Етногенез в Україні. Роздуми про природу Майдану

1.00

Нет

На Майдані розмовляють люди різними мовами. Там присутні люди з різних регіонів України, тобто представляють різні культурні традиції (ми розуміємо, що культура Донбасу відрізняється від культури Галичини, Одеси, Криму...). Однак, спільні ідеї, цілі, погляди на їх досягнення, власне способи існування та виживання на Майдані через самоорганізацію людей, чітко визначають, «хто свій, а хто чужий».

До недавнього часу (до 19 січня 2014 року) політологи, політики, історики, соціологи та інші намагалися дати визначення Майдану як суспільному явищу. Його називали революцією, спробою державного перевороту, мирною акцією протесту, утворенням громадського суспільства, народженням нової свідомості, навіть Запорізькою Січчю.

Наразі я спробую запропонувати власний варіант визначення Майдану.

У грудні минулого року український історик Ярослав Грицак, висловлюючи свою думку про Майдан, згадав таке поняття, як «пасіонарність», що й наштовхнуло мене на певні роздуми.

Термін «пасіонарність» ввів радянський історик Л.М. Гумільов, досліджуючи процес етногенезу. За його визначенням пасіонарність — це надлишок якоїсь «біохімічної енергії» живої речовини, що породжує непереборне внутрішнє, у тому числі неусвідомлене, прагнення до діяльності спрямованої на зміну свого життя, досягнення якихось високих цілей. Це прагнення уявляється за рівнем почуттів вищим за почуття самопожертви.

Шановні читачі, зверніть, будь ласка, увагу на ті енергії, настрої, гасла, що панують на Майдані. Більшість люди готові принести в жертву практично все, що в них є: час, здоров’я, кар’єру, гроші і навіть життя. І все це заради чого? Волі, справедливості та кращого життя. Насправді високі цілі.

Пасіонарність є наслідком процесу виробництва ентропії, тобто вивільнення вільної (надлишкової) енергії, яка не потрібна для підтримання життєдіяльності організму, як біологічної системи. Свого часу хімік І. Пригожин зауважував, що ентропійні процеси притаманні відкритим термодинамічним системам, до яких належить й людина.

Не будемо обговорювати та дискутувати про причини або джерела виникнення пасіонарності. Але потрібно визнати той факт, що в різні часи, у різних народів з’являються люди з підвищеним рівнем внутрішньої енергії, які готові принести себе в жертву заради якоїсь цілі, яка, як вони вважають, змінить життя їхнє або їх нащадків. Історія пам’ятає і Жану Д’арк, і Коперніка, і Яна Гуса та інших. Можна згадати й Фіванський легіон [2] часів Діоклетіана, який добровільно дав себе стратити за невиконання наказу щодо придушення повстання багаудов, які вважалися християнами.

На мій погляд, найбільш природною й поширеною причиною виникнення пасіонарності є мутації, що стали наслідком асиміляції.

Пасіонарність є важливим чинником етногенезу, оскільки від її рівня (кількості пасіонарних особин) залежить народження та затухання етносу.

За визначенням етнос — це колектив людей, що природно склався на підставі оригінального стереотипу поведінки, який як системна цілісність протиставить себе усім іншим колективам, виходячи із відчуття компліментарності (тобто усвідомлення того «хто свій, а хто чужий»). Згаданий стереотип поведінки зазвичай називають національним характером. Етнос — це енергетичне утворення, яке народжується та вмирає, як будь-який об’єкт біосфери. Я сподіваюсь, що не викличу гнів у біологів, якщо скажу, що під час утворення будь-якої біосистеми спочатку її елементи «віддають» їй свою енергію, а після остаточного її формування елементи цю енергію «забирають» і система руйнується.

Отже, головною відмінністю етносу є ані мова, ані культура, ані належність до якогось державного утворення, а оригінальний стереотип поведінки. Знову звернемо увагу на Майдан. Там розмовляють люди різними мовами. Там присутні люди з різних регіонів України, тобто представляють різні культурні традиції, оскільки ми розуміємо, що культура Донбасу відрізняється від культури Галичини, Одеси, Криму, зокрема татарської.

Однак, спільні ідеї, цілі, погляди на їх досягнення, власне способи існування та виживання на Майдані через самоорганізацію людей, чітко визначають «хто свій, а хто чужий». Влада та ті, хто питає у лісі активістів, цікавлячись, хто є керівником та спонсором Майдану, не розуміють, що таке самоорганізація, не розуміють, як можна мирно, без зброї, за ідею йти під кийки спецпризначенців, падати, й знову підійматися. Вони не розуміють, а значить — вони вже є «чужими».

Із Росії чути, що росіяни і українці — братські народи. Але це не так. Про це свідчить аналіз певних історичних подій з позиції етнічної історії.

Так, радянський історик Л.М. Гумільов вважає, що давньоруський етнос почав гинути з середини 12-го століття. Свідченням того є те, що Володимирський князь Андрій Боголюбський після захоплення міста Києва у 1169 році відав це місто своїм воїнам на триденне розграбування та знищення міського населення. Раніше в історії Давньої Русі таких випадків не траплялося, незважаючи на жорстокі міжусобні війни. За будь-яких випадків мирне населення спеціальним чином не знищувалося. За думкою історика факт розграбування Києва став сигналом етнічного розколу, оскільки наразі виявилось, що Київ для Володимиро-суздальського князівства став «чужим».

Майже через століття після пограбування Києва, в середині 13-го століття, відбулися дві, на мій погляд, доленосні події. Майже одночасно Новгородський князь Олександр Невський уклав угоду з Золотою Ордою, а Галицько-волинський князь Данило Галицький отримав від Папи Римського корону. Тобто ці дві великі історичні постаті визначили вектори розвитку своїх народів. Наслідком цих подій стало наступне: князі Північно-східної Русі за допомогою монголо-татар відбивалися від хрестових походів та окатоличення населення, а землі Південно-західної Русі зайняли литовці, а згодом прийшли й поляки. Історія свідчить, що в кінці 14-го століття Київ став провінцією Великого князівства Литовського.

Не будемо вдаватися у дискусію щодо соціально-економічних або культурно-психологічних факторів, які стали причинами або наслідками вказаних подій. В цій статті також не будемо торкатися релігіозних аспектів.

Так чи інакше, слід визнати таке, що процеси асиміляції, які відбувалися на території України та Росії, були різними, оскільки в них брали участь різні народи. На території України спочатку литовський народ асимілювався з місцевими мешканцями Південно-Західної Русі, а згодом в цей процес включилися й поляки.

Таким чином, у подальшому, на біологічному рівні відбулося змішування крові, на соціальному рівні з’явилися чинники і традиції ведення спільного господарства, в результаті чого утворився оригінальний стереотип поведінки. В подальшому пасіонарність окремих особистостей стала поштовхом для утворення козацтва та подій у 1648-1654 років. (До речі, Б. Хмельницький вважав Гетьманщину окремим етнічним утворенням, оскільки під час вибору союзника вагався між Туреччиною, Річу Посполитою та Росією).

Нажаль, згодом, процес етногенезу українського народу було придушено Російською владою, але, як виявляється — не знищено.

Населення правобережної України кілька століть мали прямі етнічні, соціальні та інші контакти з народами Центральної Європи. Безумовно при таких обставинах вималювалися оригінальні риси національного характеру. Водночас утворився оригінальний стереотип поведінки на сході України, який мав етнічні контакти з Росією.

Цей невеличкий екскурс в історію спеціально зроблено автором для подальшого аналізу процесів, що відбуваються на Майдані.

Наразі, насправді, прикро спостерігати, що на заході та сході України ці риси мають суттєві відмінності. Про це можна судити, якщо проаналізувати настрої, які містяться в коментарях під статтями, що описують події на Майданні, та пов’язані з ним. Ці настрої наповнені агресією один до одного. Крім того, ми спостерігаємо, що до силових заходів у Київ, інші міста центральної частини країни викликають спецпідрозділи зі сходу України.

Ці бійці демонструють неймовірну жорстокість та агресію відносно мітингувальників, а спецпідрозділи заходу України навпаки охороняють або не втручаються у справи місцевих Євромайданів. Дії, настрої, думки мітингувальників, правоохоронців, влади та взагалі практично всього населення України сьогодні чітко демонструють «хто є свій, а хто чужий».

В цьому контексті логічними виявляються думки щодо розколу України. Однак ці думки не враховують того явища, як пасіонарність. Сподіваюсь, що ця енергія не дасть розколоти Україну. Ця енергія йде саме із західної частини країни. Схід з енергетичної точки зору є більш слабким, тому, що схід України етнічно й досі дуже тісно пов’язаний з Росією. А виходячи з політичних подій в Росії, в «великоруському» етносі в наслідок його «поважного» віку спостерігається енергетичний спад. Тому в найближчий перспективі сходу України ніколи не перемогти заходу країни.

До речі, не потрібно нам сподіватися й на Європу. Європейський етнос має ще більш поважніший вік, ніж «великоруський». Вважається, що утворення Європи відбулося у 9-му столітті (коли франки стали називати себе французами). Безумовно Європа має велику культурну спадщину, яку Україні потрібно запозичити. Однак, енергетично Європа ще більш слабка, ніж Росія. І це ми усі наразі бачимо. Крім декларацій від Європи Україна не отримує жодної допомоги. Сьогодні, на прикладі Греції, Іспанії, Італії та інших, ми усі спостерігаємо початок розвалу Європи як етнічної цілісності.

Отже, повернемось до Майдану. Нагадаємо, що відмінною рисою пасіонарності є здатність до самопожертви. Сьогодні на Майдані ми дійсно спостерігаємо людей, які здатні та готові принести себе в жертву заради поставлених цілей: свободи, справедливості, кращого життя. Особисто я вважаю, що вимоги до відставки Президента, Уряду, голови МВС тощо — це лише способи досягнення омріяних цілей. Не буде завтра цього Президента чи Уряду — буде щось інше.

На початку статті автором визначалося, що під жертовністю розуміється не тільки здатність пожертвувати власним життям, але й здоров’ям, сім’єю, кар’єрою тощо. Весь цей спектр способів самопожертв ми бачимо на Майдані. Взагалі, чесно кажучи, пасіонарність — це руйнівна сила, але без неї неможливо створити чогось нового. При народженні етносу завжди гинуть найкращі його представники. Але, нажаль, це процес природній.

Сподіваюсь, прийде час, й Майдан визначиться зі своїм лідером. Він (лідер) може, а краще, має бути з нормальним рівнем життєвої енергії, але він повинен мати здатність збирати навколо себе пасіонарних людей і вести їх до обраних цілей. І якщо буде потрібно — принести в жертву здоров’я, владу, а може й життя, заради цього. Цей лідер в решті решт обов’язково стане Президентом України.

Говорять, що у президента має бути якісь особливі знання, досвід, команда професіоналів та інше, щоб керувати країною. Але це не зовсім так. Згадаємо Конституцію України. За Конституцією Президент України є гарант дотримання Конституції та законів України, прав та свобод громадян. Тому Президент має виконувати лише цю функцію і не повинен заважати розвиватися суспільству та економіки.

Отже за таких обставин від президента вимагається своєю енергією об’єднати країну і не тільки об’єднати, але й створити єдину націю з оригінальний національним характером. А процес етногенезу, який зараз відбувається, обов’язково допоможе.

З цього приводу особисто мені подобаються дискусії на форумі сайту Майдану про обрання наступним Президентом України... Руслани Лижичко. Вона відповідає усім вимогам лідера нації: вона зі Львова (тобто із заходу України), вона володіє дуже потужнім запасом життєвої енергії; вона здатна об’єднати і повести за собою людей; вона здатна принести себе в жертву заради народу (і ми це вже бачили), а головне — вона, думаю, не хоче бути президентом, а значить відсутність прагнення до влади буде позитивно сприяти у реалізації владних повноважень. Так чому — ні?..

В решті решт, сподіваюсь, у нас з’явиться справжній лідер нації, за якого нам, українцям, буде не соромно.

Наприкінці хотілось би зауважити, що викладене вище — лише припущення стосовно подій, що відбуваються на Майдані, спроба ідентифікувати Майдан та знайти, ґрунтуючись на історичному досвіді, логічні закономірності подальшого можливого розвитку цього соціального явища.

—

Дмитро Арчаков, спеціально для видання «Аргумент» [3]

В тему: