30 років тому, восени 1993 року, протистояння між парламентом і президентом Росії призвело до збройних сутичок у Москві. У підсумку, російський парламент був розстріляний із танків. А 250 років тому, восени 1773 року розпочалося знамените Пугачовське повстання.

З легкої руки поета Олександра Пушкіна, який назвав російський бунт «безглуздим і безжальним», цей епітет причепився до російського протесту, усяких революцій і повстань. Останнім часом російська влада досягла неабияких успіхів у тому, щоб протестів у Росії не було. Останні російські антивоєнні протести виглядали безпорадними.

Більше про те, як у Росії бунтували і до яких наслідків це призводило, «Історична Свобода» [2] говорила з істориком Владиславом Грибовським.

– Давайте почнемо з того, наскільки російський бунт, власне, російський? Якщо відштовхуватися від Пугачовщини, то там рушійною силою були яїцькі (уральські) козаки, які якби не зовсім росіяни [3], та всілякі національні меншини, насамперед башкири активно долучилися. Пугачовщина – це взагалі російський бунт чи це бунт російських нацменшин?

Читайте також:  Марні сподівання на бунт росіян проти війни [4]

Яїцькі (уральські) козаки, малюнок кінця XVIII століття

– Насамперед звернімо увагу на походження вислову про «безглуздий і нещадний» російський бунт. Коли Олександр Пушкін писав «Історію Пугачовського бунту», то був чиновником МЗС і отримував зарплатню від цього міністерства на рівні генерал-губернатора, тобто вельми високооплачувана посада.

Зрештою, підготовка «Історії Пугачовського бунту» відбувалася на замовлення монархії Романових. І сам імператор Микола І поштиво називав себе «цензором» великого російського поета. Отже, ретроспективна оцінка, яку дав Пушкін, не сповна справедлива.

У Пугачовському повстанні поєдналися не лише російські тенденції, пов’язані з бунтом покріпачених селян проти сваволі можновладців, а й проблема так званих інородницьких окраїн Російської імперії. Упродовж всього ХVІІІ століття відбувалися повстання башкирів, які стали одним із голових учасників Пугачовського повстання.

Башкирський національний герой Салават Юлаєв – близький соратник Омеляна Пугачова. Пам’ятник в Уфі

Сама Пугачовщина стала наслідком дуже складної шереги подій. Напевно, все почалося з українського театру воєнних дій. Тоді відбувалася війна між Османською та Російською імперіями (1768–1774).

І в 1770 році калмики почали тікати з театру воєнний дій. І далі за ефектом доміно завалилося все російське степове порубіжжя. Донські козаки почали саботувати участь у війні. Отамана донського козацтва Степана Єфремова через те, що він не вповні зміг мобілізувати донців, арештували і потім судили за зловживання. Далі відбувся стихійний протест на Яїку. Там козаки відмовилися переслідувати калмиків, які відкочували в Джунгарію, себто територію сучасного північно-західного Китаю.

Спроба придушити цю череду заворушень призвела до появи на Яїку уродженця Зимовійської станиці Омеляна Пугачова. Цікаво, що Зимовійська станиця дала російській історії двох визначних бунтівників – Степана Разіна й Омеляна Пугачова.

Читайте також: В Росії продовжили підтримку ХАМАСу єврейськими погромами і закликали вбивати євреїв у Києві та в Газа [5]

На Дону бунт не поширився, а спалахнув там, де було найбільше горючого матеріалу – на Яїку. Яїцькі козаки здебільшого трималися старообрядництва. І сам Омелян Пугачов після дезертирства з російської армії (він ухилився від чергового призову) перебував серед старообрядців і набрався їхньої премудрості.

Потрібно зауважити, що два найбільші бунти в російські державі – Степана Разіна у 1667–1671 роках і Омеляна Пугачова у 1773–1775 роках – так чи інакше відбувалися під старообрядницькими гаслами. І повстання Кіндрата Булавіна у 1707–1709 роках теж було насичене старообрядницьким духом.

Історик Владислав Грибовський

– То наскільки Пугачовський бунт був, власне, російським?

– Звісно, бунт був російським лише у сенсі антидержавному. Про національні сенси не доводиться говорити. На окраїнах Російської імперії було чимало старообрядців, які дивилися на російського монарха не як на справжнього царя, а як на антихриста. Старообрядницька течія дала багато горючого матеріалу.

– Пугачов очолив повстання не як Пугачов, а видавав себе за імператора Петра ІІІ. І не лише він таким самозванством займався. У ті часи ще декілька персонажів, так би мовити, меншого калібру теж видавали себе за Петра ІІІ. Це чоловік імператриці тодішньої Катерини ІІ, якого вона усунула від влади і невдовзі він за певних обставин загинув. Чому в Росії самозванство було таким популярним? 

«Царський» портрет Пугачова (ніби Петра ІІІ) намальований поверх портрету Катерини ІІ, кінець 1773 року

– Сталося так, що після смерті Петра І не було в Російській імперії прямого спадкоємництва за чоловічою лінією. Спадкоємність йшла за лінією жіночою: правління Катерини Олексіївни, Анни Іоанівни, Єлизавети Петрівни. Держава з таким домостроївським характером (чоловік головний, згідно «Домострою») – і раптом правлять жінки. Багатьма це царство не сприймалося як справжнє.

Читайте також: Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [6]

Аж ось, у січні 1762 року з’явився імператор Петро ІІІ. Він був представником Гольштейн-Готторпської династії, але це мало кого хвилювало в російській державі. А вже в липні 1762 року Петро Федорович кудись загадково зник. І те, що німкеня-чужинка Катерина ІІ замордувала свого праведного чоловіка, не дала йому розвернути всю свою могутність чоловічу в своєму царстві, якраз і стало підставою для того, щоб в народі пішло роздратування: мовляв, знову править жінка, знову «бабине царство», а справжнього чоловіка усунули. І сталося так, що у Катерини ІІ, як стверджує її біограф Ольга Єлісєєва, було близько 20 фаворитів і коханців, а самозванців з іменем «Петро ІІІ» було близько 40. Ось така дивна пропорція.

Петро ІІІ, Катерина ІІ та їхній син, майбутній імператор Павло І, картина Анни де Гаск, 1765 рік

Омелян Пугачов – досвідчений воїн, козак Війська Донського, учасник Семирічної війни (1756–1763), учасник облоги турецької фортеці Бендери влітку 1770 року – через складні життєві перипетії став аутсайдером. Він дослужився до офіцерського чину хорунжого Війська Донського – і раптом його кар’єра обірвалася. Він подався навтьоки, був змушений переховуватися від переслідувань.

І тут він добре схопив момент, що саме час назвати себе імператором Петром ІІІ. Назвавшись імператором Петром ІІІ, Пугачов намагався копіювати засади управління Російської імперії. Він створював колегії, тобто міністерства, на кшталт тих, про які він щось віддалено чув.

Читайте також: Європа має побачити: “звичайні росіяни” підтримують війну [7]

– Коли я вчився в радянській школі, то дві тези прив’язували Пугачовське повстання до України. По-перше, в ньому брали участь заслані в Сибір гайдамаки, по-друге, одним із його наслідків стала ліквідація Запорізької Січі [8]. Тобто Пугачовське повстання підштовхнуло Катерину ІІ до ліквідації Запорізької Січі. А що сучасна історія про це каже?

– Справді, багато учасників Коліївщини [9] опинилися в Сибіру  [9]і були використані в значній кількості як козаки Оренбурзької кордонної лінії. Тобто, фактично, вони продовжили козацьку службу, але в нових умовах. Щодо участі їх у Пугачовському повстанні, то як не хотілося би радянським історикам стверджувати про «класову боротьбу» і все таке інше, але ні заслані гайдамаки, ні польські конфедерати, які теж в значній кількості опинилися в Сибіру і служили як офіцери, все-таки були інтегровані до урядових військ. Вони не приєдналися до повстання Пугачова, принаймні, в помітній більшості.

