Битва під Крутами. Так хто ж мав прибути на допомогу юним воїнам?

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Бій під Крутами, який відбувся 29 січня 1918 року — знакова подія української історії. Студенти та гімназисти, курсанти та їхні викладачі стали на захист щойно проголошеної Української Народної Республіки. Чимало з них загинуло у цьому та інших боях за незалежність України. 

Майже кожен автор, який писав про цей бій, ставить питання: так хто ж був винен у тому, що загинули юнаки? Існують різні відповіді, називають кілька імен. Публікація, яка вийшла у київській газеті "Трибуна" 1 лютого 1919 року під назвою "Гайдамацький кіш (З минулого). Січневі бої 1918 р.", значною мірою ставить крапки над "і", пише видання "Локальна історія".

У статті не згадано Крути й Допоміжний студентський курінь січових стрільців, проте у ній фігурує "загін Тимченка". Отаман Федір Тимченко і був тим самим командиром з’єднаних українських сил, що захищали Київ з боку Бахмача, і до складу яких входили 1-а Українська військова школа ім. Б. Хмельницького та Студентський курінь. 

На момент публікації статті Симон Петлюра був Головним отаманом УНР, тобто — головнокомандувачем збройних сил Директорії. Статтю написав один із його помічників на псевдо І. Хмарний. Тож текст був покликаний возвеличити роль Петлюри в січневих боях 1918-го. Але прискіпливий читач зверне увагу на кілька фактів, які роблять протилежне — кидають тінь саме на Головного отамана. 

Читайте також: Бій під Крутами: п'ять важливих фактів

Отже, у статті "Гайдамацькій кіш" подано наступні факти у контексті бою під Крутами:

1. "9 січня отаман гайдамацького коша з наказу міністра Порша одержав права головнокомандуючого на всю Лівобережну Україну". Іншими словами, на момент бою під станцією Крути Симон Петлюра перебував у статусі командувача усіх військ у цьому районі.

2. 16 січня 1918 року Симон Петлюра отримав наказ вирушити до Бахмача. На той момент частина Гайдамацького коша — курінь Чорних гайдамаків — вже кілька днів захищав фронт під станцією Гребінка. Решта коша — 400 вояків куреня Червоних гайдамаків — вже чотири дні перебували в ешелоні, готові до виїзду.        

3. Але того дня Гайдамацькій кіш так і не вирушив на допомогу бахмацькій залозі. Того дня у Києві почались збройні сутички на вулицях з прихильниками більшовиків, і Петлюра вирішив поцікавитись у військовому міністерстві УНР: може, потрібна їхня допомога у столиці? Йому категорично відповіли, що треба вирушати в дорогу та виконувати наказ.

Симон Петлюра серед вояків Гайдамацького коша Слобідської України на подвір'ї Микільського військового собору у Києві, березень 1918 року. За Петлюрою зліва — начальник штабу коша (тимчасовий командир 3-го Гайдамацького полку) сотник Олександр Удовиченко. Ліворуч від Петлюри — старшина Куреня Чорних гайдамаків О. Савельєв. Серед вояків — юнаки з куреня Чорних Запорожців, а також, швидше за все — бійці Допоміжного студентського куреня січових стрільців

Симон Петлюра серед вояків Гайдамацького коша Слобідської України на подвір'ї Микільського військового собору у Києві, березень 1918 року. За Петлюрою зліва — начальник штабу коша (тимчасовий командир 3-го Гайдамацького полку) сотник Олександр Удовиченко. Ліворуч від Петлюри — старшина Куреня Чорних гайдамаків О. Савельєв. Серед вояків — юнаки з куреня Чорних Запорожців, а також, швидше за все — бійці Допоміжного студентського куреня січових стрільців

4. Попри повторний наказ, ешелон Петлюри доїхав лише до станції Святошин. Там майбутній Головний отаман УНР вирішив перепитати: може, все ж потрібна допомога у Києві? Оскільки зв’язку не було, зранку 17 січня він надіслав до військового міністерства свого уповноваженого. Той проблукав там цілий день, і кінець-кінцем знов отримав категоричний наказ: рушати на Бахмач — на допомогу загону Тимченка! Водночас надалі у Києві дійсно прохопились, що з наявними силами не зможуть здолати більшовицьке повстання. Як згадував один із працівників Військового міністерства УНР Микола Удовиченко, в один з цих критичних днів до нього на помешкання прибула делегація вільних козаків. Вони запитували: як можна зв’язатись із молодшим братом Миколи — Олександром Удовиченком, який був у Гайдамацькому коші начальником штабу. Миколі вдалось відправити повідомлення брату, і незабаром усі війська, зібрані на той час під командою Петлюри, прибули до Києва. Серед них були й герої Крут.

