Помилки, які не варто повторювати. Незавершена кримська війна

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

"З Криму все почалося, ним і завершиться," - ці слова все частіше лунають в Україні. І йдеться не лише про нинішню російсько-українську війну. Адже сьогоднішні кремлівські очільники почали цю війну зі спроби "косплеїти" Катерину II – з її "операцією" 1783 року із приєднання кримських земель.

До яких тоді належали не лише Кримський півострів, а й Кубань та степи на схід від Дніпра – до них нинішні окупанти дотягнулися лише в 2022 році, зазначає телеканал ЕСПРЕСО. І що показово, росіян в цих краях і в XVIII столітті ніхто не чекав із квітами. Тож імперії довелося витратити чимало зусиль, щоб "зачистити" приєднані землі від тубільців і заселити їх новими, лояльними підданими…

Витискати мешканців Причорномор’я з їхньої батьківщини почали ще до офіційного приєднання Кримського ханства. Штучне переселення почалося з козаків, яких після остаточного руйнування Січі виселили за Буг, а потім на Кубань. Наступним кроком стала депортація греків та інших православних з Криму. А вже після цього настала черга мусульман.

Читайте також: Колонізація Криму: історія півостріва в контексті теорії поселенського колоніалізму

На таких підводах греків вивозили з Криму. Фото з музея в Сартані, нині окупованій російськими військами

Насамперед нова влада домагалася виїзду політично неблагонадійних — тих, хто відмовився присягати на вірність імператриці. Потім взялися за тих, хто мав землі чи інше майно, яке приглянулося загарбникам. І хоча Катерина II у своєму маніфесті урочисто пообіцяла кримцям берегти недоторканість їхньої власності, імперські посадовці не зважали на слова. Якщо самій Росії цих прав не дотримувалися, то за вчорашніми ворогами їх не визнавали й поготів. Тиск був таким сильним, що за лічені роки – і це без офіційної, організованої депортації! - Крим залишила половина тих киримли, які мешкали на півострові до приходу росіян.

Маніфест Катерини II, в якому вона обіцяла мешканцям Криму право власності та свободу віросповідання

Щоправда, переселенці з внутрішніх губерній Росії до півострова їхали неоохоче. Якими б райськими не здавалися умови Криму вищим чиновникам імперії, для пересічного росіянина місцевий клімат був незвичним. Облаштовувати господарство, не маючи належного досвіду було складно. Уряду зрештою довелося заохочувати міграцію на півострів іновірців і іноземців – зокрема німців. Але попри наполегливі зусилля імперської влади більшість населення Криму в середині XIX століття все одно складали киримли.

На північ від Перекопу "зачистка" відбувалася швидше. Більшість ногайців поквапилася відкочувати на Кубань, де їх невдовзі просто вирізали російські солдати під командуванням безвідмовного – коли мова йшла про геноцид – Олександра Суворова. На теренах Запоріжжя та Ханщини залишили лояльно налаштованих, "непокозачених" православних. А нові переселенці – серед яких переважали селяни з сусідніх областей України, принаймні знали як жити й господарювати в степу. До того ж знову додалися мігранти з Європи – ті самі, які, за Шевченком, "картопельку садили" на Січі…

Читайте також: Как заставить Кремль ответить за преступления

Знищення ногайців Олександром Суворовим

Кордони імперії з кожною війною проти Османів (а за шістдесят років їх було аж чотири) відсувалися все далі – тож здавалося, що процес переможного поглинання Причорномор’я Росією вже нікому не зупинити. Аж поки вона сама не встрягла у конфлікт з "колективним Заходом", як це зараз називають у Москві.

Як дивно, але саме цієї війни, яку росіяни й турки називають Кримською, а європейці Східною, могло… не бути. Якби не нестримні апетити російського царя Миколи I. Здавалося, чого міг прагнути самодержець, якого вважали "жандармом Європи"? Не просто називали – справді слухалися. Після перемог над Наполеоном I, придушення польського повстання та угорської революції російську армію вважали навіть не другою, а першою у світі. А після того, як імператорський флот врятував султана від остаточного розгрому його васалом Мухаммедом Алі, залежною від Петербурга стала й Порта. Але Миколі I й цього було мало.

