За даними 2017 року, в Україні розорано 53.6% земель [2]. Це найвищий показник в Європі, і він у перспективі може призвести до виснаження наших ґрунтів і перетворення їх на пустелю. Мало того землі Природно-заповідного фонду продовжують розорюватися, а держава виславляє їх на продаж.

6% території України — це землі Природно-заповідного фонду (далі ПЗФ). Це удвічі більше, ніж за радянських часів, але все ще менше, ніж у країнах Європи, де середня кількість таких земель — 21%. Але навіть цю невелику частку наших земель ПЗФ активно розорюють для сільського господарства. Часто це відбувається незаконно, зазначає видання  ТЕКСТИ.

Тому земель, де природа майже не зазнала людського втручання, які мають або не мають заповідний статус, ще менше — вони займають лічені відсотки площі.

Карта обʼєктів Природно-заповідного фонду. Дані щодо меж ПЗФ надано Міндовкілля станом на початок серпня 2021 року. Дані попередні, триває робота з уточнення й коригування

Природно-заповідний фонд [3] — це не суцільні заповідники, як багато хто вважає. Об’єкти ПЗФ [4] мають різний статус, який визначає, чи можуть люди там щось вирощувати, виробляти чи приймати туристів.

Наприклад, у Природному заповіднику заборонена будь-яка господарська або інша діяльність, зокрема сільське господарство, рубка дерев, рибальство, випасання худоби, туризм та багато чого іншого. Водночас території Регіональних ландшафтних парків або Національних природних парків можуть включати в себе господарські зони, відповідно до зонування. У такому випадку господарська діяльність дозволяється за умови використання екологічних, менш виснажливих методів, проте на практиці цим мало хто переймається. В будь-якому разі, розорювання природоохоронних територій знищує сенс їхнього існування.

На цю тему: Нацпарк “Тузловские лиманы”: битва за рай. За что ломают ребра доктору наук [5]

Якщо подивитись на території заповідного фонду на космічних знімках або за допомогою сервісів на кшталт Google Earth, можна помітити, що чимала їх площа зайнята ріллею.

Розорані території на космічних знімках виглядають ось так — як зшита з клаптиків ковдра:

Натомість землі, куди людина ще не добралася, виглядають ось так:

Оранки всередині недоторканих територій добре видно на супутникових знімках. Розорані ділянки мають чіткі межі, часто помітні сліди-смуги від техніки, як на скріні нижче:

На скріні — частина території Регіонального ландшафтного парку “Тилігульський”

Оранки у ПЗФ можна поділити на умовно законні — це оранки в господарських зонах або такі, що вже існували на момент створення, і незаконні — це, зокрема, самовільні оранки чи розорення землі, отриманої з порушенням закону.

Землі заповідного фонду — ласий шматок, адже в Україні не так багато вільної землі, а от авантюристів, що сподіваються непомітно розорати землю, посадити і зібрати врожай, вистачає. Часто це відбувається з дозволу або мовчазної згоди представників місцевої влади або в надії, що ніхто й не помітить.

Окрім самовільно розораних земель, існує й інша проблема. Держгеокадастр [6] здебільшого не визнає межі обʼєктів Природно-заповідного фонду, вимагаючи для кожного обʼєкта розробити проєкт землеустрою і винести межі обʼєктів в натуру, тобто відокремити їх від решти території кілочками, як це зазвичай роблять сусіди, оформлюючи свою власність. Хоча насправді це непотрібно, адже охоронний статус присвоюється вже наявним ділянкам, а межі обʼєкта ПЗФ встановлені Положенням про створення.

Внаслідок такої політики Держгеокадастр роздає землі ПЗФ у приватну власність. Зважаючи на те, що контроль за дотриманням земельного законодавства також лежить на ньому, виходить замкнене коло.

Обласні підрозділи Держгеокадастру активно виставляють ділянки з території ПЗФ на земельні аукціони [7].

Супутникові знімки та Публічна кадастрова карта дозволяють громадськості, активістам, журналістам, блогерам відстежувати, де саме порушується закон. Хоча через низку причин, про які ми напишемо нижче, це все ще копітка і дуже трудомістка робота. Людина має тижнями сидіти біля монітора, шукаючи розорані ділянки на космічних знімках, потім порівнювати з відповідними ділянками в геокадастрі, а потім розбиратися із законністю кожного знайденого випадку.

Цим займається громадська організація «Українська Природоохоронна Група» [8] (UNCG [9]).

За останні кілька місяців вони виявили, що обласні управління держгеокадастру виставили на земельні торги [7] тисячі гектарів заповідних територій у Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Тернопільській, Харківській, Донецькій, Полтавській, Чернігівській, Київській та інших областях України.

Організація також провела величезну дослідницьку роботу й визначила незаконні оранки на територіях ПЗФ на Дніпропетровщині станом на кінець 2020 року.

Із цих даних ми зробили інтерактивну карту. На прикладі Дніпропетровської області ви можете побачити, як часто порушується недоторканість територій ПЗФ. Щоб зробити подібну карту для всієї України, потрібен не один рік роботи. Ситуація всюди приблизно однакова, проте, як стверджують в UNCG, саме Дніпропетровщина найбільше потерпає від незаконних оранок у ПЗФ.

Як розорюється заповідний фонд Дніпропетровщини

За даними UNCG, 50 зі 179 об'єктів ПЗФ Дніпропетровщині в різній мірі розорані. Загальна площа оранок становить 3380.9 га.

 

Дані про розорані ділянки Текстам надала UNCG.

Новини про розорані землі природно-заповідного фонду рідко досягають широкого загалу. Вони не мають апокаліптичного вигляду, і подорожуючи пішки чи на авто, ви не завжди знаєте, де починається заповідний фонд. Але якщо розорати їх усі, то українські чорноземи [10] можуть перетворитися на пустелю. (Про це детальніше читайте у нашій статті тут [11]).

На цю тему: Неисчерпаемое плодородие украинских черноземов — миф [12]

«Тарутинський степ», «Сеймський» та інші

Для того, щоб побачити картину краще, ми взяли декілька відомих природоохоронних територій і прицільно подивилися, як у них справи із незаконним розорюванням.

«Тарутинський степ» — другий найбільший після «Асканії-Нови» шмат природних степових екосистем в Європі. Заказник є місцем поширення тварин та рослин, що охороняються відповідно до четвертої та шостої резолюцій Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) 1979 р.

У 2016 році було розорано понад 1300 га території Тарутинського степу. Тоді Міністерство оборони намагалось домогтися скасування [13] рішення про створення заказника. Громадськість відстояла заказник, проте в заповідному степу з'явилися розорані ділянки.

На графіці червоним позначено межі заказника.

Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» (в районі с. Озаричі)

«Сеймський» мав охороняти заплави річки Сейм, яка в цьому місці звивиста і дуже красива. Це найбільша за площею в Сумській області природно-заповідна територія, в яку увійшло більше 10 інших заказників, заповідників та пам'яток природи. У 2019 році активісти повідомляли про розорення 13 ділянок [14] в заплаві р. Сейм, особливо поблизу села Озаричі.

На цю тему: Нацпарк "Тузлівські лимани" атакують рейдери “під патронатом” “Зе-депутата” [15]

На знімку 2020 року розорані ділянки мають яскраво-фіолетовий або яскраво-білий відтінки. Видно, як за 4 роки розорали дуже багато.

Національний природний парк «Тузлівські лимани», Ботанічний заказник «Цілинна ділянка Могили», Ландшафтний заказник «Вигін Чабанка», Ландшафтний заказник «Гирло р. Корсак», Ботанічний заказник місцевого значення «Тулинецькі переліски», Луганський природний заповідник "Стрільцівський степ", Ботанічна пам'ятка природи «Велика Долина», Ландшафтний заказник «Яришівська гора», Регіональний ландшафтний парк «Тилігульский» — щомісяця активісти фіксують розорення, вирубки та інші пошкодження на заповідних територіях.

На цю тему: Минобороны Украины незаконно позволило распахать половину заказника «Тарутинская степь» [16]

Деякі з них — менших масштабів, і їх важко розпізнати на космічних знімках, тому для фіксації протизаконної діяльності необхідно виїздити на місце і робити фото- і відеозйомку.

Правоохоронці майже не реагують

Наразі ситуація з оранками на територіях ПЗФ потребує куди більшої уваги з боку громадських організацій, екологічних організацій, а особливо місцевих і центральних органів влади та правоохоронних органів.

Офіс Генерального прокурора вважає екологічний напрямок пріоритетним, активно розслідує злочини у сфері незаконного використання природних ресурсів і навіть анонсував створення Спеціалізованої екологічної прокуратури.

Проте місцеві правоохоронні органи майже не реагують на скарги. За останні 2.5 роки згадана на початку UNCG написала близько 350 заяв, і лише по кількох з них є рух у правоохоронних органах. За словами голови правління UNCG Олексія Василюка, серед усіх регіонів активно реагують на скарги лише Миколаїв, Чернігів і Запоріжжя.

І проблема знову зводиться до Держгеокадастру.

Стаття 252 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за умисне розорювання природно-заповідного фонду. Проте коли поліції або прокуратурі потрібно отримати підтвердження, що порушення відбулося саме на території обʼєкта ПЗФ, звертаються до Держгеокадастру як контролюючого органу. А він порушень не виявляє, адже, як ми вже писали вище, не визнає меж обʼєктів ПЗФ без проєктів землеустрою. Немає меж — немає складу злочину.

Саме тому громадським активістам так важко домогтися правосуддя. Хоча в UNCG є й успішні кейси.

Так, наприклад, у Миколаївській області було скасовано аукціон [17] з продажу ділянок, що входили до ландшафтного заказника «Михайлівський» (82 га) та регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (100 га). У Запорізькій області прокуратура через суд намагається повернути незаконно передані у приватну власність [18] ділянки у заказнику «Балка Бабакова». На Дніпропетровщині розпочато кримінальне провадження через розорювання.

Для покращення ситуації потрібно спростити процес виявлення порушень. Наприклад, цього року Міндовкілля опублікувало [19] онлайн-карту з межами більшості об'єктів ПЗФ. До цього у відкритому доступі можна було знайти хіба що межі Тернопільської і Вінницької області. Межі об'єктів у відкритому доступі полегшують процес виявлення незаконних оранок — адже кожна зацікавлена особа може подивитись, де розташований той чи інший заповідник, в якому стані там ситуація з оранками, індексом рослинності тощо.

І хоча дані Міндовкілля попередні й потребують серйозних коригувань, сам факт визначення меж і оприлюднення їх у цифровому форматі— великий крок вперед.

Зібрати ці дані в єдиний набір було непросто, адже карти об'єктів ПЗФ у багатьох випадках існували лише на папері, а не в електронному вигляді, а в деяких випадках межі об'єкта могли бути визначені у текстовому описі, наприклад, «північна межа проходить у такому-то районі по дорозі від села А до села Б».

Коли ці дані почистять і уточнять, з їх допомогою можна буде зробити автоматизований моніторинг природно-заповідного фонду. Тобто алгоритм, зіставляючи свіжі супутникові знімки з межами об'єктів, зможе визначати розорані землі чи зрубані ділянки лісу і повідомляти про це оператора системи.

Також на сьогодні ми не маємо у відкритому доступі геопросторових даних з межами земельних ділянок у придатному для аналізу форматі.

Геокадастр дозволяє завантажити кадастровий поділ у вигляді великої, на всю Україну, суцільної картинки, на якій неможливо побачити ні кадастровий номер конкретної ділянки, ні цільове призначення. Детальні дані по кожній окремій ділянці можна переглянути онлайн на Публічній кадастровій карт [20]і. Проте це незручно. А ось автоматизований пошук і аналіз цієї інформації залишається недоступним для аналітиків, журналістів та екоактивістів.

Приклад: «Дністровський каньйон»

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» [21], території ПЗФ можуть використовуватися:

• у природоохоронних цілях;

• у науково-дослідних цілях;

• в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

• в освітньо-виховних цілях;

• для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Вище ми описали ситуації, коли об'єкти ПЗФ були самовільно розорані. Проте у багатьох випадках об'єкт створювали на вже розораних, часто ще за часів СРСР, землях.

Для прикладу візьмемо Регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон». Його на хвилі громадського піднесення створила [22] Тернопільська обласна рада у 1990 році. Парк мав стати основою майбутнього Національного парку. І його таки створили в 2010 році.

Відповідно до Положення, на території ландшафтного парку дозволена господарська діяльність, а зонування парку передбачало п'ять зон:

• для масового відпочинку,

• для обмеженого відпочинку,

• непорушеного природного ландшафту,

• туристичної,

• експлуатаційної.

Законодавством не передбачено, скільки у відсотках має займати заповідна зона. А Положення не має карти з чітко визначеним зонуванням.

Майже всі землі ландшафтного парку, що не входять до складу Національного парку, розорані. І більшість із них вже була розорана на момент створення парку. Таким чином, сам факт створення РЛП майже не вплинув на стан території.

Тож, можливо було б доцільним ті об'єкти, що потребують охорони і збереження, вилучати/викуповувати у власників і намагатись відновити ландшафти, флору й фауну на їхній території.

На цю тему: Спасти от варваров природный раритет [23]

У травні поточного року був прийнятий законопроєкт №2194. Він зазнав критики [24] з боку громадськості, зокрема через те, що передає державні землі і право ними розпоряджатись органам місцевого самоврядування, і це також стосується земель ПЗФ.

Разом з тим, як пояснює Олексій Василюк, закон дозволяє державі купляти землю у приватних власників. Таким чином, теоретично, особливо цінні землі можуть бути викуплені і використати для відновлення або створення там необхідних обʼєктів ПЗФ. Наприклад, ОТГ може викупити землю і насадити там ліс. Питання в тому, чи стане держава це робити.

—

Євгенія Дроздова, Юрій Малахов, Надя Кельм;  опубліковано у виданні  ТЕКСТИ [25]

---

На цю тему:

• Заповедники в зоне АТО: «Для нас и раньше жизнь была войной ...» [26]
• «Черные лесорубы» из Волыни. В лесной глуши от банд убегает даже полиция [27]
• Заповедники Донбасса: жизнь рядом со смертью [28]
• Курорт или первобытные леса: кто победит в битве за горный массив Свидовец? [29]
• Спасти биоразнообразие [30]