6 травня 1864 року на Золочівщині народився Кирило Трильовський, якому вдалося пробудити національну свідомість тисяч українців Галичини. Він міг стати просто успішним правником: збереглася його акуратно написана адвокатська візитівка віденських часів.

Однак обрав шлях діяльного служіння своєму народові й піднесення його культурного рівня. Завдяки його роботі «на майбутнє» Українські січові стрільці зустріли Першу світову підготовленими, зазначає видання "Тиждень [2]".

Меценас, політик і просвітник

Адвокатська діяльність Кирила Трильовського подібна до життєвого сценарію адвоката Рафаловича з повісті «Перехресні стежки» Івана Франка.

Народження в родині священника, університетські студії в Чернівцях, Львові та Відні. Він став впливовим галицьким адвокатом і громадським діячем, депутатом парламенту Австро-Угорщини в 1907–1918 роках, послом Галицького сейму, одним із засновників Української радикальної партії.

1911 року він був одним з адвокатів у процесі проти 101 студента, що домагалися відкриття українського університету у Львові.

Паралельно з адвокатською практикою Трильовський засновує читальні товариства «Просвіта», кооперативи, поширює твори Шевченка й Куліша.

Читайте також: Ольга Басараб: на полотні та у житті [3]

Кирило Трильовський

Перші «Січі»

Євфросина і Кирило Трильовські

Попри активну політичну діяльність Кирила Трильовського, найбільшим його внеском у громадське життя є заснування січового руху, що стало визначним у формуванні національної свідомості галицьких українців.

5 травня 1900 року в селі Завалля на Снятинщині Трильовський заснував перше спортивно-протипожежне товариство «Січ». Щоправда, спортивно-протипожежною діяльністю все не обмежувалося: йшлося про відродження (чи створення, за Еріком Гобсбаумом) історичних традицій, виховання патріотичної молоді, просвіту селянства. Січовики організували хорові й театральні колективи, збирали гроші на облаштування читалень і шкіл, влаштовували лотереї, показові гімнастичні вправи.

Під прикриттям пожежно-руханкових товариств січовики запровадили військово-спортивний вишкіл західноукраїнської молоді, щоб не зустріти Велику війну неготовими. 18 березня 1913 року було створено перше легальне військове товариство українців Австро-Угорщини — Українські січові стрільці.

Кількість «Січей» свідчить сама за себе: 1914 року їх було 1056, членами було близько 66 тисяч осіб, чоловіків і жінок, переважно молоді, однак були й старші, особливо в гірських районах.

Читайте також: Лонгин Цегельський: Від леґенд до правди [4]

Жінки в національному пробудженні

В українському випадку національне пробудження відбувалося паралельно з іншими модернізаційними процесами, зокрема емансипаційним рухом. Марта Богачевська-Хом’як пише про роль жінок колонізованої нації, які деконструюють не лише патріархальні, а й імперські структури.

Січовики мали тісні контакти із засновницею «Товариства руських жінок» Наталею Кобринською. Кирило Трильовський відгукувався про неї: «Почин і життєвий труд Наталії Кобринської — це власність не тільки українського жіноцтва, але загалу громадянства. Бо зусилля здобути рівні права для більшости нації і цю більшість запрягти до громадської роботи, до боротьби за найвищу національну мету ― є загальним, великим і, скажімо правду, рішальним національним подвигом».

Показові руханкові вправи січовичок

Честь

Належність до січового товариства на початку ХХ століття для галичан була почесною й відповідальною. Трильовський згадує: «Вони й самі любувалися в мальовничости своєї ноші й мали відчуття взагалі до краси, що так чітко пробивається у їхньому домашньому промислі. Січові ленти, восьмикінчасті зорі й червоні пера на їхніх крисанях, медалі із зображенням Шевченка — все це ніби нарочно придумане для гуцулів!».

Січовики виробили своєрідний кодекс честі: хто хотів долучитися, мав опанувати читання й письмо, до того ж не зловживати алкоголем — «Січ» у Шешорах 1911 року домоглася того, що мешканці перестали вживати алкоголь на певний час.

Пам’ятна дошка в Коломиї. Фото: Тарас Возняк

Читайте також: Не бути рабом. Як українські дисиденти протистояли зросійщенню [5]

Фінал

Після вересня 1939 року працівники коломийського Управління НКВС кілька разів викликали Кирила Трильовського на допити, влаштовували обшуки, загроза арешту була цілком реальною. Завадило його слабке здоров’я: 19 жовтня 1941 року колишній депутат Австрійського райхсрату й січовий батько Кирило Трильовський помер в орендованому помешканні в Коломиї.

Садиба в селі Богутин, де народився Трильовський

2019 року розпочалися роботи з відновлення плебанії в селі Богутин на Львівщині, де народився Кирило Трильовський. У ній вирішили відкрити Центр січового стрілецтва. Донедавна садиба була цілком занедбаною.

—

ОЛЬГА ПЕТРЕНКО-ЦЕУНОВА [6], опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [2]

Читайте також: 

•  Леґіон УСС – армія легендарних [7]
•  1918: Головне, чого хотіли німці в Києві, аби Україна жила за законом [8]
•  Каким был стяг УПА? [9]
• Лонгин Цегельський: Від леґенд до правди [10]
•  Сечевые стрельцы в Армии УНР в роли гвардии Украинской революции. Оценки историков [11]
•  Ми пам’ятаємо тебе, Кубань [12]
• Бой под Мотовиловкой: начало конца существования Украинской державы во главе с гетманом Скоропадским [13]
• Военный Флот Украинского моря: три попытки [14]
• Кто собрал для Петлюры «петлюровцев»? Легендарный атаман и его армия [15]
• Донбасс и Украина (из истории революционной борьбы 1917-18 гг.) [16]
• Национальная борьба в Западной Украине — краткий курс ОУН-УПА. Часть 2: 1914 — 1940 [17]