8 листопада народився Дмитро Вітовський. Головною метою свого життя він бачив творення національної армії. «Буде армія – буде державність!» – запевняв, коли закликав до загальної мобілізації в українське військо.

А він знав толк у воєнних діях: був сотником Легіону Українських січових стрільців у Першу світову війну, керівником Листопадового чину у Львові, першим секретарем військових справ ЗУНР та командантом Галицької армії. Український інститут національної памʼяті розповів [2] про нього цікаві факти.

Один з організаторів УСС

Майбутній борець національно-визвольних змагань народився 1887 року у селі Медуха на Івано-Франківщині. Після навчання в гімназії і служби в австрійському війську вступив на правничий факультет Львівського університету. Там домагався викладання українською мовою і створення українського вишу. За це його через суд виключили з університету, ув’язнили та позбавили старшинського звання. Завершував навчання Дмитро у Кракові.

Коли прийшла Перша світова війна, Дмитро Вітовський, що планував стати адвокатом у Коломиї, відразу зголосився добровольцем в Легіон Українських січових стрільців і очолив перший курінь. Був учасником легендарної битви на горі Маківці [3] 1915 року, за неї отримав медаль «За хоробрість». Після поранення його перевели на Волинь, де Дмитро займався відкриттям українських шкіл.

«Дмитро Вітовський був чоловік наскрізь ідейний, запальний. Вже з тону його бесіди можна було пізнати людину, яка про себе мало думає, лише підпорядковує свої думки, амбіції та особисті інтереси якійсь вищій ідеї», – писав про нього командувач Української галицької армії Мирон Тарнавський.

Читайте також: Українське військо: секрет регенерації [4]

Січові стрільці на нараді. Крайній справа Дмитро Вітовський (фото з архіву Українського музею і бібліотеки у Стемфорді)

Як засновник Стрілецького фонду, Вітовський також видавав його журналу «Шляхи», в якому публікував й свої прозові твори, зокрема: «Із смутно-ясних спогадів [5]» та «Маківка».

Рішучість допомогла взяти Львів 1 листопада

Дмитро Вітовський очолив Центральний військовий комітет у Львові. А коли завʼязалася польсько-українська війна, був одним з організаторів і керівником Листопадового чину, першим командиром Галицької армії.

«Львів треба було взяти або вночі з 31 жовтня на 1 падолиста, або його взяли би поляки. Нас був тільки невеличкий гурток, що рішив це діло. Не всі львівські члени Національної Ради знали про наш плян: деякі визначні політики, що знали про це, відраджували. Рішучість Вітовського рішила справу. 1 падолиста 1918 р. мешканці Львова побачили на ратуші синьо-жовтий прапор Української Держави… Те що ми взяли Львів і в нім проголосили утворення Західньо-Української Народньої Республики і її зʼєдинення з Великою Україною, – це в великій мірі заслуга Вітовського», – писав [6] про нього у спогадах М. Лозинський.

Читайте також: 100 років Листопадового Чину. Погляді учасників, уроки для нащадків [7]

Старшини УГА

Дипломат ЗУНР

У Західноукраїнській народній республіці Вітовський працював державним секретарем військових справ. Навесні 1919-го його відрядили на мирну конференцію в Парижі, де українська делегація мала домогтися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.

«Перед відʼїздом Вільсона з Парижа [Вітовський] написав до нього рішучий лист, в якім представляв, що український нарід з польським ярмом ніколи не погодиться. Цей лист в порозумінню з президентом делегації Сидоренком ми підписати оба й вислали Вільсонові. Замітний також його лист до генерала Ля Кроа, військового співробітника "Le Тетра", якому відповів у тім листі на його виводи про протибольшевицький фронт. Взагалі в Парижі переконався я, що в Вітовського був визначний публіцистичний талант. Згадуючи про його діяльність в Парижі, хочу ствердити, що він стояв рішучо на становищі державної самостійности і єдности всіх українських земель і був рішучим противником тих осіб, які в сій справі не йшли зовсім ясною дорогою», – згадував М. Лозинський.

Читайте також: Леґіон УСС – армія легендарних [8]

Державний секретаріат військових справ ЗУНР, лютий 1919 (фото з Вікіпедії)

Авіакатастрофа обірвала плани

У Парижі Вітовський не затримався, поспішав додому, щоб прозвітувати Директорії про поїздку. У серпні, повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія).

«Ми в Парижі планували, що вдасться нам дістати для нього дозвіл на переїзд через Румунію. Та коли справа затягалася, він рішився поїхати літаком, щоб якнайшвидше сповнити задачу, яку вважав для нашої політики в Парижі дуже важною. Більш ніж чотири роки війни обминала його куля. А літак завів. А може йому таки належалася найпочесніша в часі боїв за рідний край смерть вояка при сповненню обовʼязку?», – написав побратим у 1919 році, висловлюючи сподівання, що Дмитра перепоховають у Львові і назвуть на його честь вулицю.

Читайте також: Герої ОУН і УПА у лавах Червоної армії [9]

Сотник УСС Дмитро Вітовський. с. Свистільники, 11 грудня 1915 (фото з фейсбук-сторінки «Визвольні змагання»)

Ця мрія здійснилася. Вітовського перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові. А його імʼя носить затишна вулиця біля парку.

—

Орися Шиян [10], опубліковано у виданні ZAXID.net [11]

В тему:

•  1918: Головне, чого хотіли німці в Києві, аби Україна жила за законом [12]
•  Каким был стяг УПА? [13]
• Лонгин Цегельський: Від леґенд до правди [14]
•  Сечевые стрельцы в Армии УНР в роли гвардии Украинской революции. Оценки историков [15]
•  Ми пам’ятаємо тебе, Кубань [16]
• Бой под Мотовиловкой: начало конца существования Украинской державы во главе с гетманом Скоропадским [17]
• Военный Флот Украинского моря: три попытки [18]
• Кто собрал для Петлюры «петлюровцев»? Легендарный атаман и его армия [19]
• Донбасс и Украина (из истории революционной борьбы 1917-18 гг.) [20]
• Национальная борьба в Западной Украине — краткий курс ОУН-УПА. Часть 2: 1914 — 1940 [21]