі та неминучий початок «громадянської війни» в Європі.

Паралельно фіксується активізація відомих російських мереж дезінформації, зокрема проєкту «Шторм-1516» та ботоферм типу «Двійник» (Doppelgänger). Їхня тактика полягає у точковому підігріванні протистояння з обох боків барикад. У франкомовному сегменті мереж X (Twitter), TikTok та Telegram масово поширюються змонтовані відеоролики з акцентом на звірствах поліції, фейкові новини про загибель школярів і прямі заклики до збройного спротиву правоохоронцям. Водночас у правоконсервативних пабліках російські боти розганяють наративи про те, що Францію буцімто захоплюють «ліворадикальні мігрантські банди», закликаючи до безжального придушення будь-яких публічних акцій.

Головне геополітичне завдання цієї кампанії — паралізувати зовнішньополітичну суб'єктність Франції. Еммануель Макрон протягом останніх років послідовно виступав одним із головних архітекторів європейської стратегічної автономії, відкрито закликаючи союзників по НАТО не виключати введення західних військ в Україну для стримування російської експансії. Занурення Франції у глибоку внутрішню смуту змушує Париж концентрувати всі ресурси — фінансові, адміністративні та силові — на гасінні внутрішніх пожеж, автоматично відсуваючи питання оборонної підтримки Києва та постачання зброї на другий план.

Крім того, російська пропаганда методично використовує дизельну та цінову кризу як інструмент антиукраїнського шантажу. У соціальні мережі вкидається проста, але токсична теза: мовляв, французькі громадяни мерзнуть і платять непомірні рахунки за пальне винятково через допомогу Україні та відмову від російських енергоносіїв. Спекулюючи на труднощах пересічних французів, Кремль прагне розширити електоральну базу політичних сил, лояльних до Москви, готуючи ґрунт для повного переформатування зовнішнього курсу країни після завершення макронівського терміну.

Для західних спецслужб ця тактика не є новою, проте в умовах реального соціального розлому вона стає вкрай небезпечною. Російські спецслужби не створюють протести власноруч — вони використовують реальні, болючі рани французького суспільства, працюючи як каталізатор радикалізації. Будь-який хаос на вулицях Нанта чи Марселя розглядається в Москві як дієвий важіль тиску, що послаблює західну коаліцію зсередини значно ефективніше, ніж погрози кремлівської дипломатії.

Західні тривоги та політична спадщина Еммануеля Макрона

Увечері 18 жовтня, після найкривавіших вихідних за весь час своєї каденції, Еммануель Макрон виступив зі спеціальним зверненням до нації. Його риторика виявилася підкреслено жорсткою та безкомпромісною: президент пообіцяв виявити «непримиренність» до погромників і вандалів, закликав судову систему застосувати максимальну суворість покарань і звинуватив у заворушеннях «бунтівні елементи з ультралівих угруповань», які прагнуть повалити інститути Республіки.

Водночас глава держави визнав провали власної розвідки, пообіцяв відвідати країни Перської затоки заради домовленостей про стабілізацію постачань енергоносіїв і запевнив, що тривога молоді за майбутнє буде «почута урядом».

Проте напівзаходи та погрози судами викликали шквал нищівної критики з усіх боків політичного спектра. Лідер ультраправого «Національного об'єднання» Жордан Барделла публічно охарактеризував промову глави держави як «жалюгідну та дезорієнтовану», заявивши, що уряд втратив не лише легітимність, а й елементарну здатність захищати своїх громадян.

З протилежного, лівого флангу лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон поклав особисту відповідальність за вуличне насильство на самого президента та міністра внутрішніх справ, звинувативши їх у насадженні поліцейського терору та вимагаючи їхньої негайної відставки.

Європейські столиці та союзники по НАТО спостерігають за подіями в Парижі з наростаючою тривогою. Франція залишається єдиною ядерною державою Європейського Союзу, постійним членом Ради Безпеки ООН і ключовим мотором європейської інтеграції поряд із Німеччиною. Політичний параліч у Парижі ставить під удар ухвалення загальноєвропейських рішень щодо спільної оборони, реформи енергетичного ринку та виділення нових пакетів макрофінансової допомоги. Якщо французька влада втратить контроль над вулицею, це створить небезпечний вакуум лідерства на всьому континенті.

Головний підсумок нинішньої кризи полягає в тому, що «юпітеріанська» модель правління Макрона зазнала краху. Прийшовши до влади у 2017 році як молодий реформатор, здатний зламати старі партійні розмежування та об'єднати націю навколо модернізації, він завершує свій шлях за барикадами зі спалених автівок і під вигуки розгніваного студентства. Замість обіцяного громадянського порозуміння країна підійшла до виборів 2027 року гранично поляризованою, озлобленою та розчарованою в інститутах демократичної влади.

Найбільшу вигоду з цієї політичної руїни витягують праворадикальні сили Марін Ле Пен і Жордана Барделли, які дедалі впевненіше приміряють на себе роль єдиної альтернативи безладу. Попереду Францію чекає новий загальнонаціональний страйк, призначений профспілками на 5 листопада. Країна увійшла у стан перманентного бунту, і якщо Єлисейський палац не знайде формули справжнього діалогу з власним народом, фінал епохи Макрона загрожує стати початком тривалої та непередбачуваної кризи для всієї об'єднаної Європи.

—

Олекса Захар для «Аргумент» за матеріалами RFI [5],  Associated Press [6], Reuters [7]

Читайте також: 

• Диверсанти за оголошенням: як Росія використовує діаспори, кримінал та криптовалюту для дестабілізації Заход [8]
• Від ухилянта до піромана: як російське ГРУ вербує українських біженців для спалення Європи [9]
• «Троянські коні» Кремля біля військових баз Європи   [10]
• Розсекречена анатомія сучасного шпигунства в Європі: головні архітектори хаосу - рашисти [11]
• Де саме Європа не готова до війни з путінською Росією і до чого тут НАТО? [12]
• Гібридна війна рашистів 2.0: що літає над Європою? [13]
• Нічна атака рашистів на Польщу: російські дрони перетнули кордон НАТО. Варшава активує Статтю 4 [14]
• Танкер, який пошкодив кабелі у Балтійському морі, мав шпигунське обладнання, - ЗМІ [15]
• В росії зробили крок до війни з Норвегією [16]
• Сотні інтернет-кабелів на дні океанів загрожені росією [17]
• Після пошкодження кабелю Estlink 2 у Балтійському морі на дні знайшли слід від якоря, що розтягнувся майже на 100 кілометрів [18]
• Росія створює карту критично важливих підводних та наземних систем союзників − розвідка НАТО [19]
• Могутній потік брехні: російська пропаганда все більше виглядає для Заходу екзистенційною проблемою, яку він поки не здатний ефективно вирішити [20]