Храм Різдва Христового в Віфлеємі, ключі від якого стали приводом для війни. Gettyimages

Цар зажадав ключів від храму Різдва Христового в Віфлеємі. Не для себе, звісно, а для православних одновірців. Але султан, серед володінь якого був і Віфлеєм, був зацікавлений догодити новому французькому володарю – імператору Наполеону III. Тому ключі зрештою дісталися католикам. Це був ляпас, на який російський імператор вирішив відповісти спеціальною військовою операцією.

Росія окупувала васальні від Стамбула Дунайські князівства. А потім демілітаризувала, тобто знищила турецьку ескадру біля Синопа, принагідно спаливши й саме місто. Туреччина здавалася Миколі I легкою жертвою. Ослаблену війнами, недоведеними до кінця реформами, корупцією, з напіврозкладеним військом — Османську імперію цар зневажливо називав "хворою людиною Європи", фактично недодержавою.

Читайте також: Мертвые степи. Еврейское кладбище и немецкая кирха на Ингуле. И страх после Голодомора

Спалення османського флоту в Синопській бухті

Але російська гегемонія набридла не лише Стамбулу. А й Парижу. І Лондону. Після нальоту росіян на Синоп, який європейська преса в один голос називала "бандитським" і "піратським", французи та британці вони оголосили царю війну. А потім до них приєднався ще й сардинський – тобто майбутній італійський король.

Німецькі держави формально дотримувалися нейтралітету, бо були "боржниками" Миколи I з часів придушення "Весни народів". Але цей нейтралітет був радше дружнім до союзників – австрійці, скажімо, зайняли Дунайські князівства, як тільки з них пішли росіяни, і домовилися з Пруссією більше не дозволяти царю вести наступ на Балканах. Росія опинилася в ізоляції, до того ж загальній, що раніше (та й пізніше) майже ніколи не траплялося.

Росія безуспішно стукається в двері європейських держав. Французька карикатура часів Кримської війни

Микола I, однак, вирішив, що і з об’єднаним колективним Заходом впорається. Він гучно заявив, що Росія "та сама, що й у 1812 році". Не згадавши, звісно, що війна з Наполеоном I, хоч і називалася росіянами "вітчизняною", проте велася в союзі, а головне - за гроші Британії. Про "можемо повторити" заволала й російська преса, абсолютно контрольована, втім, владою.

В Лондоні, Парижі, Турині, ба навіть у Стамбулі, щоправда, не злякалися. Союзники надавали перевагу неквапливій, але системній боротьбі. Росія мала опинитися не лише в політичній ізоляції, а й у військовій блокаді і втратити можливість використовувати свій флот для нових піратських нападів. Головний удар вирішили завдати у Криму, де, власне, й базувалися кораблі, що й здійснили напад на Синоп.

Читайте також: "Подарки русского народа". Кто и как перекраивал карту СССР

Війська союзників сходять на кримський берег

Союзники майже без перешкод переправили свій експедиційний корпус через море та висадили десант біля Кезлева, який росіяни і досі називають Євпаторією. За однією з версій – так їм було зручніше. За іншою – саме в Кезлеві знаходиться мечеть Джума-Джамі, в якій раніше проголошували сходження на престол кримських ханів. Французи вочевидь враховували цю обставину, адже в складі їхнього війська на півострів прибув і нащадок династії Гераїв Месуд-паша. На зібранні кримців у звільненому від росіян Кезлеві новопризначений комендант проголосив - Крим більше не належить Росії і стає самостійним. Під захистом Франції зрозуміло. Щоправда, британцям ця, не узгоджена з ними, ініціатива не сподобалася. Згодом вони домоглися того, що Месуд залишив Крим і до розбудови незалежної держави справа так і не дійшла. 

Джума –джамі 

В Стамбулі, між іншим, теж з прохолодою поставилися до ініціативи відродження Кримського ханства – попри те навіть, що донедавна Бахчисарай був його васалом. В Османів був інший фаворит - волинський шляхтич Міхал Чайковський, який прийняв іслам, обрав собі ім’я Мехмед Садик і почав формувати "козацькі загони", до яких набирав не лише українців таполяків, а й болгар, румунів, російських козаків-некрасівців тощо.

