Подружжя Василь та Марія з села Правдине Білозерської селищної громади на Херсонщині мають статус особи з інвалідністю. Пан Василь погано бачить, у пані Марії хворе серце. Вони пережили окупацію і досі не можуть спокійно згадувати про це.

Окупанти винесли з хати практично все, з подвір’я викрали автівку зятя, а ще не дозволяли поховати загиблих українських воїнів. Свою історію вони розповіли журналістам «Вгору» [2], які разом із документатором Української Гельсінської спілки з прав людини [3] Олександром Даниловим збирають факти воєнних злочинів РФ в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна» [4]. 

Окупація

До повномасштабного вторгнення родина пана Василя та Марії тримала корів. Молоко здавали приватному підприємцю. А за вторговані кошти самі жили та годували худобу з домашньою птицею: купували сіно та інший корм, оплачували їх доставку. 

Будинок Василя з Марією розташований на вулиці Степовій. Якщо їхати з Херсона – це перша вулиця села. 

Коли танки загарбників заходили в Правдине, українських військових там не було. Проте окупанти все одно обстріляли населений пункт. Від тих снарядів у будинку подружжя вибило двері, повилітали шибки, побило шифер.

Жінка досі не може спокійно згадувати пережите, починає плакати та задихатися від болю в серці:

–  Що ми йому зробили тому Путіну? Щоб у них таке життя було, як у нас…

Пан Василь. Джерело фото: «Вгору»

Пограбування

Російські військові, стримуючи перший наступ ЗСУ (Правдине звільняли тричі – прим. ред.) з Миколаївського напрямку, окопалися буквально за кілька метрів від подвір’я подружжя –  через дорогу в рові під вишнями. А танки стали на вулиці Степовій у лісосмузі.  

Подружжя втекло від обстрілів до родички на іншу вулицю, де було безпечніше. Повернулися додому, коли наші відступили. А під вишнями та на полі лежали загиблі українські воїни. Росіяни не дозволяли їх поховати.

Чоловік з дружиною з перших днів окупації ховалися в підвалі сусідів. У них є власний підвал, однак той не годився для укриття: сходинок не було, плити перекриття негодні.  Навідувалися до власного господарства лише погодувати, напоїти худобу та птицю.

Поки подружжя переховувалось від обстрілів, до них в хату залізли російські військові. 

–  Було десь на пів п’яту ранку, – розповідає пані Марія. – Підходимо з чоловіком до воріт, бачу, якась кофта лежить. Кажу: «Кофтина, ніби, зятя Андрія. Чого це вона тут?». А Василь мені: «Тихіше, бо орки ж тут, під вишнями гомонять». Заходимо до хати, а там – пустка, усе винесли! Не втрималася, хоча Василь не пускав, пішла під ті вишні. Підійшла й одразу: «Чого до нас у хату залізли?  Як ви так могли? Забрали всі речі, ні ковдри, ні курток наших не залишили!». Вони про щось посперечалися, один встав, віддав одну нашу ковдру. І все.

До окупації в селі багато людей тримало корів. Лише на одному з пасовищ на краю села, де живуть Василь із Марією, випасалося понад 80 голів худоби. Наразі там лише сім корів та кілька телят. Загалом у селі залишилося десь 30–40 голів. Місцеві випасають худобу на свій страх та ризик, бо поля досі заміновані.

Місцеві випасають худобу на свій страх та ризик. Джерело фото: «Вгору»

Ця інформація зібрана та зафіксована журналістами «Вгору» разом із  документаторами злочинів Російської Федерації адвокатом Української Гельсінської спілки з прав людини [3] та Фонду милосердя та здоров’я  [5]Олександром Даниловим. 

В тему:

• Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії [6]
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни [7]
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце» [8]
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [9]
• Воєнні злочини Росія проти дітей України  [10]
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [11]
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [12]
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [13]
• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина? [14]