Як Україну ведуть під Росію за активним сприянням Ахметова

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Чим насправді закінчилась розрекламована деолігархізація. Ознак явного симбіозу Банкової з головним олігархом часів Януковича більш ніж достатньо…

У постмайданній Україні в олігархічному середовищі пройшли певні рокіровки. Майже повністю свої впливи втратила «сім’я Януковича», представники якої втекли до Росії. Дещо зменшилась політична сила таких грандів, як Ринат Ахметов та Дмитро Фірташ. Довго тривало протистояння влади та Ігоря Коломойського, яке добряче потріпало нерви останньому, але не закінчилось його капітуляцією. Всі олігархи відчули наслідки кризових явищ в економіці та агресії з боку РФ. Водночас не відбулося фактично жодних системних змін, пов’язаних із функціонуванням великого бізнесу в Україні. Звичайно, рівень «патологій» порівняно з періодом Віктора Януковича значно нижчий. Проте, олігархи все ще залишаються досить сильними, щоб ефективно блокувати зміни в країні, якщо вони безпосередньо б’ють по їхніх інтересах.

В тему: Главный пиарщик Ахметова стал советником оккупантов в Севастополе

Важливо розуміти, що принаймні п’ять об’єктивних чинників є фундаментом олігархічних реалій в Україні.

  1. Відсутність значного прогресу в реалізації ключових реформ: протидії корупції та модернізації державного управління.

  2. Слабкість правоохоронних органів та судової системи.

  3. Монопольна позиція олігархів в окремих стратегічних секторах економіки, зокрема, енергетиці.

  4. Вибірковість та хаотичність офіційного Києва в імплементації реформ.

  5. Деформація медіа-ринку та суттєві впливи на ньому олігархату.

Також ситуативно увагу від проблеми олігархів відвертала війна з РФ. Навіть якби керманичі країни горіли бажанням провести деолігархізацію, у перший рік-два після Майдану і початку активної фази гібридної агресії, це створювало б величезні ризики для стабільності держави, оскільки олігархи могли б задіяти свої чималі впливи. А це небезпечно в корумпованому та нереформованому середовищі. Всі ці елементи (до них можна додати і контроль олігархами окремих груп депутатів у парламенті) частково виправдовують пасивність влади в перші післяреволюційні роки. Але лише частково. Понад те, подальше зволікання з деолігархізацією, навпаки, створює цій стабільності більше ризиків.

В тему: Мартыненко обвинен в попытке подкупа швейцарского прокурора через агента «Штази»

Це є особливо актуальним на ринку електроенергії, який очікують серйозні перетворення у зв’язку з новим галузевим законом. Головним актором на цьому полі є Ринат Ахметов. Його концерн ДТЕК є монополістом в тепловій генерації, контролює ключові шахти та кілька обленерго. Для поточної позиції Ахметова одним із визначальних факторів є тактичний компроміс з Банковою. Судячи з повідомлень ЗМІ, навесні 2016 року Петро Порошенко і найбагатший українець досягли порозуміння щодо взаємного симбіозу шляхом визначення «недоторканих зон діяльності». Розвиток подій підтверджує цю гіпотезу. Деструктивний вплив Ахметова на українські реалії видно на кількох прикладах.

Петро Порошенко

Петро Порошенко

Операція «Антрацит»

Про проблеми з постачанням вугілля антрацитових марок після окупації Донбасу написано вже дуже багато. Особливо після товарної блокади ОРДЛО. Водночас, громадян не достатньо усвідомлюють очевидні важливі факти.

По-перше, проблема дефіцитів вугілля, яка всерйоз вдарила по Україні внаслідок окупації ОРДЛО, є штучною.

По-друге, перспективи відновлення повного контролю Києва над цією територією навіть у середньостроковій перспективі є, м’яко кажучи, примарними.

По-третє, Росія використовуватиме цей важіль впливу на Україну системно або ситуативно – завжди, коли вважатиме за потрібне.

Все це означає, що з погляду національних інтересів курс на відмову від антрациту є в довгій перспективі безпрограшним і виправданим. Причому це суперечить бізнес-інтересам ДТЕК Ахметова, який володіє «антрацитовими» ТЕС в ОРДЛО і мав змогу використовувати донбаське вугілля.

Якщо у 2014 році вимагати ефективних та швидких дій щодо заміни антрациту було неможливо, то у 2015–2016 рр. Київ був уже зобов’язаний, як мінімум, розпочати активно його замінювати. Проте, цього не сталося. Відкритим залишається питання: чи влада взагалі всерйоз піднімала цю тему перед власником ДТЕК? Важливіше, що подальший розвиток подій у повній красі продемонстрував принципи роботи найбагатшого українця.

