Аналітик з питань міжнародної безпеки Мійол О’Херлі звинувачує Федеральну службу безпеки Росії (ФСБ) та Російську Православну Церкву у спільних операціях з шантажу релігійних лідерів. За його словами, військово-морська база в Суді (Греція) була об’єктом російських розвідувальних та спостережних дій, що здійснювалися з об’єктів, пов’язаних із РПЦ.

Інтерв’ю Марини Зіозіу з Мійолом О’Херлі [2] для грецького видання SKAI [3]: Мійол О’Херлі: Суди під прицілом Москви — «Кирило знав про шантаж високопоставлених духовних осіб». Український переклад зроблено виданням РІСУ [4] на основі болгаромовної публікації інтерв’ю у виданні Християнство.bg [5].

Військово-морська база «Суда» (грец. Ναύσταθμος Κρήτης) — це одна з найважливіших і найбільших військово-морських баз ВМС Греції та НАТО у Східному Середземномор’ї. Вона розташована у глибоководній природній бухті Суда на північно-західному узбережжі грецького острова Крит, поблизу міста Ханья. Звісно, що вона віддавна викликає увагу розвідок різних держав, насамперед тих, які мають суперечності з країнами НАТО.

О’Херлі посилається на дані з комп’ютера російського церковного співробітника, перевіреного в аеропорту в США. За його словами, інформація свідчить про те, що Патріарх Кирил був обізнаний із планом і, можливо, особисто схвалив цю операцію. Він також наводить оцінки європейських розвідувальних служб та журналістські розслідування, згідно з якими нерухомість, пов’язана з Російською Православною Церквою на материковій частині Греції та на острові Крит, використовувалася для спостереження за військовими та військово-морськими об’єктами.

З нагоди виходу книги «Вовки в овечій шкурі: загроза європейській безпеці та демократії, що виходить від Російської Православної Церкви», співавтором якої він є разом з Оксаною Шадріною, О’Херлі розповів skai.gr про тісні зв’язки між РПЦ та Кремлем. Він характеризує відносини між Володимиром Путіним і Патріархом Кирилом як «симбіотичні, хоча й нерівноправні», і різко критикує спроби виправдати війну в Україні богословськими аргументами.

– Для багатьох греків спільна православна віра є міцним зв’язком із Росією. Що б ви сказали тим, хто й надалі вважає Москву захисником православ’я, незважаючи на позицію керівництва Російської Православної Церкви щодо війни в Україні?

– Відносини між російським і грецьким православ’ям були напруженими ще з самого початку. У пошуках фінансової підтримки після падіння Константинополя у 1588 році Вселенський Патріарх відвідав Москву. Борис Годунов помістив його під суворий домашній арешт, аж поки нарешті Єремія II погодився визнати заснування Московської Патріархії.

Ще від своїх початків Російська Православна Церква керується прагненням до влади та престижу, а не смиренням чи служінням, що випливає зі Святого Духа.

Російський цар Петро I, відомий як Петро Великий, скасував Московську Патріархію у 1721 році та звів членів Священного Синоду до ролі державних службовців. Більшовики прагнули знищити Російську Православну Церкву, поки Сталін не відновив Московську патріархію, поставивши на патріарший престол слухняного Сергія, який був зобов’язаний просувати політичні цілі російської держави. Такий спосіб мислення продовжує отруювати російське православ’я та визначати його дії.

Читайте також:  Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Щоб міг схиляти українських церковнослужителів до приєднання до Московської патріархії» [6]

Сьогодні Патріарх Кирил створює спотворене богослов’я, яке виправдовує насильство, аби сформувати свою ідеологію «священної війни» на підтримку цілей Кремля. Таке спотворення віри є абсолютно неприйнятним і чужим нашій православній традиції.

Так, у минулому Росія була захисником православних християн. Це особливо стосується Балкан у похмурі часи османського гноблення. Ця історична істина залишається незаперечною, і цей внесок заслуговує на визнання. Однак якщо розглянути ширший контекст, то стане очевидним, що тривале підпорядкування Російської Церкви державним інтересам призвело до того, що справжній православний християнський дух був поставлений на службу політиці та владі.

Сучасна Російська Православна Церква настільки глибоко занурилася в єресь, що вже розглядає насильницькі військові завоювання як шлях до освячення. Водночас вона підриває центр православ’я, намагаючись створити конкурентний центр впливу в православному світі ціною його єдності. Росія не може одночасно відхилятися від православ’я та проповідувати єресь, а водночас видавати себе за його захисника.

– У книзі Російська Православна Церква представлена як загроза європейській безпеці. Чи є конкретні докази на підтвердження цієї тези?

– Так. І мова йде не просто про непідтверджені відомості. Тривожним є те, що священнослужителів Російської Православної Церкви викривали у шпигунстві в різних європейських країнах. Деяких із них навіть було вислано з Болгарії [7], Естонії [8] та Північної Македонії [9].

Придбання Російською Церквою земельних ділянок поблизу військових баз, об’єктів критичної інфраструктури та офісів політичних організацій у Європі викликає занепокоєння [10]. Наприклад, будівництво храму на відстані менше ніж 300 метрів від злітно-посадкової смуги, якою користується НАТО, у Швеції важко виправдати. Церква збудувала ще один храм у безпосередній близькості до стратегічно важливого Центру спільних військових операцій НАТО (Joint Warfare Centre) у Ставангері, Норвегія.

Вибір цих місць не може бути обґрунтований реальними релігійними потребами. Їхня цінність полягає не в тому, щоб обслуговувати віруючих, а в спостереженні за оборонною діяльністю та передачі відповідних звітів до Москви. Лише наївні люди повірили б, що будівництво храму поруч із жвавою злітно-посадковою смугою, яка обслуговує як комерційні рейси, так і рейси НАТО, створює належні умови для молитви та роздумів. Суворі заходи охорони периметра цих храмів більше підходять для військового об’єкта, ніж для церкви.

У норвезькому прикордонному місті Кіркенес (Kirkenes) російські православні священики, які його відвідують, просять організувати для них екскурсію по місцевих об’єктах зберігання питної води. Пізніше Норвезька поліцейська служба безпеки (PST) офіційно звинувачує осіб або угруповання, що підтримуються російською державою, у проведенні гібридних операцій та кібератак проти водопровідної інфраструктури. Серед них — інцидент 2025 року, під час якого хакери на короткий час взяли під контроль місцеве водосховище та відкрили його шлюзи.

Абсурдно вважати, що візити російських православних священиків до об’єктів водопостачання та подальші російські кібератаки на критичну цивільну інфраструктуру не мають між собою жодного зв’язку.

Не можна не згадати й випадок із російським громадянином Дмитром Івановичем Петровським, якого затримали власті в аеропорту США. Петровський діє під неофіційним прикриттям, використовуючи своє становище мирянина, співробітника Відділу зовнішньоцерковних зв’язків РПЦ.

Інформація з його ноутбука виявила операції з шантажу, що проводилися спільно Федеральною службою безпеки Росії (ФСБ) та Російською Православною Церквою. Вони передбачали використання вразливих місць церковних лідерів з усього православного світу з метою чинення на них тиску.

Зібрані дані свідчать про те, що Патріарх Кирил був обізнаний із планом і, можливо, особисто схвалив цю операцію.

Російська Церква збирає компрометуючі матеріали для шантажу (так звані компромати) і, серед іншого, намагається використати їх, щоб підірвати авторитет Святого і Великого собору 2016 року в Колімварі, на Криті. Ця практика є лише одним із доказів того, що Московська патріархія функціонує як інструмент російських розвідувальних служб, а не як Церква в тому розумінні, в якому ми її розуміємо.

Путін–Кирило: влада, привілеї та «Священна війна»

– Як би ви описали стосунки між Московським Патріархом і Володимиром Путіним? Наскільки Російська Церква зберігає свою незалежність від Кремля?

– Відносини між Московським Патріархом і президентом Путіним цілком можна охарактеризувати як симбіотичні, хоча й нерівноправні. Як росіяни, вони поділяють схожу культурну ідентичність і світогляд. Однак якщо зазирнути глибше, то легко розпізнати відносини, що ґрунтуються на взаємній вигоді.

Після епохи Єльцина російський народ більше довіряв Церкві, ніж своїм політикам. Поки країна занурювалася в соціальний та економічний хаос, Російська Церква забезпечувала легітимність Путіну, який обіцяв стабільність і національне відродження. Натомість Церква забезпечила собі пільговий податковий режим, повернення конфіскованого майна Московській Патріархії та прибуткові привілеї в торгівлі сигаретами, алкоголем і нафтою. Путін також надав їй свободу визначати значну частину навчальних програм у російських школах. Ці домовленості були вигідними як для самого Путіна та Патріарха Кирила, так і для держави та Церкви.

Після вторгнення Путіна до Криму та Донбасу у 2014 році, а особливо після повномасштабної інвазії в Україну у 2022 році, проголошення «священної війни» Патріархом Кирилом виявилося вирішальним для мобілізації російської громадської думки. Патріарх освячує росіян, які загинули у війні в Україні, автоматично проголошуючи їх мучениками. Ця практика суттєво сприяла заохоченню добровільного вступу до армії та посиленню суспільної підтримки обов’язкової військової служби. Путін забезпечив собі підтримку Церкви у веденні війни, а натомість Церква утвердилася як верховний авторитет у соціальних питаннях у Росії.

Ці відносини глибоко спотворюють характер Російської Церкви. Ми бачили, як священнослужителів, які виступають проти російської війни в Україні, карають згідно з церковними канонами на користь політичних амбіцій Путіна. Російська Церква, здається, не здатна висловити моральне обурення, коли її діти систематично переслідуються або гинуть, падаючи з вікон із тривожною частотою, а також коли представників громадянського суспільства кидають до в’язниці в країні, що перетворилася на новий «Архіпелаг ГУЛАГ».

Цей симбіотичний зв’язок, що характеризується пристосуванням, підпорядкуванням і мовчанням, утримує Російську Церкву в такому ж підпорядкуванні російській державі за правління Путіна, як і за часів Сталіна. У поведінці Російської Церкви не помітно жодної незалежності.

Конфлікт із «Фенербахом» та амбіції «Третього Риму»

– Наскільки протистояння між Фанаром і Москвою пов’язане з верховенством Вселенської Патріархії? Що саме оскаржує Москва щодо її сутності та здійснення, і які це має наслідки для єдності православ’я?

– Якби справді йшлося про обговорення конкретних привілеїв, таких як ті, що передбачені в канонах 9 і 17 Четвертого Вселенського собору, я вважаю, що Москва обговорювала б саме ці питання по суті. Оскільки цього не відбувається, її заперечення проти так званого «першості» Вселенської патріархії є просто димовою завісою.

Другий Вселенський собор, що відбувся в Константинополі у 381 році, визнав Константинопольському єпископу почесне першенство після Римського єпископа. Ця почесна позиція згодом була підтверджена на Халкідонському соборі. Отці Церкви розглядали її як щось відмінне від окремих канонічних повноважень, таких як розгляд апеляційних скарг та вирішення суперечок між помісними Церквами. Отці знали, що між помісними Церквами виникатимуть розбіжності. Тому, замість того, щоб залишати вирішення безвихідних ситуацій на волю випадку, вони надали Вселенському Патріарху привілей і право вирішувати подібні суперечки.

Росія прагне вибирати з православ’я лише те, що відповідає її цілям. Нападки на Вселенського Патріарха з твердженням, що він діє як папа, є недоречними і не ґрунтуються на реальних фактах.

Читайте також: Як російські загарбники тероризують Українську Церкву на тимчасово окупованих територіях [11]

Якщо об’єктивно розглянути те, як Вселенський Патріарх Варфоломій виконує свої обов’язки, можна побачити, що він сприймає свою особливу місію як служіння: працювати заради єдності, проповідувати Євангеліє, бути пастирем віруючих та сприяти справедливості й благополуччю людства. Всупереч твердженням російської пропаганди, Його Всесвятість ані не прагнув здобути, ані не намагався здійснювати верховенство, рівнозначне тому, на яке претендує Римський єпископ.

У своїй книзі ми також розглядаємо історичний контекст переходу Української Церкви під юрисдикцію Вселенського Патріархату та причини, через які вона обґрунтовано повернулася до цієї юрисдикції. Якби Росія не погоджувалася з видачею Томосу, вона завжди мала можливість покластися на переконливість своїх аргументів і взяти участь у Всеправославному Соборі на Криті, долучившись до щирого та добросовісного діалогу. Натомість вона обрала розкол, сподіваючись звести нанівець десятиліття роботи, що призвели до проведення Собору.

Я вважаю, що Росія усвідомила: вона не може виправдати те, як ставилася до Української Церкви. Замість того, щоб взяти на себе відповідальність за таку поведінку, вона втретє в своїй історії обрала розкол. З 2018 року вона намагається перекласти на Вселенську Патріархію відповідальність за ситуацію, яку сама й спричинила.

Протягом багатьох років священнослужителі Московської Патріархії виголошували з амвона докори, закликаючи українців відмовитися від своєї ідентичності, мови, культури та історичних зв’язків із грецьким православ’ям і звернутися до «Матері-Росії». Було неприйнятно, щоб російський націоналізм ставився вище за православ’я та віру. Негативне ставлення Росії до Української Церкви було настільки загальновідомим, що ще в 90-х роках навіть митрополит Онуфрій, який очолює проросійську Українську Православну Церкву (УПЦ), підписав петицію на підтримку української автокефалії. Росія ігнорувала заклики українців протягом десятиліть. Хоча він і відмовився залишити свою посаду в Синоді Російської Церкви, відступницький митрополит Онуфрій зрештою вирішив створити власну незалежну помісну Церкву поряд із канонічною Православною церквою України, ще більше поглибивши розкол.

Метою Росії завжди було поставити Московську Патріархію над історичною Пентархією. Росія вважає себе «Третім Римом», який має право на першість, і вже давно працює над досягненням цієї мети. Щоб просувати свої претензії, вона спирається на видіння, автентичність яких викликає сумніви, що приписуються маловідомому ченцю, а також на свої невпинні зусилля з приниження Вселенської Патріархії. Для Росії визнання Москви «Третім Римом» є важливим доповненням до утвердження «русского міра». Щоб нав’язати претендовану нею першість, Росія має завдати удару по єдності православ’я.

Суда — у центрі звинувачень у російському стеженні

– У книзі описано випадки ймовірного втручання Росії в Європі через церковні структури. Чи є подібні дані й щодо Греції?

– У Європі діє близько 700 парафій Російської Церкви та понад 1000 організацій, пов’язаних із Московською Патріархією. Оцінки європейських розвідувальних служб, підкріплені журналістськими розслідуваннями, дозволяють зробити висновок, що нерухомість, пов’язана з Росією та церковними організаціями, у стратегічно важливих районах континентальної Греції та на Криті використовувалася для виявлення та спостереження за важливими військовими та військово-морськими об’єктами.

Військово-морська база в Суді, у західній частині Криту [12], є життєво важливим логістичним та оперативним центром забезпечення Греції. Вона періодично приймає кораблі та сили Сполучених Штатів і НАТО, що діють у Середземному морі. База також є конкретною ціллю російських операцій зі спостереження, що здійснюються з об’єктів, пов’язаних із Російською Церквою.

Я також пам’ятаю втручання у 2018 році у зв’язку з Преспанською угодою [13]. Того ж року Греція експульсувала двох російських дипломатів і заборонила в’їзд ще двом [14], оскільки вони намагалися підкупити державних службовців, військових, бізнесменів та православних священиків. Ніхто не вірить, що подібні практики припинилися в Греції, зважаючи на те, що вони тривають у всій Європі.

Читайте також: Чехія депортувала настоятеля подвір'я РПЦ та заступника ВЗЦЗ МП через загрозу національній безпеці [15]

Давайте розглянемо, наприклад, вибори в Молдові у 2025 році [16]. Місцевим священнослужителям пропонують паломницькі поїздки до Росії з повним покриттям витрат. Там їх зустрічають пишними бенкетами та дарують різні речі. Після повернення на батьківщину вони отримують передплачені картки без зазначеного імені, прив’язані до рахунків у російському державному банку «Промсвязьбанк» (PSB) [17], який перебуває під санкціями ЄС. Спочатку на ці картки зараховували суми від 800 до 1200 євро. Щоб і надалі отримувати гроші, священики мали витягувати проросійські повідомлення з веб-сайтів, схвалених ФСБ, і публікувати їх у профілях своїх парафій та на своїх особистих акаунтах у соціальних мережах. Під час передвиборчої кампанії наступні виплати, які подавалися як «підтримка храму», перевищували винагороду за цілий рік.

Це пряме втручання у демократичні вибори та постійне підривання соціальної єдності за допомогою програм застосування «м’якої сили» викликають обґрунтовані побоювання. До них додаються проповіді священнослужителів Російської Церкви в Європі, які повторюють офіційну тезу про те, що їхня «священна війна» є справедливою, та використовують наратив про «традиційні цінності», щоб чинити вплив. Водночас дослідження показують, що щонайменше 69 % греків заявляють, що щотижня стикаються з російською пропагандою. Отже, загроза стабільності Греції та ЄС залишається на небезпечно високому рівні.

Свята Гора: Побоювання щодо політичної експлуатації духовних зв’язків

– Свята Гора підтримує багатовікові зв’язки з російським православ’ям. Як можна захистити ці духовні зв’язки від політичної експлуатації? Чи є конкретні дані, які підтверджують побоювання щодо зовнішнього втручання на Афоні?

– Дякую Богові, що Свята Гора й надалі залишається священною екосистемою, яка певною мірою ізольована від зовнішніх впливів. Однак російська держава використовує російську присутність на Святій Горі як основний стовп своєї ініціативи щодо «священної дипломатії». Грецькі власті повідомляють про випадки, коли російські «ченці» відвідують Святу Гору, а потім продовжують своє перебування в країні понад термін, дозволений візою, щоб мати змогу безперешкодно пересуватися по всій Греції. Це питання виходить за межі прикордонного контролю.

Звинувачення у шпигунстві рідко висуваються публічно. Однак у приватних розмовах грецькі співробітники служб безпеки говорять про незаконну діяльність цих ченців, які подорожують країною. Ця діяльність зумовлює їх висилку або, як це сталося минулого року, призводить до засудження їх до позбавлення волі та накладення значних штрафів. Росія користується релігійною свободою та свободою пересування, гарантованими в Європі, для збору розвідувальної інформації. Як наслідок, видача шенгенських віз священнослужителям Російської Церкви суттєво обмежена, а їхня діяльність уже ретельно відстежується в Греції та в усьому ЄС.

«Традиційні цінності» як інструмент політичного впливу

– Наратив про Росію як захисницю «традиційних цінностей» знаходить відгук і серед частини грецької громадськості. Чим це зумовлено і коли посилання на спільні цінності перетворюється на інструмент політичного впливу?

– Якщо ці ідеї знаходять відгук у певних верствах грецького суспільства, то це пов’язано з тим, що ми трактуємо «традиційні цінності» зовсім інакше, ніж росіяни.

Грецька філософія та спасительне послання Ісуса Христа, яке проповідує грецьке православ’я, спрямовані на досягнення кінцевої мети людського існування. У центрі нашого мислення та віри стоїть унікальність особистості, яка розвивається в рамках системи моральних, духовних та релігійних цінностей, що утверджуються Церквою та західною цивілізацією вже понад два тисячоліття. Таке утвердження цінності особистості залишається поняттям, майже чужим для російської традиції.

Коли Путін або Патріарх Кирил говорять про «традиційні цінності», насправді вони мають на увазі сукупність правил для суспільства як колективного цілого. Ці правила мають на меті пов’язати особистість із державою, сприяючи формуванню однорідної російської національної ідентичності. У цей контекст вписується й засудження західного лібералізму, зокрема демократичних цінностей та прав людини.

«Традиційні цінності», на які посилається Росія, передбачають визнання верховенства держави, підкріпленого цілісною системою, створеною для виправдання агресивної внутрішньої та зовнішньої політики країни у протистоянні всьому, що знаходиться поза межами «русского міра». Простіше кажучи, «традиційні цінності» вимагають, щоб кожен беззаперечно захищав Росію, придушував Захід і розширював вплив держави, аби побудувати єдиний російський світ.

Російська ідентичність, проголошена з посиланням на «традиційні цінності», просякнута славяноцентричним націоналізмом, в основі якого лежить переконання в етнічній перевазі слов’ян. Це відбувається в межах Російської Федерації — держави з культурним і релігійним розмаїттям та неоднорідним населенням. У термінологічному плані ці слов’янські народи називаються росіянами, тоді як усі інші у Федерації, а також ті, хто перебував у підпорядкуванні Російської імперії чи Радянського Союзу, визначаються як «малороси» — росіяни нижчої категорії.

Росія користується тим, як легко можна заплутати маси, посилаючись на «традиційні цінності», наповнені складними поняттями націоналізму, патріотизму, культурної гордості та історії. Грецьке православ’я засуджує цю систему переконань як єресь етнофілетизму. Поінформовані греки розуміють, що посилання на «традиційні цінності» містить натяк на те, що греки є нижчими за росіян, і категорично відкидають його.

Нам слід розглянути на практиці, як «традиційні цінності» формують російське суспільство. І Путін, і Російська Церква приділяють особливу увагу риториці щодо сім’ї. Однак Кремль пропонує фінансові стимули для народження дітей, водночас повністю покриваючи витрати на аборти за бажанням.

Читайте також: В Італії в умовах секретності пройшла зустріч української агентури ФСБ - духовенства УПЦ МП в країнах Західної Європи [18]

А що таке якість життя? За даними «Росстату», більше ніж кожна четверта дитина в Росії живе в умовах крайньої бідності — цей показник майже удвічі вищий, ніж у Греції. А як справи зі створенням та збереженням сім’ї? Щорічне співвідношення між кількістю розлучень і кількістю шлюбів у Росії є одним із найвищих у світі й коливається від 69,8 % до 74 %. Не думаю, що греки хочуть поділяти чи ототожнювати себе з «традиційними цінностями», які призводять до таких сумних наслідків.

Справжня суть російських цінностей виявляється не в російській риториці, а в тому, як Росія розподіляє свої ресурси. За часів Путіна військові витрати зросли на 380%. Війна Росії в Україні коштує понад 250 мільярдів євро на рік. Росія надає пріоритет фінансуванню окупації українських територій, а не добробуту власних дітей. Традиційна цінність, яку можна простежити крізь століття аж до наших днів, — це побудова більшої російської держави за допомогою мілітаризму, політичного втручання та національного й культурного знищення — за рахунок добробуту російського народу.

Майбутнє російського народу приносять у жертву на вівтарі імперської експансії, тоді як людей штовхають у відчайдушну бідність і голод. У цих цінностях немає нічого, що заслуговувало б на захоплення. У Росії спостерігається надзвичайно висока смертність серед чоловіків, зокрема у працездатному віці. Усе російське населення стикається з серйозними хронічними проблемами зі здоров’ям. Розлади, пов’язані зі вживанням алкоголю, зачіпають 20,9 % населення — цей показник знову є одним із найвищих у світі. У Греції відповідний відсоток становить 6,1 %. Посилання Росії на «традиційні цінності» не є тією панацеєю, якою вона сама їх подає.

Що стосується улюбленої теми Путіна — питань, пов’язаних із ЛГБТІ-спільнотою, — нечесно приписувати соціальний занепад меншості людей, чия сексуальна ідентичність ототожнюється з відмовою від моральних принципів. Незалежно від того, що ми думаємо про сексуальну орієнтацію тієї чи іншої людини, ми ніколи не повинні ігнорувати фундаментальну істину, що вона має право на невід’ємну гідність, притаманну кожній людській особистості. Будь-яка система, яка не розглядає людину крізь призму надії, що випливає з перетворюючої обіцянки спасіння, суперечить природному закону. Практика Росії відсторонювати від суспільства та кидати до в’язниці представників ЛГБТІ-спільноти з надією, що їхня ізоляція та приниження вилікують її глибоко проблемне суспільство, не дала результату протягом століть. Не дасть результату й зараз.

Будь-яка система, яка проголошує «традиційні цінності», але підриває людську гідність і не здатна полегшити людські страждання, позбавлена будь-якої цінності. Греки та європейці повністю усвідомлюють цю реальність. Спільні цінності мають виходити за межі слів. Вони мають робити нас кращими людьми і таким чином перетворювати суспільство та світ на краще, більш людяне та справедливе місце.

Перешкоди на шляху до церковного примирення

– Якщо війна закінчиться завтра, яким би був перший крок до відновлення церковної єдності та довіри? Що має визнати або переосмислити керівництво Російської Церкви, щоб відкрити шлях до примирення?

– Історія вчить нас, що примирення може відбутися лише після щирого самоаналізу. Зазвичай цьому сприяють і зовнішні чинники, наприклад, певна форма процесу встановлення істини та примирення. Успіх цього процесу передбачає готовність і бажання до самоаналізу, перш ніж стане можливою зміна зовнішньої поведінки.

Патріарх Кирил може виявитися головною перешкодою на шляху до примирення. Після розпаду Радянського Союзу російські державні архіви розкрили, що він був офіцером КДБ, який діяв під кодовим ім’ям «Михайлов». Швейцарські власті зберігають досьє, які доводять, що у 70-х роках XX століття він був російським шпигуном у Женеві, працюючи у Всесвітній Раді Церков. Як Московський Патріарх він переніс у сучасність «сергіанство» — політику церковної підпорядкованості та співпраці з режимом, яка спотворила російське православ’я в радянський період. Він залишається надзвичайно послідовним у збереженні ролі Російської Церкви як слухняного механізму російської держави.

Будь-яка реалістична надія на нормалізацію відносин після розколу, спричиненого Росією, яка використовує цей розрив як засіб для здобуття панування через ідеологію «Третього Риму», залежить від двох питань. По-перше, чи може Патріарх Кирил бути співрозмовником у процесі примирення, залишаючись на патріаршому престолі в Москві. По-друге, чи готова Російська Церква глибоко переосмислити свої відносини з державою і вибрати, чи служитиме вона Христу та Його Церкві, чи залишиться підпорядкованою політичному керівництву Росії.

Джерело: РІСУ [19]

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [20]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [21]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [22]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [23]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [24]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [25]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [26]
• Як бреше російська православна церква [27]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [28]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [29]
• Що не так з росією? [30]
• Несостоявшееся государство путина [31]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [32]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [33]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [34]
  [29]