Вода в Криму: пріоритети окупантів

1.00

Нет

Окупаційна адміністрація Російської Федерації в Криму зараз має дати відповідь на кризову ситуацію, аналогів якій з 2014 року на півострові просто не було. Нездатність окупаційної влади вирішити проблему з дефіцитом водних ресурсів загрожує півострову катастрофою.

Водночас вже очевидними є пріоритети у їх використанні: в той час, коли одні райони Криму роками потерпали від неякісної води, інші споживали й отримували її більше й більше, зазначає Центр журналістських розслідувань [2].

Військові, будівництво інфраструктурних об'єктів подвійного призначення, промисловість не мали проблем із водопостачанням. Тепер гарних рішень не залишилось. Місцеві «менеджери» разом зі своїми федеральними кураторами просто не справляються. Все йде до того, що після звільнення півострова від окупантів Україна буде відновлювати Крим [3], як вже робила це після закінчення Другої світової війни, варварської депортації корінного народу і фактичного знищення місцевої системи господарювання.

Обміліле Сімферопольське водосховище, 25.06.2020. Фото: RFE/RL

На цю тему: Каким был «подарок Хрущева». Как Украина отстроила Крым. Часть первая [4]

Вода для Севастополя чи для всього Криму?

21 жовтня 2020 року президент РФ Володимир Путін [5] провів робочу зустріч із заступником голови Уряду РФ Маратом Хуснулліним щодо водозабезпечення Криму. Віце-прем’єр презентував президенту комплексний план водозабезпечення [6] «Республіки Крим» та м. Севастополя, що був затверджений розпорядженням Уряду РФ від 16 жовтня 2020 року (№ 2668-р).

Планом передбачено реалізацію 14 заходів в період 2020-2024 років загальним обсягом фінансування 48 млрд російських рублів, 45,8 млрд з яких – з федерального бюджету РФ. Всі вони мають бути включені до переліку заходів Федеральної цільової програми «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим і м. Севастополя до 2024 року» (далі – ФЦП).

Аналіз переліку запланованих заходів, вказує, що автори плану концентруються на забезпеченні потреб Севастополя (пункти 6, 7, 10, 12, 13, 14). А саме: перекидання води з Кадиковського кар’єру для потреб м. Севастополя, будівництво водозабору на р. Бельбек з перекиданням води на Водопровідний вузол № 3 м. Севастополя, перекидання частини стоку р. Салгір в Міжгірний гідровузол, будівництво водоводів від Чорноріченського водосховища до Водопровідного вузла №3 м. Севастополя, проектування і будівництво каналізаційних очисних споруд «Південні», очистка стоків для повторного використання. Заходи за пунктами 5 і 8 передбачають затвердження і реалізацію «плану зниження втрат в мережах водопостачання» та заходи «геологічної розвідки водозаборів з метою збільшення видобутку підземних вод» у Севастополі.

Обсяг нарощення видобутку водних ресурсів, вказаний у таблиці «плану Хуснулліна», становити 309,86 тис. м3/добу. При цьому очікуваний результат збільшення видобутку водних ресурсів для Севастополя, за нашими підрахунками показників заходів плану, становить 155 тис. кубометрів на добу, ще 73 тис. м3/добу очікується отримати від геологічної розвідки нових підземних джерел питної води. Тобто, збільшення видобутку води для одного міста Севастополя планується стільки ж, ба – навіть більше, аніж для усієї АР Крим!

Чорноріченське водосховище [7], серпень 2020 року. Фото: RFE/RL

Пункти 3 і 4 «плану Хуснулліна» передбачають заходи, спрямовані на забезпечення потреб Сімферополя – будівництво Бештерек-Зуйського водозабору і водопроводу до м. Сімферополя; розробку техніко-економічного обґрунтування за інвестиційним проектом «Використання Міжгорного водосховища для заповнення дефіциту води і водозабезпеченості м. Сімферополя та інших вододефіцитних регіонів». Також на рівні «Республіки Крим» пропонується реалізація аналогічних до севастопольських заходів із геологічної розвідки і нарощення водозбору, реконструкції мереж водопостачання. При цьому, фактично неможливо визначити, в яких регіонах, в якому обсязі і з яким результатом вони будуть здійснені. Документ ніяк не згадує традиційно вододефіцитні райони півночі Криму чи Керченського півострова.

Схоже, що окупаційна адміністрація РФ у Криму абсолютно усвідомлено жертвує потребами одних громад заради задоволення потреб інших. Пояснення такому «раціональному» використанню водних ресурсів тільки одне: Севастополь не просто місто, це – основна військово-морська база Чорноморського флоту РФ на окупованому півострові. Тут зросла не тільки чисельність особового складу підрозділів ЗС РФ – за рахунок переселення сімей російських військових майже подвоїлась кількість мешканців Севастополя.

Під час відеозустрічі з Маратом Хуснулліним Володимир Путін, в традиційному образі доброго царя, що піклується про народ, запитав: «Марате Шакірзяновичу, ось ті водоводи, які передбачається будувати для постачання води до Севастополя з деяких водойм. Чи не завдасть реалізація цих проектів шкоди екології, чи не завдасть шкоди домогосподарствам, не поставить у складне становище людей, які проживають в цих зонах?». Хуснуллін очікувано підтвердив, що загроз для екології суміжних регіонів і потреб населення не буде, замовчуючи випадки громадського невдоволення. Путін у відповідь на брехню Хуснулліна порадив продовжувати «роз’яснювальну роботу» з населенням, чим засвідчив фактичну позицію Кремля з вказаного питання.

Протест жителів сіл Бахчисарайського району проти перекидання вод річки Коккозка на Севастополь, 2016 рік. Фото: sevastopol.su

Фактично, конфлікт з місцевим населенням, який розпочався після перших же спроб окупаційної адміністрації перерозподіляти дефіцитний водний ресурс, було винесено на загальноросійський рівень, а проекти перерозподілу води, які неминуче зачіпатимуть інтереси «непріоритетних» громад Криму були санкціоновані з Кремля. У лютому 2017 року окупаційна адміністрація відмовилась від ідеї перекидання стоку р. Коккозка [8] в Чорноріченське водосховище для потреб м. Севастополя. Єдиною причиною відмови від проекту стали протести населення сіл Бахчисарайського району, підтримані екологами. На їхню думку, перекидання вод Коккозки на Севастополь завдасть непоправної шкоди екосистемі Бельбекской долини і посилить зсувні процеси на схилах Великого каньйону.

При цьому відповідний проект в будь-який момент може бути відновлено: пунктом 28 Додатку 4 до ФЦП в редакції постанови Уряду РФ [9] від 27 липня 2020 року передбачено «проектування і будівництво Соколинського водосховища і тракту водоподачі для перекидання частини стоку з р. Кокозка в Чорноріченське водосховище, м. Севастополь». Вже у вересні 2020 року, тоді ще в.о. «губернатора Севастополя» Михайло Развожаєв, намагався актуалізувати проект на зустрічі з Володимиром Путіним, запевняючи, що перекидання 15 млн тонн води щомісячно має вирішити проблеми міста. Однак «голова Криму” Сергій Аксенов зайняв протилежну позицію і менш ніж за місяць заявив на нараді, що води в Коккозці недостатньо і для потреб Севастополя вона поставлятися не буде.

20 листопада 2020 року Михайло Развожаєв заявив, що 13,8 млн м3 води, які залишились у водосховищі, місту вистачить до початку січня. Зважаючи на критичну ситуацію, до кінця грудня у водосховище мали організувати перекидання води з Кадиковського кар’єру, і обводненого кар’єру біля гори Гасфорта. При цьому водозбір з останнього не буде значним, за словами «губернатора», його «треба зберегти».

Така делікатність щодо викачування води зі шламосховища біля гори Гасфорта пояснюється виключно тим, що дана територія знаходиться в оренді у «нічних вовків» Залдостанова-«Хірурга». «Влада» Севастополя віддала їм в користування 267 га зі знижкою в у 99,9%. «Примечания” [10] пишуть, що цей дисконт пояснювався некомерційною сферою діяльності мотоклубу, проте територія приносить дохід байкерам, які надають майданчик в суборенду і надають там платні послуги туристам. Тепер же Залдастанов бідкається, що через відкачування води територія мотоклубу буде заболочена і в знятому ролику радить севастопольцям потерпіти через відключення води, аби цього не сталось.

Блакитне озеро в Кадиковському кар’єрі, воду якого окупанти планували подавати до Севастополя Фото: RFE/RL

Ситуація з наповненням Чорноріченського водосховища поза тим залишається критичною. Станом на 30 листопада 2020 року, всього через 10 днів після заяви «губернатора Севастополя», запаси води в ньому були оцінені в 12,4 млн куб.м3 води. Місцеві мешканці виявили факт зливання нечистот [11] у водойму. При цьому, межа у 7 млн м3 води – це той запас, який має залишитися недоторканним, бо його вичерпання технологічно унеможливить експлуатацію водосховища.

В критичній ситуації що склалася, виникає логічне питання: чи може реалізація комплексного плану водозабезпечення, презентованого Маратом Хуснулліним, хоча б тимчасово зняти гостроту проблеми? Насправді – ні. Натомість, цей документ фактично нормативно закріпив дискримінацію регіонів Криму в питанні водопостачання.

За словами Хуснуліна, станом на 21 жовтня 2020 року з 14 запланованих заходів вісім вже почали реалізовуватися. При цьому головним виконавцем робіт із забезпечення перекидання води з Кадиковського кар’єру та води р. Бельбек для потреб Севастополя було визначене Міністерство оборони РФ (за іншими заходами – «уряди» Криму і Севастополя). Оборонне відомство до таких робіт залучають не вперше. В 2015 році саме військові будували трубопроводи від Просторненського і Ніжинського водозаборів до точки скидання води в Північно-Кримський канал (ПКК).

Військові РФ будують трубопровод від Просторненського і Ніжинського водозаборів до ПКК. Фото: mil.ru

10 серпня 2020 року, було запущено 15 ліній трубопроводу, що з’єднали Тайганське і Сімферопольське водосховища, кожна лінія протяжністю більше 50 км, сумарна протяжність прокладених ліній – більше 800 км. Будівництво було завершено за місяць (!) – з 10 липня до 09 серпня 2020 року. Роботу здійснили сили трубопровідних батальйонів Південного, Західного і Східного військових округів Міністерства оборони РФ. Всього – більше 800 осіб та 250 одиниць техніки. Залучення Міністерства оборони РФ як основного підрядника за проектами показує їх реальну значимість і пріоритет.

Хуснуллін так само вказує на тривалість запуску процесів водозабезпечення. Підготовка планів геологічної розвідки надр, чи оцінка запасів водозаборів безпосередньо не вирішує проблему водного дефіциту тут і зараз. А будівництво водогонів, збільшення водозабору і перекачування наявних обмежених запасів – нібито вирішує. Плани запуску установок опріснення морської води поки залишаються теорією – рішення про їх використання (будівництво?) буде ухвалюватися за результатом оцінки попередньо реалізованих кроків, випробування простіших способів нарощення водозабору.

Обміліле Тайганське водосховище в Криму, листопад 2019 року. Фото: RFE/RL

До речі, перекидання води з Тайганського водосховища до Сімферопольського, для організації якого зібрали 800 «трубопровідників» Міноборони РФ, 15 грудня 2020 року було припинено. Заступник міністра оборони РФ Дмитро Булгаков повідомив, що перекачали більше 6 млн тонн води. За словами Сергія Аксенова, тепер вода потрібна Білогірському району. Насправді ж вона просто закінчилась, качати немає чого. 15 грудня 2020 року так само зупинено відбирання води з Аянського водосховища. 07 грудня 2020 року води в ньому «залишалось на 8 днів». Однак навіть такий стан справ тоді не стривожив «директора державного підприємства «Вода Криму» Володимира Баженова: «Нас это уже не пугает, успеем перехватиться [12] скважинной водой», – каже він. «Успеем перехватиться» могло би бути гарним девізом для гербу «Води Криму», якби такий герб у них був.

Водозабезпечення Криму: потреби і спроможності РФ

Загальну динаміку забезпечення водних потреб Автономної Республіки Крим зручно простежити за доповідями про стан навколишнього середовища, які готувалися місцевими урядовими органами. В 2013 році такий документ був підготовлений Республіканським комітетом АР Крим з охорони навколишнього природного середовища. В 2014-2019 роках, аналогічні документи випускало так зване «Міністерство екології і природних ресурсів Республіки Крим». Вони суттєво не змінювались за структурою, крім питання водозабезпечення фахівці оцінювали забруднення атмосферного повітря, стан грунтів, стан лісового фонду, і т. ін.

За даними доповіді [13] «Про стан і охорону навколишнього природного середовища Республіки Крим в 2013 році» загальний обсяг водозбору з природних джерел в АРК складав 1 553,78 млн м3. З них 1 346,3 млн м3 (86,65%) становили води Північно-Кримського каналу, 136,38 млн м3 (8,78%) – води місцевого річкового стоку, 68,54 млн м3 (4,41%) – підземні води, 2,56 млн м3 (0,16%) – морська вода.

77% води використовувалось сільським господарством, 16,4% йшло на потреби житлово-комунального господарства, ще 6,6% – використовувались промисловістю.

Обміліле Сімферопольське водосховище, квітень 2020 року. Фото: RFE/RL

Відсутність дніпровської води після окупації Криму Росією далася взнаки вже у 2014 році. Водозбір у «республіці Крим» в 2014 році склав усього 310 млн кубометрів. При цьому заявлялось, що обсяг втрат води становив 82 млн м3. В 2015 році [14] заявлений обсяг водозбору склав 253 млн м3, а втрати води – всього 17,7 млн. Першим потрапило під удар сільське господарство – площа зрошувальних земель у 2014 році скоротилась до 17 тис. га (з 240 тис. га в 2013 році).

Доповіді «Мінекології Криму» періоду 2017-2019 років вже не вказують сумарний обсяг водозбору з природних джерел. Водночас інші статистичні показники дають змогу зробити висновок, що видобуток води з місцевих джерел продовжував нарощуватися.

Наприклад: в 2017 році річний видобуток підземних вод на території тимчасово окупованої АР Крим за даними «Мінекології Криму» склав 221,213 тис. м3, з них лише 182,72 тис. м3 – розвіданих запасів, підтверджених Державною комісією щодо запасів корисних копалин СРСР та України. У 2018 році обсяги видобутку води з підземних джерел становили – 332,692 тис. м3 та 229, 253 тис. – підтверджених відповідно. В 2019 році загальні обсяги фактично не зменшились: 330,397 тис. м3, при цьому водозбір з підтверджених запасів становив всього 178,09 тис. м3.

Зарослий Північно-Кримський канал на території Криму. Фото: скріншот НОВОСТИ КРЫМА LIVE

На цю тему: Игорь Лосев: Крым, вода и шантаж [15]

Тобто, до 2019 року «новорозвідані» джерела становили половину від всього видобутку води! При цьому сам показник розвіданості підземних вод по «Республіці Крим» є надзвичайно високим. За даними Міністерства екології [16] і природних ресурсів РФ, станом на кінець 2018 року, підземні водні ресурси «Республіки Крим» були розвідані на 87,5%, при цьому рівень їх освоєння нібито складав всього 27,4%.

Споживачами підземних вод в тій структурі водоспоживання, яка склалася після окупації Криму, є північні та східні райони півострова. Найбільший видобуток підземних вод в 2019 році було зафіксовано в Красноперекопському, Джанкойському, Сакському, Красногвардійському, Бахчисарайському та Сімферопольському районах. При цьому найбільший дефіцит підземних вод зафіксовано в тих же Красноперекопському, Джанкойському і Сакському районах.

Ті ж таки регіони традиційно є лідерами за рівнем забруднення питної води. За даними так званого «Міжрегіонального управління Росспоживнагляду по Республіці Крим та м. Севастополю», відсоток проб питної води з відхиленнями за санітарно-хімічними показниками з 2,3% у 2015 році зріс до 8,2% у 2019 році. При цьому частка забруднених проб у Красноперекопську у 2019 році становила 48,7%, у Красноперекопському районі – 43,8%, у Армянську – 56,4%, Роздольненському районі – 28,8%, Первомайському районі – 24,5%, Сімферопольському районі – 25,9%. Примітно, що в 2013 році несприятливими районами Криму з точки зору якості питної води буди названі Красноперекопський, Первомайський і Роздольненський райони.

Забруднення підземних вод є критичним для півночі Кримського півострова з огляду на те, що вони є єдиним джерелом води на цій території. Тут фактично відсутній власний річковий стік.

Дамба з боку кислотонакопичувача заводу «Кримський титан» [17], 2018 р. Фото: investigator.org.uа

Додатково ситуацію погіршує значне споживання води промисловими підприємствами, які в ситуації фактичного дефіциту водних ресурсів продовжили свою роботу. За даними дослідження [18] дослідження московської компанії «ВЕД», дефіцит води на потреби промисловості в Криму в 2016 році становив 19,76 млн м3 на рік. Загальновідомо, що найбільш водоємними підприємствами є «кримська хімія»: АТ «Бром» та Кримський содовий завод і «Армянська філія АТ «Юкрейніан кемікал продактс”» (перейменоване ПрАТ «Кримський титан», у російській юрисдикції – «Армянский филиал ООО «Титановые инвестиции»), що належать українському олігарху Дмиитру Фірташу.

Титановий завод традиційно використовував воду з Ісходненського водозабору. Після окупації Кримського півострова з шести свердловин, які експлуатував завод, на тимчасово окупованій території залишилися лише дві (№2218 і №2221). Для забезпечення своїх потреб підприємство додатково пробурило свердловини до того ж водоносного горизонту, при цьому спостерігалось стійке зростання мінералізації води. Аналогічно якість води погіршилась після пробурення нових свердловин для потреб Кримського содового заводу.

Вид на завод «Кримський титан» з боку Херсонщини. Фото: dpsu.gov.ua

Дефіцит водного ресурсу став однією з причин техногенної катастрофи на титановому заводі. В ніч з 23 на 24 серпня 2018 року на підприємстві стався атмосферний викид хлоридів водню. Причиною окупаційна влада назвала «порушення режиму експлуатації кислотонакопичувача», також поширювались фейкові версії щодо «прориву дамби», що відділяє кислотонакопичувач від водозабору. МінТОТ натомість вказало, що катастрофа свідчить про системні порушення режиму експлуатації хімічного підприємства. Центр громадського здоров’я зафіксував перевищення допустимих концентрацій діоксиду сірки на території Херсонської області. За оцінкою української влади, завод мав бути негайно зупинений, а дії РФ кваліфіковані як порушення зобов’язань відповідно до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1994), підписаної Туреччиною, Росією, Румунією, Грузією, Болгарією та Україною. Було призупинено роботу контрольно-пропускних пунктів на адміністративній межі з Кримом.

Реакція органів окупаційної адміністрації виявилась злочинно запізнілою. Атмосферні викиди шкідливих речовин повторювались. Лише 04 вересня було призупинено роботу заводу «Кримський Титан», розпочалася евакуація дітей з м. Армянськ. Натомість, уже 20 жовтня 2018 року підприємство почало відновлювати виробничий процес. Вихід із ситуації що склалася був «традиційним» – бурити нові свердловини для отримання додаткових обсягів технічної води. В 2019-2020 роках, в найбільш посушливі літні місяці аналогічні критичні ситуації повторювались, при цьому керівництво підприємства встигало на них «реагувати», за крайньої потреби таки зупиняючи виробництво.

Евакуація дітей з Армянська, Крим, 4 вересня 2018 р. Фото: TASS

Після припинення подачі води Північно-Кримським каналом водопостачання східних районів Криму так само почало здійснюватися за рахунок «розвідки» артезіанських підземних вод на північному сході півострова. Для перекидання води було використано інфраструктуру Північно-Кримського каналу (за даними «Держкомітету з водного господарства і меліорації РК», експлуатується ділянка каналу протяжністю 147,7 км). До останнього часу через ПКК на схід перекидали води Тайганського і Білогірського водосховищ, воду з розроблених після окупації Ніжинського, Просторненського і Новогригорівського водозаборів. Загалом на будівництво системи подачі води до Східного Криму в 2015-2019 роках в межах ФЦП було витрачено [9] 1 4258,39 млн рублів (розвідка, буріння і облаштування водозаборів, прокладання водного тракту від водозаборів до ПКК, прокладання водного тракту від ПКК до м. Феодосія та м. Керч).

Буріння свердловин для водозаборів розпочалося в 2014 році, в період 2015-2017 років вони були введені в експлуатацію та передані на баланс т. з. «ДБУК Кримське управління водного господарства і меліорації». Видобуток води з водозаборів весь час нарощувався, при цьому, за оцінкою «Мінекології Криму», у 2019 році «водозабори не вийшли на проектну потужність і експлуатуються на 25-70%». У березні 2019 року, керівник «Держкомітету з водного господарства” Ігор Вайль заявляв, що сумарний відбір води з 26 свердловин водозаборів становить 146 тис. кубічних метрів води на добу і «ніяких проблем із водозабезпеченням Криму немає». Як бачимо, у 2020 році проблеми «зненацька» з’явилися.

Як політика «затикання дірок» призвела до катастрофи

Критичність ситуації з водозабезпеченням об’ємно ілюструє ситуація з наповненням водосховищ, зокрема, водосховищ природного стоку. Навіть попри сезонність коливань рівня води кидається в очі різке зниження наповненості великих водосховищ до кінця 2019 року. Зокрема Тайганського з 99,8% в І кварталі до 38,6% в ІV кварталі 2020 року; Сімферопольського з 71,7% – до 38,3%, Білогорсього з 81,5% до 18,3%, і т.д (дані .

20 листопада 2020 року Кримськотатарським ресурсним центром було представлене дослідження [19] «Результати моніторингу водних ресурсів Кримського півострова за даними супутникової зйомки». Його презентувала старший науковий співробітник Інституту агроекології і природокористування НААН України, кандидат сільськогосподарських наук Тетяна Кучма. За результатом порівняння космічних знімків, зроблених у червні-серпені 2019 року, з аналогічним періодом 2015 року дослідники зафіксовали значне всихання площі водних об’єктів Криму. Площа водного дзеркала водосховищ скоротилася на 45%, озер – на 25%. При цьому скорочення площі Загорського, Міжгірського, Партизанського, Сімферопольського, Феодосійського та Чорноріченського водосховищ становило більше 50% (у останніх трьох з наведеного переліку – більше 80%).

Page 1 / 2Zoom 100%wp-pdf.com [20]

«Моніторинг водних ресурсів Криму за даними супутникової зйомки», КТРЦ

Ситуація з наповненням водосховищ до кінця 2020 року стрімко погіршувалась. 11 грудня 2020 року офіційні видання Криму з посиланням на «Державний комітет з водного господарства і меліорації РК» повідомляли, що в 14 водосховищах Криму залишилось трохи більше 27 млн м3 води. У водосховищах, які постачають воду для потреб Сімферополя залишилось менше 10 млн м3 води, при цьому в Аянському водосховищі – всього 195 тис. м3. У Партизанському водосховищі станом на 11 грудня 2020 року залишалось трохи більше 14% від проектного об’єму, у Щасливенському та Ізобільненському водосховищах – менше 20% проектного об’єму, в Кутузовському – 34%, в Загорському – трохи більше 10%. Сукупні запаси Бахчисарайського, Балановського, Альмінського, Льговського і Старокримського водосховищ ледь перевищували 3,5 млн м3.

Зіткнувшись із неспроможністю вирішити водну проблему, окупаційна адміністрація, прикриваючись гуманітарними потребами населення, намагається перекласти відповідальність за кризу на Україну і нав’язати їй виконання якихось зобов’язань. Російське представництво при ООН в Женеві 2 жовтня 2020 року звернулося до Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) з вимогою дати оцінку [21] «водній блокаді Криму» з боку України, яка начебто «порушує право мешканців півострова на отримання безпечної питної води».

З аналогічними заявами виступили й інші російські політики і адепти «російського Криму», зокрема, Наталія Поклонська. ООН прогнозовано вказала на відповідальність держави-окупанта за забезпечення гуманітарних питних потреб місцевого населення. Російські ЗМІ тим не менш, намагались маніпулювати цією заявою, вказуючи на нібито «спільну» відповідальність України і Росії. Позиція УВКПЛ ООН з цього питання була відображена ще в доповіді [22] «Ситуація з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» від 25 вересня 2017 року. Зокрема в пункті 216 документу вказано, що внаслідок припинення подачі води по ПКК постраждали землі сільськогосподарського призначення Кримського півострова,зокрема, посіви рису. Водночас «для питного водопостачання ця ситуація не мала жодних несприятливих наслідків».

Обміліле Аянське водосховище, одне з трьох, яке живить Сімферополь, 25.10.2020. Фото: RFE/RL

Може здатися, що криза водозабезпечення Кримського півострова після припинення подачі дніпровської води була наперед визначеною і залишалася лише питанням часу. Це не так. Влада Російської Федерації цілковито усвідомлювала реальний стан справ і потенційні ризики виникнення кризи задовго до того, як вона стала реальністю. Доповідь Мінекології РФ [16] «Про стан використання водних ресурсів в Російській Федерації в 2018 році», зокрема, вказувала на таке: «Повторюваність весняних засух в північній частині рівнинного Криму складає 40%, тобто в середньому за 10 років засухи можуть повторитися 4 рази. Літні засухи – майже щорічне явище, їх повторюваність складає 80-90%».

У доповіді «Про стан та охорону навколишнього середовища на території Республіки Крим в 2016 році» так званого «Мінекології РК» читаємо: «Метеорологічні умови 2013-2016 років для більшості районів Криму були сприятливим для поповнення запасів підземних вод за рахунок атмосферних опадів. Річна кількість опадів склала 68-153% від середньобагаторічної норми в багаторічному розрізі (для порівняння в 2012 році – 60-92%)».

До певного моменту російським окупантам банально щастило з кількістю опадів. Запас підземних вод якийсь час дозволяв імітувати нормальність ситуації. Водночас новими «господарями» Криму було закладено низку потужних мін, які спрацювали в 2020 році.

Мешканці села Богданівка під Сімферополем набирають воду з водовозки. Фото: RFE/RL

Водоспоживання з 2014 року фактично лише нарощувалось. Великі будівництва, прокладання доріг, збільшення військового контингенту і масштабні військові навчання з перекиданням військ з території РФ, політика колонізації Росією півострова, яка вже викликала перенаселення великих міст, – все це потребує значного збільшення кількості води.

Води, обсяг якої завідомо обмежений. Дослідження КТРЦ показує відсутність кореляції показників всихання водосховищ з показниками кількості атмосферних опадів і процесів випаровування на певних територіях. Тобто, ті регіони, в яких кількість опадів все-таки була більшою, втрачали воду більш інтенсивно, а значить і споживали більше. Зростання антропогенного навантаження на екосистеми також безпосередньо пов’язано зі збільшенням населення, стимулюванням РФ переїзду власних громадян (військовослужбовців, бюрократів) до великих міст – в першу чергу Севастополя. Така демографічна політика є прямим порушенням зобов’язань РФ відповідно до IV Женевської конвенції (1949).

Перерозподіл наявного ресурсу здійснювався без врахування будь-яких довгострокових ризиків, прогнозування запасів, обрахування потреб і моделювання криз. Потреби «непріоритетних» районів Криму фактично ігнорувалися. Якщо хімічний завод через недостатню кількість води для охолодження викидає на голови мешканців навколишніх міст кислотні опади, логічним буде зупинити виробництво.

Але рішення пиймається інше – треба збільшити видобуток води. Потреби населення Джанкойського, Сакського, Красногвардійського чи Бахчисарайського районів нікого особливо не цікавили. Вода потрібна Севастополю, Сімферополю, великим підприємствам на півночі. Замість того, щоб концептуально переглянути структуру водоспоживання, обмежити непріоритетні потреби, вчитися жити в умовах обмежень, окупаційна влада традиційно сподівалась на «русский авось». Дивись, та й проскочимо, «успеем перехватиться». Схоже, «нє успєлі».

Ємність з водою в центрі Сімферополя на вулиці Жуковського Фото: RFE/RL

На цю тему: Каким был «подарок Хрущева». Как Украина отстроила Крым. Часть вторая [23]

Традиційною і серйозною для всього Криму проблемою залишається зношеність водорозподільної інфраструктури. В 2019 році «Мінекології Республіки Крим» оцінювало втрати води через зношеність водопровідних мереж півострова на рівні 30-80%. Однак, як бачимо, з плану презентованого Хуснулліним, перерозподіл води, для забезпечення «міста слави русскіх моряков» все-таки серйозніший пріоритет.

В тій ситуації, що склалася зараз, найбільшою небезпекою є деградація всієї водної інфраструктури. В певний момент водосховища, русла річок просто не будуть здатні утримувати необхідний рівень води, навіть за умови їх наповнення. Подібну ситуацію ми вже бачимо з деградацією русла ПКК. А останні дії окупантів показують, що вони буквально носять залишки кримської води решетом. Велика кількість населення півострова отримує воду за графіком. Сімферополь і навколишні населені пункти забезпечуються водою по 6 годин на добу, аналогічні графіки подачі води введені з 14 грудня цього року в Ялті, після Нового року на отримання води за графіком буде переведено Алушту. Імовірно, цей перелік буде доповнюватись, в тому числі за рахунок населених пунктів, яким, зазвичай, вистачало власної води. Якість води при цьому є низькою, споживачі змушені її «зливати».

Реакція окупантів на кризу подекуди є банальним намаганням знайти винних. Заступник глави Уряду РФ Марат Хуснуллін вважає, що причиною всіх проблем є «несанкціонований відбір води» приватними господарствами. Все просто – винні злодії. Треба знайти і покарати. І все буде як раніше. Дуже по-російськи.

Наталія Поклонська [24], натомість, сподівається, що проблеми Криму з водою може вирішити Ілон Маск [25]. Логіка п’ятирічних – ми напаскудили, а старші хай розбираються. І дійсно, хто ж іще. Обираючи між Хуснулліним, Аксеновим і Маском, я би теж надав перевагу останньому. Може, Марс зможе дати воду «великой России» для забезпечення окупованого нею Криму.

—

Борис Петруньок, опубліковано у виданні Центр журналістських розслідувань [2]

На эту тему: