Майже кожен автор, який писав про цей бій, ставить питання: так хто ж був винен у тому, що загинули юнаки? Існують різні відповіді, називають кілька імен. Публікація, яка вийшла у київській газеті "Трибуна" 1 лютого 1919 року під назвою "Гайдамацький кіш (З минулого). Січневі бої 1918 р.", значною мірою ставить крапки над "і", пише видання "Локальна історія [2]".

У статті не згадано Крути й Допоміжний студентський курінь січових стрільців, проте у ній фігурує "загін Тимченка". Отаман Федір Тимченко і був тим самим командиром з’єднаних українських сил, що захищали Київ з боку Бахмача, і до складу яких входили 1-а Українська військова школа ім. Б. Хмельницького та Студентський курінь. 

5. Мемуарист стверджував, що Гайдамацький кіш нарешті вирушив зі станції Святошин 17, і лише 18 січня прибув на станцію Бобрик, де і спіткав загін Тимченка. Що це був за загін, звідки він відступав і де воював перед тим, автор статті замовчав — очевидно, свідомо. 

Крім відповіді на питання про те, хто саме мав би прибути на допомогу військам під Бахмачем, у цій статті міститься цінна інформація про те, який подальший бойовий шлях спіткав учасників бою під Крутами. 

Читайте також: Модест Семирозум і його дивовижне життя: забутий командир бою під Крутами [5]

Отже, спочатку "козаки Тимченка" долучились до куреня Чорних гайдамаків, з яким увірвались до охопленого повстанням Києва в ешелонах — крізь залізничний міст. Потім увесь Гайдамацький кіш, включно з учасниками бою під Крутами, воював на Печерську.

А під час відступу з Києва 1-а Українська юнацька школа ім. Б. Хмельницького була спільно з чорними гайдамаками, а Допоміжний студентський курінь січових стрільців — з червоними. На ту мить у лавах оборонців України залишалось "до 60 січових стрільців" — студентів і гімназистів. Подальша доля Допоміжного студентського куреня січових стрільців у нашій літературі вже висвітлена досить докладно: незабаром після звільнення Києва він був розформований.

Українська преса січня 1919 року про бій під Крутами згадувала мало. Важливішою темою в той час була перемога над гетьманом Павлом Скоропадським [6] і його прихильниками. Бій під Мотовилівкою, облога Києва, поховання 16 січових стрільців у Царському парку — ось події, які були на першому місці. Але після приходу до влади Директорії "бренд" Студентського куреня січових стрільців одразу використали у відновленій Армії УНР [7]. До неї ввійшли:

а) Окремий загін Українських Січових Стрільців;

б) Чорноморський Кіш;

в) Українська Сіра дивізія;

г) Запорізький загін;

д) 1-й полк залізничників;

е) Студентський полк Січових Стрільців;

ж) Другий Український корпус (Подільський).

Усі з’єднання та частини, перераховані у цьому списку, були чисельними бойовими формуваннями. За винятком Студентського полку. Хто до нього входив, яка була чисельність цього формування — достеменно невідомо. Зрозуміло лише, що цей полк створений у пам’ять Допоміжного Студентського куреня Січових Стрільців, і дотичні до нього були ветерани. Полк мав організовуватись у складі Окремого загону січових стрільців. Студентський полк згадується і в першому бойовому розпорядженні, яке стосується початку облоги Києва: 

"Січовим стрільцям одній сотні заняти ст. Фастів о 22 годині 16 листопаду, а рештою обезброіти ворожій нам елементи м. Білоі Церкви і оголосити загальну мобілізацію Васильківського і Київського повіту з яких почати формувати полки. Залізничному полку, Студентському полку, 1, 2, 3-му Сердюцьким полкам виступити з м. Киіва о 2-ій годині ночі з 16 на 17 листопаду і розміститись: Залізничному полку на посту Волинському, Студентському полку село Жуляни, 1, 2, 3-му Сердюцьким полкам у Святошині".

Наступна виявлена згадка про Студентський полк стосується вже 29 січня 1919 року. Йдеться про опублікований у газеті "Українська Ставка" наказ №1 по Студентському полку про заміну посвідчень. У цьому документі зазначається адреса канцелярії полку в Києві — вул. Лютеранська, 2. Наказ підписаний отаманом полку Ф. Королем та осаулом Падалкою.

Читайте також: Спецслужби України. Перемоги і поразки останнього століття [8]

Остання згадка про цей Студентський полк — опублікований у газеті "Республіканські вісті" 8 лютого 1919 року наказ отамана полку С. Короля. Там йдеться про оголошення запису студентської та учнівської молоді не молодше 18 років. Причому "за інформаціями звертатися до коменданта ст. Жмеринки".

Впадає в очі, що в одній публікації йдеться про Ф. Короля, в іншій — про С. Короля. Вочевидь, в обох випадках ідеться про Семена Короля, одного з організаторів та керівників Допоміжного Студентського куреня на початку 1918 року. Подальші сліди цього підрозділу губляться. Не виключено, що весь цей час він існував у досить маленькому складі: командира, осавула, канцелярії, і якогось невеличкого гуртка студентів та гімназистів.

Газета "Республіканські вісті" від 8 лютого 1919 року

Щодо вшанування загиблих крутян, українська преса зими 1919 року була дуже скупа на повідомлення. В газеті "Українська Ставка" двічі — 3 січня та 30 січня 1919 року — опублікували вірш автора, підписаний літерами "М.К." "Під Крутами. Молись, моє серце, молись!". 30 січня у провідному органі Директорії, часопису "Українська Ставка" подано короткий і пафосний текст: 

«Сьогодні минае рік з часу бою під Крутами. Там пролялась в перше широкою струею кров синів украінського народу "кров добра, не чорна" в бою проти московськоі орди за кращу долю нагого народа, за волю Украіни, за Самостійну Украінську Народню Республіку. Громада молодих ордів-завзятців змагалась там з хмарою хижих шулік, що насувала за жиром на нашу краіну.

Вони впали в нерівному бою — лягли там кістьми, не стримали орди, але ії крівава жертва не пропала на марне, вона зродила Мотовилівку, вона збудила народ і нині повстають вже за те саме святе діло тисячі з народу.

Піднімаеться весь украінський народ до помсти, спішить на бій з ордою за спільну справу народу, невгомонна, хоч люто скрівавлена Галичина, з далеких гір карпатських і мадярського підгіря лине славна Гуцулія — близиться вже день помсти за іхні муки. Повні надій і сили оддали вони однодуше без вагання свое молоде життя за волю Украіни. Оддали з вірою в статочну перемогу украінського народу над своіми гнобителями. Перемогти доручили вони нам».

На що слід звернути увагу — це на дату публікації — 30 січня. Отже, автор або редакція вважали, що бій відбувся цього дня. В історичній літературі подаються дві можливі дати бою: 29 та 30 січня. Дискусія про правильну дату точиться з 1918 року!

Читайте також: Євген Маланюк: Крути. Народини нового українця [9]

Вдалось знайти ще одне важливе повідомлення, яке стосувалося бою під Крутами. Виявляється, родини загиблих студентів і гімназистів організували панахиду у річницю їх смерті. Написала про це лише одна газета — "Нова Рада". Текст вийшов у номері від 6 лютого 1919 року — у день вступу до Києва радянських військ. Замітка "Панахиди по крутянським жертвам" стоїть над статтею "Вступ совітського війська".

—

Ярослав Тинченко, кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України; опубліковано у виданні "Локальна історія [2]"

Усі фото надав автор

Читайте також: 

•  Юрій Винничук: Про відчуття українськості і чому національна ідея спрацювала саме тепер [10]
•  Українські збройні сили у 1917-1921 роках: від Богданівців до Повстанчої армії [11]
• Лютий місяць 1918 року. Міф про 5000 жертв більшовиків у Києві [12]
• Уроки історії. Українська армія уже вигравала великі битви зимою [13]
• Не лише Ватутін. Які ще моторошні символи з радянської епохи є Маріїнському парку столиці [14]
•  «Сліпа куля вбивала людей...»: образ світових війн в українській фольклорній картині світу [15]
• Міф про Варшавську битву 1920 року: якою була головна битва совєтсько-польської війни [16]
•  Бої підполковника Петра Болбочана на території сучасної Брянщини [17]
• Семен Лощенко: "незрівнянний гарматник" [18]