Андрій Соколов: Проблемні питання організації війська та оборони

Важная новость

"Ось уже десять років, як наша країна веде тяжку, виснажливу боротьбу за своє існування. Ми ведемо війну з противником, який за ресурсним забезпеченням переважає нас у багато разів.

У цих складних умовах силам оборони України доводиться постійно вдосконалювати способи дій на полі бою. Цей процес повинен ґрунтуватися на твердому фундаменті теоретичних знань правил ведення бою. Вони є незмінними вже протягом тисячі років.

Основними з них є: зосередження основних зусиль на основному напрямку, ешелонування оборони на напрямку головного удару противника, наявність сильного резерву, маневр силами і засобами, ведення маневреної оборони, якщо противник значно переважає, вогневе ураження противника не тільки перед переднім краєм, а на всю глибину побудови його бойового порядку, стійкість зв’язку й управління, організація взаємодії та взаємна допомога в процесі бою тощо. Грамотне та ефективне використання цих правил допоможе нам здобути перемогу над ворогом і зберегти життя наших військових, найцінніше, що є в наших силах оборони.

Спираючись на свій особистий бойовий досвід, який дорівнює часу нашої війни з руснею, – а за цей час я пройшов посади офіцера Генерального штабу, командира бригади, заступника командувача оперативного командування, виконував обов’язки командира оперативно-тактичного угруповання на сході і на півдні нашої країни, під час повномасштабної війни був заступником командира оперативно-тактичного угруповання і командиром тактичної групи, – я хочу розглянути деякі, на мій погляд, важливі питання способів ведення оборони у сучасних умовах.

Передусім необхідно розглянути тактику дій противника на теперішній час. Нині противник не здійснює широкомасштабних наступів. Це пов’язано насамперед з браком сил. Його дії полягають в ешелонуванні наявних сил на вузькій ділянці з метою великої концентрації своїх сил та засобів. Одна дивізія здійснює наступ силами чотирьох-п’яти полків на ділянці три-чотири кілометри. Кожен полк діє силами одної штурмової роти чисельністю 80-100 осіб. Завдання на день – оволодіти одною-двома позиціями відділення. Це підтверджується і наявними бойовими документами противника. Якщо завдання виконано, то на наступний день вводиться свіжа штурмова рота наступного полку. Якщо не виконано, то завдання не знімається до повного "стирання" роти. Назад ніхто не повертається.

Так, якщо в одній посадці ми маємо дві, інколи три позиції відділення у глибину по вісім осіб і в сусідній так само, ми маємо взвод проти якого діє двісті, триста осіб особового складу противника. У разі, якщо вдається знищити живу силу противника й утримати наші позиції, то через три, чотири дні, після поповнення втрат, штурми починаються заново. Так може продовжуватися досить тривалий час.

Загальновійськова армія (ЗВА) одночасно може діяти на одному, двох напрямках залежно від кількості дивізій. Сили різних дивізій зазвичай не об’єднуються.

Що ми можемо протипоставити такій тактиці противника? Передусім ешелонування нашої оборони. Причому другий ешелон не потрібно мати у всій смузі усіх бригад з’єднання або об’єднання. Достатньо мати один батальйон у резерві з розрахунку на одну загальновійськову армію противника. Але цей батальйон повинен мати високу підготовку особового і командного складу, сильну артилерійську складову, зокрема гармати. Підрозділ безпілотних систем за усіма напрямками застосування, засоби РЕБ. Застосовувати такий підрозділ необхідно лише у другому ешелоні, не підмінюючі ним підрозділ першого ешелону. Відбиття атак противника здійснювати за рахунок ведення ефективної розвідки та ешелонованого вогневого ураження із залученням вогневих засобів суміжних підрозділів та військових частин. В окремих випадках можна підтримати підрозділ першого ешелону особовим складом резервного батальйону, який перебуває у другому ешелоні, навіть замінити повністю, якщо особовий склад залишив позиції, але в такому випадку необхідно якнайшвидше відновити боєздатність підрозділу першого ешелону за допомогою поповнення втрат або ввести в бій інший підрозділ.

Наступне: з метою збереження особового складу і виконання завдання не потрібно триматися за одну позицію за принципом "ні кроку назад". Поясню. На східному напрямку переважає лісисто-степова місцевість. Противник наступає по лісосмугах і вздовж балок. Відповідно і ми будуємо нашу оборону по лісосмугах. Це обумовлено масовим застосуванням дронів, на відкритій місцевості укритися шансів не має. У такий спосіб побудувати оборону взводного опорного пункту у класичному варіанті не можливо. Вогневу взаємодію двох відділень через поле завширшки 600-800 метрів не побудуєш. Тому кожна позиція веде бій самотужки. У таких умовах ми можемо утримувати противника доти, доки існує сама позиція і насадження навколо неї.

Зрештою противник зруйнує фортобладнання, а взаємне вогневе ураження дерев навколо і попереду позиції. В цей час необхідно перемістити особовий склад на наступну позицію в глибині. З цією метою необхідно мати 2-3 завчасно підготовлені позиції через кожні 150-200 м. Особовий склад переходить на наступну цілу позицію під прикриттям рослинності, а випалена ділянка збільшує відкриту сіру зону, що призводить до ще більших втрат противника у разі її подолання.

Зазвичай після двох-чотирьох масованих наступів противник, не досягнувши результату, переносить головний удар на інший напрямок. Важливо не "прогавити" цей момент і мати можливість перекинути резервний батальйон на інший напрямок. В ідеалі краще, беззаперечно, мати два резервних батальйони.

Так, необхідно мати одну резервну бригаду з розрахунку на три, чотири ЗВА противника залежно від кількості готових батальйонів. Такі бригади у нас є. Це передусім "старі" бригади ДШВ та СВ. Також обов’язково необхідно отримувати поповнення особового складу, щоб мати можливість відновлювати перший ешелон, інакше резервний батальйон може залишитися в бойових порядках першого ешелону і перестане виконувати свої функції резерву.

За досвідом ведення бойових дій тактичної групи, використовуючи викладену вище тактику, вдалося виконати завдання, не допустити вклинення противника більш ніж на глибину рот першого ешелону. За три весняних місяці противник зазнав загальних втрат 12 274 осіб особового складу, з них 3803 безповоротні, бойових броньованих машин 172 од., при цьому за березень 110, після чого техніку противник майже не використовував, та 119 од. артилерійських систем від міномета до "Сонцепьока". 70% озброєння було знищено за допомогою дронів.

У нас є кому воювати і є чим воювати. Але без поповнення особового складу нам не впоратись. Кожен наш солдат вартий десяти їхніх, але що робити коли приходить одинадцятий?

Також хочу розглянути кілька проблемних питань. Перше стосується формування нових бригад та їх підготовки. Окреслю проблемні питання.

По-перше – підготовка особового складу. Вона і зараз залишається слабкою. Інструкторів на усі формування за всіма напрямками ніколи не вистачить. Для цього їх потрібно мати цілу армію. Та й інструктори, відірвавшись від фронту хоча б на пів року, вже не володіють новими способами ведення бою, які швидко змінюються. З цієї ж самої причини нам не допоможуть і іноземні інструктори. Вони навіть не уявляють, як застосовуються війська у російсько-українській війні. А передати традиції, характер бойового колективу взагалі не здатний жоден інструктор. Інструктори повинні навчати базової загальновійськової підготовки і вчити штучних, вузьконаправлених спеціалістів – операторів БПЛА, саперів тощо.

По-друге – підготовка командирів і штабів. Питання як архіважливе, так і проблематичне. Причина така сама. Брак інструкторів, навчальної матеріальної бази не дозволяє якісно підготувати командний склад – від командира відділення до командира бригади. Два, три штабних тренування та навчання не зробить з них фахівців.

Третє не стосується безпосередньо підготовки, але має стосунок до структури системи управління бойовими діями. У нашій системі управління відсутня одна вкрай необхідна ланка між ОТУ та бригадами. В середньому до складу ОТУ входить 12-15 бригад. За законами управління, для досягнення успіху жодна особа не повинна керувати більш ніж п‘ятьма об‘єктами. Цей стан справ суттєво знижує ефективність управління.

Рішення цих проблем лежить у відносно простому рішенні. Необхідно масштабувати те найкраще, що у нас є. На базі найкращих бригад формувати дивізії. Командирами дивізій призначати командирів цих бригад, а командирами полків комбатів. Це і буде реальний приток молодої, досвідченої, загартованої у боях крові. Додатковий стимул для інших військових колективів у досягненні результатів стати кандидатом на реформування у дивізію.

Крім того, ми отримаємо одночасно стільки інструкторів, скільки є списочного складу у бригаді. Кожен солдат-ветеран знає набагато більше за інструктора, який відірваний від фронту. Буде застосовуватись основний принцип підготовки: "кожен командир вчить свого підлеглого" і "вчить того, що потрібно на війні". Де взяти офіцерів на формування штабів? Офіцери, які їдуть на формування нових бригад, перенаправити на формування полків. Крім того, зараз багато офіцерів вивільнилось під час скорочення штабів та управлінь центрального апарату. Перевчити їх набагато простіше, ніж вчити з нуля офіцера, який надійшов по мобілізації.

Так ми отримаємо найкращу бригаду у трьох екземплярах. Крім того, штаб дивізії заповнить ту ланку, якої не вистачає, між бригадами та ОТУ.

Наступне. Необхідно навести лад у структурі наземних військ. У нас командуванню Сухопутних військ безпосередньо підпорядковуються і оперативні командування, і армійські корпуси, і навіть окремі бригади. Така структура заважає ефективному управлінню, забезпеченню, підготовці. Необхідно, на мій погляд, впорядкувати увесь цей набір. З бригад сформувати дивізії, дивізії підпорядкувати армійським корпусам, корпуси – оперативним командуванням, а командування – командуванню сухопутних військ.

Звільнення наших окупованих територій можливо тільки проведенням великих наступальних операцій. Для цього необхідно мати достатньо потужні ударні сили у резерві. Наприклад, командування ДШВ у складі 2-4 корпусів та командування морської піхоти у складі одного корпусу для дій на морських та річкових напрямках.

Я усвідомлюю, що усі ці заходи потребують великих ресурсів. Але тільки максимальним напруженням усіх сил, залученням усіх резервів країни, допомоги західних партнерів, їх ефективним використанням ми можем досягти успіху. Впевнений: ми переможемо.

Слава Україні!"

Автор: Андрій Соколов, генерал-майор, командир тактичної групи

[2](Джерело [3]).

Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [4]

На цю тему: