Чому Україна не змогла повторити успіху весни-осені 2022 року в контрнаступі, а російсько-українська війна перейшла в позиційну? Одна з причин — темпи й обсяги допомоги партнерів. Про це говорить і українське військово-політичне керівництво, і європейське.

 

У ЄС визнають, що не встигають виробляти стільки озброєння, скільки потребує Україна. Та ще й мають задовольнити власні оборонні потреби. Українська редакція RFI [2] дізнавалася, чому Європа  належно не озброїлася, тоді як РФ нарощувала військовий потенціал після холодної війни. 

Хотіли торгувати, а не воювати. Чому Європа не витрачала достатньо на оборону з 1990-х? © Hayden Allega / dvidshub.net

Початок 2023 року — ЄС обіцяє Україні один мільйон 155-мм снарядів. Початок 2024-го  — головний дипломат Євросоюзу Жозеп Боррель знову обіцяє, що до кінця року Україна точно отримає анонсований мільйон, а то й більше на 115 тисяч снарядів. 

«До кінця року загальна кількість поставлених боєприпасів становитиме 1,155 мільйона. Отака конкретна цифра», — каже він під час візиту до Києва. 

Читайте також:  Парадокси міжнародної системи безпеки. Варвари, які очолили Радбез ООН, знищують дитячі лікарні в Україні [3]

А поки, станом на лютий 2024-го, Україна отримала 330 тисяч снарядів. У ЄС пояснюють, що врахували реалії: ЗСУ на рік потрібно близько 2,5 млн снарядів, а на місяць — 200 тисяч. 

Перш ніж обіцяти, говорять у ЄС, оцінили свій потенціал. Орієнтувалися на те, що оборонні підприємства можуть виробити на рік мільйон снарядів, підстрахуватися думали ще понад 300 тисячами одиниць зі складів країн ЄС. 

Але це була теорія. На практиці ж виявилося, що передати можуть поки тільки те, що є на складах. А ОПК ЄС не має потужностей, які могли б дати той самий мільйон снарядів. Нагнати обіцяне планували до кінця 2024 року. За словами Жозепа Борреля, «цифра на конвеєрі (ОПК ЄС. — Ред.) становить 630 тисяч боєприпасів» — і то її вдасться досягти до кінця року. 

Український військовослужбовець показує 155-мм снаряди всередині самохідної гаубиці поблизу прифронтового міста Бахмут © Reuters

Єврокомісар з внутрішньої торгівлі Тьєррі Бретон навесні говорив, що від початку повномасштабного вторгнення ОПК ЄС наростили 40% потужностей виробництва снаряд і ракет. А тому до кінця року можна буде говорити про 1 млн 400 тисяч пострілів. Згодом цифра змінилася і зросла до 1,7 млн. 

Уже в червні Бретон в інтерв'ю [4] Le Tribune заявив, що 2025 року ЄС зможе наздогнати навіть РФ за обсягами виробництва. 

«Ми прискорили виробництво боєприпасів. У березні 2023 року ми виробляли в Європі 500 тисяч снарядів на рік. І вже були кращими у цьому за американців, які виробляли лише 300 тисяч. Але відтоді ми подвоїли цю потужність», — сказав Бретон. 

Водночас Радіо Свободи «Схеми» пише [5], що заяви Брюсселя не відповідають дійсності. Відповідне розслідування про європейські збройові потужності провів консорціум журналістів. За їхньою інформацією, ЄС знову затримує постачі Україні, а його потужності — менш як 500 тисяч на рік. Про це розповів нідерландському The Investigative Desk представник європейського ОПК. 

 

Читайте також: Шлях російських людожерів, Путіна та його подільниці Львової-Бєлової, до обвинувачення МКС [6] 

«Це дуже погана ідея – переконувати себе в тому, що ми маємо втричі більші виробничі потужності, та ухвалювати рішення, виходячи з цього. А потім може раптом виявитися, що з заводів нічого не виходить, і ви не можете забезпечити (снарядами – ред.) Україну та альянс НАТО», — сказав співрозмовник журналістів. 

Схожу заяву зробили і в Словаччині, але там говорять про потужність близько 580 тисяч одиниць на рік. Підтверджують ці цифри із похибкою і січневі внутрішні документи німецької компанії Rheinmetall. Там зазначено, що «всі західноєвропейські виробники зброї разом станом на початок року можуть виробляти близько 550 тисяч снарядів на рік», — пише Радіо Свобода.

Українські військовослужбовці готуються до обстрілу російських позицій з 155-мм гаубиці М777, березень 2023 © Aris Messinis / AFP via Getty Images

У Єврокомісії журналістам відповіли, що оцінювали європейські виробничі потужності на фактах і враховували «поточні інвестиції». 

Самі ж виробники пояснюють, що не можуть оперативно наростити потужності виробництва артснарядів через дефіцит пороху та вибухових речовин, а також недостатнє фінансування ОПК. Щодо останнього, то як приклад — небажання національних урядів укладати довгострокові контракти.

Ще 2023 року Міністерство оборони Естонії у звіті [7] «Налаштування на трансатлантичний лад. Оборона заради успіху: військова стратегія для перемоги України і поразки Росії» говорило про те, що гальмують збільшення потужностей невеликі замовлення від урядів для виробників ОПК. І ці «невеликі контракти» з'являються, тому що сторони не розуміють масштабу потреб: скільки мають точно зробити і скільки часу на це знадобиться. 

Читайте також: Якщо Україна вистоїть у 2024 році, Росія вже ніколи не зможе здобути перемогу у цій війні [8]

Оборонна стратегія ЄС

ЄС намагається розв'язати ці проблеми. Наприклад, про укладання довгострокових контрактів написано в оборонно-промисловій стратегії ЄС [9]. З'явилася вона тільки на початку березня 2024 року. 

Автори документа визнають, що витрачали на оборонку недостатньо, також мало робили спільних закупівель у межах самого ЄС. А в Унії достатньо виробників зброї та оборонних товарів із великими конкурентними можливостями: її технологічна і промислова база сьогодні поєднує виробників із великою капіталізацією, середні та малі підприємства. І останні часто є критично важливими, бо можуть бути нішевими виробниками. Загалом же 46 найпотрібніших товарів для оборонки виготовляють на підприємствах у 23 країнах ЄС. 

Читайте також: ЄС переводить оборонну промисловість на "військові рейки" [10]

«Після десятиліть недофінансування ми повинні інвестувати більше в оборону, але нам потрібно робити це краще і разом. Сильна, стійка та конкурентоспроможна європейська оборонна промисловість є стратегічним імперативом і передумовою для підвищення нашої оборонної готовності.

Ми також маємо посилити військову допомогу Україні, зокрема через підтримку її оборонно-промислової бази. Ця Стратегія знаменує зміну парадигми для Союзу, який є сильним гравцем у сфері безпеки та оборони та кращим партнером відповідно до цілей Стратегічного компасу», — вважає високий представник ЄС Жозеп Боррель.  

Чому недофінансували?

Втрачати пильність Захід почав з 1991 року, коли усвідомив свою перемогу над Радянським Союзом та блоком Варшавського договору (блок соціалістичних країн. — Ред.), — говорить професор Ужгородського національного університету та директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ігор Тодоров. 

«Фактично один із супротивників під час холодної війни зник. І от тоді починається така собі ейфорія, що у світі вже немає якихось великих загроз. Маленькі, звісно, є: була війна на Балканах, і європейські країни разом у складі НАТО брали участь в операціях у Боснії і Герцеговині, у Косово. Європейський Союз власну місію створив у Косово…  Але насправді вся ейфорія щодо перемоги в холодній війні тривала для європейських країн доволі довго. Щобільше, Європейський Союз розширювався саме за рахунок колишніх сателітів Радянського Союзу, зокрема, і навіть колишніх радянських республік. Тобто функціонально для Європейського Союзу важливо було існувати саме в спокійній безпековій атмосфері, і складалося враження, що так воно і є», — пояснює Ігор Тодоров. 

Захід був певен, що переміг у холодній війні ще й через псевдодемократизацію Російської Федерації, — говорить співзасновник, виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці, історик Дмитро Жмайло. 90-ті роки минулого століття: Борис Єльцин при владі, РФ постачає Європі дешеві енергоресурси — усі хотіли будувати партнерські стосунки. 

Російська влада починає шукати друзів серед європейських політиків. Той же Герхард Шредер після семи років на посту канцлера Німеччини (1998–2005) йде з політики в нафтогазовий бізнес, пов'язаний з РФ. Наприкінці 2005 року він очолює спостережну раду «Північно-європейської газопровідної компанії», яка починає просувати проєкт «Північний потік», здобуває науковий ступінь у РАН. У 2017–2022 роках Шредер очолює Раду директорів «Роснєфті».

Читайте також: Німеччина вперше у сучасній історії прийняла Стратегію національної безпеки: росія там названа головною загрозою [11]

Водночас у 90-х і на початку 2000-х Захід називає головною загрозою тероризм — той самий «Талібан», ХАМАС, а не держави з їхніми арміями. 

«Якщо в часи холодної війни дуже жорстко було питання, що 3% ВВП виділяти на оборону, то, власне, упродовж 90-х років воно скоротилося до 1–1,3%», — говорить Дмитро Жмайло. 

Навчання Saber Junction 2023, Німеччина, вересень 2023 © НАТО

Тоді РФ не тільки активно постачає енергоресурси Європі, а й вливає гроші в європейських митців, політиків, журналістів, лідерів думок, формуючи так звану мережу впливу. 

«Економіка ми знаємо, у 90-х росла... Європейці логічно думали, що, у принципі, торгувати краще, ніж воювати, коли всім добре. Ви купуєте, ви заробляєте валюту. У Москві теж був ріст економіки. Це вторгнення (в Україну 2014 року. — Ред.), його початкові етапи були дуже нелогічними», — говорить Дмитро Жмайло. 

Європа також недостатньо озброювалася, бо вважала надійною оборонну парасольку США. За словами Жмайла, європейці довго покладалися на американців як на головного союзника, та й у протистоянні із СРСР Європа відігравала другорядну роль. 

Холодний душ для західних союзників по НАТО був 2008 року — війна в Грузії. Але і тоді говорили, про «програш грузинської дипломатії», а Росія намагалася продати образ «миротворця». І тільки у вересні 2014 року на саміті НАТО у Вельсі Північноатлантичний альянс вирішує більше озброюватися — країни-члени мають підняти витрати на оборону та досягти 2% ВВП на рік.  

«Як і зараз, ми бачимо, що все-таки країни не досягли цього рівня. Якщо брати 2014 рік і сьогодення, то витрати на оборону дійсно зросли, якщо брати країни Європейського Союзу. Але це близько 20% за 10 років. Для порівняння військові витрати Росії зросли на 300%, а Китаю зросли на 600%. І це шалені темпи. Тому, власне, і Сполучені Штати зараз визнають, що в Китаї вони бачать найбільшу загрозу…», — говорить Дмитро Жмайло.

Активніше заговорили про 2% ВВП, коли зрозуміли, що на складах ЄС після допомоги Україні залишається не так багато озброєння для власного захисту. Змусили хвилюватися і слова кандидата на пост президента США Дональда Трампа, який повсякчас дорікає, що ЄС мало допомагає Україні. Він погрожував і виходом Штатів із НАТО. 

Читайте також: Австрійський історик: "Ми маємо справу з маленьким колишнім КГБ-шним прислужником" [12]

Ігор Тодоров певен, що США не вийдуть із Альянсу, бо їхня присутність там — це глибинні національні інтереси країни, які не залежать від позиції того чи іншого президента. «Америка усвідомлює потребу існування Альянсу саме задля безпеки, бо насправді доволі тривалий час в НАТО шукали власне місце — це і миротворчі операції, і там протидія стихійному лиху тощо. Це все, безумовно, потрібно, але саме повномасштабне російське вторгнення повернуло НАТО його первісні цілі», — пояснює він. 

Steadfast Defender-2024 — наймасштабніші військові навчання НАТО з часів «холодної війни» (фото ілюстративне) © Mindaugas Kulbis / АР

Що втратили і як відновлювати?

Франція та Німеччина — лідери ЄС. Обидві країни надали перевагу професійній армії. У Франції цей процес почався 1996 року за президентства Жака Ширака. Тоді, говорить Дмитро Жмайло, шалено скорочували збройні сили. Якщо 1996 року було 236 тисяч військовослужбовців у французькій армії, а 1999-го — 186 тисяч, зокрема 70 тисяч призовників. 

«Почалося розформування цілих підрозділів, наприклад, 38 зі 129 полків розформували також упродовж двох років, з 97 по 99 рік», — пояснює експерт. Зараз у французькій армії 114 тисяч сухопутних військ та 23 тисячі резерву, в Іноземному легіоні — 9 тисяч. Повітряні сили Франції налічують 40 тисяч військовослужбовців, морські — 35 тисяч, інші роди військ — 15 тисяч. 

Схожі процеси почалися й у Німеччині в 90-х роках минулого століття. А в 2000-х Бундесвер скасував обов'язкову військову службу. Зараз чисельність німецької армії — трохи більше ніж 180 тисяч. Скорочення витрат вплинуло не тільки на кількість особового складу німецької армії.

«Плюс через недофінансування велика кількість тих же транспортних літаків, військово-транспортних літаків “Торнадо” були непридатні до використання. Частина їхніх реактивних винищувачів теж була непридатна. Шість підводних човнів Німеччини так само були не на ходу. Солдати десь уже певною мірою інколи навіть починали скаржитися на нестачу зброї, боєприпасів і всього необхідного. Зараз ця ситуація змінюється. Німеччина прагне за п'ять років наростити свої військові витрати хоча б до рівня 3-3,5% (ВВП. — Ред.)...», — говорить Дмитро Жмайло.

До того ж Німеччина зараз тримає лідерство серед європейських країн у допомозі України. Окрім держави, активну участь у цьому беруть і приватні компанії. Наприклад, Rheinmetall говорить про плани побудувати завод в Україні, на території сусідніх країн, щоб виробляти артснаряди 155-мм калібру чи ремонтувати військову техніку. 

Змінює свій підхід до оборонної політики також уряд Великої Британії. За словами експерта, на підприємствах відновлюють виробничі лінії і збільшують витрати на оборону. За його словами, зберегти та примножити свій потенціал змогли країни Балтії, Польща та Туреччина. 

Читайте також: Про Росію – без ілюзій [13]

У Європі усвідомили, але не всі

Ігор Тодоров говорить, що ЄС і окремим його країнам потрібна «кардинальна зміна» оборонної політики. Для цього і створили оборонну стратегію, але завадити їй можуть окремі політичні групи. 

«Є політичні сили в європейських країнах (центристи, правоцентристи), які усвідомлюють саме це (потребу змін. — Ред.)... Але є і популісти, які, по суті, спекулюють на цих викликах. Партія в Німеччині “Альтернатива для Німеччини”, яка стала другою на виборах до Європарламенту переважно за рахунок голосів у східних землях, на території колишньої НДР. Так от, їхні гасла були — “Дитячі майданчики, а не зброя”. Це приклад Німеччини, але аналогічні дії і позиції притаманні й іншим країнам Західної Європи. Отже, насправді існує рух до усвідомлення власної безпеки, постановки її саме у центр політики. Але він постійно стикається з протидією тих самих популістів — крайніх правих, крайніх лівих політичних сил», — говорить Тодоров.

Він вважає, що політика певних політсил на роззброєння і фактичну здачу власних інтересів, зокрема, «робиться і на російські гроші». 

—

Оксана Козлова [14], опубліковано у виданні RFI [2]

---

Читайте також: 

• Уроки нашої війни проти російської орди вже зроблено в Японії, Китаї, Америці та Європі [15]
•  “Росія завжди була найбільшим ворогом слов’янства». Микола Битинський проти «руского міра» [16]
• Як російська агресія в Україні призвела до змін у казахстанському суспільстві [17]
• Коліївщина - перша національна революція у Європі? [18]
• Павло Садоха: Україна повинна інформаційно себе захищати, зараз це теж передова [19]