Розсекречені архіви радянських спецслужб: Розвідка УНР. Невідомі сторінки діяльності

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Серед архівних документів гпу/нквд УСРР, які накопичувалися в літерних справах із назвами «Контрреволюційна петлюрівщина», «Петлюрівці», «УНР» тощо нерідко трапляються довідки і повідомлення, які проливають світло на невідомі досі сторінки визвольної боротьби, яку не припиняли вести представники розвідки УНР уже в умовах еміграції.

Найціннішою з цього є інформація про осіб, які вели цю нерівну боротьбу, вірили у відновлення незалежності України і не йшли на жодні компроміси з ворогом і своєю совістю.  

У справі з назвою «Петлюрівці». 1922» знайдено матеріали, які стосуються діяльності одного з керівників розвідки УНР полковника Миколи Красовського. Зокрема, у рукописному звіті, виконаному олівцем 1 вересня 1922 року і підписаному «Камінський», ідеться про приїзд цієї особи до Львова і про його зустріч із Красовським. У той період, як відомо з раніше розсекречених документів спецслужб, Микола Красовський на чолі спеціальної служби під назвою «Інформаційне бюро» («ІНФІБРО») Розвідувальної управи Генерального штабу Збройних сил УНР перебрався на територію Польщі. Але відомостей про ту діяльність за кордоном збереглося дуже мало.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Щоб міг схиляти українських церковнослужителів до приєднання до Московської патріархії»

Відомо лише, що «ІНФІБРО» після еміграції українського уряду і військових частин  іще упродовж якогось часу діяло  у 1920–1921 роках на території Польщі. Однак за відсутності коштів на утримання підрозділ згодом був виведений зі складу Генштабу армії УНР.

Низка його співробітників, зокрема й М. Красовський, за взаємною домовленістю керівників двох союзницьких військових відомств продовжила службу у ІІ відділі Генштабу Польщі, який займався питаннями розвідки і контррозвідки. У листопаді 1921 року після певних реорганізацій М. Красовського поновили на попередній посаді в українських структурах. Він отримав надзвичайні повноваження щодо організації розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, а його співробітники активізували роботу, зокрема в таборах перебування українських вояків у Польщі.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Розгорнути розвідувальну і пропагандистську роботу стосовно української еміграції»

Щойно знайдені документи доповнюють цю інформацію. Так, у рукописному звіті Камінського йдеться про те, що він 22 серпня 1922 року зустрічався з полковником Красовським і обговорював з ним питання про переправлення «повстанчеських відділів» на територію України.

«Я з ним почав балакати, як наша справа, – зазначено у звіті. – Він відповів на це так, що наша справа до цего часу стоїть, можна сказати, нічого. За цей час, як працювали, уже випустили 4 відділи: 2 в район Скали, один в район Корця Рівненського повіту, а один у район Острога. Ці отряди пішли дуже успішно. Один відділ уже оперує на Сквирщині, другий відділ оперує у Могилянському повіті на Поділлі. Третій теж на підпіллі Кременця подільського, а четвертий, котрий випущено 21 августа під командою капітана Самошина силою у 800 чоловік, оперує під Житомиром, але зв’язку з цим відділом немає» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 8102. – Т. 1. – Арк. 101).

Крім цього, в документі зазначається, що М. Красовський у той час мешкав у Рівному на вулиці Директорській, будинок 35. А в Рівному, як і в Дубно, Корці, Тернополі, Кременці та інших прикордонних містах функціонували контрольні (розвідувальні) пункти уенерівської розвідки. Штат таких пунктів складався з кількох офіцерів української армії, котрі, як правило, контактували з польськими офіцерами зв'язку. Вони займалися розвідкою у відповідних смугах, переправляли через кордон агентуру, приймали кур'єрів, що прибували з повстанських формувань, опитували осіб, котрі приїхали з території УСРР.

Про низку таких осіб, яких у той період залучали до розвідувальної діяльності, згадується в інших архівних документах. Зокрема про Олександра Миколайовича Поліщука, якого у справі названо «агентом петлюрівської розвідки». Зазначається, що він народився у 1898 році в селі Лубчиці Новоград-Волинського повіту. У роки Першої світової війни 16-річним утік на війну. Упродовж дев'яти місяців перебував на фронті, доки його не розшукали батьки і змусили повернутися додому. Але, попри їхню волю, він уперто хотів бути військовим. Відтак склав іспити у школу прапорщиків. Іще до завершення навчання подав рапорт із проханням відправити на фронт. Клопотання, як свідчать документи, задовольнили.

Читайте також: Що писала світова преса про підле вторгнення СРСР у Польщу

Після лютневої революції 1917 року в російській імперії О. Поліщука відрядили до Київського юнкерського училища. Його також не закінчив через жовтневий переворот у санкт-петербурзі. Повернувся у рідний Новоград-Волинський і влаштувався конторником на залізниці. У 1919 році його, як колишнього юнкера, заарештували органи ЧК, але невдовзі відпустили.

«У 1920 р. під час повстання у Новоград-Волинську, – йдеться в одній із довідок, – брав активну участь у діяльності банди Соколова і після її розгрому приєднався до петлюрівського загону, у складі якого брав участь у боях проти частин ркка (робітничо-селянської червоної армії – прим.) і згодом евакуювався з рештками петлюрівських військ до Польщі».

Через закордонну агентуру чекісти  здобули відомості, що О. Поліщук був направлений в Україну «колишн. петлюрівським полковником Філоненком для зв’язку з якоюсь крупною повстанською організацією, центр якої перебував нібито в Києві».

Петро Філоненко, про якого згадується в документі, був родом із села Ємільчиного Звягельського повіту (нині Звягельський район Житомирської області). Служив у царській армії, воював на фронтах Першої світової війни. За Гетьманату працював членом військового суду і в мобілізаційному відділі комендатури Новограда-Волинського, займався мобілізацією юнаків до українського війська. Невдовзі створив партизанський загін і почав боротьбу з більшовицькими окупантами, активно діяв у районі Коростеня–Овруча–Новоград-Волинського, отримав ранг сотника. Брав участь у Першому Зимовому поході. Упродовж певного часу партизанив на Волині. Повернувся до Польщі у 1924 році. Невдовзі його залучили до роботи у ІІ секції Генерального штабу Військового міністерства Державного центру УНР в екзилі, яка займалася розвідкою і контррозвідкою.

Вірогідно, земляки були добре знайомі, разом брали участь у повстанському русі, а вже в еміграції сотник П. Філоненко, як старший і досвідченіший, залучив свого знайомого до роботи в уенерівській розвідці. Донесення гпу УСРР свідчать, що чекісти упродовж певного часу відстежували активність О. Поліщука, збирали інформацію про його близьких родичів, вивчали можливість або виманити його й заарештувати, або схилити до співпраці. «Враховуючи, що Поліщук Олександр є цікавою фігурою з точки зору його вербування нами, – зазначається в одній із довідок, – ми здійснили розробку його родинних зв’язків на радянському боці» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 8102. – Т. 2. – Арк. 16).

Читайте також:  Помилки, які не варто повторювати. Незавершена кримська війна

Станом на 1935 рік чекістам так і не вдалося досягти успіхів у своєму оперативному задумі. Про подальшу долю О. Поліщука у матеріалах справи відомостей немає.

Крім цього, в справі йдеться про інші розробки гпу/нквд. Про це свідчить «меморандум агентурних матеріалів на агента розвідки УНР Смика», датований 2 березня 1935 року. У ньому зазначається таке: «Смик Федір Якович, близько 40 років, уродж. і жит. с. Залав’я Сарненського повіту – Польща, працює лісником казенного лісу. За матеріалами ІНО (Іноземного відділу – прим.), Смик Федір проходить з 1928 року як один із найактивніших працівників петлюрівських діячів Недайкаші і Дорошенка… До 1932 р. Смик підтримував письмовий зв'язок із видатним українським діячем Недайкашею, який жив у Варшаві».  

Василь Недайкаша, про якого згадується, у той період очолював сектор розвідки у Військовому міністерстві еміграційного уряду УНР. У матеріалах справи зазначається, що за завданням В. Недайкаші Ф. Смик сам вербував потрібних осіб і переправляв їх через польсько-радянський кордон для проведення «повстансько-розвідувальної роботи» в Україні.

З урахуваннях широких зв’язків Федора в еміграційних колах, у 1933 році чекісти прийняли рішення про його вербування. Для цього наприкінці жовтня 1933 року відрядили за кордон спеціально підготовлено кур’єра-вербувальника «Бондаря». Але той повернувся ні з чим. У матеріалах справи про це зазначено так: «Смик від роботи з нами категорично відмовився і сказав, щоб той до нього більше не приходив». «З урахуванням викладеного, – закінчується довідка, – ця розробка під назвою «Вербувальник» нами здана до архіву» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 8102. – Т. 2. – Арк. 30).

Читайте також: Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!»

 Попри те, що ці документи із архівних фондів розвідки не дають змоги повністю відстежити життя і діяльність зазначених осіб, все ж нині вони відкривають нові імена й досі невідомі епізоди із функціонування підрозділів української розвідки в один із найскладніших періодів вітчизняної історії.

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:52
Єрмак увійшов до списку 100 найвпливовіших людей від Time, Зеленського там немає. Українців теж. Це закономірно, так, Коломойський?
20:00
У четвер в Україні сухо тільки на південному сході
18:05
Роздраконена економіка. Кризу в Китаї не подолати без повернення до курсу реформ
17:39
Заробляють як на наркотиках: Gazeta Wyborcza про тютюнову мафію в Україні
17:06
НАБУ оголосило у розшук екснардепа Руслана Демчака
16:03
Близько 650 тис. чоловіків призовного віку незаконно виїхали з України від початку повномасштабної війни - Politico
15:01
росія виводить своїх "миротворців" із Нагірного Карабаху
14:37
Ракетний удар по Чернігову: 14 загиблих, понад 60 постраждалих, 6 зниклих безвісті
13:45
Дякуємо СБУ за "спецперевірку": ексрегіонал та "антимайданівець" Волошенков влаштувався в Агенцію оборонних закупівель. Він - син генерала СБУ
12:11
Закупівля неякісних бронежилетів для ЗСУ по завищених цінах: справу Шаповалова та Хмельницького передали до суду

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]