Для того, щоб відправити сотні тисяч росіян на загарбницьку велику війну проти України і вести її вже понад рік, Кремлю не потрібно докладати значних ідеологічних чи інтелектуальних зусиль. Примітивних міфів про збирання «рускіх земель» і боротьбу з вигаданими нацистами виявилося цілком достатньо, щоб розв’язати і продовжувати найбільший кривавий конфлікт XXI століття.

У світовій історії були різні загарбники, пише  видання ZAXID.net [2]. Імперії виникали, зростали, поширювали свої впливи, підкоряли нові території і народи. А потім занепадали, розпадались і зникали назавжди. Та для того, щоб переконати суспільство окремої країни в необхідності нападу на сусідів, потрібні були не тільки суто практичні, а хоч якісь ідеологічні обґрунтування.

Територіальна експансія, навіть у стародавні часи, ґрунтувалася на певних міфах. Про особливу місію, про благословення богів, про необхідність поширювати світло цивілізації чи релігії на землі, населені варварами. Звісно, економічну вигоду від підкорення нових територій теж ніхто не скасовував.

Дуже часто держави, які стали на шлях завоювань, перебували на значно вищому щаблі суспільного розвитку щодо підкорених народностей, племен та етносів. Це суттєво спрощувало справу для тих, хто вирішив розширитися територіально. А самі імперії, попри загарбницьку сутність, приносили на нові землі цивілізацію, писемність, культуру, нові технології, кращу медицину й інфраструктуру та досконаліші суспільні інститути.

Читайте також: 5 сценаріїв майбутнього Росії: крізь оптику України та її союзників [3]

Прогрес часто йшов поруч з арміями римських легіонерів, конкістадорами, колоніальними експедиціями часів Великих географічних відкриттів і Нового часу. Наполеонівські завоювання в Європі разом з фізичними руйнуваннями також дали поштовх до знищення залишків старої феодальної системи. Така жорстока реальність. Серед істориків, суспільних діячів і науковців досі ведуться суперечки про роль європейських колоніальних імперій у долі племен Африки та Америки. Єдиної думки немає.

Зародження громадянського суспільства, поява нових державних інститутів, загального виборчого права безпосередньо вплинули на ідеологічну складову обґрунтування імперської політики. І щоб переконати націю в необхідності військової агресії, владі потрібно було значно більше працювати з громадською думкою. Виглядати відвертим агресором ніхто вже не хотів.

Читайте також: Головні риси Росії: брехня, агресія та провокації [4]

Тому суспільства намагалися переконати, що напад на іншу державу насправді є не нападом, а захистом. Що іншого вибору як розв’язати війну чи відповісти на провокацію просто не було. Перша світова війна була війною між державами, які переслідували власні загарбницькі наміри, але не надто відверто їх афішували. Бо тогочасні європейські суспільства могли вже не зовсім сприйняти імперіалістичні амбіції своєї влади.

Щоб розв’язати Другу світову війну, Гітлерові було замало зіграти на історичних образах німців через несправедливі, на їхню думку, умови Версальського мирного договору 1919 року. Для великої загарбницької війни світового масштабу не вистачало простого прагнення об’єднати всіх німців у складі Третього Райху.

Для того, щоб Вермахт став інструментом для завоювання життєвого простору, для виправдання агресії і права на цю агресію, потрібна була ідеологія. І нацисти її створили, запропонували електорату, а потім досить успішно поширили серед широких верств німецького суспільства. Щоб підготувати німецьку націю до війни за світове панування і розширення кордонів Третього Райху, потрібні були роки масової пропаганди та ідеологічної обробки.

Магнетична ораторська харизма нацистських вождів, стадіони і площі, переповнені натовпами людей, які викидають руку в нацистському вітанні. Копітка системна робота у всіх прошарках населення для поширення й утвердження злочинної агресивної ідеології.

Читайте також: Тімоті Снайдер про московську русофобію [5]

Сучасна Росія демонструє нам інший приклад. Для того, щоб кинути сотні тисяч росіян у загарбницьку авантюру, Кремлю не потрібно було придумувати особливу унікальну ідеологію. Злій харизмі Путіна і його ораторським здібностям надто далеко до Гітлера. Пропагандисти на кшталт Соловйова, Кисельова і Скабеєвої огидні. Але за рівнем майстерності і переконливості явно не дотягують до Ґеббельса. Бюджетники і держслужбовці, яких час від часу зганяють для демонстрації масової любові кремлівському диктатору і його курсу, не йдуть у жодне порівняння з екзальтованими натовпами часів Третього Райху. Та все це чомусь не перешкоджає росіянам вести загарбницьку війну, вчиняти звірства, проводити акти геноциду української нації. Можливо тому, що це – складова їхньої ментальності, сформованої протягом століть.

Путіну варто всього лиш розповісти історичну байку про «ісконно рускіє зємлі», поскаржитися на підступний Захід, який хоче знищити «матушку-Росію» – і мільйони росіян готові вбивати й помирати в ім’я марень свого вождя. Критичне мислення тут не працює.

Читайте також: На Заході вже обговорюють ценарії програшу росії у війні — The Economist [6]

Спрацьовують давні інстинкти. Важко на планеті знайти сучасну націю, лідер якої міг би з такою легкістю посилати своїх громадян на смерть і вбивства, прочитавши годинну псевдоісторичну лекцію. Кордони різних країн за весь період існування зазнавали значних змін. Та зараз мало кому, за винятком росіян, хочеться займатися перекроюванням політичної карти і відроджувати давно мертві імперії. Чи висувати територіальні претензії на основі того, що колись певні території входили до сфери впливу.

Росіяни XXI століття мало чим відрізняються від варварів, які здійснювали грабіжницькі набіги на Римську імперію, чи від орд монголо-татар, які спустошили багато міст Азії та Європи, перетворивши окремі квітучі середньовічні міста на руїни. Для варварських племен гунів, готів і вандалів чи згодом для монголо-татар не потрібно було придумувати якусь хитромудру концепцію, щоб обґрунтувати їхнє прагнення до знищення і плюндрування.

Читайте також: Чорна діра майбутнього путінської Росії [7]

Вони не несли жодної ілюзії високої цивілізаційної місії. Ніколи не пов’язували власні загарбницькі походи з необхідністю залучити підкорені народності до нових знань та джерела істини. Варвари просто робили це, бо мали такі внутрішні переконання. Хотіли завоювати більш розвинуті землі, пограбувати багаті міста. Їм в принципі подобалося палити, вбивати, грабувати, ґвалтувати. Особливо, якщо жертва нападу не могла дати належну відсіч. Була слабкою і беззахисною. Якщо траплялося навпаки, варвари часто втікали.

Ненависть росіян до України і до колективного Заходу значною мірою ірраціональна. Глибинна і підсвідома, виплекана особливостями формування московської державності протягом століть. Чимось вона нагадує ненависть варварів до цивілізації. Намагання «зрозуміти Росію», пояснити її дії здоровим глуздом і логікою з точки зору цінностей і принципів XXI століття є абсолютно марною справою. Це треба мати на увазі всім міжнародним гравцям і політикам, які прагнуть налагодити діалог із Москвою, чомусь розглядаючи її як частину цивілізованого світу.

—

Петро Герасименко,  опубліковано у виданні ZAXID.net [2]

---

В тему:

• Чому російський фюрер марить Україною [8]
• По стопам Гитлера: Почему Россия фашистское государство (документ)  [9]
• Історія "російського фашизму" від теорій Дугіна до ідеології "Брата-2" [10]
• Путін просто психопат і садист чи щось гірше і страшніше? [11]
• Фашист генерал Гундяєв проти народу України [12]
• Путінська агресія: від пропаганди до воєнної сили [13]
• Терор російської армії як доктрина  [14]