Ні, все-таки це не звичайна війна

1.00

Нет

Коли хтось запитує, звідки і куди йде путінський режим, не думайте про алгебру, думайте тільки про арифметику.

У своїй щотижневій колонці постійний автор RFI [2] філолог Гасан Гусейнов розповідає про разючу карту поширення білоруської, російської та української мов у Європі 1914 року. Що говорить нам ця карта про поточні спроби РФ знищити Україну? Чого вчить доля укладачів карти?

Читайте також: Як російська імперія заважала бути українцями [3]

Почуття відрази, яке відчуваєш щоразу, коли змушений слухати виступи Володимира Путіна, - це не тільки випробування для розсудливості та психічного здоров'я. Можливо, ще страшніше й огидніше бачити навколо себе людей, які ледь-ледь не підтакують цій людині, що розв'язала братовбивчу війну, а тепер впивається своєю безкарністю і навіть скаржиться на інших, нібито справжніх винуватців нещастя, які начебто надули його.

Можна скільки завгодно прокручувати перед очима путінферштеєрів у Європі чи Латинській Америці, в Азії чи США взаємовиключні нахабні заяви Путіна напередодні війни і в день її початку, тобі обов'язково дадуть відповідь, що такими були непрості часи, непрості інтереси великої держави, такими є особливі вимоги, які може висунути світові колишня наддержава."Не подобається - чекай ядерку!" Або інакше: "Якщо ти такий сміливий, виходь на Червону площу і кричи. А я не хочу через усілякі дурниці сидіти у в'язниці, не хочу побиття і тортур!" І не заперечиш.

Але чи означає це, що, уникаючи тортур тіла, потрібно погоджуватися на тортури розуму?

Ну гаразд, ви слів не розумієте, не можете зрозуміти, коли вам свідомо брешуть, або розповідають небилиці, прекрасно знаючи правду.

Читайте також: Російська брехня про "одиннарод" [4]

Але ж слова можна співвідносити з цифрами.

Судіть самі. Коли Російську імперію передостанньої фази свого історичного розвитку - Радянського Союзу - розпустили, застрільниками цієї справи виступили три найбільші слов'янські республіки - Російська РСФРР, Українська РСР і Білоруська РСР. Їх населяли разюче близькі народи. Офіційні мови цих народів були майже однією мовою.

Точніше, почати треба не з цього. Міжнародна енциклопедія "Етнолог. Мови світу" вимірює лексичну схожість різних мов. А мови, як ми знаємо, поділені на сім'ї. Ось, наприклад, романські мови. Учені підрахували, що лексична схожість французької та італійської мов становить 89 відсотків. І у іспанської з італійською - той же рівень схожості. Ясна річ, за "тотожність" приймається стовідсоткова схожість мови з самою собою.

Серед слов'янських мов спостерігається те саме. Лексична схожість російської з українською та білоруською становить трохи менше - 86 відсотків.

Багато це чи мало? Іспанцям, французам та італійцям не спадає на думку на підставі належності їхніх мов до однієї сім'ї стверджувати наявність однієї "романської" мови, яка саме в них є єдино правильною. Наприклад, італійці на тій підставі, що столиця їхньої країни - той самий Рим, Roma, що дала ім'я сім'ї мов, або французи на тій підставі, що Наполеон Бонапарт захопив усю Європу, могли, звісно, могли б, але чомусь чомусь чомусь не беруться за таку дурницю. Ніженки і слабаки.

Інша справа - "чобіт російського солдата", який, за словом поточного російського вождя Путіна, робить будь-яку землю "нашою"! Але і тут страшну підніжку ставлять мишачому жеребчику, здавалося б, прямі союзники.

Сто з лишком років тому, коли Російська імперія почала тріщати по швах, на початку Першої світової війни, російською мовою в Росії називали три "діалекти" - великоросійський, малоросійський і білоруський. Люди, які не бажали розпаду імперії, до останнього трималися цього принципу, нехай дуже скоро показав свою неспроможність, але в частині відповідального виконання професійного обов'язку залишалися на висоті.

Читайте також: Не «адін народ» [5]

Ось вам невигадана історія. Видатні російські лінгвісти Імператорської Академії наук Н. Н. Н. Дурново (1876-1937), Н. Н. Соколов (1875-1923). Н. Соколов (1875-1923) і Д. Н. Ушаков (1873-1942) створили карту поширення трьох мов. М. Ушаков (1873-1942) створили карту поширення трьох мов - російської, української, української та білоруської - в європейській частині Російської імперії та в суміжних країнах. Намалював карту дійсний член Імператорського російського географічного товариства І. П. Піддубний. П. Піддубний.

[6]

Мовна карта 1914 року © фото - вікіпедія

Рік по тому, у 1915, вийшла і супровідна книжка до карти. Все це і зараз доступно в будь-якій великій бібліотеці світу.

У 1914 році більший інтерес представляло поширення української та мови на території ворожої Австро-Угорщини. Але сьогоднішній читач карти в Росії може здивуватися іншому. Хоч-не-хоч навіть самий замшілий зетник не уникне порівняння лінії наступу нинішньої Росфедерації на Україну з межею поширення української мови на території колишньої Російської імперії.

З карти 1914 року випливає, що від Криму до східних кордонів нинішнього Краснодарського краю, по обох берегах Азовського моря панувала не російська, а українська мова. Ясна річ, мовою державного управління - поліції і жандармерії, губернських начальників і спецслужб усіх мастей, а також казенної школи, звісно, була російська, але так звані широкі народні маси, з якими розмовляли, які записували і які потім представляли ці записи на карті люди науки, користувалися в побуті українською мовою.

Тому є безліч інших свідчень - і більш ранніх, і більш пізніх. Про українську мовну стихію в Таганрозі писав Чехов, і ми зараз, водячи мишкою по карті Дурнова, Соколова і Ушакова, дивуємося і україномовній Суджі, що в Курській області, та й всій Кубані, де саме українська жива і жива;і всієї Кубані, де саме українська була живою мовою населення, мовою, яку витоптували повільно, болісно, із залученням усіх карально-освітніх ресурсів.

Читайте також: Міфи про російське походження Одеси й особливу ностальгію одеситів за СРСР [7]

Курйозний випадок із царини посмертної долі української мови на Кубані. Відомо, що Кубанське козаче військо історично - переважно українське, запорізьке. З 1918 по 1920 рік проіснувала Кубанська народна республіка, яка збиралася об'єднатися з незалежною Україною гетьмана Скоропадського.

Червона армія і ВЧК придушили всю цю національну романтику на корені. І начебто викорчували всі без залишку українські корінці на цій землі. Але виявилося, що не всі. Тут, у Новоросії, названій так за часів імперії, яка все ХІХ століття завойовувала Східне Причорномор'я у народів, підкоряючи, винищуючи або виганяючи їх до сусідньої Османської імперії, так от у Новоросії все-таки жевріли й старі українські традиції.

Одна з таких мовленнєвих традицій, наприклад, обмін девізами - паролем і відгуком - - - - "Слава Кубані!" - - - "Героям слава!" Вона протрималася до квітня 2015 року і була скасована як нібито "наносна", занесена з цілями розхитати бронебійну єдність руського міра зловредним вітром київського майдану.

Ось парадокс козацького українства: використане для придушення чужинців (від кавказьких народів до кримських татар), козацьке військо саме стало мішенню терору, коли запросило для себе роль лише молодшого брата - так, слов'янського, навіть і російського, але все ж таки примхливого та своєобычного - українського.

Ось чому називати війну путінських чекістів і озброєного ними непотребу проти України "громадянською" і "братовбивчою" не можна. Є в ній інша примордіальна основа. Для опису цієї моделі потрібно пожити або поїздити в слов'янських країнах Східної та Центральної Європи, де знання мов сусідів - не тільки старших і молодших - є нормою. Звісно, російська - особлива стаття.

Читайте також: Між «нє било, нєт і бить не может» і «какая разніца». Хто не вважає українську мову цінністю? [8]

Вона не тільки два століття була насамперед мовою влади, а й мовою, якою створюється література, будується наукове життя імперії, що розтягнулася між Атлантичним і Тихим океаном. Зрозуміло, чому, наприклад, польський єврей Юлій Марголін написав свою епохальну працю "Подорож у країну зені" не польською та не мовою ідиш, а російською: головна мета була просвітницька. Ця двояка роль російської мови для слов'янських і не тільки слов'янських народів Східної Європи - достатня підстава для справжньої двомовності освіченого класу цієї частини світу.

Зовсім інша справа - Радянська і особливо пострадянська Російська Федерація. Не схильні в звичайному житті відповідати запитанням на запитання, російські люди від Балтії до Балкан, коли запитуєш, чи вивчали вони місцеві мови в країнах, де опинилися навіть багато десятиліть тому, здебільшого і дотепер відповідають: "А навіщо?".

Звісно, є винятки, і серед катів Бучі чи Маріуполя цілком могли бути і люди, які знають обидві мови. Але у масі своїй на боці РФ воюють одномовні або напівмовні люди, які не здатні до ладу пояснити, навіщо вони вбивають тих, інших, як правило - двомовних, що захищають свій дім від навали путінських чекістів.

Сила чекістського племені в тому, що відбір до нього здійснюється за духом, а не за кровною спорідненістю. Один зі співавторів карти, про яку я сьогодні розповів, - Микола Миколайович Дурново. Як склалося його життя?

З 1918 по 1921 рік Дурново працює професором Саратовського університету, докторську дисертацію захищає в Петрограді. Голодує в Москві, випускає свої головні книжки з російської граматики і перший підхід до майбутнього "Граматичного словника". До 1923 року працює в Комітеті зі складання загальнодоступного словника російської мови. У 1924 від'їжджає у відрядження до Чехословаччини, звідки їздить у чехословацьке тоді Закарпаття вивчати українські діалекти.

Навесні 1926 року читає курс в Університеті Брно, а наступного, 1927 року, отримує запрошення посісти професорську кафедру в Мінську і повертається до СРСР. У - ледве не написав "перебудовній", ні, "непівській" тоді ще, - Білорусії Дурнова обирають академіком білоруської академії наук. Але буквально через рік виявляється, що всі його білоруські колеги були "буржуазними націоналістами", Дурнова звільняють з університету і виключають з республіканської АН.

Читайте також: Навіщо українській мові російські милиці, або «Русифікація задніми дверима» [9]

На початку 1930 року він тікає до Москви, щоб наприкінці 1933 року потрапити під арешт у сумнозвісній "справі славістів". У 1934 засуджений на 10 років таборів "контрреволюціонер" відправляється до Соловецького табору особливого призначення, де продовжує підривну наукову роботу і пише граматику сербськохорватської мови. 1937 року його знову судять і засуджують до розстрілу. 27 жовтня 1937 року розстріляно Миколу Миколайовича Дурнова, а у 1938 році розстріляють і обох його синів - Андрія та Євгена.

—

Гасан Гусейнов [10], опубліковано у виданні RFI [11]

Читайте також: