Ахметов залишиться олігархом, а Зеленський стане медіамагнатом?

1.00

Нет

Ще два-три таких прецеденти, і в країні залишиться зовсім небагато місця для альтернативної владній точки зору.

«Про те, що нас закривають ми дізналися з повідомлення у Фейсбуку. Цього ніхто не очікував. Нас ні про що заздалегідь не попереджали», — розповідає про те, як він втратив роботу, журналіст одного з телеканалів «Медіа Групи Україна». Повідомлення у Фейсбуку [2], про яке говорив знайомий автора видання ZN.ua [3], з'явилося на сторінці [4] System Capital Management о 17:01.

У цій заяві [5] Рінат Ахметов, найбагатша людина в країні, називаючи себе «найбільшим приватним інвестором в економіку України», повідомляв, що один із його активів — «Медіа Група Україна» — «відмовиться на користь держави від усіх ефірних та супутникових телевізійних ліцензій наших каналів і від ліцензій наших друкованих медіа в Україні».

Читайте також: Справа не в Єрмаку. Все гірше [6]

МГУ — холдинг, який до війни коштував 200 млн дол. (за оцінкою [7] Forbes), містить 11 телеканалів різної спрямованості — від молодіжної до футбольної. Лідер групи — телеканал «Україна» — останні п'ять років, із 2017-го, мав найбільшу авдиторію в країні. Сайт Segodnya.ua, що теж входить до МГУ, напередодні закриття, згідно з даними SimilarWeb, у червні мав понад 56 мільйонів заходів.

Одне слово, МГУ — це медійна машина чисельністю чотири тисячі людей, яка впливала на країну, але при цьому не приносила грошей її власникові. Тільки за підсумками 2020 року МГУ зафіксувала 2,8 млрд грн збитків. Із них збитки каналу «Україна» становили [8] 1,2 млрд грн. У 2020 році System Capital Management зобов'язався профінансувати групу майже на 9 млрд грн. Усього ж за роки існування медіагрупи Ахметов вклав у неї понад 1,5 млрд дол.

Утримувати медіа, а тим більше кілька, — справа витратна. Але не гроші стали основною причиною закриття «Медіа Групи Україна». Хоча економія 10–15 млн дол., які виділялися на фінансування частки ахметовських каналів у «Єдиному телемарафоні», — плюс до бюджету SKM й мінус із бюджету фінансування інформаційної зброї країни та, чого гріха таїти, і внутрішньополітичної зброї президента. Головна причина відмови від медіа в тому, що Рінат Ахметов дуже образився на українську владу. «Я неодноразово говорив, що не був, не є і не буду олігархом», — заявив він у тому ж самому повідомленні про вихід із медіабізнесу.

В Україні діє закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Згідно з ним олігарх — це той, хто має значну економічну й політичну вагу в суспільному житті країни і підпадає під не менш ніж три критерії, закріплені в законі. А саме: бере участь у політичному житті України; має чималий вплив на ЗМІ; є кінцевим власником підприємства, що посідає монопольне становище на ринку; підтверджена вартість його активів (а також суб'єктів господарювання, кінцевим власником яких він є) перевищує 2 млрд 270 млн грн.

Під час війни канали МГУ в політиці брати участь практично перестали, але періодично у своїй частині марафону «Єдині новини [9]» розповідали про діяльність Фонду Ріната Ахметова, «Метінвест» і приділяли більше, ніж інші його учасники, уваги прем'єр-міністрові Денису Шмигалю.

У бульбашці інформаційної омани. Як уникнути комунікаційного спотворення світу [10]

Зважаючи на це, а також на те, яких збитків зазнав системний бізнес Ахметова з 24 лютого, він та його оточення розраховували коли не на підтримку з боку Банкової, то бодай на розуміння. Втрата «Азовсталі» та ММК ім. Ілліча, Авдіївського коксохіму і Луганської ТЕС, розбомблені сонячні станції та інші підприємства на сході країни, величезні витрати на відновлення енергомереж — це десятки мільярдів доларів збитків тепер і невідомо як багато — на відновлення після нашої перемоги.

Демонстрацією зацікавленості одне в одному — влади в бізнесі й навпаки — мало стати заморожування «антиолігархічного» закону. Ба більше, джерела стверджують, що усно такі обіцянки було дано. Зокрема й особисто Ахметову. І неодноразово після цього представники влади в розмовах із великим бізнесом погоджувалися, що цей закон несвоєчасний. І бізнес цим обіцянкам готовий був вірити. Але, як виявилося, говорили одне, а робили інше.

У травні на засіданні Ради нацбезпеки і оборони відбулося голосування за положення про реєстр олігархів. Пізніше в інтерв’ю [11] виданню «Ліга» секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що реєстр олігархів «буде обов'язково».

«І ось це стало для нас відправною точкою, — згадує одне з джерел в оточенні Ріната Ахметова, обізнане з етапами прийняття ним рішення про вихід із медіабізнесу. — Це рішення Радбезу було як оголошення про евакуацію. Коли тобі кажуть, що завтра у твоєму будинку буде ворог, тебе можуть убити, і все, що ти можеш робити, — зібратися й виїхати, то ти пакуєш валізу і їдеш».

Законні підстави поставити антиолігархічний закон на паузу були раніше й залишаються тепер. І якби таке сталося, ніхто б не попрікнув Володимира Зеленського у змові з олігархами навіть формально, не кажучи вже про те, що війна — це час, коли вищої мети, ніж перемогти та вижити, і зробити це гуртом, — просто немає.

