Європа має побачити: “звичайні росіяни” підтримують війну

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Чому в Європі досі пропонують миритися українцям і росіянам, як Росія користає із європейських цінностей толерантності, і як обводить довкола пальця тамтешніх політиків, а ще як пояснювати російську антикультуру Європі – розповідає Катерина Зарембо, аналітикиня Центру “Нова Європа”, викладачка Києво-Могилянської академії, фахівчиня з питань зовнішньої та безпекової політики України. 

Видання  Локальна історія опублікувало її розповідь.

На Заході досі вірять у “загадкову російську душу”

Україна лише починає вимальовуватися на ментальних мапах багатьох європейців. Про нашу країну дотепер майже нічого не знають і продовжують дивитися на неї через призму Росії. Щоправда, тепер – уже через призму агресії Росії.

Своїми звірствами в Україні Росія, з одного боку, перевершила всі найгірші уявлення про себе. Та з іншого, “загадкова російська душа” і “хороші росіяни” – це стереотипи, які живуть дотепер. У Європі квітне розділення на “поганого Путіна” і “хороших росіян”. Нам доведеться не один рік боротися, щоб показати, чим насправді є сучасна Росія.

Акція в Берілін-800x600.jpg

Учасники акції на підтримку України з плакатом "Зупини Путіна - зупини війну" в Берліні Фото: bigkyiv.com.ua

Росія постійно підживлювала міф про “велику російську культуру”. У Європі він прийнявся добре. Розвінчувати цей міф і показувати, що та культура поставала на чужій крові, буде дуже складно. Треба пояснювати, скільки у тій культурі вкрадених талантів, сумнівного генія, який є жорстоким шовіністом, і що там не художня вигадка, яку можна якось хитромудро витлумачити, а справді просто ниций російський національний характер. Як у словах Путіна про те, що Україну треба знищити, немає ніякого підтексту, так само і в російській культурі – жорстокість і збоченість є буквальними.

Читайте також: Оргия русского садизма на территории Украины

На Заході дуже мало українських студій, котрі би пояснювали Україну. Навіть ті, котрі є, охоплюють лише кілька дисциплін. Наприклад, в Італії – філологія, мова і література. А Україна може запропонувати цілі напрямки у галузі суспільствознавства. Українські студії системно представлені хіба що в Британії і Німеччині. В Інституті Європейського Університету у Флоренції, котрий є одним з ключових пан'європейських університетів, українських студій немає. Натомість поширені так звані славістичні студії, котрі зосереджуються переважно на Росії. Росіяни систематично вкладали у це кошти. Йдеться не тільки про медійну пропаганду, а й про підтримку різноманітних наукових та культурних співпраць, спільних проєктів тощо.

У Німеччині, де я зараз – одна з німкень, яка зустріла нас після приїзду, сказала: “Ви, виявляється, такі ж як ми!”. Вочевидь, це протиставлення стосувалося біженців із мусульманських країн, до яких німці звикли. Ця жінка має добру освіту, вона володіє кількома мовами, жила у різних країнах – а познайомилася з Україною лише через нас.

Європа має побачити: “звичайні росіяни” підтримують війну

Європа перебуває у постійному пошуку “хороших росіян” і незмінно потрапляє у пастку своєї гуманістичності. Після Другої світової війни у Німеччині розвинувся величезний комплекс провини перед Росією. Нині він грає з німцями страшенно злий жарт. Вони не розуміють, що через те колективне каяття за нацизм, котре пройшли німці, – мають пройти і росіяни. Провина Німеччини перед Радянським Союзом спадково перекладалася лише на Росію, а насправді – це так само провина і перед Україною. А можливо, навіть більше, якщо зважати на кількість загиблих від нацистів. Та це абсолютно непроговорений момент у Німеччині. Навіть дивовижно, наскільки це біла пляма.

Оте відчуття провини заважає німцям зрозуміти те, що потрібно надавати [Україні] зброю, щоб припинити війну, а не просто казати: “Ми пацифісти, ми за мир..”. Це так, ніби їхню свідомість перевернути догори дриґом. Зрозуміло, багато хто не готовий до цього.

