Мобілізація 2024: Із чим прийшли в армію ті, хто зовсім не поспішав приходити

1.00

Нет

Із запровадженням 24 лютого 2022 року воєнного стану та загальної мобілізації військовозобов’язаних українців мобілізують безперервно. Однак можна виділити періоди, на які припадають різні мобілізаційні “хвилі” – різні за кількістю призовників/добровольців, ступенем їхньої навченості, мотивації тощо.

Перша і найбільша припала на лютий-березень 2022-го, щойно російські війська вторглися в Україну і підійшли до Києва, Харкова, Сум, Чернігова. Тоді ТЦК не могли “перетравити” всіх охочих добровольців, а підрозділи тероборони множилися, як гриби після дощу, часто набуваючи химерних форм, зазначає видання “Новинарня [2]”.

Наступна хвиля почалася після того, як росіяни відступили з Київщини та півночі України, і світу відкрилася жахлива картина їхніх воєнних злочинів періоду окупації.

Надалі, коли стало зрозуміло, що війна набуває затяжного характеру, до ЗСУ почали більше призивати тих, хто сам не поспішав мобілізуватися. Брали і резервістів першої-другої черги, які вже служили та воювали раніше, і військовозобов’язаних, що не мали військового досвіду.

Ще одна хвиля, яка зібрала значну кількість мотивованих добровольців (але не тільки їх), почалася після успішної Харківської офензиви та звільнення Херсона. Вона плавно перетекла у формування Гвардії наступу. Саме тоді формувалося багато нових бригад, почали працювати елементи активного бригадного рекрутингу.

Після невдачі наступальної кампанії літа-2023 в мобілізації залягла найдовша пауза. Охочих іти в армію за власним бажанням стало зовсім обмаль. Російська пропаганда вміло підігріла місцеві антимобілізаційні прояви. Тим часом влада в Україні якраз почала активно викривати хабарників-воєнкомів, так що ТЦК і СП стали синонімом найбільшої корупції часів війни.

У національному телемарафоні не знайшлося актуальної та дієвої соціальної реклами на підтримку мобілізації. На тлі потворної “бусифікації” дедалі більше чоловіків ховалися по домівках, уникаючи блокпостів. Статус “ухилянта” став ледь не почесним. Владна більшість разом з офісом президента ніби навмисно зволікали з напрацюванням нового закону про мобілізацію. Та народили зрештою зовсім не те, що очікували від них чинні військовослужбовці та свідома частина суспільства.

Нова велика хвиля мобілізації фактично почалася в середині травня-2024, після набуття чинності законом про мобілізацію – коли посилилася відповідальність за ухилянство, чоловіків поставили перед потребою оновити облікові дані в ТЦК до визначеного терміну, водночас запрацювали мобільний застосунок “Резерв+” та ресурси для рекрутингу, було понижено призовний вік. За повістками до ТЦК почало приходити значно більше народу. Та й примусова мобілізація “через бусики” нікуди не поділася.

Ця хвиля триває й зараз. У бойових підрозділах її почали помічати в серпні. Знайомі командири рот і батальйонів визнають, що після довгої перерви отримали реальне поповнення – як старих, так і молодих, як мотивованих, так і не дуже.

Наприкінці серпня пресслужба Міністерства оборони України у відповідь на запит видання “Телеграф” повідомила [3], що завдяки новому закону про мобілізацію показники призову зросли у 2,5 раза порівняно з першим кварталом 2024 року, і це “дозволяє на даному етапі проводити своєчасне доукомплектування військових частин, відновлення їх боєздатності та створення необхідних резервів”.

Поточна хвиля мобілізації суттєво відрізняється від попередніх. Хоча б тому, що відбувається після 2,5 років великої війни на тлі зростання в суспільстві песимістичних настроїв і втоми від цієї війни. Зараз масово мобілізують тих, хто точно не рвався до війська, ба навіть всіляко уникав його. Але вони теж мають пройти “учебки” і стати частиною Сил оборони, не маючи уявлення про терміни служби і тривалість війни.

Читайте також: Герої нашого часу. Як українські шведи пережили російську окупацію Херсонщини [4]

Із якими думками та настроєм люди мобілізуються на третьому році широкомасштабної війни? Як вони подолали свої страхи, і чи подолали? Чи є ще те, що їх мотивує до служби? Як проходили ВЛК і БЗВП в учебках? Які перші враження від армії? Які поради новобранці можуть дати нинішнім цивільним? Чи діє в Україні рекрутинг і чи справді можна через нього потрапити на контракт?

Журналісти видання “Новинарня [5]” опитали вісьмох мобілізованих, які приєдналися до Сил оборони влітку 2024 року. Сподіваємося, їхні розповіді стануть у нагоді військовозобов’язаним на “гражданці”.

Мартин Якуб, ЗСУ:

БЗВП – це чудернацьке поєднання дурних совкових догматів із мудрістю людей, які пройшли війну

Мартин Якуб (Василь Шульга)

Мартин Якуб (справжнє ім’я – Василь Шульга) – один із тих, хто влітку 2024 року приєднався до Сил оборони України. Фаховий фотограф і рекламіст, він став відомий широкому загалу як письменник, автор кримінальних романів.

Після повномасштабного вторгнення Василь чимало волонтерив, ініціював низку проєктів, серед яких – збірка “ЙБН БЛД РСН”, календар “Титани 20-х”, виставка “Живі розстріляні”. Весь прибуток із них спрямовував на потреби 3-ї танкової Залізної бригади та інших підрозділів, у яких служать друзі.

Досвіду військової служби 43-річний уродженець Житомира досі не мав. Тож зараз він простий солдат.

– Настрій у всіх паскудний, але зараз ідуть служити люди, здатні оцінювати пріоритети – це ті, хто виграв двобій зі своїм страхом, – каже Шульга.

Його запросив до своїх лав підрозділ, “який зумів розгледіти ті якості – як професійні, так і моральні, які їм підходять”.

