Кілька днів тому Держсекретар США Марко Рубіо розпорядився на 90 днів призупинити фінансування більшості програм допомоги іншим країнам, зокрема Україні. Якщо адміністрація Трампа повністю припинить військову та економічну допомогу Києву, Європа зіткнеться з серйозними викликами в галузі оборони, включно з постачанням критично важливих систем озброєння.

Незважаючи на поступове зростання виробничих потужностей, європейські країни все ще залежать від США в таких галузях, як ракети дальнього радіусу дії та системи ППО. Щоб мінімізувати наслідки можливого відходу США і забезпечити як власну безпеку, так і підтримку України, Європа повинна масштабувати оборонне виробництво і домогтися стратегічної автономії, вважає дослідник оборонної політики в Університеті Осло (Норвегія) Фабіан Гоффманн.

Під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп неодноразово озвучував наміри кардинально переглянути підхід США до безпекових питань у відносинах з Європою. Йдеться і про підтримку України: Трамп і його команда наполягали, щоб Європа взяла на себе якщо не все фінансове навантаження з надання економічної та військової допомоги Києву, то її більшу частину.

Читайте також: Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [2]

Після обрання Трампа президентом США в листопаді 2024 року європейські лідери загалом виявляли готовність врахувати його вимоги щодо оборонних видатків, включно з посиленням підтримки України. Однак, як показав його перший термін, американський президент часто буває непослідовним у своїх рішеннях, і нерідко вони залежать від його емоцій або думок його співрозмовників. Багато хто очікує, що під час другого терміну ця тенденція стане ще більш вираженою.

Для європейських лідерів непередбачуваний характер Трампа означає необхідність враховувати найгірші сценарії, включно з повним виведенням сил США з Європи і формальним або фактичним кінцем участі США в НАТО. Так само можливо, що в найближчі місяці або роки адміністрація Трампа повністю припинить як пряму, так і непряму допомогу Україні. Якщо таке трапиться, перед європейськими урядами і промисловістю постане критичне питання: чи зможуть вони заповнити проломи, які залишаться після відходу США?

Що може запропонувати Європа

Виробничий потенціал військової промисловості Європи залишається нижчим за необхідний рівень навіть через майже три роки від початку війни, яка багато в чому має екзистенціальний характер не тільки для України, а й для її європейських сусідів. Проте в деяких сферах є поліпшення.

Зокрема, вдалося домогтися розширення виробництва артилерійських снарядів калібру 155 мм. За словами комісара Євросоюзу з питань оборони і космосу Андрюса Кубілюса, очікується, що 2025 року держави - члени ЄС вироблять 2 млн снарядів - це значне збільшення порівняно з довоєнними роками та навіть із 2023 роком, коли було випущено всього 300 тисяч.

Не всі ці боєприпаси направлять в Україну. Значну частину розподілять між країнами ЄС і НАТО, які також розмістили великі замовлення на постачання боєприпасів. Однак збільшення виробничих потужностей означає, що за потреби Україні можна буде передати більше снарядів, нехай і за рахунок європейських оборонних ресурсів.

Європа також зберігає потужну промислову базу для виробництва бронетехніки, включно з БТР, БМП, танками, легкими бойовими машинами і транспортними засобами матеріально-технічного забезпечення. Теоретично тільки німецькі заводи могли б задовольнити більшу частину потреб України в цій галузі за наявності необхідного фінансування і достатнього часу.

Такі компанії, як Mercedes-Benz, уже постачають в Україну сотні вантажівок і позашляховиків для виконання різних логістичних завдань. Оборонний концерн Rheinmetall уже відправив українцям значну кількість бронемашин і продовжує їхнє виробництво.

Читайте також: Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [3]

36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського БМП Marder 1A3

Складніша ситуація з важкою технікою, особливо з танками. Компанія KNDS Germany, яка виробляє танки Leopard 2, зараз випускає близько 50 одиниць на рік. Дані про замовлення і терміни поставок вказують на те, що в найближчі роки обсяг продукції збільшиться, але планів на різке розширення немає.

Проте KNDS Germany заявляє, що річний випуск Leopard 2 може бути значно збільшено за наявності достатньої кількості замовлень (імовірно, в масштабі кількох сотень танків загальною вартістю близько €10 млрд). Можна зробити висновок, що основна складність у сфері розширення виробництва (яке, з точки зору оборонної стратегії, вкрай необхідне) полягає не в потужностях, а в наявності політичної волі.

Це припущення підтверджується на прикладі інших європейських збройових компаній. Наприклад, шведська BAE Systems Hägglunds збільшила випуск БМП CV90, ліцензувавши виробництво в кількох європейських країнах, включно з Нідерландами. Аналогічно французький концерн Nexter значно наростив продукцію самохідних артилерійських установок CAESAR, перейшовши на цілодобовий режим роботи і збільшивши штат співробітників. За наявності попиту можна домогтися подальшого збільшення обсягів складання таких машин, що дасть змогу задовольнити як європейський, так і український попит у майбутньому.

Існує потенціал і в прямій промисловій співпраці з Україною та створенні підприємств усередині країни. Наприклад, бронетранспортери Fuchs компанії Rheinmetall вже випускають в Україні з літа 2024 року. Обговорюється і відкриття виробництва в Україні бойових машин піхоти KF-41 Lynx і, можливо, танків KF-51 Panther.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [4]

БТР Fuchs на озброєнні Бундесверу

Короткострокові потреби можна закрити технікою з наявних запасів. У Німеччині та Італії на зберіганні перебувають до 150 танків Leopard 1, хоча близько сотні з них належать швейцарській компанії, якій досі заборонено продавати їх Україні напряму або через треті країни. У Німеччині також може залишатися невелика кількість бойових машин піхоти Marder, можливо, до 30 одиниць. Більшість таких БМП вже передано Україні, а ті, що залишилися, через технічний стан підходять тільки для розбору на запчастини.

Греція - єдина країна в Європі, яка зберігає значні запаси як західної, так і радянської техніки часів холодної війни, включно з кількома сотнями танків Leopard 1, але поки що не бажає розлучатися з ними, принаймні без прямої компенсації з боку союзників по НАТО. Крім того, серйозним обмеженням для поставок озброєнь Києву залишається брак потужностей для ремонту.

Ключовий висновок полягає в тому, що Європа вже випускає наземну техніку і певні види боєприпасів - наприклад, артилерійських снарядів. Хоча деякі виробництва більш розвинені, ніж інші, їх можна відносно швидко масштабувати за достатніх державних інвестицій. За наявності адекватного фінансування у Європи є хороші шанси закрити прогалини, які виникнуть у разі потенційного розриву зі США. Однак не можна сказати те ж саме про деякі інші критично важливі сфери оборонної промисловості.

Читайте також: Мета стоїть саме така: у російського суспільства більше ніколи не повинно виникнути бажання воювати [5]

Ракетне питання

У деяких галузях Європі нічим замінити американську військову допомогу - принаймні в короткостроковій перспективі. Йдеться насамперед про озброєння дальнього радіусу дії. З початку війни європейські країни не змогли відновити виробництво ракет у масштабах, необхідних для ефективної оборони. Потенціалом випуску високоточних крилатих ракет повітряного базування володіють лише три європейські держави: Велика Британія і Франція, які спільно розробили ракету Storm Shadow / SCALP-EG, а також Німеччина з ракетою TAURUS. Обсяги виробництва при цьому залишаються вкрай обмеженими.

Виробничі лінії Великої Британії та Німеччини для ракет Storm Shadow і TAURUS простоюють, хоча обидві країни беруть участь у модернізації наявних запасів. Від початку війни активно виробляла ракети тільки Франція - спочатку на замовлення Греції, розміщене 2020 року, а пізніше, імовірно, для поставок в Україну. Проте виробництво SCALP-EG, за прогнозами, не перевищить 100 одиниць на рік і, найімовірніше, буде значно нижчим за цей рівень.

Нестача виробничих потужностей призвела до виснаження європейських арсеналів, що значно обмежує кількість систем, доступних для передачі Україні. Велика Британія і Франція, схоже, досягли межі можливостей щодо постачання Києву ракет Storm Shadow і SCALP-EG. Останнє постачання з Франції склало всього 10 SCALP-EG.

Ракета SCALP-EG під крилом українського Су-24М

У Німеччині залишається довоєнний запас із приблизно 600 крилатих ракет TAURUS (однак на момент початку війни лише 300 вважалися боєготовними). З огляду на такий арсенал, Німеччина могла б надати Україні частину своїх ракет. Проте запасів Німеччини, як і решти країн Європи, недостатньо для ведення високоінтенсивної війни. Тобто, поставки TAURUS Україні, ймовірно, також будуть лімітовані.

Читайте також: "Фінальний акорд по кришці труни". На що війна з Україною перетворила російський ВПК [6]

Замість того, щоб відновити виробництво для задоволення власних потреб і потреб України, європейські країни вважали за краще покладатися на допомогу США. Вашингтон має великий арсенал ракет ATACMS і JASSM, а також широкі можливості з виробництва крилатих і балістичних ракет. Однак постачання озброєння в Україну сповільнилося ще за Байдена, і Трамп, можливо, не відновить його або принаймні не розширить. У такому разі Європа не зможе компенсувати цю нестачу.

Два інших критично важливих напрямки, де Європі буде важко заповнити дефіцит, - реактивна артилерія і системи протиракетної оборони.

Наразі США відіграють роль ключового постачальника РСЗО і боєприпасів для України. У разі відмови Вашингтона від підтримки Києва і за відсутності постійних зусиль з поповнення українських запасів реактивної артилерії з європейських резервів - які самі собою обмежені і, можливо, недостатні - Україна ризикує залишитися зовсім без них. Реактивна артилерія показала вкрай високу ефективність у перший рік війни, але пізніше результати були неоднозначними. Так чи інакше, втрата цього озброєння або навіть просто зниження масштабів його використання, безумовно, зашкодить боєздатності України.

Ще один серйозний виклик - протиракетна оборона. Незважаючи на великий внесок європейських країн, Україна продовжує сильно залежати від американських систем ПРО. Основний засіб захисту України від російських балістичних ракет - зенітні ракетні комплекси Patriot, поставлені США і європейськими партнерами. Доступні й інші системи, наприклад, радянські С-300В і франко-італійські SAMP/T, але через обмежену кількість і дефіцит ракет-перехоплювачів їх не можна назвати повноцінною заміною американським комплексам.

Крім того, на відміну від SAMP/T, виробництво Patriot добре розвинене - це стосується як самих систем, так і боєприпасів для них. Компанія Diehl Defense, яка випускає систему протиракетної оборони IRIS-T, планує розробити новий тип ЗУР, оптимізований для захисту від балістичних ракет, але готовий він буде тільки до 2030 року.

Без підтримки США українські міста і критична інфраструктура стануть уразливими для ударів балістичними ракетами. Можливості України захищатися від атак крилатими ракетами і далекобійними безпілотниками також, імовірно, знизяться, оскільки Вашингтон відповідає і за постачання комплексів NASAMS. Однак ця шкода може бути частково пом'якшена європейськими альтернативами - наприклад, IRIS-T, які вже використовуються в Україні.

Читайте також: Про російську армію і військове виробництво у 2024 році: аналіз наявних даних [7]

Що робити

Поточний стан оборонно-промислової бази Європи - показник серйозних політичних проблем. Європейські країни володіють достатнім технологічним і промисловим потенціалом для задоволення більшості, якщо не всіх своїх оборонних потреб, і одночасного забезпечення України технікою та боєприпасами. Те, що Європа - а отже, й Україна - за три роки від початку війни продовжує сильно залежати від США, майже повністю зумовлено браком політичної волі та стратегічного бачення у європейських лідерів.

Очевидно також, що намагатися передбачити можливі наслідки політики Трампа для європейської сфери оборони більше не має сенсу. Кроки в цьому напрямку потрібно було робити ще кілька років тому, бажано від самого початку війни в Україні. На цьому етапі найкращий план для Європи - мінімізувати збитки, які можуть виникнути внаслідок раптового припинення американської допомоги.

У галузях, де вже налагоджено виробництво, основну увагу слід приділити максимально швидкому масштабуванню. Така політика потребуватиме значних фінансових вкладень, але також може стимулювати економічне зростання в таких країнах, як Німеччина, завдяки збільшенню інвестицій і створенню робочих місць в оборонному секторі.

У тих галузях, де виробничих потужностей бракує або вони відсутні, європейським державам необхідно терміново вжити заходів для їх відновлення. У таких галузях, як ракетне озброєння, подальша бездіяльність неприпустима. На щастя, перезапуск цих галузей цілком здійсненний. Наприклад, для відновлення виробництва модернізованих крилатих ракет TAURUS, імовірно, знадобиться довгостроковий контракт вартістю щонайменше 2-3 млрд євро - такий проєкт буде економічно привабливим для виробників.

Читайте також: Кінець армади: придатні для реставрації та ремонту танки у Путіна закінчаться у 2025 році [8]

Одна Німеччина без зусиль зможе покрити ці витрати, однак до програми можуть приєднатися й інші країни, як-от Швеція, яка також брала участь у розробці цих ракет. Вона може стати ключовим партнером у майбутньому виробництві. Спільні замовлення збільшать загальний обсяг поставок і знизять кінцеву вартість.

Для подальшого розвитку ракетного виробництва та інших критично важливих галузей національні уряди могли б безпосередньо фінансувати створення і розширення промислових потужностей усередині своїх країн. Такі схеми фінансування широко використовують у США. Наприклад, у грудні 2024 року Міністерство оборони США уклало з компанією Wilson International контракт на $253 млн для розширення виробництва двигунів для крилатих ракет. Щоб прискорити розвиток ключових галузей оборонної промисловості, Європі потрібні аналогічні ініціативи.

Зрештою, Європі слід розглянути можливість запуску екстрених програм з розвитку ключових військових технологій, таких як балістичні ракети, щоб забезпечити незалежність від США - не тільки для підтримки України, а й заради своєї власної безпеки.

Однак найрозумнішою стратегією залишається збереження співпраці зі США на якомога довший термін і запобігання повній відмові адміністрації Трампа від підтримки України. Тут можна представити участь США як демонстрацію сили, апелюючи до небажання обраного президента здатися слабким. Також Європа має бути готова піти на поступки заради продовження американської допомоги. У гіршому разі знадобиться пряма грошова компенсація за поставки деяких категорій озброєнь - можливо, за зниженою ціною.

Найрозумнішою стратегією залишається збереження співпраці зі США на якомога довший термін
Зараз як ніколи зрозуміло, що Європі необхідно готуватися до всіх можливих сценаріїв, одночасно зміцнюючи свою промислову базу і стратегічну автономію. Лише таким чином вона зможе забезпечити власну безпеку і продовжити підтримку України.

—

Фабіан Хоффманн, дослідник питань ядерної та ракетної безпеки в Університеті Осло; опубліковано у виданні  The Insider [9]

Читайте також: 

• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну [10]
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [11]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [3]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [12]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [13]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [14]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [15]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [16]