5. Мемуарист стверджував, що Гайдамацький кіш нарешті вирушив зі станції Святошин 17, і лише 18 січня прибув на станцію Бобрик, де і спіткав загін Тимченка. Що це був за загін, звідки він відступав і де воював перед тим, автор статті замовчав — очевидно, свідомо. 

Крім відповіді на питання про те, хто саме мав би прибути на допомогу військам під Бахмачем, у цій статті міститься цінна інформація про те, який подальший бойовий шлях спіткав учасників бою під Крутами. 

Читайте також: Модест Семирозум і його дивовижне життя: забутий командир бою під Крутами

Отже, спочатку "козаки Тимченка" долучились до куреня Чорних гайдамаків, з яким увірвались до охопленого повстанням Києва в ешелонах — крізь залізничний міст. Потім увесь Гайдамацький кіш, включно з учасниками бою під Крутами, воював на Печерську.

А під час відступу з Києва 1-а Українська юнацька школа ім. Б. Хмельницького була спільно з чорними гайдамаками, а Допоміжний студентський курінь січових стрільців — з червоними. На ту мить у лавах оборонців України залишалось "до 60 січових стрільців" — студентів і гімназистів. Подальша доля Допоміжного студентського куреня січових стрільців у нашій літературі вже висвітлена досить докладно: незабаром після звільнення Києва він був розформований.

Українська преса січня 1919 року про бій під Крутами згадувала мало. Важливішою темою в той час була перемога над гетьманом Павлом Скоропадським і його прихильниками. Бій під Мотовилівкою, облога Києва, поховання 16 січових стрільців у Царському парку — ось події, які були на першому місці. Але після приходу до влади Директорії "бренд" Студентського куреня січових стрільців одразу використали у відновленій Армії УНР. До неї ввійшли:

а) Окремий загін Українських Січових Стрільців;

б) Чорноморський Кіш;

в) Українська Сіра дивізія;

г) Запорізький загін;

д) 1-й полк залізничників;

е) Студентський полк Січових Стрільців;

ж) Другий Український корпус (Подільський).

Усі з’єднання та частини, перераховані у цьому списку, були чисельними бойовими формуваннями. За винятком Студентського полку. Хто до нього входив, яка була чисельність цього формування — достеменно невідомо. Зрозуміло лише, що цей полк створений у пам’ять Допоміжного Студентського куреня Січових Стрільців, і дотичні до нього були ветерани. Полк мав організовуватись у складі Окремого загону січових стрільців. Студентський полк згадується і в першому бойовому розпорядженні, яке стосується початку облоги Києва: 

"Січовим стрільцям одній сотні заняти ст. Фастів о 22 годині 16 листопаду, а рештою обезброіти ворожій нам елементи м. Білоі Церкви і оголосити загальну мобілізацію Васильківського і Київського повіту з яких почати формувати полки. Залізничному полку, Студентському полку, 1, 2, 3-му Сердюцьким полкам виступити з м. Киіва о 2-ій годині ночі з 16 на 17 листопаду і розміститись: Залізничному полку на посту Волинському, Студентському полку село Жуляни, 1, 2, 3-му Сердюцьким полкам у Святошині".

Наступна виявлена згадка про Студентський полк стосується вже 29 січня 1919 року. Йдеться про опублікований у газеті "Українська Ставка" наказ №1 по Студентському полку про заміну посвідчень. У цьому документі зазначається адреса канцелярії полку в Києві — вул. Лютеранська, 2. Наказ підписаний отаманом полку Ф. Королем та осаулом Падалкою.

Читайте також: Спецслужби України. Перемоги і поразки останнього століття

Остання згадка про цей Студентський полк — опублікований у газеті "Республіканські вісті" 8 лютого 1919 року наказ отамана полку С. Короля. Там йдеться про оголошення запису студентської та учнівської молоді не молодше 18 років. Причому "за інформаціями звертатися до коменданта ст. Жмеринки".

Впадає в очі, що в одній публікації йдеться про Ф. Короля, в іншій — про С. Короля. Вочевидь, в обох випадках ідеться про Семена Короля, одного з організаторів та керівників Допоміжного Студентського куреня на початку 1918 року. Подальші сліди цього підрозділу губляться. Не виключено, що весь цей час він існував у досить маленькому складі: командира, осавула, канцелярії, і якогось невеличкого гуртка студентів та гімназистів.

Газета "Республіканські вісті" від 8 лютого 1919 року

Газета "Республіканські вісті" від 8 лютого 1919 року

Щодо вшанування загиблих крутян, українська преса зими 1919 року була дуже скупа на повідомлення. В газеті "Українська Ставка" двічі — 3 січня та 30 січня 1919 року — опублікували вірш автора, підписаний літерами "М.К." "Під Крутами. Молись, моє серце, молись!". 30 січня у провідному органі Директорії, часопису "Українська Ставка" подано короткий і пафосний текст: 

«Сьогодні минае рік з часу бою під Крутами. Там пролялась в перше широкою струею кров синів украінського народу "кров добра, не чорна" в бою проти московськоі орди за кращу долю нагого народа, за волю Украіни, за Самостійну Украінську Народню Республіку. Громада молодих ордів-завзятців змагалась там з хмарою хижих шулік, що насувала за жиром на нашу краіну.

Вони впали в нерівному бою — лягли там кістьми, не стримали орди, але ії крівава жертва не пропала на марне, вона зродила Мотовилівку, вона збудила народ і нині повстають вже за те саме святе діло тисячі з народу.

Піднімаеться весь украінський народ до помсти, спішить на бій з ордою за спільну справу народу, невгомонна, хоч люто скрівавлена Галичина, з далеких гір карпатських і мадярського підгіря лине славна Гуцулія — близиться вже день помсти за іхні муки. Повні надій і сили оддали вони однодуше без вагання свое молоде життя за волю Украіни. Оддали з вірою в статочну перемогу украінського народу над своіми гнобителями. Перемогти доручили вони нам».

На що слід звернути увагу — це на дату публікації — 30 січня. Отже, автор або редакція вважали, що бій відбувся цього дня. В історичній літературі подаються дві можливі дати бою: 29 та 30 січня. Дискусія про правильну дату точиться з 1918 року!

Читайте також: Євген Маланюк: Крути. Народини нового українця

Вдалось знайти ще одне важливе повідомлення, яке стосувалося бою під Крутами. Виявляється, родини загиблих студентів і гімназистів організували панахиду у річницю їх смерті. Написала про це лише одна газета — "Нова Рада". Текст вийшов у номері від 6 лютого 1919 року — у день вступу до Києва радянських військ. Замітка "Панахиди по крутянським жертвам" стоїть над статтею "Вступ совітського війська".

Ярослав Тинченко, кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України; опубліковано у виданні "Локальна історія"

Усі фото надав автор


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

13:16
Суддя Надія Ковальчук, яка відсторонила від посади мера Рівного Третяка, через місяць купила Mercedes
12:24
Соратниця Дмитра Табачника Ольга Кравченко очолила департамент у Державній митній службі
11:50
Країни G7 домовилися зберегти активи рф до відшкодування збитків Україні
10:24
ВАКС заарештував організатора банди - екскерівника Чернівецької митниці за побиття журналістів (ВІДЕО)
09:46
У Чернігові завершено розбирання руїн: 18 вбитих, 78 поранених
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 18 квітня
20:52
Єрмак увійшов до списку 100 найвпливовіших людей від Time, Зеленського там немає. Це закономірно, так, Коломойський?
20:00
У четвер в Україні сухо тільки на південному сході
18:05
Роздраконена економіка. Кризу в Китаї не подолати без повернення до курсу реформ
17:39
Заробляють як на наркотиках: Gazeta Wyborcza про тютюнову мафію в Україні

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]