Читайте також: Орки – это самоназвание россиян

Маю багато партнерів у Німеччині та Італії, я щоденно занурена у контекст цих країн. Для них факти із перехоплених телефонних розмов окупантів, які зізнаються у своїх злочинах, є абсолютно невідомими. Тобто йдеться не просто про документування воєнних злочинів, а і про пояснення того дискультурного пласту… не можу сказати “культурного”… антикультурного пласту росіян, котрий унаочнюється із тих розмов. На Заході цього не бачать, не чують. Я ще не бачила і жодного разу не чула, щоби ці перехоплені розмови транслювали в ефірі на телебаченні чи на радіо у Німеччині або в Італії. 

Олександр Михед.jpeg

Олександр Михед -  український письменник, культуролог, куратор мистецьких проектів

В Олександра Михеда є геніальна ідея – написати за цими розмовами п'єси, щоб ставити їх різними мовами по всьому світу. І що більше виникатиме таких ініціатив, то активніше реагуватиме Європа.

Чому санкції такі половинчасті? Бо [в Європі] бояться, щоб вони не вдарили по звичайних росіянах. Європейці вірять у “звичайних росіян”. Тому коли вони побачать, що звичайні росіяни роблять і схвалюють злочини, то підтримки буде менше.

В Італії ж історія інша, ніж у Німеччині. Попри фашистський режим Муссоліні, вони не мають відчуття колективної відповідальності і провини. Зате є історія сильної – найбільшої у Західній Європі – комуністичної партії. Відповідно, дружба з Росією там теж квітнула.

Як не крути, Росія виступає привабливим полюсом любові і в Німеччині, і в Італії. В обох випадках – любові з диктатурою.

Толерантність до росіян неприпустима. Для Європи це шок

Українці-переміщені особи.webp

Українці-біженці в Європі  Фото: bbc.com

Іноземці готові приймати українців-біженців, приносити їм пироги, тюльпани, речі, все на світі… Але водночас не можуть зрозуміти, що їм слід долати не симптом, а причину. Треба дати наступальну зброю, закрити небо, щоб не було українських біженців у їхніх країнах.

З одного боку, я переміщена особа. З іншого – я аналітикиня, активістка. І приїхала сюди не щось просити, а розповідати про нас, нашу країну і війну. Та коли починаю цю роботу, то бачу, що німці не готові. В них починають бігати очі, вони губляться. Вони звикли надавати допомогу, звикли до того, що ту допомогу приймають і дякують за неї. А взаємодіяти як із рівним, говорити про політику – не хочуть.

В Італії часто нарікають на сирійських біженців. Ризикну припустити, що більшість італійців не розуміє, що в сирійських і українських біженців є один і той самий винуватець. І саме з ним треба було працювати всі ці роки. А не приймати біженців і думати над тим, як же їх розподілити по країнах ЄС.

Читайте також: История превращения русского в украинского националиста

Толерантність є одним із засадничих європейських принципів. Так, десь вона більш декларативна, десь проявляється насправді. Та в кожному разі, толерантність – до кольорів шкіри, віросповідання, національності – для них важлива. А тут щодо росіян цей принцип толерантності треба скасувати. Росіян треба оголосити відщепенцями. Звісно, для Заходу це шок. Це проти шерсті Європи, проти її теперішньої натури.

Дуґін в італійських медіа – це “свобода слова”

Пам'ятаю, товариство GIZ проводило дослідження “Україна очима Німеччини”. Для цього вони опитали 144 експертів. Тобто їм вдалося знайти півтора сотні експертів, яких можна було запитувати про Україну. Це немало. Одним із результатів того дослідження була теза, що Німеччина бачить себе мостом між Україною і Росією. Ця думка актуальна і досі. Оце бажання подружити Україну і Росію, всі ці безкінечні діалоги, котрі тривають з 2014 року, – є часто німецькою ініціативою.

З Італією простіше. Вони не намагаються здружити Україну з Росією – вони просто дружать з Росією.

В Італії праві і праворадикальні партії історично мають велику популярність. Вони беруть участь у формуванні уряду, перемагають на виборах до Європарламенту. Це країна, де праві та ультраправі ідеї спокійно висловлюються, вони є частиною суспільного дискурсу. Відповідно, націоналістичні ідеї Росії їм звучать інакше, ніж українцям. Тому можна спокійно запросити на телешоу, наприклад, Дуґіна як представника російського суспільства.