Щодо проходження ВЛК у Василя зауважень не має:

– Ті, хто йде на контракт – здорові. Хворих на контракт не беруть.

Про БЗВП (базова військова підготовка, замінник колишнього КМБ – “курсу молодого бійця” – “Н”) поки що скажу лише кілька слів – це чудернацьке поєднання дурних совкових догматів із мудрістю людей, які пройшли війну. На жаль, перше поки перемагає. Людям без належної фізичної підготовки БЗВП здасться тортурами.

Що в армії сподобалося? Люди.

– Вони різні – і за віком, і за соціальним статусом, але в армії всі рівні. Побратими – це унікальний вид соціальних відносин. Це люди, які тебе розуміють з півслова. Може, через те, що часто пʼємо з однієї фляги.

Юрій Карашівський, 21-й ОБСП окремої президентської бригади ЗСУ:

Зі своїм страхом домовитися і взяти його під контроль

Юрій Карашівський

46-річний старший лейтенант Юрій Карашівський із Києва має досвід журналістської роботи. А ще він засновник двох шкіл: “Vitrolove” (кайт [6]-школа) і “The All Ride” (фрірайд [7]-школа). Читав лекції з лавинної безпеки, але війна відібрала і море, і можливість їздити у великі гори.

Останнім часом працював із дітьми на гірськолижному комплексі “Протасів Яр” у Києві. Сам розлучений, виховує двох дітей. Старшій скоро виповниться 17, меншому – 9.

З дитинства мріяв бути військовим. Вступив до вишу, де була військова кафедра, тож став офіцером запасу.

На початку війни у 2014 році за першим викликом з’явився у військкомат, пройшов ВЛК, але його не мобілізували.

Читайте також: Боєць ЗСУ Владислав Овчаренко: "Навіть думати не хочу про можливу перспективу перемовин" [8]

– Причин не знаю, сказали – «ваш ВОС скасували». Потім ми з друзями тренувалися самостійно, вивчали тактику і вправлялися зі зброєю на полігоні. Створили своє відділення з 10-12 людей, готових виконувати певні завдання, так, як ми собі це уявляли. Зараз фактично всі вони працюють над “гноєфікацією” ворога”, – розповідає Карашівський.

Із повномасштабним вторгненням спочатку подбав про родину, потім – пішов у ТЦК, але там знову відмовили. Пообіцяли, що перетелефонують.

– Зайнявся волонтерством, але в травні через невдалий рух отримав травму – розрив ахілесового сухожилля. Став “обмежено придатним”. Коли відновився, почав пошук підрозділу під свої знання і звання. Квиток “офіцера запасу” – чесно кажучи, не найкраща перепустка у військо. Отримав багато відмов, – пояснює пан Юрій.

Протягом трьох місяців Карашівський проходив співбесіди та розсилав резюме в рекрутингові центри. Хотів служити по ВОС – “артилерія”. Враховуючи вікові особливості і законодавчі нюанси – за контрактом.

– Отримав рекомендацію від 47-ї бригади (артбат). Але на момент завершення обстеження на ВЛК цей підрозділ виявився “непріоритетним”, і в ТЦК просто відмовилися приймати в мене документи: “Тримайте їх при собі, ще загубимо…” Взагалі, ці бюрократичні перепони, очікування, безрезультатні походи в ТЦК злили і гнітили. Але друзі в ЗСУ підтримували, радили запастися терпінням.

Вистачило мене на півтора місяця. Потім почалося друге коло пошуків, і я звернувся до товариша, з яким колись ділили “пухляк” у горах. Вже через пів доби я мав нову рекомендацію у 21-й окремий батальйон спецпризначення окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Ще два місяці очікування наказу – і я на війні, – розповідає офіцер.

Враження Карашівського від військово-лікарської комісії – “негативно-позитивні”:

– ВЛК ніби і намагаються змінитись, але все одно їхня робота більше схоже на соцопитування (“скарги є? наступний!”). А те, як пропускають крізь ВЛК “бусифікованих” – це, по суті, фальсифікація медичних документів майже в кожному випадку. Потім їх хворих-кульгавих присилають у бойові підрозділи, і звідти змушені відсилати їх назад, – переповідає побачене військовослужбовець.

– З якими думками ви мобілізувалися на третьому році широкомасштабної війни?

– …З тими думками, що країна скочується в стан 2016-2017 року чи навіть гірший. Мобілізація провалена, мотивації в чоловічої частини суспільства – нуль. Полювання на людей, що вже отримало назву “бусифікація”, знецінило все те, що було в березні 2022-го. І при цьому я знаю достатньо притомних людей [які залишаються в тилу і не мобілізуються], що можуть бути ефективними у війську. Але хочуть “по-нормальному” і “по-справедливості”.

Власне, Революція Гідності, як і вибори 2019 року – це ж про запит суспільства на справедливість.

Особисто моя мотивація: кожному в житті випадає нагода не просто щось змінити своїм вчинком, а й стати активним учасником історичних подій. А ще – донька, яка захотіла жити в Україні, а не на чужині.

На мене, як і на багатьох дорослих людей, не діють залякування і примус. Я сам завжди обирав свій шлях і хочу мати це право вибору і надалі.

Юрій Карашівський на вишколі

До мобілізації пан Юрій готувався і фізично, і морально. Після того, як залікував травму, тренувався і відновлював форму.

– Зараз легко пробігаю 10-15 км на ранковій пробіжці навіть тут, де я є. Морально – це пошук сенсів і додаткової мотивації. І я її знайшов. Це – люди, що зараз мене оточують. Без зайвої патетики, фронт тримають кращі з кращих. І бути з ними заодно – це честь.

Навчання Юрій проходить у своїй військовій частині, за місцем служби – “наразі все йде так, як має бути”.

– Що, на вашу думку, покращити у навчальних центрах?

– Порадами тут мало що зміниш. Кому радити? Ми у війні, і зміни мають бути або швидкі та ефективні (що малоймовірно), або наразі треба задовольнятись тим, що є. Інакше буде хаос. А покращувати завжди є що. Коли буду на відповідній посаді, в межах якої зможу впливати на процес – обов’язково про це напишу.

Читайте також: Історія українця, який після 20 років у Москві став кулеметником у ЗСУ: «Я бачив цей фашизм зсередини» [9]

Втім, говорячи про підготовку новобранців, Карашівський виділяє низьку якість поповнення:

– У різних навчальних центрах БЗВП проходить по-різному. Ті новоприбулі, якими поповнився мій підрозділ, подекуди навіть автомата тримати не вміють. За два роки вистріляли по два магазини набоїв максимум. Бойові гранати не кидали, з РПГ ніколи не стріляли. Зате “лягали під танк”. Вибачте, але збирання/розбирання АК і ходіння в наряди – це не бойова підготовка.

Ви б бачили, скільки зусиль вкладають сержанти нашого підрозділу на полігоні, щоб перетворити військовослужбовців на вояків!

З того, що Карашівському сподобалося в нинішній армії – це взаємодія всередині підрозділу, зокрема робота сержантського складу.

– Це, направду, становий хребет війська. Це гідні люди: відповідальні, мотивовані, з розумінням своєї справи, – говорить пан Юрій про сержантський корпус.

– Які поради ви дали б цивільним, які ще не приєдналися до війська, але мають таку перспективу?

– Прийняти реальність такою, як вона є. А саме: війна надовго, і попри всі імовірні “заморозки” і “мирняки”, завершення її буде однозначним – або перемога над ворогом, або капітуляція України. Вибір стоїть між тим, чи стати знеславленою, згвалтованою, скаліченою жертвою, чи все ж таки Давидом, що здолав Голіафа.

Можна знайти тисячі причин та відмазок, щоб пояснити свій страх. А можна зі своїм страхом домовитися і взяти його під контроль. Нікому, крім українців, ця країна не потрібна. Навіть плюгавому карлику. Йому потрібні території, які можна заселити манкуртами і яничарами. І кожен дорослий в цьому світі знає: найбільше цінуєш саме те, що втрачаєш. А найбільше шкодуєш про те, що міг би зробити, але не зробив.

Поки що ми не втратили країну. І поки що ми ще можемо зробити цілком конкретні речі для її збереження. В цьому зараз головний сенс.

Дмитро Браславський, 110-та ОМБр ЗСУ:

35 днів учебки для людей, які не служили, – це мало. Тому готуйтеся і самі теж

Дмитро Браславський

Дмитрові Браславському – 26. Раніше у війську не служив. Сам зі Слов’янська Донецької області, працював журналістом.

Коли почалося російське вторгнення, юнак розпочав активну волонтерську діяльність, допомагав місцевим підрозділам. Згодом виїхав із рідними спочатку на Кіровоградщину, потім – на Київщину.

– З якими думками люди мобілізовуються зараз?.. Мій особистий досвід – це розуміння того, що це обов’язково мало трапитися, оскільки війна набула затяжного характеру. Це торкнеться кожного. Тому, коли був ухвалений закон про зниження мобілізаційного віку, я пішов у військкомат типу оновлювати дані, отримувати військовий квиток. Бо раніше я не підпадав під мобілізацію.

Щодо побратимів – важко сказати загалом, але те, що я бачив у ТЦК, то в переважній більшості це були люди, які не дуже хотіли служити. Бачив відносно малу кількість людей, які були готові це робити, – ділиться спостереженнями Браславський.

– Чи готувалися ви до мобілізації морально та фізично?

– Морально – напевне, так. Бо постійно про це думав. Фізично – важко сказати, бо маю захворювання, які в принципі мені заважають активно функціонувати. Це і питання з хребтом, і з серцем. Коли я в 2022 році проходив ВЛК, це захворювання виявили та записали, а в 2024 році на них уже рукою махнули. Тепер беруть майже всіх – і я це розумію, бо є потреба в людях.

Дмитро прагнув потрапити у кращий підрозділ і зміг знайти відношення до 110-ї механізованої бригади імені Марка Безручка. Завчасно вийшов на представника підрозділу.

– Сходив на співбесіду. Все було нормально. Тиждень почекав відношення. Оформлявся в іншому, не своєму (за місцем проживання – “Н”) військкоматі. І чув, що не я один зміг так зробити. Тому можу сказати, що у військо прийшов добровільно – на вулиці не виловили, силою не тягнули, я не опирався. Далі було навчання.

Браславський застерігає: не варто сподіватися, що всьому навчать в учебці:

– Треба самому у вільний час бігати, стрибати, намагатися максимально прокачувати себе. Бо ніхто не зробить це замість вас. Людей [у навчальному центрі] – багато, інструкторів – не дуже, тому часу та уваги на кожну людину витрачають мінімум.

35 днів для підготовки людей, які не служили, – це мало. Особливо мало – для участі у війні такого масштабу.

Якби не було війни, такою учебкою (але тривалістю два місяці) можна було би замінити строкову службу. Це прикольно, – розмірковує Дмитро.

– У мене в навчальній роті був взвод, який ми жартома називали “Пенсія”, він складався з людей віком 50+. Певна частина тих людей взагалі не служила. А їх відправляють на війну. Тому виникає запитання, чи дійсно їхні навички допоможуть їм вижити, якщо вони потраплять на передову?..

Я давно змирився з думкою, що війна – надовго, тому чекати від когось чогось не варто – треба просто їб*шити. Я йшов в учебку саме з такими думками.

Важливо у війську – люди, колектив, побратими. У моїй навчальній роті майже всі були з відношеннями, прийшли добровольцями, хоча у 2024 році “добровольці” – така собі історія. Справжніми добровольцями люди були в перші тижні та місяці [після 24 лютого 2022 року], а зараз це більше вимушений крок. Бо або тебе через бусик запхають куди попало, або ти сам обереш собі бригаду і 95% гарантії, що до неї потрапиш.

Мені дуже сподобався настрій моїх побратимів. Сподобалося, що я зміг втягнутися в цей режим доволі швидко. “Загонів” моральних не було.

Що цінного виділяє Дмитро з НЦ, так це інструктори з бойовим досвідом.

– Вони показують потрібні речі, розказують цікаві історії. Для мене особисто все відбулося на 3 з 5. І ця “трієчка” витягувалася за допомогою людей.

– Чи маєте якісь поради щодо проходження ВЛК?

– Якщо людина дійсно хвора, варто мати про собі довідки [про минулі госпіталізації, діагнози, обстеження, прийоми в лікарів], виписки. Все має бути засвідчено документально – про лікування в стаціонарі, наприклад, як у мене.

І це має бути актуальна історія. Якщо лікування відбувалося поточного року – його прикріплять до висновку ВЛК, і, можливо, на нього подивляться та врахують.

Читайте також: Як та чому Міноборони не може достовірно та просто пояснити, за якими правилами відбувається мобілізація [10]

Дмитро Браславський

Уже після завершення БЗВП Дмитро Браславський у соцмережі поділився [11] своїми спостереженнями і те, що варто, на його думку, змінити в навчальних центрах.

Людей багато – інструкторів мало. Звідси виходить, що на кожну людину приділяється вкрай мало часу. Звідси виходить, що частина людей до пуття нічому і не навчилася.
Формальний підхід. Якось відстріляємо магазин, якось пройдемо психополосу, якось прийдемо до лісу і ляжемо поспати на карематах. Таке було часто, звідси падає рівень підготовки бійця.
Спроба навчити всього і потроху призводить до того, що за фактом ти не навчаєшся нічому. Трохи медицини, трохи тактики, трохи стрільб, трохи топографії.
Армійські “затяги”. Носи з собою автомат скрізь. Хоча на стрільби ми всі брали інші автомати. Ходи в їдальню за формою, а прийшовши в “располагу” – ходи хоч у трусах. Хочеш звільняшку – одягни кітель і вийди за КПП, а там його вже можеш зняти.

– І ще відсутність логіки, здорового глузду, планування. Але до цього швидко звикаєш. Як це вирішити? Якщо людей так багато (а їх усе везуть і везуть), то потрібно розширяти навчальні центри. І менше формальностей, все ж на війну всі їдемо.

Уже після БЗВП, потрапивши безпосередньо в бригаду, солдат Браславський наголошує: саме в бригаді всі знання можна підтягнути й покращити.

– Я служу вже два тижні у бригаді, і точно можу сказати, що все набагато краще, ніж на БЗВП. Відповідно, якщо розумних людей буде трішки більше – люди, які вже у війську, зможуть трішки перепочити, розвантажити свої обов’язки”, – коментує Дмитро.

Поради для цивільних, які мобілізуються, від Дмитра Браславського:

Чкщо ви точно знаєте, що завтра вас не схоплять на вулиці – тренуйтеся.
Якщо є проблеми зі здоров’ям – вирішуйте їх. Наприклад, сходіть до стоматолога. Потім просто не буде часу. Треба розраховувати на найгірший сценарій, тому раджу приводити себе до ладу вже зараз.
Відкладайте гроші – вони можуть знадобитися на спорядження.
Моніторте бригади, цікавтеся вакансіями у війську. Людей в армії зараз багато – через одного родича хтось десь та служить. Запитуйте. Вакансій багато, роботи дуже багато.
Налаштовуйте себе, що відсидітися не вдасться, а люди у війську втомилися і можуть закінчуватися. Треба йти і допомагати, наближати ротацію для тих, хто вже третій рік на передовій.
Не бійтеся, що не потрапите туди, куди хочете. Як варіант, підписуйте контракт зі ЗСУ, і тоді матимете 146% імовірності, що потрапите туди, куди треба.

– В армії люди потрібні не тільки в піхоту чи артилерію – штабної роботи також дуже багато. Тому якщо ви маєте вищу освіту, є шанс потрапити на офіцерські курси, – констатує Браславський.

Іван, 152-га ОМБр:

Ми зараз тут усі не добровольці, але свою мотивацію маємо

Іван

Ще один новобранець літа-2024, Іван (ім’я змінено на прохання співрозмовника), раніше у війську не служив. У цивільному житті працював у Києві журналістом на одному з політичних YouTube-каналів, на фрілансі підробляв в інтернет-виданні. У 2022-му трошки волонтерив – допомагав робити ШІ-програму, щоб дрони могли самі визначати цілі для ударів, а після звільнення Київщини їздив допомагати копати окопи за Гостомелем.

Із початку весни 2024 року через рекрутинг намагався шукати вакансії, повʼязані зі своїм цивільним фахом – журналістикою.

– Шукав можливості служити у пресслужбі чи щось подібне. Але, на жаль, не вдалося. Тому мобілізували просто так. Розподілили у 152-гу бригаду, батальйон безпілотних систем. Колектив хороший, адекватний, дружній. Мені в цьому плані пощастило. Люди навколо тебе – це дуже важливо, бо ти з ними проводиш весь свій час 24/7, – розповідає 26-річний солдат.

Військово-лікарську комісію він пройшов за годину.

– У мене ніяких серйозних болячок не було, тому, в принципі, не переживаю. Але є багато людей з хворобам. Є хлопець у роті, якого призвали в один час зі мною. В нього хвороба серця, і його “завернули” до БЗВП. Тобто він уже два місяці живе з батальйоном, хоча за станом здоровʼя не може служити. Його то тягають по лікарнях, то щось ще, він збирає купу папірців, але не може потрапити додому. Нащо було його призивати і мобілізовувати, якщо він все одно не зможе служити? – риторично запитує Іван.

Киянин констатує, що в його підрозділі служать лише ті, хто отримав повістки – на вулиці, у військкоматі чи поштою.

– Тобто це не добровольці. Але в той же час я не помітив, щоб хтось скаржився чи був відверто демотивований. Авжеж, пара людей втекли у СЗЧ, але це буквально п’ять осіб зі ста… Я не скажу, що всі просто “рекси” і мріють пошвидше потрапити не передову. Скоріше, навпаки. Але у нас – підрозділ БПЛА, і видно, що хлопці горять бажанням навчитися літати, сидять за симуляторами, за власні гроші купують пульти, збирають на FPV і прагнуть здобувати фах, – ділиться спостереженнями співрозмовник.

Іван міркує, що основною мотивацією новобранців літа-2024 є бажання повернутися додому живими й здоровими.

– І всі розуміють, що для цього необхідно адаптуватися під нове життя та ставати якомога ефективнішою бойовою одиницею. Тому хлопці прагнуть вчитися, розвиватися, купують собі власні аптечки, плитоноски, РПСки і все інше, інвестують у себе час і кошти, щоб пройти цей важкий шлях, виконати свій обовʼязок і швидше повернутися до своїх жінок і дітей, – каже Іван.

До мобілізації він мав дівчину, а тепер, уже під час служби, одружився з нею.

– Моя власна мотивація полягає в тому, що мені точно не буде соромно перед собою чи дітьми, які в мене зʼявляться. Мені це допомагає. І, звичайно, мотивує думка про повернення до дружини живим і здоровим. Це те, що мною рухає. А ще приємно, що вітчим сказав, що мною пишається. Приємно, коли знайомі щось подібне пишуть мені в соцмережах – це не те щоб надихає, але додає сил та впевненості у собі.

Іван розумів, що рано чи пізно йому служити доведеться. А от фізично – не готувався. Хоча це було б зовсім незайве.

– Нам дуже пощастило з БЗВП і з дуже крутими інструкторами. Але нам інструктори розповідали про свій досвід в інших учебках. Що вони були свідками, коли інші інструктори буквально казали новобранцям: “Ви мʼясо, ви помрете. Нащо вас вчити? Які заняття? Ідіть погуляйте в лісі до обіду, о 13-й годині повернетеся”. Я не уявляю, що робив би і що відчував би, якби опинився на такій “БЗВП”, – міркує військовослужбовець.

Його навчальний центр був неподалік від Києва, у Бориспільському районі:

– Чудова учебка, чудові інструктори – все дуже сподобалося. Теплі спогади, наче про літній табір, – згадує Іван.

Він зрозумів, що навчальний центр – “це не так страшно, як спершу думав. І що навколо – хороші адекватні люди, які підтримують та допомагають один одному”.

А покращити, на його думку, варто було б харчування.

– Нас годували перловкою, якимись сосисками без натяку на мʼясо, вареною куркою і засмажкою з водою, яку називали “супом”, – посміхається Іван. – Тому більшість харчувалася власним коштом, хлопці щось готували самі. А ще інструктори нам за власний кошт купляли страйкбольні гранати. Було б класно, якби цим забезпечувала держава. Ну і якби набоїв для практики стрільби було б більше.

Поради від Івана тим, кого можуть мобілізувати:

Готувати морально себе і свою родину до вашої можливої мобілізації.
Бо моя дівчина була до цього не готова, і для неї це виявилося більшим стресом, ніж для мене.
Купувати собі необхідну амуніцію або відкласти на це гроші.
Мені видали штани не того розміру і бронік XL, хоча я в житті ношу розміри S/M. Тому купувати власним коштом довелося багато – від того ж броніка і аптечки до налобного ліхтарика і мультитула. Загалом витратив на себе 45 тис грн + 10 тис на медицину. У майбутньому, ймовірно, доведеться також купляти ноутбук, планшет і телефон.
Проходьте військові курси: такмед, стрільба, БПЛА. Це точно не буде зайвим. І дивіться відео на ютюбі від psd (Денис Квебек) щодо поводження зі зброєю.
Хоча б трохи займайтеся фізкультурою.
Це не обовʼязково, але на БЗВП, та і на службі загалом, вас чекатимуть чималі фізичні навантаження.
Пройдіть самі медогляд і полікуйте свої болячки заздалегідь (або хоча б знайте, які болячки є), щоб потім це не стало для вас неприємним сюрпризом.
Беріть відношення у кращі бригади, подавайтеся самі на вакансії за рекрутингом, намагайтеся спланувати, де й ким ви будете служити. Тут не варто плисти за течією.

– Мій побратим купу разів розповідав одну й ту саму історію про його знайомого, який на десятий день після БЗВП опинився під Часовим Яром і втратив там ногу – погодьтеся, звучить не найкращим чином, і спонукає до певних дій, – каже Іван.

…Нова хвиля мобілізації почалася в середині травня-2024, після набуття чинності [12] законом про мобілізацію – коли посилилася відповідальність за ухилянство, чоловіків поставили перед потребою оновити облікові дані в ТЦК до визначеного терміну, водночас запрацювали мобільний застосунок “Резерв+” [13] та ресурси для рекрутингу, було понижено призовний вік. За повістками до ТЦК почало приходити значно більше народу. Та й примусова мобілізація “через бусики” нікуди не поділася.

Читайте також: Як в минулому відбувалась мобілізація та формування збройних сил в Україні [14]

Фактично, ця хвиля триває й зараз, і вона суттєво відрізняється від попередніх. Хоча б тому, що відбувається після 2,5 років великої війни на тлі зростання в суспільстві песимістичних настроїв і втоми від цієї війни. Зараз масово мобілізують тих, хто точно не рвався до війська, ба навіть всіляко уникав його. Але вони теж мають пройти “учебки” і стати частиною Сил оборони, не маючи уявлення про терміни служби і тривалість війни.

“Новинарня [5]” опитала вісьмох мобілізованих, які приєдналися до Сил оборони влітку 2024 року. Сподіваємося, їхні розповіді стануть у нагоді військовозобов’язаним на “гражданці”.

Максим Копистко, ЗСУ:

Все погано, це армія на війні

Максим Копистко. Фото з соцмереж

“Думав, що Ілон Маск подарує нам квитки на Марс”, – із таким заголовком виходило інтерв’ю [15] Максима Копистка, молодого науковця з Чернігова. Незадовго до широкомасштабного вторгнення РФ, у 2021 році, його команда FireWay перемогла в найбільшому міжнародному хакатоні NASA (48-годинному змаганні для інженерів, програмістів, дизайнерів і ентузіастів космічних технологій) у номінації “Найкраще використання технологій”.

Цією тематикою Копистко займався і під час великої війни, був [16] сертифікованим тренером, ментором, мотиватором, розробником освітніх програм та візіонером майбутнього. Аж поки в липні 2024-го, під час поїздки на Закарпаття, у Ясіні, його не “спакували” прикордонники, передали працівникам ТЦК, а ті одразу – на військово-лікарську комісію, звідти – в “учебку”.

Ця історія стала вірусною в соцмережах. Думки коментаторів розділилися. Багато хто співчував науковцеві, якого отак раптово “бусифікували” та обмежили в правах. Інші – дорікали Максимові, який у час війни ніяк не готувався до можливої мобілізації, а тут гарячково почав шукати відношення для проходження служби відповідно до свого фаху.

Тоді Максим Копистко написав [17] у фейсбуці: “Світ мене ловив і таки свіймав. Ну, що, це сталося і зі мною. Спіймали на вокзалі прикордонники в 70 кілометрах від кордону, паканули, і через 15 годин був вже в частині. Телефони повідбирали, і ніякого зв’язку з зовнішнім світом. ВЛК пройшли зі швидкістю охренівающею. Ніякі “Резерв+” нікому не катить. Або є відстрочка, або тебе можуть спіймати [працівники ТЦК], якщо вийшов в магазин, як декого, з ким вже познайомився тут на місці. Права людини чи Конституція тут не працюють… Особливий привіт прикордонній службі – такого відношення до своїх співгромадян я ніде в Україні не зустрічав”.

За спостереженням Максима, у військкоматів є рознарядка з комплектування, і її потрібно виконати й перевиконати.

“На якість тут мало звертають увагу (одне око, хронічні хвороби, чи мікроінсульти не стають на заваді для мобілізації)”, – розповів Копистко після експрес-ВЛК.

Також він скаржився на те, що додав до статистики закритих ФОПів свій, і тепер братиме гроші з держбюджету, а не наповнюватиме його.

“Зараз шукаю відношення, щоб бути в війську більш корисним (вигравши хакатони НАСА). Робота в навчанні софт скілам, комунікації мають знадобитися [більше], ніж стрілець у піхотній бригаді”, – писав Копистко 7 липня та кидав у коментарі лінки на інтерв’ю і статті про себе в науці.

Він зазначав, що оновив дані в застосунку “Резерв+”. Його одразу чемно пояснили, що “Резерв+” – то лише електронне відображення реєстру військово-облікових даних, і присутність у ньому не звільняє від військового обов’язку.

Зрештою, науковець став простим солдатом.

Через два місяці після такого неприємного потрапляння до лав ЗСУ Максим Копистко відмовляється від додаткових комантарів щодо своєї служби. “Все погано, це армія на війні”, – тільки й відписав він.

Копистко, як і раніше, багато пише на свою фейсбук-сторінку [18], але не про армію та війну.

Читайте також: Юрій Касьянов: Справедлива мобілізація [19]

Юрій Олійник, аналітик у Командуванні Сухопутних військ:

В армії є потреба в усіх спеціальностях

Юрій Олійник

33-річний політолог-міжнародник, керівник дослідницьких програм центру “Українські студії стратегічних досліджень” Юрій Олійник раніше в армії не служив і військову кафедру не закінчував. Кандидат політичних наук, він викладав у Києво-Могилянській академії, готував аналітику для різних структур, був автором “Новинарні [5]” – писав про африканську політику [20].

У березні-травні 2022 року, під час оборони Києва, Олійник працював у складі добровольчого батальйону – займався більше організаційною роботою, далі – волонтерив.

– Одразу у військо не пішов, бо мав проблеми зі здоров’ям. У мене велика короткозорість. У червні 2024 року це підтвердили на ВЛК, отримав статус “обмежено придатний”. Але оскільки ситуація в країні змінилася, є потреба в більшому залученні людей – тому і я був залучений до війська, це нормальна історія, – розповідає Юрій.

Ще до отримання повістки політолог почав шукати варіанти проходження служби: куди краще, де міг би реалізувати свої здібності.

Зрештою був мобілізований за його основною – аналітичною – спеціальністю до одного з підрозділів Сухопутних військ ЗСУ.

Юрій визнає констатує, що міг мобілізуватися пізніше, відклавши ВЛК. Але вийшло навпаки.

– Мені запропонували оперативно пройти медкомісію в Києві. Не було ніяких інсинуацій з боку лікарів, вони записали реальний стан справ зі здоров’ям.

Після цього моя БЗВП тривала протягом п’яти тижнів.

Дуже цікаво. Це певний зріз суспільства. У моєму підрозділі із 30 людей були колишні журналісти, телеоператори, техніки, водії, люди, які займалися бізнесом. Дехто, до речі, прийшов на контракт. Багато людей з нашого курсу хотіли займатися по безпілотних системах. Декому з них ще не було 25 років. У нас був досить вмотивований колектив, де кожен розумів, чому він прийшов у військо. З ними цікаво було працювати разом, – ділиться враженнями Юрій.

За його висновком, основна емоція, яка зчитується серед новобранців – необхідність так чи інакше приєднатися до війська.

– Але є і певна втома, суспільна втома – також. Бо невідомо, скільки часу триватиме ця служба.

Є чимало дискусій і прогнозів серед військових щодо припинення чи “замороження війни”. Та загалом відчувається бажання, все ж виконувати свій обов’язок. Кожен, із ким я спілкувався, розуміє, що ця справа – необхідна. І без участі кожного українця ми у війні не переможемо на тих умовах, які ми хочемо, – розповідає Олійник.

Навчальний центр, де він проходив БЗВП – новий, його створили пів роки тому.

– Тому рівень – високий. Інструктори самі воювали в лавах Сил оборони. Зокрема, це військові ССО, які брали участь у вилазках на територію Росії. Вони викладали не “по книжці”, а реальні умови ведення війни. Досить високим був рівень і медичного напрямку, і тактики, і інші питання.

Проблемне питання в армії, яке побачив Олійник – бюрократія.

– Немає швидких рішень, і в армії все триває довше, ніж могло б бути. Це і позитивна сторона армійської структури (де все точно й чітко), і негативна (бо багато звітів та перевірок).

Щодо порад цивільним, які планують долучитися до війська, аналітик каже таке:

– Треба розуміти, що в армії є потреба в усіх [спеціальностях]. Це і мотивована піхота, і журналісти, і фінансисти… Раджу порівнювати свій фах із запитом, який є в інфопросторі, спілкуватися з військовими, волонтерами, відстежувати профільні сайти. Ну, і морально готуватися до того, що служба у війську – справа потрібна та необхідна. Бо завершення війни залежить від того, наскільки все суспільство буде змобілізованим і вкладатиметься в нашу оборону.

Зараз Юрій – на постійному місці служби, в Києві, при Командуванні Сухопутних військ.

Читайте також: Як працює в Україні мобілізація за оголошенням: "Я взяв у руки свою долю" [21]

Станіслав Яблонський, 13-та бригада оперативного призначення НГУ “Хартія”:

Я бачив, як роздають повістки на блокпостах, тому обрав шлях рекрутингу – щоб служити там, де сам захочу

Станіслав Яблонський

45-річний Станіслав Яблонський опинився в Силах оборони завдяки рекрутингу. Підписав контракт з Національною гвардією України. Його рішення приєднатися до війська – самостійне і свідоме.

В армії чоловік досі не служив. Із березня 2022 року працював фіксером, локальним продюсером для іноземних ЗМІ.

– Їздив багато прифронтовими та деокупованими територіями, на передову – допомагав іноземним журналістам. Ми багато спілкувалися з військовими, тому я весь цей час був глибоко занурений у тему. І був морально готовим – бо зблизька бачив війну. Тому для мене рішення підписати контракт стало логічним. І, очевидно, далося легше, ніж тим чоловікам, які далекі від війни.

Не можу сказати, що я дуже відважний і що я рвався йти служити… Але я, як і всі бачив, що з початку цього літа людей почали більш активно мобілізувати, вручати повістки на блокпостах і просто на вулицях. Я бачив на вокзалах чимало постів і розумів, що не застрахований від мобілізації, як і всі військовозобов’язані чоловіки призовного віку. А коли тобі видають повістку – ти вже не можеш жодним чином впливати на те, куди тебе відправлять, не можеш обирати підрозділ, а йдеш туди, куди тобі скажуть. Тому це був один із головних факторів моєї мотивації – я маю піти добровільно, щоб потрапити туди, куди я хочу, – говорить Яблонський.

Станіслав обрав місцем служби 13-ту бригаду оперативного призначення Національної гвардії “Хартія”. Посаду поки не озвучує, але вона буде пов’язана з комунікаціями та медіа.

Десь поруч із ним служить письменник і музикант Сергій Жадан, який спершу допомагав “Хартії” як волонтер, а цього літа мобілізувався [22] до лав бригади.

Військовослужбовці 13-ї бригади оперативного призначення НГУ “Хартія”. Фото з ФБ

У цієї бригади, каже Яблонський, досить добра репутація – йдеться про дбайливе ставлення до людей та ретельне навчання рекрутів, яке тут гарантують тривалістю не менше 60 днів. Також у “Хартії” вже служать кілька його приятелів та гарних знайомих, а рекрутингом займалася людина, яку він добре знає і довіряє їй.

– Все це суттєві фактори. Я був застрахований від якихось проблемних ситуацій чи непорозумінь. Якщо ви йдете служити через рекрутинг та підписання контракту, а не шляхом мобілізації, ви захищаєте себе від подібного розвитку подій.

А ще, констатує співрозмовник, останнім часом він не мав стільки роботи, як раніше. Бо увага іноземних медіа до російсько-української війни спадає, якщо порівнювати з 2022-2023 роками.

Зараз Станіслав продовжує навчатися в лавах НГУ. Перебуває вже другий місяць на полігоні.

– На мої прохання скоріше забрати мене в частину мені кажуть, що всі мають бути добре готові та навчені, – пояснює солдат.

Цивільним, які можуть приєднатися до війська, Яблонський радить не нехтувати фізичну підготовку, за можливості – відвідувати військові вишколи, тематичні курси, стрільби, навчання з тактичної медицини тощо. Або хоча б регулярно бігати.

Олег, Третя штурмова бригада ЗСУ:

Чекати вже набридло – я наважився мобілізуватись. Тим більше, це вирішальна битва нашої історії

Олег

Олег мобілізувався не просто добровільно, а став солдатом 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ.

Каже, що хотів доєднатись до “Азову” (а 3-тя ОШБр – одне з відгалужень Азовського руху) ще з 2014 року.

– Але тоді я навчався за кордоном, і батьки мене таки вмовили завершити навчання. Одразу після закінчення я повернувся до України. Напевно, тоді я не приєднався до ЗСУ через страх. Придумував собі якісь виправдання. Відмежовувався від випробувань, які проходила країна. З початку повномасштабного вторгнення я, як і більшість, прийшов до ТЦК, але там сказали очікувати на виклик, і я продовжив працювати та очікувати. Тренувався, готувався, цікавився війною, але так і не наважувався мобілізуватись.

Зрештою, чекати вже набридло. Я не міг продовжувати працювати на нудній роботі і залишатись “свідомим українцем” далеко від фронту. Совість весь час нагадувала, що українцями є лише ті, хто на фронті, або хто допомагає фронту.

До того ж я знайшов Ісуса Христа, і Він допоміг мені наважитись та переступити через страх. “Продати свою сорочку і купити меча”.

