Після захоплення Криму у 2014 році Росія почала поширювати на півострів власні правила у сфері охорони культурної спадщини. Російське Міністерство культури стало видавати дозволи на археологічні роботи, а до експедицій долучилися великі музеї та наукові інститути РФ.

Україна таких дозволів не видавала, а самі роботи з українською владою не погоджувалися. За даними ГУР, російські установи отримали дозволи на розкопки в окупованому Криму щонайменше протягом 2014–2023 років. За цей час російські археологи працювали на низці відомих пам’яток півострова, а знайдені предмети потрапляли до установ, підконтрольних Росії.

Одним із таких місць став Мірмекій — античне городище на території сучасної Керчі, пам’ятка археології національного значення. Експедицію тут багато років очолює російський археолог Олександр Бутягін, завідувач сектору античної археології Північного Причорномор’я Державного Ермітажу. До окупації Криму він працював у Мірмекії легально та співпрацював з українськими археологами.

Виступ Бутягіна в Керчі на фоні надгробків, фото: Телеграм Олександра Бутягіна

Після 2014 року українське Міністерство культури дозволів на проведення там розкопок йому вже не видавало, однак експедиція Ермітажу продовжила роботу. За даними ГУР, Бутягін керував розкопками на пам’ятці щонайменше у 2014–2018 та 2021–2023 роках. Найвідомішою знахідкою експедиції став скарб, виявлений у серпні 2022 року.

Читайте також: Російський мародер з Ермітажу: що встиг вкрасти з Криму археолог Бутягін, якого затримали у Польщі [2]

В глиняному глеку археологи знайшли 30 золотих монет — 26 з ім’ям Александра Македонського та ще чотири, викарбувані за правління його брата Філіппа III Аррідея. За даними Суспільного, скарб вивезли до Росії, а його вартість українське слідство оцінювало більш ніж у 8,5 мільйона гривень. ГУР включило монети до переліку культурних цінностей, які вважає привласненими Росією на окупованій території. Українські правоохоронці відкрили щодо Бутягіна кримінальне провадження: спочатку йому заочно повідомили про підозру через незаконні пошукові роботи на об’єкті археологічної спадщини, а у 2026 році правову кваліфікацію справи змінили — його також підозрюють у порушенні законів та звичаїв війни.

Ще два великі об’єкти — Німфей і Пантікапей у Керчі. За даними ГУР, після окупації Криму звідти було переміщено щонайменше 164 археологічні предмети — кераміку, фрагменти посуду, металеві та кістяні вироби й інші знахідки. У Німфеї після 2014 року працювали співробітники Державного Ермітажу, а згодом і представники Російської академії наук. У Пантікапеї розкопки продовжив Державний музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна. Експедицією керував Володимир Толстіков, який регулярно отримував дозволи російського Мінкульту на роботи в окупованому Криму. Частина знайдених там предметів також потрапила до переліку культурних цінностей, які ГУР вважає незаконно переміщеними з території України.

Наймасштабніші зміни російська влада провела в Херсонесі Таврійському у Севастополі — античному місті, яке разом із його хорою входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Після окупації Криму на території пам’ятки почалися нові археологічні та будівельні роботи, а згодом поруч з’явився великий комплекс, який у Росії назвали “Новим Херсонесом”. Там звели музейні корпуси, монастирські будівлі, парк та іншу інфраструктуру. За матеріалами, які Україна подала до ЮНЕСКО у 2026 році, забудова охопила близько 24 гектарів, а площа нових споруд становить приблизно 40 тисяч квадратних метрів.

Читайте також: Велика крадійська федерація Росії: що московити за віки вкрали в України для своїх музеїв [3]

Частину робіт проводили на ділянках давнього міста та некрополя. Українська сторона повідомляла, що під час будівництва використовували важку техніку, яка могла пошкодити археологічний шар. Окремі ділянки перед забудовою розкопували російські археологи, після чого на їхньому місці зводили нові об’єкти. Україна цих робіт не погоджувала, а ЮНЕСКО не отримало завчасного повідомлення про масштабні зміни на території пам’ятки.

Після 24 лютого 2022 року російські дозволи на археологічні роботи почали видавати і для інших захоплених регіонів України. За підрахунками Регіонального центру прав людини, тільки з січня до травня 2026 року російські установи видали щонайменше 56 дозволів на розкопки в Криму та ще 11 — у захоплених частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Читайте також: Археологія мародерства. Як російські загарбники крадуть наше минуле [4]

Серед археологів, які працюють на окупованих територіях, ГУР називає Едуарда Кравченка. Він керував експедиціями на Донеччині ще до повномасштабного вторгнення — у Приазов’ї та на Донецькому кряжі. У вересні 2024 року Кравченко отримав від російського Мінкультури дозвіл на роботи одразу в окупованих частинах Донецької та Запорізької областей. У 2025–2026 роках він отримував нові дозволи на роботи в Криму.

Ще один археолог — Олександр Колесник. У 2024–2025 роках він отримав три російські дозволи на роботи на окупованій Донеччині. Колесник також очолює проєкт “Археология новых территорий: от Донецка к Красноярску”. За даними ГУР, його фінансує російський Фонд президентських грантів, а серед завдань проєкту — просування уявлення про Донбас як частину “історичної Росії”.

За даними ГУР, професорка так званого “Донецького державного університету” Лариса Шепко координує участь студентів у археологічних практиках на окупованих територіях. Вона також залучена до співпраці з російськими музейними та науковими установами. Частина таких практик і стажувань проходить за участю музею-заповідника “Херсонес Таврійський” у Севастополі, який після окупації Криму Росія підпорядкувала своїм установам.

Для студентів з окупованої Донеччини такі поїздки стають частиною університетської освіти. Вони проходять практику в установах РФ, працюють із пам’ятками, на яких археологічні дослідження проводяться без погодження з Україною, та поступово включаються в російське професійне середовище. Через університетські програми до цієї роботи залучають уже нове покоління археологів, для якого російські дозволи на розкопки та підпорядкування українських пам’яток російським музеям подаються як звичайна частина професійної діяльності.

Після розкопок знайдені предмети переходять під контроль установ, які працюють за російськими правилами. За даними порталу War&Sanctions, підконтрольні Росії “Донецький республіканський краєзнавчий музей” та “Луганський краєзнавчий музей” брали участь в організації археологічних робіт на окупованих територіях. Знахідки після таких експедицій обліковували вже в російській музейній системі та включали до відповідних реєстрів. Так змінюється і документальна історія самого предмета

Річ, знайдена на території України, отримує інвентарний номер російської установи, описується за її правилами та надалі може використовуватися у виставках, каталогах і наукових публікаціях як частина російського музейного фонду. Для України проблема тут не зводиться до фізичного переміщення артефакта. Разом із ним Росія оформлює за собою право на його облік, зберігання та представлення публіці.

Після окупації частини Запорізької області під російський контроль потрапила і “Кам’яна Могила” поблизу Мелітополя — унікальна археологічна пам’ятка з тисячами петрогліфів, яка багато років досліджувалася українськими науковцями.

Разом із самою пам’яткою Росія отримала контроль і над фондами заповідника. Згодом частину предметів із цих фондів ГУР внесло до переліку культурних цінностей, які українська сторона вважає привласненими на окупованих територіях. У цьому переліку “Кам’яна Могила” стоїть поруч із іншими об’єктами з окупованих регіонів. Там є археологічні знахідки з кримських некрополів і курганів, а також предмети з Новокаховської міської картинної галереї.

Археологічна знахідка цінна не сама по собі. Для дослідників важливо, де саме вона лежала, на якій глибині, що було поруч, до якого шару належала. За цими деталями можна зрозуміти вік пам’ятки, призначення споруд, побут людей, які там жили. Після розкопок повернути ділянку до попереднього стану вже неможливо. Якщо роботи проводять поспіхом, без належної фіксації або з порушенням методики, частина інформації зникає разом із самим археологічним шаром. На окупованих територіях знайдені предмети потрапляють у середовище російських установ. Дозвіл на роботи видає російське відомство, експедицію проводить російський музей, університет або науковий інститут, а знахідки після цього описують і ставлять на облік уже за російськими правилами.

Далі вони можуть з’являтися в музейних каталогах, на виставках або в наукових публікаціях у Росії. Разом із цим змінюється і спосіб, у який ці знахідки представляють. У російських проєктах про “нові території”, “Новоросію” чи “історичну Росію” археологічні матеріали з окупованих регіонів використовують для розповіді про минуле цих земель уже з російської точки зору. У такому разі справа стосується не лише місця зберігання предмета. Важливо й те, хто його описує, до якої історії прив’язує і в якому контексті показує публіці.

Читайте також: Банальна орда. У двох найбільших російських музеях виявили 110 тис. вкрадених з України артефактів [5]

Чи має Росія право проводити розкопки, і хто за них може відповідати

За Гаазькою конвенцією 1954 року окупаційна влада має сприяти збереженню культурних цінностей на захопленій території та, наскільки це можливо, співпрацювати з компетентними органами окупованої держави. Також міжнародне право забороняє крадіжку, пограбування, незаконне привласнення та вивезення культурних цінностей. Російський “відкритий лист” чи інший дозвіл Мінкульту РФ не змінює правового статусу самої території та не надає російським установам повноважень розпоряджатися українською археологічною спадщиною. Водночас міжнародне право не вимагає залишити пошкоджену пам’ятку напризволяще. Якщо археологічний об’єкт постраждав від бойових дій, руйнується або існує загроза втрати знахідок, можуть бути необхідні термінові роботи для їх фіксації та збереження.

Амфори в Залі північного Причорномор'я в Ермітажі, фото: Телеграм Олександра Бутягіна

Другий протокол 1999 року до Гаазької конвенції передбачає, що археологічні розкопки на окупованій території допускаються лише тоді, коли вони необхідні для збереження, документування або захисту культурних цінностей. Є, однак, юридичний нюанс: Україна є учасницею цього протоколу, Росія ж його не ратифікувала. Тому оцінка російських дій не зводиться тільки до цієї норми. Вона спирається також на загальні правила окупації, обов’язок зберігати культурну спадщину та заборону її привласнення, пошкодження і незаконного переміщення.

Особиста відповідальність археолога теж не виникає лише через факт участі в експедиції. У кожному випадку потрібно встановити, що саме робила конкретна людина. Керівник експедиції може отримувати дозволи, визначати ділянки для розкопок, організовувати вилучення знахідок і вирішувати, куди вони потраплять після завершення робіт. Роль студента, лаборанта чи іншого учасника може бути значно меншою. Для слідства має значення і те, чи розумів археолог, що працює на окупованій території.

У кримських справах це можна перевіряти за попередньою роботою за українськими дозволами, отриманням після 2014 року вже російських документів, публікаціями, інтерв’ю та участю в експедиціях протягом кількох років. Далі дивляться на наслідки — які ділянки пам’ятки були розкриті, що звідти вилучили, чи зазнав об’єкт пошкоджень і де опинилися знайдені предмети.

Саме так зараз розвивається справа Олександра Бутягіна, який керував експедицією Ермітажу в Мірмекії. Українські правоохоронці спочатку повідомили йому про підозру через незаконні роботи на об’єкті археологічної спадщини, а у 2026 році змінили кваліфікацію на порушення законів та звичаїв війни. Слідство вивчає не тільки сам факт його роботи в окупованому Криму, а й масштаб розкопок, зміни на території пам’ятки та подальшу долю знахідок. Сам Бутягін вини не визнає, а його російські колеги наполягають, що експедиція займалася дослідженням і збереженням пам’ятки.

Читайте також: Експонати кримських музеїв незаконно вивозять в російський Татарстан [6]

Навіщо Рося це робить

Археологічні знахідки після розкопок потрапляють у музейні та наукові фонди, де їх описують, датують і включають до ширшого історичного контексту. На окупованих територіях цю роботу дедалі частіше виконують російські музеї, університети та дослідницькі установи. Через виставки, каталоги й освітні проєкти вони формують власне пояснення минулого Криму, Донеччини, Луганщини та Запоріжжя.

У 2024 році поряд із Херсонесом Таврійським у Севастополі відкрили комплекс “Новий Херсонес”. Однією з його центральних установ став Музей Криму і Новоросії. Він займає близько 12 тисяч квадратних метрів і розповідає історію від давнини до сучасності через мультимедійні експозиції та історичні реконструкції. Сам комплекс створювали за дорученням Володимира Путіна. Російські джерела подають Херсонес передусім через історію хрещення князя Володимира та виникнення російського християнства, хоча пам’ятка охоплює значно ширший античний і візантійський період.

У вересні 2023 року мультимедійні парки “Россия — Моя история” відкрилися в окупованих Луганську та Мелітополі. Першу експозицію в Луганську присвятили історії Донбасу від часів Давньої Русі до сучасності. На сайті самого проєкту відкриття пояснювали тим, що історію так званої “Новоросії” та Росії потрібно показувати як єдину. Експозиція займає близько п’яти тисяч квадратних метрів, там проводять екскурсії, виставки та освітні заходи. Тобто з цією версією минулого працюють не тільки дорослі відвідувачі музею, а й школярі та студенти.

Схожий парк у 2026 році відкрили і в окупованому Донецьку. У його експозиції історію “регіонів Новоросії” починають із козацтва та заснування міст Приазов’я, а Донбас далі показують як промисловий центр Росії. Так події різних епох зводять в одну послідовність, яка веде до сучасної російської присутності в регіоні.

До цієї долучають також археологів. Проєкт Олександра Колесника має назву “Археология новых российских территорий: от Донецка к Красноярску”. У 2025 році він отримав 484 тисячі рублів від Фонду президентських грантів у категорії “збереження історичної пам’яті”. ГУР стверджує, що проєкт просуває тезу про землі Донбасу як невід’ємну частину “історичної Росії”. Сам Колесник у 2024–2025 роках отримав три дозволи російського Мінкульту на археологічні роботи на окупованій Донеччині.

Зв’язок між польовими дослідженнями та такою історичною політикою аналізує й археолог Герт Ян Плетс з Утрехтського університету. У дослідженні 2026 року він простежує російські археологічні та музейні проєкти у Криму, Донецькій, Луганській і Запорізькій областях. На його думку, після окупації Криму Росія почала вибірково підсилювати ті сюжети, які допомагають показувати історичну тяглість між півостровом і Росією. Для Херсонеса таким сюжетом стало хрещення князя Володимира, для сходу та півдня України — “Новоросія” і російська імперська історія регіону.

Читайте також: Забрати вкрадене російською ордою: як Україні повернути свої культурні цінності [7]

Плетс звертає увагу і на те, що після 2022 року на окупованих територіях з’явилися відділення Російського географічного товариства, виставки, історичні конференції та музейні проєкти, які працюють із минулим Донбасу саме в межах поняття “Новоросія”.

Дослідників і волонтерів з окупованих територій возять на російські конференції, а місцеві установи поступово включають до загальноросійських музейних і наукових мереж. Це добре видно на прикладі самої “Кам’яної Могили”. Після окупації пам’ятку біля Мелітополя передали під управління структур, пов’язаних із Херсонесом. Тепер російські установи займаються її збереженням, дослідженням і планами туристичного розвитку. Поруч із цим у Мелітополі вже працює “Россия — Моя история”, де історію захопленого регіону показують у загальній російській хронології.

Знахідки з окупованих територій потрапляють до російських музеїв і наукових установ, де їх описують, ставлять на облік і використовують у виставках та публікаціях. У такому вигляді артефакти з Криму, Донбасу чи Приазов’я вже подаються як частина російської історії. Так Росія забирає не лише самі предмети. Разом із ними вона намагається забрати й право пояснювати, кому належить минуле цих територій.

—

Марія Крикуненко, опубліковано у виданні T4PUA.ORG [8]

Читайте також: 

• Навіщо московити ведуть свої «священні війни». Священна проституція РПЦ [9]
• Чому не варто толерувати російську культуру [10]
• «Деокупація Криму має пройти дуже швидко, щоб росіяни могли заподіяти меншої шкоди» [11]
• Амстердамський Ермітаж розриває зв'язки з Росією [12]
• Російські загарбники під видом “евакуації” розграблять кримські музеї: що Україна (не)робить для їх порятунку [13]
• Музей на Крові: як росія викрадає предмети мистецтва з України [14]