З початком війни козаки Чайковського присягнули султану і отримали "прапор Запорозької Січі". І доволі успішно воювали на Дунаї – казали, що їхня кавалерія чи не найбоєздатніша в османській армії. В Стамбулі навіть заговорили про створення додаткових козацьких загонів. Але знову ж таки - про політичні проєкти на кшталт відродження Гетьманщини чи хоча б Запоріжжя (під прапором якого нібито воювали козаки) мова так і не зайшла.

Міхал Чайковський

Таку обережність можна пояснювати по-різному. І прихованою конкуренцією між союзниками, і сподіваннями на те, що Росія "отямиться" і зрозуміє, що треба "просто повернутися до правил цивілізованого світу", і навіть небажанням "підставити" одноплемінників Месуд-паші чи Чайковського. Але до киримли, скажімо, російська влада і без того ставилася з підозрою. Місцеві російські "патріоти" прямо оголошували мусульман "зрадниками", що тільки й чекають слушної нагоди, щоб перекинутися на бік султана, та закликали до "превентивних" погромів. Посадовцям іноді доводилося навіть стримувати "ініціативників", адже армію в Криму утримували коштом мешканців краю, серед яких, нагадаємо, киримли переважали. 

Читайте також: Как нашли легендарную Трою. Шлиман, город Гомера и «клад Приама»

Та й загалом Причорномор’я взяло на себе чи не головний тягар війни. Тут не лише велися військові дії. Росіяни "по повній" використовували ресурси краю – тут  набиралися війська, чорноморські губернії постачали амуніцію, провіант і фураж, а в містах розміщували і лікували поранених. І чим довше тривала війна – тим більшими були потреби, і тим важче був воєнний тягар.

Примусовий запис у "добровольці" в Росії. Французька карикатура часів Кримської війни

"Перша у світі" російська армія потужною виявилася лише на папері. Недоукомплектована – за звітами в ній було більше вояків і коней, аніж в реальності, технічно відстала, озброєна переважно гладкоствольними рушницями (лише кожний двадцятий ствол був нарізним і більшість з них знаходилася на озброєнні підрозділів, не залучених на головному театрі бойових дій), вона насправді більше уваги приділяла парадам, аніж військовому вишколу – рекрути, скажімо, майже не займалися стрілецькою підготовкою. Про погане харчування, внаслідок якого солдати ходили голодними, і жахливий стан гігієни годі й говорити. 

Французькі зуави в битві на Альмі

Зазнавши нищівної поразки від союзників в першій же битві на річці Альма, росіяни квапливо забарикадувалися у Севастополі. Щоправда, командувач розбитої армії Олександр Меншиков швидко вислизнув з міста, заливши оборону командувачам флоту. А перед цим ще й наказав затопити кораблі перед входом до бухти. З іншого боку і російський флот виглядав потужним хіба що на тлі турецького, бо взагалі не мав пароплавів, в той час, як британці й французи їх активно використовували. Єдиним, чим флот став у пригоді, так це гарматами, що їх зняли з кораблів перед затопленням і розмістила на оборонних позиціях.

Союзники, щоправда, теж зробили помилку, бо не атакували Севастополь одразу і дали оборонцям час для побудови земляних укріплень (до війни місто було взагалі незахищеним з суші). До того ж погано спрацювала розвідка – французьке командування вважало, що з півночі захист в росіян кращий. Тому головні сили підійшли до Севастополя з півдня, витративши на маневри забагато часу.

Кораблі і намети союзників у "Козацькій" бухті Балаклави. Вдалині – руїни генуезької фортеці

Своєю базою союзники зробили Балаклаву – колишнє генуезьке Чембало. Сардинці (до чиїх володінь на той час вже належала й Генуя) знайшли у місцевій фортеці середньовічні плити, які навіть поквапилися вивезти до Італії.  Експедиційний корпус облаштувався з усією ґрунтовністю. Побудували навіть свою залізницю – між іншим, першу на теренах сучасної України. 

"Тонка червона лінія"

Кримська війна насправді запам’яталася багатьма новинками й навіть "мемами". "Тонка червона лінія" і "атака бригади легкої кавалерії", шапки-балаклави, кардигани, реглани, сигарети-самокрутки, гіпсові пов’язки, анестезія під час хірургічних операцій, перші професійні медсестри, перші морські міни, перша служба прогнозу погоди – все це саме звідти... А ще це була перша медійна війна, адже в Криму працювали військові кореспонденти і фотографи, про події на полі бою одразу повідомляли газети, а завдяки телеграфному кабелю, який протягнула дном Чорного моря з Балаклави до Варни, повідомлення до європейських столиць доходили за лічені години – за тих часів це була неймовірна швидкість. 

Читайте також: Что вы не знали о Волыни: 20 фактов из прошлого

Медсестра і поранений. Британський малюнок часів Кримської війни

Завдяки обізнаності публіки дії командування союзників, між іншим, часто піддавалися критиці, і генерали не раз скаржилися на "писак". Проте чимало змін, корисних для військових, було запроваджено саме під тиском громадської думки. Звісно на союзників, бо в Росії вільної преси не було. 

Британські вояки потребують теплого одягу! Британська карикатура часів Кримської війни

Звісно, промахів припускалися обидві сторони – насамперед  тактичних. Але чим далі, тим більше війна ставала позиційною. А в ній вирішальне значення мали насамперед технології, гнучка логістика та здатність мобілізувати ресурси. За всіма цими параметрами величезна, але неповоротка Росія, в якій тоді ще зберігалося кріпацтво і все трималося на залякуванні, кийках і багнетах, поступалася промислово розвинутим Британії та Франції, що вже завершували індустріальну революцію. Пара перемагала фізичну силу. І поразка царату насправді була лише справою часу.

Загальний план облоги Севастополя

Але Микола I капітулювати категорично відмовлявся. Здавалося, що він просто не міг повірити, що поразка неминуча. Кільце блокади навколо Севастополя стискалося все щільніше. На інших кордонах імперії справи йшли не краще. На Балтиці російський флот просто ховався від супротивника, використовуючи мілини і загородження з мін, на Білому морі союзники бомбардували узбережжя майже без перешкод.

Аляску, яка межувала з британськими володіннями в Канаді, вдалося зберегти, лише проголосивши її володінням приватної кампанії, яка нібито дотримується нейтралітету. Але з Камчатки, Курил і Сахаліну росіянам довелося забратися. Ба більше, війська змушені були вивести навіть з чорноморського узбережжя Кавказу і залишити беззахисними більшість приазовських міст – союзники цим скористалися, щоб знищити накопичені в них військові запаси. Відчайдушна спроба росіян хоча б відбити в союзників Кезлев провалилася.

Битва під Кезлевом

Всі ці новини справляли на царя все гнітючіше враження. Зрештою, вже хворий грипом він без шинелі вийшов на мороз - приймати парад (а любов до них Микола I проніс через все життя). Хвороба загострилася, перейшла в пневмонію і самодержця за кілька днів не стало.

Смерть Миколи I

Спадкоємець російського престолу Олександр II намагався продовжувати війну, але вже без ентузіазму. Невдовзі союзники взяли Керч і Тамань. А потім захопили Малахов курган, який панував над Севастополем. Утримувати місто вже не залишилося ані сил, ані можливостей. Тож його здали.

Останній штурм Севастополя

Росіяни змушені була сісти за стіл переговорів. Та підписати Паризький мир, який в Петербурзі називали ганебним (втім, згодом і Берестейський мир називали "похабним" - лише тому, що за ним визнали незалежність України та інших держав, що виникли після розвалу імперії). Причиною невдоволення були пункти договору, за якими Росію не лише позбавили усіх привілеїв, що вона мала в Османський імперії, а й виходу до Дунаю і навіть права мати власний військовий флот у Чорному морі. Усі укріплення приморських міст зрили. Про панування над Європою довелося забути. Та й на Далекому Сході території продовжували втрачати – Курили вже невдовзі віддали японцям, Аляску встигли продати американцям.

Двоголова ворона отримала своє, жени її! Британська карикатура часів Кримської війни

Але насправді умови миру могли бути набагато гіршими. Адже їх практично диктували переможці. Проте російські дипломати вміло маневрували. Використовуючи, зокрема, і європейську, насамперед британську громадську думку, втому від війни і розбіжності між союзниками. Піддані її величності і справді були невдоволені діями власним командирів і великими втратами.

Та з підозрою ставилися до французів – іноді Наполеона III навіть звинувачували в тому, що він втягнув Сполучене Королівство до непотрібної для нього війни, ще й навмисно затягував її у власних інтересах. Звісно, що росіяни, як могли, роздмухували ці настрої масової публіки. Та й в британському істеблішменті вистачало тих, хто – згідно з принципом "блискучої ізоляції" намагався "збалансувати" вагу Франції на континенті, сподівався на повернення Росії до столу "цивілізованих" держав та волів би дозволити "зберегти обличчя" новому царю, який, на відміну від батька, мав репутацію ліберала.

Мирні перемовини в Парижі

Зрештою переможці і справді вирішили не завершувати Кримську війну остаточним – і справді заслуженим - розгромом Росії. Її територіальні втрати зрештою були мінімальними. Олександру II залишили фактично все Північне Причорномор’я, зокрема й политий кров’ю союзників Крим. Хоча зрозуміло, що саме "катерининські" загарбання й розпалили російські апетити та зрештою призвели до війни. Втім, за якихось півстоліття західні європейці звикли дивитися на захоплені царатом землі і підкорені ним народи російськими очима.

Читайте також: Кто и когда основал ключевые города юга Украины?

Якщо Польщі хоча б співчували, то про існування українців як окремого народу не всі навіть здогадувалися, та й кримців майже не відрізняли від народів, що залишалися підданими Османської імперії. А від неї вони і самі були не проти час від часу відривати шматки. За умовами миру, цар, щоправда, зобов’язався не мститися тим своїм підданим, які допомагали союзникам. Але чому обіцянки Олександра II мали важити більше, аніж обіцянки його прабабусі? 

Відплиття з Балаклави

Саме після укладання миру на сприятливих для Росії умовах батьківщину змусили залишити більшість киримли. А тих, хто ризикував повертатися, кидали за ґрати – нібито за "порушення паспортного режиму". Власне, те ж саме відбувалося і з ногайцями (з Мелітопольського повіту, скажімо, до Османської імперії виїхали майже всі), і з кавказькими горянинами.

Біженців називали мухаджирами, рахунок йшов на сотні тисяч – і досі їхні нащадки складають не менше чверті населення сучасної Туреччини. Та й для нащадків козаків "ліберальне" правління Олександра II обернулося новими переслідуваннями української мови і культури. Хіба що Міхалу Чайковському цар дозволив повернутися на батьківщину – той дожив до 1882 року, але врешті звів рахунки з життям. 

Олександр II спостерігає за діями російської армії на Балканах

Ціна незавершеної Кримської війни для світу поза Росією стала зрозумілою вже за п’ятнадцять років після укладання Паризького миру. Коли Олександр II відмовився й від інших його умов, які обмежували свободу рук його імперії в басейні Чорного моря. Берегові укріплення відновили. Флот відбудували. Армію оновили. І вже через сім років російські вояки вже стояли біля самих мурів Стамбула, а цар диктував умови миру султану.

А з Причорномор’я окупантів українці виганяють і досі…

Олексій Мустафін,  опубліковано у виданні ЕСПРЕСО


В тему:

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
На вихідні в Україні переважно сухо, вдень +17-26°С
18:08
Влада дає рпц в Україні місяць часу на звільнення Нижньої лаври, далі застосують силу, - Карандєєв
17:13
До суду передали справу генерала Володимира Тоцького, ексзаступника голови СБУ часів Януковича
16:59
Генштаб ЗСУ скоротять на 60%
14:18
Першого заступника директора НАБУ відсторонили через розслідування можливого витоку інформації
12:06
Об "небесну сотню" витерли ноги: суд закрив провадження щодо 4 начальників "Беркуту" та ексчиновника МВС через закінчення строків давності. Це диверсія
11:50
Dragon Capital заявив про тиск на бізнес з боку БЕБ (тобто, ОП)
10:00
Китай і Бразилія опублікували спільне комюніке: підтримують "мирну конференцію" щодо України лише за участю рф
09:01
Глава Нацполу Іван Вигівський живе у будинку подруги, а сестра торгує пальним із фігурантами справ поліції. Він без проблем пройшовт"спецперевірку" СБУ (ВІДЕО)
08:10
Перша група пілотів з України закінчила навчання в США на F-16

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]