Я не знаю, коли ще буде можливість долучитись до авантюри світового значення. Тим паче, як іще я можу стати чоловіком, окрім як не на війні, тоді як мій народ воює? Швидше за все, це рішення знайшло мене, а не я його, – з азартом говорить Олег.

Після повернення в Україну Олег вступив до Острозької академії, але не завершив навчання та почав працювати у Вінниці в Муніципальному центрі інновацій, а згодом – в КП “Інститут розвитку міст”, у хабі “Місто змістів”. За межами роботи багато подорожував Україною, ходив у походи в Карпати, їздив на велосипеді Поділлям, займався капоейрою – ось-ось мав стати тренером та відкрити свою групу.

Натомість він обрав набільшу за чисельністю бригаду ЗСУ, яка має найбільше соціальної реклами по всій Україні.

– За Третьою штурмовою я слідкував з моменту її створення. Це інший рівень організації та підготовки. Це серйозна військова виправа. Це штурмова бригада, і виконує вона задачі на найгарячіших ділянках. Якщо вже приймати рішення, то повністю. Тому я і обрав 3-тю ОШБр. Тут я маю змогу навчатися військовій справі разом із найкращими воїнами світу та брати участь у світовій війні в повному контакті.

Військовий констатує, що в Третій штурмовій рекрути проходять попередній вишкіл ще до проходження ТЦК та ВЛК.

– Це важливий період вишколу і перевірки. Усі бажаючі можуть прийти на тестовий тиждень [23], побачити це все зсередини та прийняти рішення – залишитись рекрутами і продовжити шлях чи зійти з нього. Зрештою, людина може спробувати різні напрямки, поспілкуватись із бойовими сержантами й обрати для себе напрямок.

Ті, хто стає рекрутами, проходять цікаве випробування і загартовуються перед відправкою у навчальні центри. Такого немає в інших бригадах. Більше того, далі є можливість потрапити на навчання до Військової школи командирів імені полковника Євгена Коновальця [24], де навчають усьому, що знадобиться воїну на війні, а також гартують дисципліну та моральну витримку, яка залишиться з вами назавжди. В самій бригаді цінуються рекрути, які пройшли школу Коновальця. В бригаді відносини побратимські – один за всіх і всі за одного.

– Розкажіть детальніше про школу імені Коновальця 3-ї ОШБр.

– Це “азовський” спецкурс для рекрутів та молодшого сержантського складу. Я проходив там БЗВП для рекрутів.

Вишкіл у ВШК імені Коновальця. Кадр відео

Це обов’язкова база для кожного, хто доєднується до війська у складі 3-ї ОШБр. Окрім навчання, це ще й моральне випробування витримки і терпіння.

Усе починається з так званої “прийомки”, яку у сильному стресі та хаосі рекрути мають пройти і стати у стрій роти школи Коновальця.

Читайте також: Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання [25]

Під час навчання ми мали багато обмежень. Не можна було ходити поодинці. Вдень – лише бігати. На прийом їжі дається 15 хвилин. Їмо стоячи. Вдень дозволено лише три сигарети після їжі. Телефони видають на 15 хвилин раз на тиждень. Один годинник на відділення.

Поки ми перебували в цій ізольованій бульбашці, сприймали це як певний “перегин”. Але вже зараз, будучи у бригаді, я розумію, наскільки крутим був цей період. Ті, що пройшли ВШК, змінилися назавжди.

Виснаження та стреси показали, хто буде терплячим солдатом, а хто виявився слабаком, з яким далі продовжувати службу я не хочу.

Люди відкривають несподівані якості в собі та в оточуючих. ВКШ формує особливе побратимство, увагу та турботу. З’являється особливе відчуття взаєморозуміння та відчуття плеча. Навіть якщо наші шляхи в бригаді розходяться, це вміння розуміти людей залишається з тобою.

– По вас видно, що в цивільному житті ви не нехтували фізичними вправами. Очевидно, що це знадобилося в армії.

– Фізуха – це база! Але за час рекрутингу та навчання я бачив багатьох людей, які були слабкими фізично, проте все одно не зупинялися і виконували завдання. Тому в багатьох ситуаціях вирішує характер і дух, а фізуха – натренується. Якщо немає стрижня, то і м’ясо не виросте.

Якщо ж говорити конкретно про мене, то добра фізична підготовка дозволяє відносно невеликими зусиллями виконувати складні завдання. Вона дає певний буфер до того моменту, коли вже доводиться вмикати характер. А весь час вивозити на характері без фізо – це прямий шлях до швидкого вигорання.

– Що ви можете порадити цивільним перед мобілізацією?

– Друзі, досить вирощувати плісняву на своїх головах. Не обманюйте себе думкою, ніби ви робите достатньо, будуючи своє життя в Україні. Це не працює аж ніяк. Ми не народжені для війни. Ми народжені, щоб полюбити війну. У вас немає ніяких інших дієвих способів стати чоловіками, окрім як долучитись до війська, “піти на Січ” – саме тоді, коли наш народ веде вирішальну битву нашої історії.

Уже зараз, у війську, нас багато разів запитували, чому ми так довго вагалися і де ми були минулі два роки? Тож зараз маю доводити, що я вартий бути у лавах 3-ї ОШБб. Тому не вагайтеся і приймайте рішення.

Війна – це страшно. Але жити у безчесті – це жах. Цивільне життя не пропонує вам славу, а на війні завжди є шанс її досягнути. Вмирають усі, але не всі, хто вмирає, справді живе. І майте віру, покладайтесь на Господа. “Приготований кінь на день бою, але перемога від Господа”. Наша справа зробити крок і віддатись Духові, а Господь нам у цьому допоможе.

І найважливіше – на війні формується нова українська аристократія. Саме комбатанти зараз виборюють свої права та вольності. Вони та їхні сім’ї. А з решти потім спитають.

—

Людмила Кліщук [26], опубліковано у виданні НОВИНАРНЯ [2]

Читайте також: