Перша відмінність контрнаступу який йде зараз, від того що було на Харькові/Лімані/Херсоні- це кількисть оборонних фортифікацій російських загарбників.

У 2022 році у російського командування ще був настрій типу "та мы еще в Киевскую область вернемся! Мы возьмем Одессу и Николаев! Мы будем наступать, какая оборона против хо@₽&в, вы чего?"

Але час змінив іх світоогляд. І вони проаналізували свої помилки. Лінія оборони росіян має загальну ширину від 20 до 40 км. Це трі лінії фортифікацій.

Перша - сама слабка, бо вона була близько до лінії зіткнення, а під постійним вогнем багато не нафортифікуєш.

Друга - це вже серьозні фортифікаційні укрепи, вони в 10-15 км від першої лінії (цифри дуже условні, бо все залежить від району та рельєфу).

Остання лінія в 25-40 від першої лінії. Там росіянє будуть старатися дати найважливійший опір, якщо пірші лінії падуть.

Читайте також: Три фактори, що стануть запорукою реального шляху України до членства в НАТО [2]

Така оборонна система зразу відкидує для нападаючої сторони стратегію "швидких проривів". Бо прорвавши лінію оборони, через це "вікно" ти повинен швидко закинути штурмові резерви, які підуть по тилам знищуючі логістичні компоненти, резерви, та інше. Але при існуючій системі цей штурмовий резерв просто упреться в другу лінію, буде зупинений і розйобаний артою та авіацією, в той час поки наша арта та ППО будуть тільки підтягуватись до нової лінії зіткнення.

Саме тому нинішня тактика нашого Генштабу - це максимально економне просування, яке повинно реалізовуватись системно, максимально широким фронтом, причому тиск повинен бути постійним на декількох ділянках, і основне завдання при цьому- знищення артилерії ворога, ПРО, штабів та складів. Щоб коли мі підійдемо до третьої лінії - у російських окупантів був дефіцит і в снарядах, і в вогневих можливостях, і в ЗРК.

При цьому треба розмотати якнайбільше техніки та особового складу, не давати ім організовано відстувати, а максимально знищувати вже на перших лініях оборони. Все це робиться достатньо обмеженим контингентом, бо наш ГШ розуміє що важливі бої ще попереду.

У відповідь російська армія пробує робити штурми на ділянках, де ми в обороні (Донецьк/Купянск), та підключає штурмову авіацію для зупинення просування української бронетехніки. 

Читайте також: Як воїни ЗСУ намагаються зберегти природу навіть на передовій [3]

Виходить не дуже, контраатаки вони роблять дуже обмеженими резервами, бо економлять сили та засоби на майбутнє. По ітогу штурмові групи без резервів, які не мають можливості мати вогневу підтримку та точність ураження на рівні ЗСУ, просто отримують жорстку відсіч.

Штурмова авіація РФ працює та не можу сказати що нічого не знищує. Питання в тому що вони це роблять у небі, в якому в них немає переваги. Тому за знищений танк чи БМП приходиться розраховуватись втраченим Ка-52. Непоганий розмін, і треба не дати їм навчитися використовувати авіацію ефективно. Але чим ближче ЗСУ буде підходити до Маріуполя/Мелітополя/Бердянська, тим ближче вони будуть до Крима. 

А Крим - то вже велика військова база. Там багато аеродромів, ППО, там кораблі. Воювати з противником який може підняти у повітря пару ескадрилій та бити КАБами та ракетами по нашим військам в такому режимі, що ППО просто не буде встигати - це те, з чим ми зіштовхнемося на третій лінії опору.

Так а що ж там з F-16 [4]? Чому я іх згадав спочатку?

Читайте також: Сергій Рахманін: «Все, що відбувається зараз – це підготовка до реально наступальних дій»  [5]

F-16 це дуже дорогий, але і дуже ефективний інструмент. Який буде мати максимальну ефективність в перший місяць війни. Є таке поняття, називається "вікно можливостей". Як з Хаймарсами. Коли вони "неочікуванно" зʼявились, окупанти не були готові до появи такої зброї. Хоча ні - вони були до цього готові, але не мали часу щоб проаналізувати в реальних бойових діях та пропрацювати алгорітми протидії. Тому Хаймарси продемонстрували найбільшу ефективність саме в перші місяці. Потім вже на них знайшли протидію, потім ми почали використовувати Хаймарси з аналізом протидії, далі вже була вічна боротьба меча та щита, але ми зараз не про це.

Я звісно не Арестович та не Жданов, в мене немає космічного каналу зі Всесвітом, і каву Залужниму під час його розмов з Столпенбергом та Міллі я не приношу. Але дивлячись на ті події що були, моє субʼєктивнє враження зараз таке, що F-16 ми отримаємо тоді коли для них буде максимальне вікно можливостей.

Тоді сучасні літаки, що мають дуже різноманітні підвіси для різних задач, таких як знищення ППО та крилатих ракет, крилаті авіабомби, і що дуже важливе - які можуть протидіяти сучасній авіації ЗС РФ, бо як правило зіткнення винищувачів 4 покоління, та винищувачів 4 плюс, закінчується для перших не дуже успішно. За рахунок того що другі "бачать" перших на набагато більших відстаннях. І можуть іх збивати з них.

Читайте також: Бригадний генерал Повітряних сил ЗСУ: «Ми зможемо завоювати перевагу в повітрі» [6]

Чому б Заходу не надати нам F-16 на аеродроми зараз? І чому б нам не почати виконувати задачі вже сьогодні?

Ну по-перше - поки ми дійдемо до третьої лінії ворог вже навчиться ім протидіяти, і цей козир буде реалізований не на повну можливість.

По-друге - аеродроми куди поставлять F-16 будуть постійно під вогнем ворга. І ми можемо втратити дуже дорогі літаки ще до того як вони себе покажуть у вирішальному зіткненні. А їм ще Кримськи бази накривати, так що таким ресурсом треба розпоряджатися максимально ефективно.

Який висновок? Ну тільки такий що ми бачимо перший акт спланованої шахової партії, на яку поставлено забагато. Планування такої операції проти такого противника ще не було у світі, тому все залежить від системного підходу знищення ворога та аналізу його реакції, якому потрібно зараз реагувати на просування ЗСУ широким фронтом. Там де оборонна стратегія противника допуститься помилок - на ціх напрямках ми можемо більш активно розвивати успіх, але загальна ціль зараз не в цьому, а якраз в системному знищені особового складу, артилерії, ЗРК та авіації, не втрачаючи координації зі флангами, які повинні витримувати поставлений темп.

Читайте також: Військова перемога України та закінчення війни — дві різні речі [7]

Так що чекаємо коли ЗСУ підійдуть до вирішального рубежу, і коли в небі запанують F-16. Тоді можна буде про щось казати конкретне.

А поки, робимо свою справу.

—

Олександр Карплюк, волонтер і бізнесмен, відомий під псевдонімом Serg Marco [8], опубліковано на сторінці автора у Фейсбук  [9]

В тему:

• ​Жах російських загарбників: що таке HIMARS та його старший брат М270 [10]
• У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою [11]
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка [12]
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям [13]
• Сучасні системи ППО для України: як вони змінять війну [14]
• Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази) [15]
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям [13]
• Як нова українська артилерія змінює перебіг війни? [16]
• Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити [17]
• The Economist: как Украина выигрывает войну беспилотников [18]
• Артиллерийская «битва за Донбасс» глазами американского журналиста [19]