Тема військових втрат під час війни з російськими окупантами є болючою і складною. Українське керівництво майже не коментує цифри, посилаючись на засекреченість інформації під час воєнного стану. Натомість, за даними Генштабу ЗСУ, в Україні вже знищили більше 380 тис. окупантів.

Водночас нещодавно голова франції «Слуга народа» Давид Арахамія заявив, що втрати ЗСУ значно менші за 100 тис. осіб. [2] і закликав їх оприлюднити, пише видання Chas News [3].

Також, за підрахунками ООН, загинули вже більше 10 тисяч цивільних. Однак ці дані точно не повні, оскільки не враховують жертви серед мирного населення на окупованих територіях. Лише у Маріуполі, за оцінкою Human Rights Watch, загинули щонайменше 8 тис. цивільних.

Сhas News згадує, як проходили масштабні війни в історії і з якими жертвами вони закінчились.

Втрати під час повстання Ань Лушаня (755—763)

У 755 році китайський генерал Ань Лушань підняв повстання проти імператора династії Тан. Почалось воно під гаслами боротьби придворних-корупціонерів, проте згодом полководець сам себе проголосив імператором. Лушаня вбили у 757 році, однак розв'язана ним громадянська війна тривала ще шість років. Північний Китай, де велися основні бої, перетворився руїни. А перепис населення 1764 року зафіксував, що кількість платників податків скоротилися на 36 млн осіб — це дві третини від довоєнної кількості, чи одна шоста тогочасного населення планети (за сучасними оцінками).

Деякі історики ототожнюють цю цифру із загальною кількістю загиблих, що робить повстання Лушаня найкривавішою війною до Другої світової. Хоча інші дослідники вважають, що такий зменшення кількості платників податків передусім було викликало збоями у системі збору податків та недоліками проведення перепису.

Битва за Кантон під час Тайпінського повстання / Ілюстрація з журналу Harper's Weekly

Загалом же саме на території Китаю велися більшість найкривавіших війн в історії людства. Так, під час Тайпінського повстання (1850—1864 рр.) загинули 20-30 млн осіб — як військових, так і цивільних. Дунганське повстання (1862—1877 рр.) китайських мусульман проти влади маньчжурської династії Цін забрало життя 8-15 млн осіб. А під час останньої громадянської війни, яка з перервами тривала з 1927 по 1949 рік, загинули близько 9,5 млн людей.

Втрати у Тридцятилітній війні (1618—1638)

Тридцятилітня війна — найкривавіший військовий конфлікт у Європі до Першої світової. З 1618 по 1638 рік у серій воєн зійшлися ледь не усі тогочасні держави континенту. При цьому часто вони воювали проти своїх колишніх союзників.

Втрати серед ворогуючих армій за різними підрахунками склали від 500 тис. до 1 млн 350 тис. осіб. Проте ще більшими жертви були серед мирного населення. Основу тогочасних армій складали найманці. Спочатку за їхні послуги платили грошима, а коли державні скарбниці почали вичерпуватися їх перевели на «самозабезпечення». У результаті з'явився вислів «Війна годує війну» та термін «мародерство». Тисячі мирних жителів загинули від рук солдат, ще більше — від голоду та епідемій, які розносили за собою військові.

Розграбування Магдебурга, картина Едуарда Штайнбрюка / Wikimedia Commons

Сучасні історики оцінюють втрати цивільних у 3,5-6,5 млн осіб. Найбільше постраждали території сучасних Німеччини та Чехії, де велися основні бойові дії. У деяких регіонах населення скоротилося на 80% — місцеві жителі або загинули, або втекли.

Встрати у Парагвайській війні (1864—1870)

Парагвайська війна за загальною кількістю втрат не входить до топ-10 найкривавіших конфліктів ХІХ століття, проте для Парагваю вона мала катастрофічні наслідки. Напередодні протистояння країна успішно модернізувала економіку та мала найпотужнішу армію у регіоні. Однак подальший розвиток стримувала відсутність доступу до моря.

Вирішити це питання спробував президент Солано Лопес. У 1864 році Бразилія вторгалася в Уругвай та повалила союзний до Парагваю уряд. У відповідь Парагвай оголосив війну Бразилії та направив в Уругвай війська. Але, враховуючи відсутність кордону між країнам, спочатку вони мали пройти територією Аргентини. Та пропускати солдатів відмовилася, тож Парагвай оголосив війну і ій. У результаті вийшло, що країна з населенням близько 450 тис. протистояла трьом державам, у яких проживали 11 млн осіб.

Битва при Авай 1868 року, яка завершилася поразкою Парагваю. Картина Педру Америку / Wikimedia Commons

Спочатку Парагвай успішно розвивав наступ, одна згодом чисельна перевага його супротивників зіграла свою роль. Врешті союзники повністю знищили парагвайську армію і 1 січня 1869 року окупували столицю Асунсьон. Після цього у країні ще півтора роки тривала партизанська боротьба — до загибелі у березні 1870 року Солано Лопеса.

У результаті війни Парагвай втратив третину території. Проте ще більшими були демографічні втрати. У боях, внаслідок каральних операцій, від голоду і хвороб загинули, за різними підрахунками, до 90% чоловічого населення країни. Загальні ж втрати становили від 175 до 300 тис. осіб. Ще близько 150 тис. (солдати та цивільні) втратили Бразилія, Аргентина та Уругвай.

Втрати у Першій світовій війні (1914—1918)

Перша світова показала, що людство вийшло на новий рівень військових конфліктів. Розвиток військових технологій, зокрема поява кулеметів, танків, авіації та отруйних газів, призвів до суттєвого зростання втрат серед армій ворогуючих країн. Водночас швидко виявилося, що цей «технологічний ривок» європейські країни зробили одночасно і жодна з них не змогла отримати якісної переваги на полі бою.

Читайте також: Підлі війни Росії:  Як Москва “гібридно” захоплювала Україну [4]

Поранені британські та німецькі солдати, 1916 рік / Imperial War Museums

У результаті війна швидко перейшла у позиційну фазу, за якої солдати по черзі штурмували суцільні лінії укріплень противника — без значних результатів та з великими втратами.

Найзапекліше протистояння війни — Верденська битва, тривала майже рік, забрала більше 300 тис. життів і не принесла відчутих результатів жодній із сторін.

Загалом за чотири роки, за різними оцінками, загинули 9-11 млн військових та від 6 до 13 млн цивільних. Найбільших військових втрат зазнали Німеччина (близько 2 млн), Російська імперія (1,8-2,2 млн), Франція (1,4 млн), Австро-Угорщина (1,1-1,5 млн), Османська імперія (800 тис.) та Велика Британія (0,9-1 млн). Найбільші втрати серед цивільного населення були на території Російської та Османської імперій, однак визначити їх дуже складно, враховуючи, що обидві держави за результатами війни розпалися і поринули у вир революцій і воєн.

Втрати під час Другої світової війни (1939—1945)

Друга світова — наймасштабніша та найкривавіша війна в історії людства, у якій зійшлися 62 з 74 тогочасних держав, або 80% населення планети. За шість років у результаті боїв, килимкових бомбардувань, голоду, хвороб, цілеспрямованих вбивств військовополонених та цивільних загинули за різними оцінками 70-85 млн осіб (приблизно 3% від загальної чисельності людства). Серед них — 21-25 млн військових. Точні втрати, як і у більшості великих воєн, підрахувати майже не можливо.

Найбільше загинуло жителів СРСР (у кордонах 1945 року), однак конкретні цифри постійно змінювалися. Сталін говорив про 7 млн загиблих, Хрущов та Брєжнев — про 20 млн, Горбачов — про 27 млн. У 1993 році група воєнних істориків на чолі з генералом Григорієм Кривошеєвим за результатами кількарічних підрахунків оцінила загальні втрати у 26,6 млн осіб, серед них — 8,6 млн військових. Однак і ці цифри неодноразово критикувалися, переважно у бік їх збільшення. Наприклад, у 2017 році депутат Держдуми рф Микола Земцов заявив, що безповоротні демографічні СРСР склали 42 млн людей.

Читайте також: Втрати України у Другій світовій війні [5]

«У пащу смерті» — фото зроблено американським військовим фотографом Робертом Сарджентом під час висадки союзників у Нормандії 6 червня 1944 року / Wikimedia Commons

На другому місці за кількість втрат серед тогочасних держав знаходиться Китай — за різними оцінками вони становили 15-20 млн. При цьому війна тут тривала довше. У 1937 році почалася японсько-китайська війна і одночасно з різною інтенсивністю тривала громадянська війна між націоналістами та комуністами.

Втрати Німеччини у Другій світовій склали — 6,9-8,5 млн осіб, Польщі — близько 6,2 млн, Японії — 2,5-3,1 млн, Сполучені Штати — 420 тис. (без урахування Філіппін, які до 1946 року входили до складу США). Ще близько 7-10 млн осіб померли у нідерландських, французьких, британських та американських колоніях у Південно-Східній Азії.

Інфографіка: Інститут нацпам’яті

Щодо втрат України, то, заа підрахунками Інституту нацпам’яті, у війні у складі армій різних країн загинули близько 3-4 млн українців, а також ще близько 5 млн цивільних.

Втрати у Корейській війні (1950—1953)

Корейська війна розпочалася 25 червня 1950 року і формально триває до нині. 27 липня 1953 року сторони домовилися про перемир'я, проте мирну угоду так і не підписали. І, враховуючи чергове напруження у відносинах між Північною та Південною Кореями та агресивні заяви Кім Чен Ина, навряд підпишуть у якійсь видимій перспективі.

На початку активних бойових дій воювали комуністична КНДР та капіталістична Республіка Корея, а потім до них долучилися союзники. На допомогу Півдню прийшли Сили ООН, основу з яких складали американські війська, а Північ підтримали китайські «добровольці». У результаті за три роки на півострові загинули представники більше десяти країн.

Втрати Південної Кореї склали 162 тис. військових (вбити та зниклими без вісти), США — 44 тис., інших країн у складі сил ООН — більше 4 тис. осіб. Зокрема, загинули 1087 громадян Великої Британії, 721 — Туреччини, 187 — Греції, 121 — Ефіопії та 2 — Люксембургу. У Китаї втрати своїх «добровольців» оцінили в 183 тис. загиблими і 25 тис. зниклими без вісти.

І це лише офіційні дані. Обидві сторони стверджували, що реальні втрати їхніх супротивників були удвічі, а то й утричі більшими. Лише КНДР свої втрати не розкрила, але за оцінкою інших країн вони були найбільшими — 200-300 тис. загиблими.

Читайте також: Російські загарбники повторили "подвиг" чекістів які підірвали греблю ДніпроГЕСу у 1941 році [6]

Мирні жителі вбиті під час битви за Йонсан, 1950 рік / Wikimedia Commons

Ще більшими були жертви серед мирного населення — за три роки війни на півострові не залишилося жодного уцілілого міста. За різними оцінками, сукупні втрати серед цивільних склали від 700 тис. до 3 млн осіб.

Втрати у Першій Індокитайській (1946—1954) та В'єтнамській (1955—1975) війнах

Територія сучасного В'єтнаму та меншою мірою сусідніх Лаосу та Камбоджі протягом 30 років була ареною кривавих боїв. Спочатку у 1946-1954 роках проти в'єтнамських комуністів за підтримки місцевих союзників та США воювала Франція, яка хотіла зберегти контроль над своєю колишньою колонією. У боях загинули 20 тис. французів, 110 тис. їхніх союзників та 175-300 тис. противників.

Перша Індокитайська війна завершилася у 1954 році, а вже наступного року почалася друга, більш відома як В'єтнамська. Цього разу комуністичний Північний В'єтнам та комуністичні партизани воювали проти прозахідного Південного В'єтнаму. Останньому підтримку надавали США, спочатку фінансову та озброєннями, а потім військовими радниками та врешті військами.

«Жах війни» — фото Ніка Ута, за яке він отримав у 1973 році Пулітцерівську премію. Фотограф зафіксував наслідки застосування авіацією напалму / Wikimedia Commons

У війні загинули 58 тис. американських солдатів та 250 тис. бійців Південного В'єтнаму. Комуністи втратили більше мільйона. Війна супроводжувалася численними воєнними злочинами з обох сторін, а жертвами бойових дій часто ставали цивільні. У результаті, за різними підрахунками, загинули від 400 тис. до 2 млн мирних жителів у В'єтнамі та ще до 300 тис. у Камбоджі та Лаосі.

—

Опубліковано у виданні  Chas News [3]

Читайте також: 

• «Мета большевицької політики — втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу» [7]
• Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 1 [8]
• Який бойовий дух наших бійців, як залишатись собою на війні і навіщо українцям варто відзначати свята цього року [9]
• «Одна година під Бучею гірша за 8 місяців в Афганістані» - сповідь американського легіонера в Україні [10]
• Як США намагалися переконати союзників і Зеленського в тому що Путін нападе на Україну [11]