Голова Конституційного суду Росії Валерій Зорькін 23 травня показав російському диктатору  Володимиру Путіну карту XVII століття, на якій «нєт України». Іронія в тому, що Україна на цій карті як раз є, а от Росії немає (зато є Московія і Біла Русь).

 Журналісти видання  BELSAT подивилися, на яких ще історичних картах немає Росії.

Володимир Путін відомий любов’ю до альтернативної історії: від його імені опублікували навіть великий антинауковий текст «Об історичному єдстві росіян і українців» [2], він використовує такі заяви про «недійсність України» як одно із виправдань розв’язування війни проти Україні .

На зустрічі з Путіним 23 травня голова Конституційного суду Росії Валерій Зорькін показав йому французьку карту часу Людовика XIV і представив це як сенсацію: «нашлась», «там нєт України».

Путін погодився: звичайно, ці землі спочатку входили в Реч Посполиту, потім попросилися в Московське царство, а вже після Жовтневої революції «почали образовиваться всякіе квазігосударственние об'єдінєнія, а радянська влада створила Радянську Україну».

Читайте також: Битва за мапу: як західні компанії «віддають» Росії українські території. Чому вони це роблять? [3]

Але Путін не згадав, що сама назва «Україна» з'явилася як мінімум за кілька століть до переходу Запорожської армії в московське підданство в результаті повстання Богдана Хмельницького. Як не згадував і те, що між повстаннями середини XVII століття і створенням УРСР у 1919-му було ще багато подій: від уходу Запорозької армії під шведський протекторат і підписання документів, які в Україні деякі з яких вважаються першою в світі Конституцією, до Української Народної Республіки [4], яка воювала з совєтами за незалежність.

La Russie Blanche ou Moscovie (Белая Русь, или Москва), карта 1674 року, яку показали Володимиру Путіну. Скан: Digar.ee

Насправді  карта відома і вона не секретна, а Україна на ній є навіть два рази. Переглянути цю карту у високій роздільній здатності можна, наприклад, тут [5]. Надпись Vkraine Pais de Cosaques (Україна, країна казаків) шукайте  між Вінницею і Полтавою на території Корони Польської, а надпис Ocraina – між Бєлгородом і Рязанню. Карта, яку показав Путін, позначає майбутню Росію як володіння царя Білої Русі і великого князя Московського" або "царя Росії і великого князя Московського" –   можна сказати, що це Росії на карті немає, а є Московія, князь якої називає себе царем чи то Білої, чи то всієї Русі.

Читайте також: Уроки історії. Марш гетьмана Сагайдачного на Кремль [6]

Звичайно, колись не було ні України, ні Росії. Ні Леніна, ні Леннона, ні Карла Ліннея, як у популярній білоруській пісні [7]. Навіть слов'ян у Європі колись не було.

У представленні Птолемея не було значної частини сучасної Росії, а на тій, про яку він дізнався, була Скіфія. Реконструкція Географії Птолемея на карті Totius Orbis Habitabilis Brevis Descriptio з Флоренції другої половини 1400-х років. Скан: Бл.ук

Коли пращури слов'ян ішли в Європу, то ще не писали літописів і не залишили достатньо матеріалу для археологів і лінгвістів, щоб сучасні вчені могли точно описати їхнє походження. Навіть перші літописні згадки про слов'ян спірні [8]. Може, про них писав ще Птолемей у II столітті, просто називав ставанами і вважав скіфами. А може, слов'янами або їхніми предками були венеди, про яких у I столітті писав Тацит. Так чи інакше, першими відомими місцями розселення слов'ян вважаються найчастіше території поблизу Полісся, і жодні ймовірні перші землі слов'ян не сягають навіть Волги.

Карта Європи за станом на 814 рік – Руси еще нет. Історичний атлас державних шкіл, 1905 рік. Скан: Gifex.com

Назва "Русь", можливо, вперше згадується [9]в IX столітті у формі Rhos і відноситься до германського племені свеїв з території сучасної Швеції. "Повість временних літ [10]", написана в Києві в XII столітті, стверджує, що історія Давньої Русі починається з 852 року, коли у Візантійській імперії почав царювати імператор Михаїл III - народ русь тоді ходив на Царгород (Константинополь, сучасний Стамбул). Тогочасна Русь називається Київською, бо з 882 року столиця тієї держави була в Києві. Сама держава була, скоріше, набором племен, які складалися з людей, що визнавали над собою владу князя. 

Читайте також: Україна планує офіційно називати росію Московією - чому це важливо [11]

Сучасні карти держав того часу "розмиті": племена не проводили демаркації кордонів, а літописці описували приблизні кордони загальними словами, а не зображеннями. Точно в IX столітті Москва не входила до складу Русі - такого міста не буде ще пару сотень років. Землі, де потім буде Москва, тоді були східною околицею Русі, далі якої жили вже фінно-угорські племена.

Сучасна карта Русі в IX-XI століттях російського проекту «Руніверс», створеного за підтримки державної компанії «Транснефть» і приватної групи компаній, близьких до Кремлю. Файл: Runivers.ru

Перша літописна згадка Москви відноситься до 1147 року, ті землі тоді входили до складу Суздальського князівства. Московське князівство стало відносно самостійним (з поправкою на залежність від Золотої Орди) у другій половині XIII століття, а московські князі почали претендувати на титул "...всієї Русі" скоріше в XV столітті.

Назви "Росія" або "Русія" тоді вже використовувалися, але для різних місцевостей, а не конкретної держави (Білою Руссю, тобто Північною, тоді могли назвати і Новгородську республіку).

Читайте також: Людожерство по-російськи: Чому Геродот вважав мешканців Залісся справжніми дикунами [12]

Фрагмент карти Йоханнеса Рейша 1507-1508 років, на якому південніше Литви і Московії, на Правобережній Україні, написано Rvssia Alba (Белая Русь). Скан: Loc.gov

Московія почала називати себе Руським або Російським царством не раніше коронації Івана IV Грозного 1547 року. На картах тієї епохи Московію вже могли підписувати Росією, але навіть пізніше європейські картографи могли написати "Rvssia" між Краковом і Луцьком або "Rvs" за Архангельськом, а Російське царство назвати Московією.

А могли зовсім не зважати на існування Московії чи Росії, не підписувати її і малювати на її місці дерева та пагорби.

Фрагмент іспанської карти Propoganda 1529 року, де на місці Московії нічого немає, а Україна називається Сарматією Європейською. Скан: Bnf.fr

Навіть через 100 років після Івана Грозного могли намалювати карту "земель, які називають Україною", а на схід від цих земель позначити не Росію, а Московське князівство. Так зробив француз Гійом Левассер де Боплан, який служив у Речі Посполитій старшим капітаном артилерії та військовим інженером на території сучасної України.

Читайте також:  Тімоті Снайдер: «Війна в Україні – це колоніальна війна» [13]

Пустельні рівнини, які називали Україною, та сусідні території на карті Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis 1648 року. Зверніть увагу, що карта "догори дриґом": північ - знизу, південь - зверху. Скан: Loc.gov

Сучасні назви закріпилися за Білоруссю, Росією та Україною лише кілька століть тому, сучасні кордони - після Другої світової війни. Ще сотню років тому предки сучасних білорусів задавалися питанням, чи не Литвою називати свою країну.

Буває, звісно, що держави намагаються виправдати агресивні дії старими картами: наприклад, Китай претендує на більшу частину Південно-Китайського моря, бо 1952 року намалював на карті дев'ять штрихів [14]. Якщо керуватися такою логікою, на території самої Росії можуть претендувати і українці, і фіни, і монголи, і багато інших, не кажучи вже про потенційні сепаратистські рухи.

Росія поки що не сформулювала своїх територіальних претензій до України: не контролює більшу частину формально анексованих територій і окупувала частину формально не анексованих. Україна ж претендує тільки на міжнародно визнані кордони 1991 року.

—

Алесь Новоборский /ММ,  опубліковано у виданні  belsat.eu [15]

---

Читайте також: 

• Чому історія це також зброя [16]
• Після неодноразового відкладання «на потім»: незакінчена історія перейменувань міст в Україні [17]
• Чому російська культура заслуговує бути ігнорованою [18]
• Людожерство по-російськи: Чому Геродот вважав мешканців Залісся справжніми дикунами [12]
• Інтерактивна мапа територій України, які можуть бути забруднені вибухонебезпечними предметами [19]