Після розв'язання іранської кризи риторика Дональда Трампа щодо Росії почала потроху посилюватися.

Кремль оперативно відреагував на цю зміну: на початку тижня помічник Путіна з питань зовнішньої політики не виключив можливості зустрічі двох президентів, незважаючи на те, що принципової згоди щодо параметрів українського врегулювання не досягнуто. Раніше в Кремлі відмовлялися від такого сценарію зустрічі.

Навесні цього року Кремль відкинув усі варіанти угоди про припинення вогню, наполягаючи на тому, що її умовою має стати часткова відмова України від суверенітету - зокрема, згода на обмеження для нарощування свого військового потенціалу в майбутньому. Україна та її європейські союзники не прийняли цю вимогу.

Тепер головною ареною, на якій розгортається боротьба за умови зупинки конфлікту, є карта військових дій під час російського наступу. Якщо російській армії вдасться продемонструвати, що вона має у своєму розпорядженні вирішальну перевагу на "полі бою", а "український фронт ненадійний", Україні, найімовірніше, доведеться принаймні частково погодитися з умовами Кремля. Якщо ж російський наступ, як і торік, за величезних втрат продемонструє вкрай скромні успіхи у зміні лінії фронту, переговорні позиції України різко посиляться.

Читайте також: Європі поки вдається заміщати фіндопомогу США Україні, залишилося вдосконалити модель військових поставок [2]

В останні три місяці російський наступ розвивається вищими темпами, ніж минулорічний. Але ця відмінність не є принциповою, і фронт залишається загалом стабільним. Однак своєї кульмінації і наступ, і виснаження українських сил, судячи з усього, досягнуть на початку осені.

Незважаючи на хвалькуваті заяви, війна стає дедалі важчою ношею в економічному, політичному та психологічному плані, зокрема й для Москви. Тиск США та погіршення економічної ситуації в Росії роблять сценарій зупинки або заморожування конфлікту цієї осені - уперше за три з половиною роки - вельми вірогідним. Однак формула його зупинки і обсяг українського суверенітету, який вдасться зберегти, безпосередньо залежать від перебігу бойових дій у найближчі місяці.

Обмін посланнями

 

Приблизно тиждень тому, 23 червня, прес-секретар російського диктатора Пєсков заявив, що зустріч Володимира Путіна і Дональда Трампа можлива "тільки після того, як у результаті переговорів будуть напрацьовані рішення і домовленості" в рамках стамбульського формату. Фактично таке формулювання означало, що Росія продовжує наполягати на своєму ультимативному і завідомо неприйнятному списку вимог і не бачить потреби у зустрічі з Трампом у разі його відхилення українською стороною.

Через два дні, на саміті НАТО в Гаазі, після зустрічі з Володимиром Зеленським Трамп заявив, що хоче поговорити з Путіним [3] про завершення війни в Україні.

Там же, на закритій зустрічі з лідерами країн НАТО, він сказав [4], що ситуація в Україні вийшла з-під контролю і з цим треба щось робити, а потім, відповідаючи на запитання про можливість постачання Україні систем Patriot, заявив про можливість постачання Україні систем Patriot;можливості поставок Україні систем Patriot, поцікавився в української журналістки, яка його ставила, [5] де перебуває її чоловік, і, дізнавшись, що він на фронті, з явним співчуттям просив передати йому привіт. Ще за два дні в Мінську Путін довго хвалив Трампа і сказав, що відкритий до контактів, але "такі зустрічі потрібно готувати", тобто підтвердив висловлену Пєсковим позицію: спочатку - досягнення принципової домовленості, потім - зустріч.

 

Читайте також: Відносини на двох. Чому ЄС для України важливіший, ніж США [6]

 

Ще через два дні сенатор Ліндсі Грем повідомив ABC News, що під час гри в гольф Трамп схвалив просування його законопроєкту про драконівські санкції проти покупців російської нафти. І того ж дня помічник Путіна із зовнішньополітичних питань Юрій Ушаков заявив [7], що взагалі можливі два формати зустрічей на найвищому рівні: "довготривало підготовлена зустріч" або інший формат, коли "лідери домовляться про те, що давай просто побачимося зараз і самі про все поговоримо, так би мовити, а потім роздамо команди своїм підлеглим". Таким чином, Кремль скоригував свою початкову позицію (спочатку домовленість, потім зустріч).

 

Як ми і припускали, після успішного (в усякому разі, на цьому наполягає Трамп) завершення кризи навколо Ірану і зниження загрози затяжних військових дій у регіоні, здатних дестабілізувати світові енергетичні ринки, риторика Трампа і його адміністрації щодо Москви стала дещо жорсткішати (→ Re: Russia: Трофеї ненадійного союзництва [8]). І, як видно, Кремль оперативно відреагував на цю зміну, відчувши "віддалення" Трампа і допустивши зустріч лідерів без попередньо досягнутих домовленостей.

Формула Кремля: "суверенітет або територія"

Але про які домовленості йдеться? Прямі переговори між Москвою і Вашингтоном про формулу українського врегулювання були перервані наприкінці квітня, коли Кремль відкинув сформульований у Вашингтоні компроміс. Через два тижні після цього Путін не прилетів до Стамбула, де Трамп готовий був провести з ним зустріч, а російська делегація, яка приїхала, привезла з собою звичайний ультиматум, більше схожий на угоду про капітуляцію України, ніж на угоду.

Як ми писали раніше, заморожування ситуації по "лінії зіткнення" і "фактичне, але "не юридичне визнання російської окупації частини української території" є базовою рамкою угоди, і можна говорити про те, що українська громадська думка змирилася з цією перспективою. Хоча Росія в "стамбульському форматі" продовжує наполягати на передачі їй ще не завойованих територій Донецької та Запорізької областей, ця вимога виглядає радше переговорною позицією, ніж реальною метою.

Читайте також: Війна в Україні зруйнувала ілюзію про те, що Європа захищена від великої війни [9]

Головне ж питання, яке робить погляди Росії, з одного боку, та України і Європи, з іншого, на умови завершення війни непримиренними, - це питання щодо обмеження чисельності та озброєності української армії в майбутньому та її військового співробітництва з Європою.

Саме обмеження можливості України озброюватися і гарантувати в такий спосіб свою безпеку є тим, що в Кремлі прийнято називати евфемізмом "усунення первинних причин конфлікту". Кремль вимагає гарантій вразливості України, яка стала б гарантією її лояльності російським інтересам.

Для України та Європи така вимога є неприйнятною, оскільки її задоволення не тільки означатиме, що Україна залишиться вразливою у воєнному плані, але й стане перешкодою для ефективного економічного відновлення країни. Забезпечити приватні інвестиції в українську економіку навіть під європейські гарантії за відсутності "парасольки безпеки" буде вкрай складно. До речі, американський варіант угоди також не містив згадок про обмеження для української армії, пропонуючи натомість повне зняття всіх санкцій щодо Росії, запроваджених з 2014 року.

Наполягаючи навесні на своїх вимогах, і передусім на обмеженнях української армії, Кремль мав на увазі, що альтернативою їхньому ухваленню стане новий наступ російської армії, який може виявитися успішнішим і нищівнішим для України, ніж минулорічний.

Таким чином, Путін пропонував Зеленському альтернативу: або відмовитися від частини суверенітету на тій території, яку Україна за собою зберегла (згода на обмеження військових можливостей і є відмова від найважливішої частини суверенітету), але таким чином запобігти російському наступу, або опинитися перед загрозою нових територіальних втрат у результаті наступу, що врешті-решт таким чином запобігти російському наступу, або опинитися перед загрозою нових територіальних втрат унаслідок наступу, що врешті-решт може змусити Україну погодитися і на обмеження для її армії теж. На можливість серйозного погіршення становища України внаслідок нового російського наступу, до речі, натякав у інтерв'ю The Atlantic і Трамп, критикуючи непоступливість Зеленського.

Читайте також:  Європейська неготовність: стратегія переозброєння ЄС оголила проблеми, розв'язання яких перебуває за межами повноважень Єврокомісії [10]

Вирішальна перевага: умови та очікування

Для того щоб формула Путіна "суверенітет або території" спрацювала, Путіну необхідно під час нинішнього наступу продемонструвати вирішальну перевагу російської армії на "полі бою", довівши таким чином, що подальший опір буде лише погіршувати становище України. Минулорічний наступ вирішальної переваги не продемонстрував: зазнавши колосальних втрат, російська армія зуміла захопити 0,5% української території.

Сподіватися на успіх нового наступу Путіну дозволяли кілька обставин і припущень.

По-перше, його військова машина цьогоріч краще підготовлена до наступу, ніж минулого року, зокрема з боку дронової підтримки, а його комерційна мобілізація успішно працює і постачає "гарматне м'ясо" для кривавих штурмів українських позицій.

По-друге, українська армія виснажена і відчуває брак людей.

По-третє, Україна буде політично вразлива під час наступу, зокрема, у зв'язку з опором всередині країни новому закону про призов всередині країни. По-четверте, але зовсім не в останню чергу, у 2025 році Україна отримує набагато менше військової та не не отримує жодної фінансової допомоги від США. У той час як політично нестабільна Європа, за розрахунками Путіна, навряд чи зможе її замістити.

На даний момент ці припущення виправдовуються лише частково. Як ми писали раніше, ґрунтуючись на даних Ukraine Support Tracker, за підсумками січня-квітня 2025 року Європа зуміла фактично повністю компенсувати відсутність американського фінансування, надавши Києву близько €27 млрд. Втім, залишаються ще два чотиримісячних періоди цього року. І поки що підтверджень того, що допомога в порівнянному масштабі узгоджена, не прозвучало.

Ба більше, на полях саміту НАТО його генеральний секретар Марк Рютте повідомив, що за пів року Європа та Канада надали Україні понад €35 млрд, і це вищий темп, ніж торік, коли за весь рік допомога становила €50 млрд.

Читайте також: "Ганьба буде суворою, слабкість буде розкрита": чи може Захід забезпечити ефективну миротворчу місію в Україні? [11]

Однак ця заява насправді є значно менш оптимістичною, аніж Рютте намагається її представити. Минулого року європейська допомога становила лише половину від загального обсягу міжнародної підтримки України, друга припадала на США. Якщо темпи надання допомоги від Європи та Канади випереджають минулорічні так, як про це говорить Рютте, і така динаміка збережеться у другій половині року, Україна отримає за підсумками року в найкращому разі близько 70% від минулорічної допомоги.

Група європейських дипломатів і політиків, яка побувала нещодавно в Києві, повідомляє, що бойовий дух в Україні впав, система української ППО значною мірою виснажена масованими російськими атаками, високопоставлені українські чиновники говорять про необхідність перемир'я і скаржаться на брак озброєнь. Про все це в досить панічному тоні пише провідний колумніст Financial Times Гідеон Рахман [12]. Утім, головний посил його колонки - необхідність термінового збільшення масштабів фінансової та військової допомоги Україні.

Самі європейські політики, які побували в Україні, також пишуть про те, що Україні потрібна негайна додаткова допомога в розмірі $10-15 млрд для розгортання військових виробництв усередині країни та загальна допомога в розмірі приблизно $110-120 млрд протягом року.

Це означає, що Європа повинна буде в решту шість місяців виділити близько €60 млрд на підтримку України, що виглядає не надто правдоподібним сценарієм. Таким чином, обсяги фінансової допомоги у другій половині року з високою ймовірністю знизяться, що ускладнить ситуацію як на фронті, так і в тилу.

Читайте також: Захисти себе сам: як Європа може забезпечити підтримку України та власну безпеку без допомоги США [13]

Наступ: показники успіху

Якщо підсумувати військові зведення і огляди з різних джерел (у тому числі ISW [14], Deepstate [15], The Insider [16], блог Яна Матвєєва [17]), можна сказати, що російський наступ цього року поки що не демонструє ознак прориву української оборони.

Росіяни атакують за багатьма напрямками, розтягуючи лінію бойових дій і українські сили. На багатьох ділянках ситуація виглядає тривожною і українська оборона "продавлюється" російськими військами. Але загалом фронт поки що залишається стабільним.

Найбільш драматична ситуація складається під Куп'янськом, де російським військам вдалося домогтися значного тактичного успіху, що змінює ситуацію з обороною міста. Суттєвою подією також стала втрата Україною великого родовища літію.

Загалом темпи наступу перевищують минулорічні і прискорилися в травні та першій половині червня, але загальмувалися в другій половині місяця. Російська армія захопила з березня трохи більше ніж півтори тисячі квадратних кілометрів, причому близько тисячі кілометрів - у травні-червні. Але, по суті, такі темпи наступу не міняють принципово ситуацію порівняно з минулим роком.

Навіть якщо російським військам вдасться захопити за підсумками кампанії 2025 року не 4, як торік, а 6 або 7 тис. квадратних кілометрів, це все одно становитиме близько 1% української території і не стане демонстрацією вирішальної переваги. Утім, російський наступ ще не сягнув кульмінації, а пік виснаження українських сил, зокрема і з точки зору постачання озброєнь, припаде на осінь.

Таким чином, саме ситуація на лінії фронту в найближчі три-чотири місяці продемонструє, наскільки спроможні претензії Путіна за формулою "суверенітет або території". Якщо успіхи російської армії залишаться в межах 1-2% захопленої української території, переговорна позиція України зміцниться. Якщо ознаки обвалення фронту на тих чи інших ділянках стануть очевидними, а просування російських сил буде набагато значнішим, імовірність обмежень українського суверенітету в майбутній формулі припинення війни стане максимальною.

Війна останнього літа?

Російська влада заявляє, що готова битися стільки, скільки буде потрібно заради досягнення цілей свого ультиматуму. Однак ці заяви - скоріше пропагандистська психологічна атака. Війна стає дедалі важчою ношею в економічному, політичному та психологічному плані, зокрема й для Кремля. [18]

Анонімні джерела Бі-бі-сі в НАТО вважають [18], що з економічної точки зору Росія зможе продовжувати активні бойові дії в Україні до 2027 року. Можливо, це так. Хоча в разі, якщо ціна на нафту в другій половині 2025-го і 2026 року перебуватиме ближче скоріше до порога в $50 за барель, ніж до рубежу $60, соціально-економічні витрати війни зростуть для Кремля настільки значно, що стануть в усякому разі вагомим аргументом;рубежу $60, соціально-економічні витрати війни зростуть для Кремля настільки значно, що стануть принаймні вагомим аргументом на користь перегляду очікуваних "параметрів перемоги" і рішення про заморожування конфлікту.

Однак, як видається, не менш важливу роль відіграватимуть політичні чинники та витрати. Якщо нинішній, уже другий російський наступ не досягне істотних результатів і не продемонструє вирішальної переваги російської армії, то зважитися на третій наступ наступного року Кремлю буде не так просто.

Очікування закінчення війни в Росії досягли піку: за даними "Левада-центру", близько двох третин російських респондентів висловлюються за те, щоб перейти до мирних переговорів, і менше 30% вважають за потрібне продовжувати військові дії (у першій половині 2024 року розмір цієї групи в середньому становив 40%, у другій половині - 37%).

Читайте також: Психічна атака Путіна [19]

Однак найвагомішим аргументом є навіть не "це", а "те, що масштабні наступи російської армії, які з року в рік досягають за таких значних втрат незначних успіхів, і в "внутрішній", і в "зовнішній" перспективі стають демонстрацією не "сили", а, навпаки, слабкості російської військової машини. І в результаті не збільшують, а підривають політичний потенціал Путіна, який не любить виглядати невдахою і постарається уникнути цієї ролі, "поступившись" вмовлянням Трампа і обіцянкам звільнення від санкцій.

Так чи інакше, зростаючі витрати війни на всіх сторонах - українській, російській і європейській та тиск з боку Вашингтона, що, найімовірніше, посилиться найближчими місяцями, роблять ймовірність завершення гострої фази воєнного конфлікту цієї осені доволі високою - вперше за три з половиною роки - вперше за три з половиною роки. Однак формула його завершення або зупинки та обсяг українського суверенітету, який вдасться зберегти, безпосередньо залежать від перебігу бойових дій у найближчі місяці.

Фото: Радіо Свобода. Зруйнований Часів Яр

 

Сучасна теорія воєнних конфліктів говорить, що їхнім змістом є обмін інформацією щодо фактичних можливостей сторін. Затяжна війна в Україні багато в чому була зумовлена тим, що ця "інформація" виявилася недостовірною на початку конфлікту, а потім "змінювалася" кілька разів протягом його перебігу у зв'язку з появою нових чинників: широкої підтримки України Заходом, відновлення російської військової машини.

Кампанія 2025 року покликана продемонструвати новий баланс сил: чи домігся Кремль на другій половині четвертого року війни достатньої військової переваги, що дасть йому змогу диктувати Україні свої умови миру та обмеження для її суверенітету?

—

Джерело:  аналітичний проєкт RE:RUSSIA [20]

---

Читайте також: 

• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [21]
• Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [22]
• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну [23]
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [24]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [21]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [25]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [26]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [27]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [28]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [29]