Взагалі, для Італії Україна – біла пляма. Російські експерти або й експерти з Росії десятиліттями мали монополію на поширення знань про Україну. Позбутися цих наративів важко. Позаминулого тижня я брала участь у одному ток-шоу, і там була дискусія про те, чи надавати Україні зброю. Ми мали досить інтелігентну розмову, але серед тез пролунало таке: “Можна надати Україні зброю: вони ж воюють і б’ються за Європу. Але головне, аби ця зброя не потрапила в руки неонацистів на кшталт “Азову”.Такі брехливі речі кочують з ефіру в ефір.

Путіну легко працювати з європейською аудиторією

Росія довго культивувала міф про те, що їхня армія – друга за потужністю у світі. Україні ніхто не давав шансів перед війною. Вражає історія посла України в Німеччині Андрія Мельника, якому німецький міністр фінансів Крістіан Лінднер сказав в обличчя, що зброю не дадуть, бо Україна протримається лише декілька годин у цій війні. Багато хто так думав – просто не говорив уголос. Ступінь цього цинізму вражає.

Ліндер.png

24 лютого 2022 року міністр фінансів ФРН Крістіан Лінднер заявив, що "Україні залишилося кілька годин" Фото: espreso.tv

Наша боротьба багатьом від початку видавалася безнадійною. Але українці – не здалися. Тоді почалися розмови про компроміси. “Ну чому ви не відмовитеся від того Донбасу, ну що ви за нього так вчепилися?”. Доводиться пояснювати справжні цілі Росії.

Путіну дуже легко дурити Європу. Одного дня він каже, що Україну треба знищити. Але йому не вірять. Ну бо як може притомна людина таке казати? Ні-ні, не може такого бути, він точно мав на увазі щось інше, давайте пошукаємо підтексту. Іншого дня Путін говорить – України не має бути в НАТО. І тут уже всі вірять. Після цього Захід починає говорити українцям: “То давайте, ви не підете у НАТО. Або відмовитеся від Криму”. Їм здається, що якщо ми це зробимо, то Путін зупиниться, а Європа зможе відкупитися так дешево. Що вдасться зупинити потік біженців, повернути старі ціни на газ.

Для європейців коїться щось незрозуміле. Україна постійно щось просить, це діє на нерви: “А тут, між іншим, купа своїх проблем. Ви думаєте, що ми тут тільки вами маємо займатися? Взагалі, скоро Великдень, літні відпустки… Швидко домовляйтеся – і прямо зараз все завершимо”.

Читайте також: Щоденник війни. Як ти?

Є декілька причин, чому на Заході торочать про ті компроміси. По-перше, вірять, що Путіна дійсно цікавить щось інше, ніж поневолення і знищення України. Я коли це пояснюю, то чую у відповідь: “Не може бути, щоб Путін справді хотів знищити Україну…”. А друга причина – це бажання переключитися на щось інше, бажання не мати проблем.

Ще однією причиною є невіра. Коли мене питають, чим можна допомогти Україні, то, крім усім відомого рецепту – йти на демонстрації і говорити зі своїми депутатами, – я кажу: “Вірте у нашу перемогу. Вірте, бо ми маємо перемогти”. Західні політики допомагатимуть Україні тоді, коли віритимуть, що вона переможе.

Мурашине майданне суспільство зараз представлене в усій Європі

Думаю, далі слід очікувати дуже потужного ривка в європейському українознавстві. І сподіваюся, що чотири мільйони українських мігрантів, які приїхали у ЄС, покажуть себе добре.

32.jpg

Біженки з України прибрали парк в Ґданську. Це – жест подяки за притулок в Польщі Фото: upmp.news

Тренди, котрі я спостерігаю – українці хочуть працювати, а не сидіти на соціальних виплатах, і шукають роботу. Бачила дуже гарну акцію, котру можна вважати флешмобом, – українці вийшли прибирати парк у Гданську, на знак подяки полякам. У місто, де я зараз перебуваю, приїхало близько тисячі біженців. Десятеро вже зібралися і почали організовувати українську школу. Вже відбулися перші зуми.

Тобто люди не чекають, поки хтось щось зробить за них. І не намагаються одразу інтегруватися [у чуже суспільство], щоб підлаштуватися під культуру, вивчити мову, стати, як іноземці. Ні, стараються робити щось для себе. Це оте наше мурашине громадянське суспільство, яке ми бачили на Майдані, і яке зараз розповзлося по Європейському Союзу.

Ми маємо хороший шанс виправити ту ситуацію із українськими студіями у різних напрямках суспільствознавства, котра була останні 30 років. Є шанс, що це все проросте.

Повторити розумну думку про Україну 35 разів – не забагато

Нам треба сформувати вдалі месседжі про Україну на західну аудиторію. На жаль, навіть у тих людей, які симпатизують українцям, все ще багато стереотипів про Україну. Якщо ви думаєте, що певні базові речі про Україну вже відомі – помиляєтеся, часто це не так. З цим потрібно працювати.

Якщо ви сказали якусь розумну думку один, ба навіть п’ять разів, – не соромтеся повторювати її знову. У постах, виступах, розмовах. Бо навіть коли ти скажеш її 35 раз, знайдеться хтось, хто її почує вперше і напише: "Боже, а я й не думав!". 

Навіть якщо у когось є подкаст про Україну, якщо вже існує Ukraine World, якщо існує твіттер Іллі Пономаренка і його читає понад мільйон осіб, то все одно створюйте ще один подкаст, сайт і аккаунт у твіттері. Хтось не побачить Пономаренка – а прочитає вас. Не буде забагато інформації про Україну – її може бути тільки замало.

Я б говорила не лише про війну. Варто розповідати про Україну будь-що цікаве, що ми знаємо. Будь-що, чим ви цікавитеся чи на чому розумієтеся. Займаєтеся фізикою в Україні – пишіть про це. Задіяні в проєкті – пишіть. Представляйте Україну у будь-яких сферах – ІТ, машинобудування, мода, наука, викладання. Треба просто бути присутніми в іноземному просторі.

Коли я чую тут по радіо чи читаю у пресі: "українська війна" або "українська криза" – у мене вуха в’януть. Я ще сяк-так могла зрозуміти, коли західні європейці часом не розуміли російської агресії на Донбасі. Росія їм казала: "Нас там немає" – і вони вірили, говорили "українська криза". Але зараз, коли Росія абсолютно неприховано напала на Україну, і при цьому ми все одно чуємо: "українська криза" чи "українська війна" – я цього пояснити не можу ніяк. Але і з цим треба працювати: говорити, телефонувати, писати коментарі під статтями.

Нам критично необхідно працювати не лише із політиками та урядовцями, а й із суспільною думкою. Говорити треба з усіма, кого зустрічаємо – на стійці в аеропорту, з касиром чи касиркою в крамниці, з вчителями наших дітей, з кожним і кожною. Не може бути людини, яка каже: "А що я можу зробити?". Кожен може щось зробити. Наші переміщені особи в Європі – це наша армія амбасадорів.

 

Володимир Молодій, опубліковано у виданні Локальна історія


В тему: 

 

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У неділю в Україні дощі на півдні та сході, тепло збережеться
18:03
Radio Caroline: радіо на все життя
12:02
На Полтавщині депутат від "Слуги народу" Сергій Жук браконьєрив у ландшафтному парку. Цинічний покидьок є членом комісії облради з питань екології
10:03
США та Британія заборонили ввезення алюмінію, міді та нікелю з РФ та торгівлю ними на біржах
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 13 квітня
21:07
Командувача ОК "Південь" Ковальчука "пішли" з посади, він очолить військову академію
20:00
У суботу в Україні дощитиме на заході та півночі, вдень +18-23°С
19:04
Досить брехні та "секретності"! Світ має побачити війну
18:23
США не мають потужностей для виробництва тієї кількості зброї, яка необхідна Україні для перемоги у війні, - NYT
18:06
Федерацію боксу України захопило кримінальне угрупування наркодилера і сепаратиста Сосновського

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]