В тему: «Дело Николая Мартыненко» очень похоже на дело российских спецслужб

Мова про т.зв. блокаду ОРДЛО, яка примусила не лише імітувати, а й щось реально робити для унезалежнення від антрациту. Іншими словами, виключно тверда і непоступлива позиція може змусити імперію Ахметова брати до уваги національні інтереси України. Якщо до призупинення товарообігу з окупованим Донбасом ДТЕК всім і вся заявляв про технічну неможливість переобладнання ТЕС на роботу з газовими марками вугілля, то після 15 березня 2017 року – тобто дати офіційного початку блокади – виявилося, що два блоки Придніпровської ТЕС будуть готові приймати газове вугілля вже до початку опалювального сезону 2017/18; те саме на Миронівській ТЕС, а на Криворізькій ТЕС ведуться підготовчі роботи до цього. Якщо до 15 березня 2017 року південноафриканський антрацит був «дорогим» і таким, що «не підходить», то тут за лічені тижні ДТЕК законтрактував 675 тис. т вугілля з ПАР…

Зрештою, про зміни ставлення компанії можна прочитати в її офіційних повідомленнях: ДТЕК визначив для себе українське вугілля марки «Г» як пріоритетне паливо для виробництва електроенергії. Тому ми розробили програму щодо звільнення від антрацитової залежності. Вона складається з трьох ключових кроків. Крок №1 — переведення блоків з антрациту на газове вугілля. Крок №2 — максимальне забезпечення ТЕС вугіллям українського видобутку […] І крок №3 — модернізація наявних потужностей ТЕС для їх ефективної та безперебійної роботи». Почути таке від ДТЕК перед 15 березня було нереально. А все помінялося тільки тоді, коли компанію було поставлено перед фактом.

Водночас, не потрібно впадати у невиправданий оптимізм. Зараз доцільно говорити, скоріше, про зрушення, а не прорив. Основна частина імпортованого ДТЕК антрациту припадає на Росію, що, м’яко кажучи, не вирішує проблему. Також потрібно пильно стежити за прогресом у переведенні блоків ТЕС. Тиск і подальше застосування методу «доконаних фактів» – єдині реальні мотиватори для керівництва ДТЕК.

Роттердам +

Мабуть найбільш яскравим прикладом олігархізованого підходу компаній Рината Ахметова до бізнесу за постмайданний час є функціонування формули «Роттердам плюс». Закладена у 2016 році формула ціни на вугілля офіційно мала сприяти збільшенню імпорту з альтернативних донбаським та російським джерелам постачання. Простіше кажучи, у тариф на електроенергію підприємств теплової генерації було закладено підвищення цін, яке мало компенсувати витрати на імпорт дорогої сировини з ПАР та інших країн. Проте, вугілля продовжували постачати з ОРДЛО за значно нижчими цінами, але тариф на електроенергію вже ніхто не зменшував. Таким чином, за непідтвердженими підрахунками незалежних експертів, компанія ДТЕК на рівному місці мала отримати додатковий дохід у розмірі 10 млрд грн.

Звертає увагу, що відповідне рішення було прийняте НКРЕКП, регулятором, незалежність якого є однією з ключових умов успіху реформи енергетики. Але спосіб, в який регулятор запустив формулу тарифоутворення, показує, чому і як олігархізація деформує українські реформи.

В тему: Нерушимый «Роттердам+»: как «элита» Украины обокрала всех украинцев

Варто на цю проблему подивитися дещо ширше – знову ж таки з погляду національних інтересів. Не секрет, що атомна енергетика – ключовий виробник електроенергії. Але чомусь тарифи на її виробництво для АЕС значно нижчі за тариф, пропонований ТЕС, де ДТЕК є монополістом. У липні тариф для АЕС був утричі нижчий за тариф теплової генерації, а з березня по червень – аж уп’ятеро. Експерти про цю проблему говорять вже багато років, але реакції влади, як не було, так і нема. Ба більше, 29 вересня очікується засідання НКРЕКП, на якому буде оголошено про рішення щодо зміни тарифу для АЕС. Регулятор обиратиме один із двох варіантів – підвищення тарифу з 48 коп. за кВт год. до 48,45 коп. або його зменшення до 40,77 коп. Але кому це цікаво? АЕС перебувають у державній власності. Потерплять…

Жити по-новому, але з Ахметовим

Також демонстрацією особливих впливів Ахметова на політичному олімпі були нещодавні результати приватизації блокуючих пакетів акцій трьох обленерго та двох генеруючих компаній – Дніпроенерго та Західенерго. Переможцем всіх конкурсів стала компанія найбагатшого українця. Причому ціна, як мінімум, двох об’єктів була явно занижена, а їхній продаж не міг відбутися без відмашки «згори». Результат прогнозований – замість зменшення монополії у сфері теплової генерації, отримуємо її збільшення. Понад те, розширення володінь ДТЕК на ринку дистрибуції створює потенційні підвалини для порушення імплементації Закону «Про ринок електроенергії» в частині відокремлення функцій передачі та розподілу електроенергії.

Також наче непомітною для широкої публіки досі залишається підготовча робота до введення т.зв. RAB-тарифів на розподіл. Це зміни до законодавства, які дозволять збільшити прибутки обленерго в обмін на збільшення інвестицій в модернізацію розподільчих мереж. На перший погляд, мотивація дуже слушна. Проте, пропонований варіант є гібридом, який насправді може принести більші доходи власникам обленерго без необхідності інвестування. Звичайно, Ахметов не буде єдиним бенефіціаром цього рішення, але це ще один доказ квітучої олігархізації. І це лише один із епізодів майбутньої імплементації закону про електроенергетику, ознак явного симбіозу Банкової з Ахметовим більш ніж достатньо.

Рінат Ахметов

Ринат Ахметов

В тему: Наперсточники. Как Ахметов и «друзья Порошенко» разыгрывают энергетику

П’ята колона чи особливий олігарх?

Говорячи про олігархізацію на прикладі Рината Ахметова, неможливо не торкнутися теми, яка не має безпосереднього відношення до грошових потоків. Вона прямо стосується національної безпеки. Бурхлива історія становлення найбагатшого українця не дозволяє виключити, що він є інструментом в руках північного сусіда. У експертних та журналістських середовищах України часто можна почути версію про особливу прихильність з боку силових структур РФ до Ахметова. Кримінальне минуле, неймовірна здатність не лише вижити, а й вийти переможцем у період «розбірок» з організованою злочинністю у 1990-ті чи відсутність реакції (попри можливості для цього) на початковому етапі російської агресії на Донбасі, – цього достатньо, щоб не відкидати таку версію, однак замало, щоб її підтвердити. Разом з тим, якщо вона правдива, це є величезною загрозою для нацбезпеки.

Нагадаймо, що найбагатший українець зберігає значні впливи в парламенті, контролюючи частину фракції Опоблоку, «Народного фронту», а також Радикальної партії Олега Ляшка. На тлі крихкої більшості «його» депутати є істотною цінністю для АП, що створює передумови для непрозорих торгів.

Як мінімум, можна легко вказати на кілька прикладів деструктивних дій компаній Ахметова, які загрожували стабільності України.

По-перше, під час минулорічного опалювального сезону компанія «Київенерго» двічі масово розсилала помилкові (завищені) платіжки споживачам. Процес цей збігся в часі з річницями Майдану і запланованими мітингами (в листопаді та лютому). Теоретично платіжки могли б мати на меті підігрів суспільних настроїв у столиці на фоні мітингів.

По-друге, «примусові» віялові відключення електроенергії взимку 2014/15 внаслідок дефіциту антрацитових груп вугілля на ТЕС з орбіти ДТЕК, скоріш за все, не були необхідними. Нагадаймо, що тодішня обстановка – запеклі бої на фронті, розпал економічної кризи та відчайдушні спроби легітимізувати владу – створювали реальні передумови для дестабілізації ситуації в країні.

Разом з тим, всі ці події можна дуже легко пояснити специфічним способом ведення бізнесу Ахметовим. Діалог із позиції сили та домінування корпоративних інтересів над національними – звична бізнес-модель. Водночас, власне факт таких рухів із боку структур, підконтрольних Ахметову, створює чималі важелі впливу на Україну з боку РФ. Це додатковий аргумент на користь необхідності реального початку деолігархізації…

Висновки, або Хто кого?

  1. Більш ніж три роки правління постмайданної команди не дають підстав говорити про успіхи в деолігархізації, яка була одним із основних постулатів Майдану.

  2. Є чіткі ознаки вимушеного (до певної міри) симбіозу між оточенням президента Петра Порошенка і Ринатом Ахметовим. На фоні загальних обставин в державі цей симбіоз навряд чи протримається довго. По суті, залишається питання про те, хто з його учасників першим «кине» ситуативного партнера.

  3. Подальше існування цих неформальних і непрозорих домовленостей створює серйозні ризики для національної безпеки України. Чергові прояви тіньового пакту можуть бути помітними навколо таких питань, як імплементація закону про ринок електроенергіх, подальша доля формули «Роттердам плюс», реалізація програми реформування вугільного сектора, розвиток відновлювальних джерел енергії.

  4. Ахметов, як й інші топ-олігархи, в будь-якому разі залишаться частиною українських реалій. Успіх українських реформ залежить від здатності держави диктувати умови олігархату, а не піддаватися на шантаж з сумнівними домовленостями як наслідком. Іншими словами, держава має вести діалог з бізнесом з позиції сили. Це довга баталія, в якій важливим буде збереження ініціативи на боці влади.

  5. Затягування з початком реальної деолігархізації провокуватиме РФ до використання українських олігархів у своїх інтересах. Деформація реформ (і, як наслідок, їхній провал) є однією з цілей Кремля, які за великим рахунком збігаються з цілями олігархату.

Павло Кост, координатор проектів Демократичного співтовариства «Схід», (Варшава, Республіка Польща); Ігор Левченко, член Експертної ради ЦДАКР; опубліковано у виданні Главком


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гипе