Щодо впливу на ліквідацію Запорізької Січі, то тут дуже непросто. Коли відбувалися репресії проти отамана Війська Донського Степана Єфремова, то Військо Запорозьке, навпаки, осипали нагородами і виплатами жалування, щоб запорожці не дивилися в бік Дону чи Яїка, а щоб воювали. На той час запорожці були задіяні в російсько-турецькій війні (1768–1774).

Про якусь підтримку з боку запорожців Пугачовського повстання говорити не доводиться. Ну, хіба що деякі пугачовці в індивідуальному порядку знайшли притулок на Запоріжжі. Але Військо Запорозьке не дивилося у східному напрямку. Воно було в 1771–1773 роках достатньо обласкане владою і про бунт навіть не помишляло.

Але коли готувалося рішення про ліквідацію Січі, то Григорій Потьомкін, який це рішення ініціював, водночас займався реформуванням Війська Донського й усував наслідки Пугачовського повстання. Загалом, зв’язок між ліквідацією Січі і Пугачовщиною був перебільшений у радянській історіографії. Архівні матеріали не підтверджують такого істотного зв’язку.

Читайте також:  Як беззуба реакція Заходу на окупацію Грузії РФ заохотила Путіна напасти на Україну [10]

– Останнім часом дедалі більш поширеною, зокрема в Україні, є думка, що росіянам взагалі не притаманно бунтувати, що вони слухняні та покірні. Це не їхнє – бунтувати, їхнє – це підкорюватися. Наскільки таке бачення, на вашу думку, відповідає дійсності?

– На мій погляд, ця думка не відповідає дійсності. Ми починали розмову з висновку Пушкіна, що, мовляв, бунт у російській державі є безперспективним.

Персональна думка Пушкіна тиражується лише з тією метою, щоб зміцнити російську державність і позбавити сенсу будь-який виступ проти неї.

Насправді ж спротив був колосальний і відбувався по-різному. Це і втечі, це і колонізація Сибіру, це те ж саме старообрядництво, яке уникало казенного православ’я. Бунт передовсім сприймався як воля, як життя поза державними інституціями, поза державною регламентацією, а не створення нових державних інституцій, як це було у тогочасній Західній Європі.

Адже всі революції ХVІ–ХVІІ століть, що відбувалися в Західній Європі, так чи інакше проходили під протестантськими гаслами. Так було в Голландії, так було в Англії. Релігійна опозиція примушувала створювати новий світогляд, нове обґрунтування влади. Натомість у Росії повстання Степана Разіна взяло козачий круг за основу управлінської структури. Далі інституції не пішли розвиватися. А за Омеляна Пугачова відбулося мавпування колегій Російської імперії. Причому це мавпування було дуже наївним.

Суд Пугачова, картина Василя Перова, 1875 рік

Старообрядницька течія не дала нового світогляду, щоб змінити парадигму влади. Саме царство, згідно зі старообрядницьким світоглядом, прогнило. І потрібна лише втеча від цього царства кудись подалі. І саме це був протест, який найбільше себе проявив у російській історії – тікати звідти, де надто багато державної влади.

– Втеча [11] – один з популярних видів протесту по-російськи, починаючи, мабуть, від Петра І і до Путіна включно.

Наскільки російський бунт має зміст? Це справді чиста деструкція, як Пушкін про це сказав, чи він все-таки має якісь конструктивні наслідки?

– Бунт тим і відрізняється від революції, що не дає конструктивного рішення наболілих проблем. Російський бунт не створював нових інституцій, а лише відтворював: або козацьку вольницю, або якусь імітацію наявної російської держави. Тобто саме брак ідей, брак світогляду, який міг би підштовхнути до створення нових інституцій, нових ідеологій, і зумовлює ту круговерть, коли бунт лише ускладнює становище, лише створює більше простору для сваволі, але не створює ґрунт для свободи, демократії у тому сенсі, як це відбулося в Західній Європі.

Сходознавці давно звернули увагу на прикладі історії Китаю: навіть коли селянська війна перемагала, то змінювалася лише династія, а китайська держава лишалася такою ж конфуціанською, такою ж централізованою, і все поверталося на круги своя. В Росії йшлося не так про селянство, як про козацтво, з яким так чи інакше пов’язані всі бунти. Говорити ж про те, що революції 1905-го чи 1917 років були революціями в європейському сенсі слова щодо всієї Російської імперії, напевне, справа невдячна.

Читайте також: Важливо розуміти - крах Титаніка під назвою «Російська імперія» неминучий [12]

Барикада в Москві, грудень 1905 року

Хотів би звернути увагу на принципову відмінність Росії, як східної деспотії, від Європи. А такою Росія була за визначенням самого Карла Маркса, який описав її у своїй забороненій в СРСР праці «Секретна дипломатія ХVІІІ століття».

Карл Маркс обґрунтував ту тезу, що принциповою відмінністю Західної Європи від усього іншого світу і в першу чергу від Азії є те, що приватна власність і влада в Азії не розмежовані. Відсутність приватної власності є ключем до східного неба, як стверджував Карл Маркс. Те ж саме простежував на прикладі Російської імперії видатний німецький історик Карл Вітфогель, який розвинув тезу про зрощення влади і власності на прикладі Російської імперії ХVІІІ століття.

Москва. Розстріл Білого дому, 4 жовтня 1993 року /// (Tags: Білий дім / танки / розстріл парламенту / Борис Єльцин / Москва

– Коли нещодавно з нагоди 30-річчя обговорювали події вересня 1993 року, то поширеною була думка, що хоч переміг Єльцин, хоч би перемогли його «червоно-коричневі» опоненти, а там все одно відбувся великодержавний імперський ренесанс. У 1917 році скинули монархію, але в підсумку більшовики встановили диктатуру гірше за царську. В 1993 році перемогли ніби демократи, а все одно імперські наративи залишаються провідними і з демократією проблеми. То чи може російська революція, російський бунт щось принципово змінити?

– Російський бунт може докорінно змінити ситуацію лише в тому випадку, коли стане поштовхом для розсипання російської імперської держави. Росія як імперія приречена на постійне відтворення інституцій, які були створені за часів Івана ІV Грозного, модернізовані за Петра І і відтворені вже в новій конфігурації більшовиками після так званої «Жовтневої революції».

Жорстка вертикаль влади, відсутність розмежування влади і власності були тими принципами, які лишаються незмінними від Івана ІV до Путіна.

В сучасній Росії неможливо мати велику власність, якщо влада не гарантує цю власність. І в цьому Росія залишається такою, якою була століття тому. І лише той бунт, який спричинить розпад російської імперської держави [13], може мати перспективу створити продуктивні інституції і кардинально змінити той централізований політичний простір, який зараз називається Російська Федерація.

Демонстранти палять шини та ящики під час політичної кризи в Росії і протистояння між президентом Борисом Єльциним і російським парламентом. Москва, 3 жовтня 1993 року

—

Дмитро Шурхало [14], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2]

В тему: 

• Тімоті Снайдер: Україна буде останньою країною, куди вторглася Росія [15]
• Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [16]
• Чому російсько-українська війна не почалася 1991 року? Вона почалася, просто мало хто це помітив [17]
• Імперія знову атакує. Яка кінцева мета путіна у цій війні проти України? [18]
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [19]
• Теперь Путин – Каддафи [20]
• Путинский рейх несет такую же угрозу человеческой цивилизации, какую нес режим Гитлера [21]
• Осмысление немыслимого в Украине. Что произойдет, если Путин нанесет ядерный удар? [22]
• Как Путин хотел уничтожить украинский народ, но в итоге укрепил украинскую идентичность [23]