Уроки нашої війни проти російської орди вже зроблено в Японії, Китаї, Америці та Європі

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Агресія Росії стала, без перебільшення, глобальною проблемою, наслідки якої, як цунамі після землетрусу, ще тільки розходяться по всьому світу. Але вже зараз не бракує спроб сформулювати уроки цієї війни. 

Вінстону Черчиллю приписують чудову фразу, ємну, як математична формула: Never let a good crisis go to waste («Ніколи не дозволяйте хорошій кризі минутися марно»). Буцім він виголосив її наприкінці 1940-х, коли переможці нацизму створювали ООН. Думка цілком очевидна, і навряд чи він був першим, хто зрозумів — навіть серйозна криза відкриває нові можливості, якщо правильно розуміти суть подій, зазначає ZN.ua.

Агресія Росії стала, без перебільшення, глобальною проблемою, наслідки якої, як цунамі після землетрусу, ще тільки розходяться по всьому світу. Але вже зараз не бракує спроб сформулювати уроки цієї війни. Особливо стараються експерти з числа авторитетних колись спеціалістів із міжнародних відносин, котрі не змогли передбачити нинішнього розвитку подій через абсолютно помилкові оцінки Путіна та Росії. Тепер вони стали на шлях реабілітації, намагаючись передбачити підсумки війни в період її гарячої фази. Насправді робити висновки ще ранувато, однак ніщо не заважає подивитися, як оцінюють те, що відбувається, в інших країнах, яких так чи інакше торкнулося нинішнє протистояння Добра і Зла.

Читайте також:  Что путин не понял про украинцев

Цілком очевидно, що аналіз подій в Україні залежить від того, з чиєї позиції його роблять. Американському професорові-міжнародникові достатньо простої констатації цілком очевидних фактів, що, наприклад, ядерне стримування працює, хоч і не є абсолютним інструментом у контексті забезпечення невтручання третіх країн у конфлікт; економічна взаємозалежність не є перешкодою для розв'язання війни і, понад те, може бути використана як додатковий засіб впливу; інформаційна складова виявилася важливішою, ніж очікувалося.

Однак значно більш загальним і важливим висновком є те, що в еру айфонів, Фейсбуку і Твіттера (а агресія Росії проти України — чи не перша війна цієї ери) характер війни значною мірою змінився. Майстерність управління комунікаційною та соціальними мережами дозволяє краще підготовленій стороні не тільки забезпечити своєчасну передачу інформації, а й мобілізувати підтримку громадської думки, що є дуже важливим чинником «м'якої сили». Зокрема з його допомогою досягаються санкційний тиск, надання військової та економічної підтримки. Що стосується економічної взаємозалежності, то слід визнати значно більшу, ніж вважалося раніше, роль політичної волі, порівняно з економічною доцільністю.

Рішення допомагати жертві агресії чи ні, асоціюватися з агресором чи дистанціюватися від нього виявилося продуктом державної політики, а не міркувань вигоди. І цей факт потребує окремого осмислення, адже впродовж останніх десятиліть саме логіка ділової вигоди ставилася наріжним каменем політики безпеки. Мовляв, якщо, умовно кажучи, Росія або Китай є реальними учасниками світової системи торгово-економічних зв'язків, їм буде просто невигідно розв'язувати війну.

На жаль, стосовно Росії такі концепції були помилковими, — хвороба «побєдобєсія» насправді виявилася досить агресивною, повністю пригнітивши не тільки здатність мислити незалежно, а й прагнення заробляти гроші. Тепер у Москви на порядку денному відродження купецтва, а не квантові комп'ютери, і правлячій кліці байдуже, що думає з цього приводу зомбований народ.

Трохи незвичайні уроки у зв'язку з російською агресією виснували в Китаї. Різке збільшення закупівель російських енергоресурсів — цілком очікуваний результат: адже навіть Сергій Караганов у недавньому інтерв'ю «Аргументам и фактам» визнав, що віднині функція Росії — стратегічний тил Китаю. А ось затвердження головою КНР Сі Цзіньпіном директиви про використання збройних сил Китаю в так званих невоєнних операціях є, очевидно, прямим наслідком путінського винаходу — визначення агресії РФ проти України як «спеціальної операції». Цілком імовірно, що таким чином майбутні командувачі «невоєнних операцій» армій спробують уникнути застосування до них положень сегмента міжнародного права, який називається «законами війни». Немає війни — немає й законів.

Читайте також: Тімоті Снайдер: «Війна в Україні – це колоніальна війна»

Крім оновлення нормативної бази, в Пекіні вкрай стурбовано спостерігають за винищенням російських ВПС і поповненням Чорноморського флоту загоном неспливаючих підводних човнів на чолі з «Москвою», а також розгромом десятків хвалених БТГ. Китай і раніше був незговірливим перемовником, а тепер і поготів скуповує сировину за безцінь. Схоже, там усвідомили: віднині й надовго (якщо не назавжди) роль російських тубільців на землях північніше Амуру полягатиме в поставках дешевої сировини в обмін на брязкальця та блискучі скляні кульки китайського виробництва, — так стрімко Росія відкотилася назад, тоді як увесь світ готується до квантового стрибка вперед.

У Японії, яка нібито досить віддалена від Східноєвропейського театру бойових дій, до війни Росії проти України поставилися з усією серйозністю. Тут цілком чітко усвідомили, що, коли агресора не приборкати, така ситуація може повторитися і в Східній Азії. Три уроки нашої війни досить влучно сформулював один із провідних японських експертів із питань безпеки.

Читайте також: Як українські та західні ліві реагують на російське вторгнення в Україну: наші просять зброю - західні проти

По-перше, для забезпечення власної безпеки країна мусить мати армію, навіть якщо вона вважає, що в неї немає ворогів і є друзі, які прийдуть на допомогу. По-друге, ця армія має бути дуже мотивована, щоб боротися, як мінімум, доти, доки не надійде допомога. По-третє, потрібно мати сильних союзників, які без вагань допоможуть на випадок агресії.

Політичне керівництво Японії додало сюди активну дипломатію як у регіоні, так і на світовій арені для більш комплексного врахування загроз глобального масштабу і готується переглянути Стратегію національної безпеки (вперше з 2013 року), враховуючи колективне бачення проблем безпеки демократичними країнами світу. Цілком можливо, що на Японію чекає і збільшення військових витрат, і зміна правових засад участі Сил самооборони у військових конфліктах. Адже у Східній Азії не тільки Росія становить джерело небезпеки, є й інші, цілком реальні загрози миру. Тому недивно, що прем'єр-міністр Японії вперше в історії прийняв запрошення і поїде на саміт НАТО в Мадрид.

Читайте також: Геноцидна логіка путінської війни закликає вбивати українців

Неочікувано радикальні висновки з чотирьох місяців війни зробили в Казахстані. Заяви президента Токаєва в Санкт-Петербурзі не варто переоцінювати, однак навряд чи зважився б очільник Казахстану не прийняти від Путіна орден і публічно заявити про неможливість визнання «ДНР-ЛНР», якби не відчув потреби дистанціюватися від токсичної Росії. Є підстави вважати, що він враховував і посилення підтримки Китаю, який давно й активно освоює Центральну Азію.

Безперечно, в Китаї з особливою увагою вислухали пані Симоньян, що віщала, як Росія свідомо провокує голод, аби позбутися санкцій. Керівниця RT, очевидно, не врахувала, що Китай саме й належить до країн, котрі експортували величезні обсяги продовольства з України, і перспектива голоду, який її тішить, досить турбує Пекін. Одна з альтернатив — Казахстан: його Китай, схоже, буде підтримувати більше, ніж раніше, і як транзитний коридор, і як джерело найважливіших товарів, у тому числі продовольства.

Європейці (слід особливо відзначити Фінляндію та Швецію) і американці теж зробили свої висновки, остаточно впевнившись у несамовитості Путіна. Дедалі гучніші заяви про необхідність підтримувати Україну (навіть якщо війна затягнеться на довший період, ніж очікувалося) вселяють надію. Цілком очевидно, що сила звуку з основних світових столиць значною мірою залежить від мужності української армії, однак учасники Рамштайну, схоже, визначилися: підтримувати треба Україну, а обличчя по інший бік лінії фронту вже ніщо не врятує.

Читайте також: "Це війна за право бути, а не називатися українцем. Його треба заслужити"

26-й президент США Теодор Рузвельт цілком справедливо зазначив, що на своїх помилках вчаться дурні, а розумні — на чужих. Тимчасом визнання власних помилок є ознакою сили, і нинішні спроби вивчити вже проявлені уроки цієї війни викликають повагу. Єдині, хто, схоже, так нічого й не зрозумів після невдалого «бліцкригу», — Путін і російське керівництво. Караганов, якого колись вважали мозком Кремля, нині пропонує купувати запчастини для крадених літаків на чорному ринку або розбирати частину авіапарку на ремонт. На жаль, розум, честь і совість на чорному ринку не купиш. А ось Компартія Китаю трохи згодом пояснить кремлівським мрійникам, де їх беруть у нову епоху з китайськими особливостями.

Сергій Корсунський, опубліковано у виданні ZN.ua


В тему: 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]