[12]

Офіс президента

Отримуючи статус держави — кандидата у члени Європейського Союзу, Україна зобов'язалася провести сім блоків реформ. Зокрема й реалізувати антиолігархічну політику, з якою як з одним із магістральних напрямів внутрішньої політики України в ЄС категорично згодні. Але є одне «але». Щоб «розолігархізація» не перетворилася на «розкуркулювання», ЄС висунув умову [13] — антиолігархічний закон має пройти експертизу Венеційської комісії.

У комісію закон надіслали ще минулої осені. Хто пам'ятає, це стало приводом до відставки спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова. Відповідь Венеційки очікувалася в грудні 2021-го, але так і не з’явилася. Є різні думки, наскільки цей вердикт (по суті своїй — рекомендаційний) розіб'є в пух і прах норми закону. Але можна бути впевненим, що навіть найоптимістичніший для влади його варіант не визнає закон бездоганним.

Джерела в групі розповідають, що варіанти якимось чином зберегти канали всерйоз не розглядалися. Мовлення з Польщі, можливість віддати канали творчим колективам — усе це рано чи пізно призвело б до того, що за ними однак знайшли б Ахметова. «Ми занадто великі, аби сховатися», — сказав один із телевізійних менеджерів.

Читайте також: Медіаспільнота закликає «вичистити» з телемарафонів зашкварених ведучих [14]

Крапку в цьому питанні в коментарі ZN.UA поставила директорка зі зв'язків з громадськістю та комунікацій SCM Наталія Ємченко. «Ми зупиняємо роботу всіх медіамайданчиків — відповідно до прямої норми дискримінаційного закону. Ми не дамо жодного приводу казати, що ми якимось чином збережемо свою присутність у медіа. Не буде жодних квазіформатів», — сказала вона виданню.

В офісі президента України рішення Ріната Ахметова схвалюють. «Ключова риса зрілих держав — обов'язковість виконання законів. Закон про деолігархізацію — початок нової сторінки у відносинах держави та бізнесу. Відносинах, побудованих на прозорості та відмові від кулуарщини. Сьогодні є достойний приклад від групи СКМ — закон один для всіх», — написав у Twitter [15] радник глави офісу президента Михайло Подоляк.

Але не тільки це, найімовірніше, тішить Банкову. Вихід із ринку лідера звужує свободу слова в країні й плюралізм думок. Тепер точно можна бути впевненими в тому, що від Ахметова чинній владі «не прилетить». Однак не слід забувати: медіа — зброя двосічна, і, довівши ситуацію до закриття каналів, влада зі своїм законом забрала з медійної дошки не тільки сильну фігуру, яка може їй загрожувати, а й свого партнера в боротьбі з опонентами.

Ще два-три таких прецеденти, і в країні залишиться зовсім небагато місця для альтернативної владній точки зору. Оскільки ж більшість медіа в країні дотаційні, це означає одне — саме вони входять до зони підвищеного ризику, коли власник опиняється перед вибором: позбутися активу, який приносить гроші, — чи активу, на який він тільки тратиться.

Дорога вторована бульдозером, і тепер нею можуть піти інші бізнесмени з медіа-активами. Наприклад, Віктор Пінчук (кінцевий бенефіціар телеканалів СТБ, «Новий», ICTV, які входять до групи StarLightMedia) або Томаш Фіала (контролює низку онлайн-медіа, включно з «Українською правдою», НВ, Finance.ua, «Мінфін»). Не кажучи вже про прямих політичних конкурентів влади, таких як Петро Порошенко. Він, утім, юридично позбувся [16] ЗМІ, що раніше належали йому, продавши 100% корпоративних прав у телеканалах «5 канал» і «Прямий» медіахолдингу «Вільні медіа».

Читайте також: Як Фрідман, якого радо вітали в Україні, кував зброю путінській армії вторгнення [17]

Залишається знайти відповідь на головне запитання: чи перестав Рінат Ахметов після відмови від медіабізнесу бути або вважатися олігархом? Очевидно, ні. Він, як і раніше, залишається найбагатшою людиною країни. При ньому залишаються його підприємства та бізнеси, а головне — монополії в цих бізнесах. За бажання він може лобіювати не тільки ініціативи в парламенті, потрібні тарифи чи розміри рент, а й призначення людей в уряді.

Невідточений механізм контролю над фінансуванням політичних сил та вивірені схеми тіньової підтримки політиків залишають відкритою можливість об'єднати навколо себе або своєї ідеї симпатиків. Та й люди, хай навіть у Раді чи Кабміні, залишаються просто людьми зі своїми бажаннями і не завжди — можливостями для їх реалізації. І на реалізацію цих можливостей можуть бути спрямовані ті кошти, які не пішли на утримання ЗМІ.

Припустити, що найбагатша людина в країні, навіть відклавши рупор, не зможе донести свій погляд або вплинути на маси, складно. Можна не володіти медіа, але купувати у сторонніх ЗМІ газетні площі, трафік чи спонсорувати програми. Можна формувати пул спікерів чи домовитися з власниками й головними редакторами інших медіа про узгоджену інформаційну політику. Можна влаштовувати концертні тури або створювати умови для виходу людей на захист власних прав. Гроші завжди можуть знайти спосіб заявити й нагадати про себе владі.

—

Валерій Калниш, український журналіст, радіо- та телеведучий; , опубліковано у виданні ZN.ua [3]

В тему: