Дональду Трампу так і не вдалося зробити рішучий крок до мирного врегулювання у війні не тільки за один, а й за сто днів президентства. Ба більше, вельми схоже, що переговорний трек, на якому перебувала адміністрація Трампа протягом останніх трьох місяців, привів її в глухий кут.

Після того як Вашингтон представив Україні та Європі свій план угоди про припинення вогню, який і без того був розцінений багатьма як капітуляція перед Москвою, з російського боку з'явилася низка заяв, які свідчать про посилення позиції Кремля і підривають уже розголошений "мирний план", зазначає аналітичний портал  Re: Russia.

Стратегія Трампа на переговорах із Кремлем круто змінилася в лютому 2025 року. Замість "плану Келлога", який передбачав тиск як на Київ, так і на Москву, на озброєння був узятий план "великої угоди", який передбачав, що припинення війни в Україні стане також стартовою точкою розширеної російсько-американської співпраці. Така співпраця мала одночасно слугувати стимулом до поступок Кремля в українському питанні і невійськовою гарантією безпеки для України в майбутньому.

Читайте також: Чому Трамп довірив переговори з Кремлем своєму другові Віткоффу, який нічого не знає про Росію, нічого не знає про Україну [2]

Однак жорстка позиція Кремля показує, що "велика угода" не має в його очах настільки великої цінності, як це вважали у Вашингтоні. Кремль не відмовляється від своїх максималістських вимог, що включають демілітаризацію України. А перспектива виходу США з переговорного процесу цілком його влаштовує.

У реальності Трампу навряд чи вдасться вийти з переговорів. Це завдасть нищівної шкоди його іміджу і стане повторенням "афганського" сценарію. Невдача переговорного треку "великої угоди" підштовхує Вашингтон до того, щоб повернутися до доктрини двостороннього тиску Кіта Келлога, яка передбачає продовження військової допомоги Україні аж до досягнення прогресу в переговорах.

Після того як Вашингтон представив Україні та Європі свій план угоди про припинення вогню, який і без того був розцінений багатьма як капітуляція перед Москвою, з російського боку з'явилася низка заяв, які свідчать про посилення позиції Кремля, і які підривають уже розголошений "мирний план". 

Наприкінці минулого тижня секретар Ради безпеки Шойгу повернувся до риторики ядерного шантажу, погрожуючи Заходу непередбачуваними наслідками в разі появи в Україні європейських сил стримування [3], а  міністр закордонних справ Лавров загрозив Заходу непередбачуваними наслідками в разі появи в Україні європейських сил стримування, а міністр закордонних справ Лавров спочатку відкинув можливість спільного використання Запорізької АЕС під контролем США [4], а потім заявив, що для припинення вогню необхідне визнання не лише США, а й усіма сторонами приналежності Росії не лише Криму, а й інших окупованих територій України [5].

Нарешті, ще один яструб путінського ближнього кола Микола Патрушев заявив, що Росія не "відмовиться" від "претензій" на Одесу [6], яку вона вважає російським містом.

Читайте також: Трамп проти Трампа: чому стратегія поступок президента США Путіну може дорого йому обійтися [7]

Триста днів мирного плану

Щоб усвідомити, в якій точці переговорного процесу ми перебуваємо, варто згадати, що робота над планом завершення війни в Україні була розпочата командою Трампа навіть не сто, а приблизно триста днів тому. Перший план Кіта Келлога і Фреда Флейтца був представлений Трампу ще в червні 2024 року [8].

Головна ідея його полягала в тому, що подальша військова допомога Києву з боку США буде зумовлена готовністю України вступити в мирні переговори з Москвою, водночас у разі відмови Москви від перемовин Вашингтон погрожував ще більше збільшити і розширити військову допомогу Києву. Ця концепція загалом залишалася базовою для Трампа після його перемоги на виборах і аж до кінця 2024 року, про що свідчило призначення Келлога спецпосланцем з мирного врегулювання в кінці листопада.

Однак позиція Трампа і його команди в питанні українського врегулювання змінилася в лютому 2025 року. Знаками цієї зміни стали телефонна розмова Трампа і Путіна, відсторонення Келлога від переговорів, оголошення, що Вашингтон має намір вести переговори з Москвою без участі України та європейських країн, а потім перша зустріч представників Кремля з командою Трампа в Ер-Ріяді. При цьому стало очевидно, що змінився не тільки базовий план, а й сам предмет переговорів;

Американську сторону представляв тепер Стів Віткофф, а до російської делегації увійшов спецпосланець Путіна з питань зарубіжних інвестицій Кирило Дмитрієв. Два цих джентльмени уособлювали новий формат угоди між Трампом і Путіним, в якій врегулювання в Україні розглядалося як частина і умова ширшої програми партнерства Москви і Вашингтона - "великої угоди". А сама "велика угода" мислилася як частина стратегії Вашингтона, спрямованої на ослаблення союзу між Росією і Китаєм.

Загальний вигляд нового переговорного треку полягав у тому, що Росія і Україна погоджуються на припинення вогню, після чого продовжать переговори щодо мирного врегулювання, США припиняють військову допомогу Києву і підтверджують, що Україна не стане членом НАТО, а також послаблюють санкції щодо Росії, після чого Москва і Вашингтон починають переговори щодо переговорів з НАТО;стане членом НАТО, а також послаблюють санкції щодо Росії, після чого Москва і Вашингтон розпочинають переговори за програмою широкого економічного співробітництва в енергетичній сфері, Арктиці тощо. 

Кульмінацією розвороту адміністрації Трампа в бік Москви стала прочуханка Зеленському в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. У підсумку під загрозою припинення американської допомоги Київ погодився на американський план 30-денного припинення [9] вогню без будь-яких гарантій безпеки з боку Вашингтона. Однак цей план був відкинутий Кремлем, який заявив, що припинення вогню неможливе без обговорення "нюансів", які, за поясненнями російської сторони, мають гарантувати "усунення причин конфлікту".

На початку квітня Трамп виявляв роздратування відмовою Москви від угоди про припинення вогню і вимогами подальших поступок до її підписання. Він пригрозив Росії "вторинними митами", а в публічному просторі вперше за півтора місяця знову з'явився Кіт Келлог із жорсткими висловлюваннями на адресу Кремля.

Джерела повідомляли про розбіжності в команді Трампа, частина якої пропонувала чинити тиск на Москву. Однак замість цього в Росію знову відправили "містера Так" команди Трампа, проросійськи налаштованого Стіва Віткоффа: його фактичною місією стало узгодження поступок, які Кремль вимагав як умови перемир'я.

Читайте також:  Європейська неготовність: стратегія переозброєння ЄС оголила проблеми, розв'язання яких перебуває за межами повноважень Єврокомісії [10]

Ультиматум Путіна замість ультиматуму Трампа

Судячи з усього, черговий розворот Вашингтона від погроз до поступок був пов'язаний з бажанням укласти угоду до ста днів президентства Трампа або до його поїздки в Ер-Ріяд. У такому разі в Ер-Ріяді Трамп міг би зустрітися також із Володимиром Путіним і заявити про виконання своєї миротворчої місії щодо України. На тлі зниження рейтингів Трампа в США, відсутності успіхів на інших напрямах і численних скандалів навколо його адміністрації припинення вогню в Україні могло бути оголошено історичним досягненням, резонанс якого врівноважив би шквал критики, приуроченої до ста днів президентства.

Протягом другої половини квітня Трамп щотижня згадував, що очікує рішучої відповіді з Москви найближчими днями або наступного тижня, а також повторював свою погрозу, що якщо сторони не продемонструють готовності піти на поступки, то США можуть вийти з переговорів.

Посилення риторики з боку Кремля відбулося після другої протягом квітня поїздки Віткоффа до Росії. Напередодні поїздки агентство Bloomberg повідомило [11], що США мають намір вимагати від Кремля визнати право України мати власну армію і оборонну промисловість. Сам по собі такий предмет переговорів виглядав дивно. Україна вже має армію і військову промисловість, які все ще слабші за російські, але на порядки перевершують те, що вона мала на момент початку російської агресії. 

Як і в попередньому епізоді, коли Кремль вимагав як умову припинення вогню передачу ще не завойованих українських територій Україні, новою умовою припинення вогню стала вимога, виконання якої Путін не зумів домогтися військовим шляхом, - "демілітаризація України". Така вимога з боку Кремля виглядала б логічною в умовах її військової поразки та встановлення в Києві маріонеткового уряду. Однак наразі ситуація дуже далека від цього;

Водночас Трамп, який погодився на припинення військової допомоги Києву з боку США, багато разів підкреслював, що не має нічого проти продовження військової допомоги Україні з боку Європи. Ба більше, підштовхував Європу до того, щоб вона взяла на себе відповідальність зі стримування Росії на своїх східних кордонах, тоді як США зосередяться на Тихоокеанському регіоні та стримуванні Китаю.

Оголошення Путіним одностороннього триденного перемир'я замість згоди на план Трампа щодо припинення вогню символічно вказує, що він вважає себе не об'єктом миротворчих зусиль Трампа, а самостійним суб'єктом, що має намір сам визначати умови війни та миру. А шквал жорстких заяв з боку Кремля по суті є оголошеною загрозою нового військового наступу, якщо максималістські умови підписання угоди про припинення вогню, більш схожі на капітуляцію, не будуть прийняті.

Читайте також: Трамп про удар московії по Сумах: Мені сказали, що росіяни припустилися помилки [12]

Стратегія "великої угоди" і її криза

Значною мірою Трамп і його адміністрація самі загнали себе в пастку, відмовившись від стратегії тиску на Москву і зробивши ставку на стратегію "великої угоди". Судячи з усього, в їхньому уявленні вигоди майбутньої російсько-американської співпраці мали підштовхнути Кремль до поступок на переговорах щодо України, які дадуть змогу Трампу представити угоду як свій успіх.

Зацікавленість у цій співпраці в уявленні Трампа мала стати фактором стримування Москви і свого роду невійськовою гарантією безпеки для Києва. У якийсь момент своїх квітневих очікувань Трамп майже захоплено написав у своєму блозі [13]: "Сподіваюся, Росія і Україна укладуть угоду наступного тижня. Після цього обидві країни почнуть вести великий бізнес зі США, які процвітають, і обидві зароблять багато грошей!"

Однак в очах Москви цінність запропонованого російсько-американського співробітництва може виглядати істотно нижчою, ніж це уявляють собі у Вашингтоні. Революційний зовнішньополітичний розворот Трампа, що перевертає довгострокові принципи американської зовнішньої політики, зазнає гострої критики в Америці та є не результатом двопартійного консенсусу, а, скоріше, навпаки, фактором внутрішньополітичного розколу. У цьому сенсі запропонований Трампом Росії альянс виглядає не надто надійною і достовірною ставкою.

Транзакціоністські "угоди", про які так любить міркувати Трамп, як правило, передбачають разовий розмін поступок і бонусів. Стратегічні партнерства багато в чому протилежні їм за своєю природою: вони спираються на впевненість у тому, що пріоритети та інтереси партнера носять довгостроковий характер і не зміняться в доступному для огляду майбутньому, зокрема за наступної зміни уряду.

Саме тому революційний зовнішньополітичний рейд Трампа навряд чи змусить Кремль переглянути свій довгостроковий курс на конфронтацію із Заходом, у союзництві з Китаєм і в партнерстві з країнами глобального Півдня.

Запропонована командою Трампа-Віткоффа "угода" виглядає для Кремля не як стратегічний довгостроковий вибір США, а як тактичний хід команди Трампа. До того ж у адміністрації Трампа немає реалістичної концепції того, що вона може запропонувати Росії в економічній сфері. Ця проблема не є новою. Ще за часів спроби "перезавантаження" російсько-американських відносин на початку 2010-х років експерти з обох боків шукали економічне підґрунтя для такої стратегії і виявили, що простір взаємних економічних інтересів Росії та США є вкрай вузьким. 

Якщо у відносинах Росії та Європи в пізньорадянському і пострадянському періодах склався свого роду симбіоз, заснований на обміні ресурсів на технології та інвестиції, то у випадку зі США такі відносини виявилися неможливими через незацікавленість Штатів у російських ресурсах. Тепер, коли США з імпортера викопного палива перетворилися на його найбільшого експортера, цей простір став ще вужчим.

Будь-які можливі спільні російсько-американські проєкти, на кшталт освоєння Арктики, належать до сфери невизначеного майбутнього, мають гіпотетичний характер і не зачіпають життєво важливих інтересів обох країн. Особливо якщо потепління у відносинах зі США не означає відновлення торговельних потоків між Росією і Європою, які і є єдиною реальною альтернативою російській торговельній залежності від Китаю.

У результаті американська пропозиція про співпрацю має, найімовірніше, в очах Москви не надто велику цінність, тим паче що її наслідком може виявитися ускладнення відносин із Китаєм. У той час як поступки щодо України, утвердження своєї сфери впливу на пострадянському просторі, приниження Заходу і поглиблення конфлікту між США і Європою є більш значущим і реальним геополітичним трофеєм.

По суті, це означає, що переговорний трек Віткоффа-Дмітрієва, концепція "великої угоди", якою адміністрація Трампа була захоплена з лютого і якою вона замінила класичну схему "двосторонньої загрози" Кіта Келлога, виявилася наживкою не стільки для Кремля, скільки для самого Трампа.

Читайте також: Трамп оголосив торгівельну війну усьому світу, але не РФ та Білорусі та іншим диктаторським режимам. Чому і які будуть наслідки [14]

Повернення до Келлога: чи може Трамп вийти з переговорів?

Дональд Трамп погрожує Москві та Києву виходом з переговорів, якщо не побачить прогресу найближчим часом. Однак йому, найімовірніше, не вдасться реалізувати свою погрозу. З високою ймовірністю вихід Трампа з переговорів без будь-якого результату буде сприйнятий як його фіаско і повторення треку переговорів з талібами в Афганістані. А можливо, призведе до схожих наслідків. У цьому випадку висока ймовірність, що саме цей патерн переговорних невдач "прилипне" до імені Трампа як головного історичного бренду, остаточно зруйнувавши його імідж успішного переговірника.

Річ у тім, що погроза Трампа тільки на перший погляд виглядає двосторонньою. Судячи з усього, загроза виходу з переговорів передбачає також припинення військової допомоги Україні. Але такий сценарій цілком влаштовує Кремль і виглядає для нього навіть кращим, ніж поступки, яких вимагає від нього Вашингтон. У Кремлі впевнені, що без американської допомоги Україна не зможе стримати військовий натиск Росії або у всякому разі програє у війні на виснаження.

У перспективі Києва, втім, погроза Трампа також звучить двозначно. Якщо вихід із переговорів означає припинення військової допомоги, то Україна має прагнути такому виходу запобігти. Однак не менш важливим для неї є питання, що станеться в разі укладення угоди про припинення вогню.

Судячи з усього, у Вашингтоні мають на увазі, що військова допомога також буде згорнута, тому що миротворча місія Трампа буде виконана. Але оскільки ні Україна, ні Європа не вважають, що війна буде на цьому завершена, а Путін не відмовився від своїх максималістських вимог, то у Києва немає жодних резонів погоджуватися на якісь обмеження і поступки, які передбачає "мирний план" Трампа.

Якщо Трамп має намір у будь-якому разі припинити військову допомогу Україні, його посередництво позбавляється сенсу для обох сторін. Цей план працював тільки в випадку, якби перспектива "великої угоди" дійсно спокусила Путіна і змусила відмовитися від максималістських вимог щодо України. Але якщо цього не сталося, то переговорний трек неминуче повертається на рейки плану Кіта Келлога. Американська військова допомога, а точніше, спільна американсько-європейська військова допомога Україні - єдиний стримувальний фактор, здатний змусити Кремль піти на поступки.

У рамках ідеології "великої угоди" адміністрація Трампа не лише передбачала не поновлювати військову допомогу Україні, а й відмовилася від планів економічного тиску на Кремль. Дійсно, хоча умови для такого тиску сьогодні складаються максимально сприятливі, він не має сенсу, якщо Україна позбудеться військової допомоги вже цього року. Ефект такого тиску в будь-якому разі проявить себе не відразу. І навпаки, якщо Україна отримає достатню військову допомогу, то посилений економічний тиск на Москву стане більш дієвим фактором, ніж раніше.

Читайте також: Трамп проти Трампа: чому стратегія поступок президента США Путіну може дорого йому обійтися [7]

В умовах профіциту, що склався на нафтовому ринку, зниження цінової стелі для російської нафти до $50 або $45 за барель змусить Росію продавати нафту зі значним дисконтом за умов, коли країни ОПЕК розширюють поставки і почали боротьбу за повернення своєї частки ринку.

Падіння російських експортних доходів приблизно на 25-30% увійде в резонанс зі структурними дисбалансами, що накопичилися в російській економіці. Це не призведе до кризи путінського режиму в короткостроковій перспективі, але підірве здатність Москви провести ще одну наступальну кампанію в Україні, яку можна буде порівняти за інтенсивністю з торішньою.

Немає сумнівів, що в цьому випадку основні фінансові витрати повинна буде на себе взяти Європа, але за значної інфраструктурної участі США і демонстрації політичної єдності. Водночас "відхід" США з України спровокує не лише новий наступ Росії, а й ескалацію конфронтації між Росією та Європою, що в свою чергу поглиблюватиме розкол у євроатлантичному партнерстві. Те, що Москва робить ставку на цей сценарій, цілком помітно вже сьогодні. І США не вдасться залишитися провідною світовою державою, просто вдаючи, що цей конфлікт її не стосується.

—

Джерело: Re: Russia [15]

Читайте також: 

• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [16]
• Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [17]
• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну [18]
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [19]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [16]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [20]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [21]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [22]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [23]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [24]