Історії українців, які заговорили російською, "бо так робили усі", але врешті повернулись до рідної мови

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:   колаж ВВС

Історія зросійщення українців була витонченішою, ніж здається. Російська мова асоціювалася з успіхом, перспективами, і коли Україна стала незалежна, люди і далі мислили так само. Усе змінювалося тільки після чергових національних потрясінь, завданих Росією.

Як і багато моїх однолітків, наприкінці 90-х я розмовляла зі своїми ляльками російською. Усе в моєму житті на Рівненщині було українською - дитсадок, школа, родина, вулиці, але щойно доходило до гри, як в хід вступала російська.

У 2000 році народився мій брат, і в його житті була така ж "двомовність". Дорослі це заохочували. Пригадую, як мама моєї подружки, у якої виривався український акцент, питала свою дитину, ну чому ж вона не може так гарно гратися російською, як я? Я ж тим часом потай пишалася своїми "вміннями" і відчувала себе якоюсь вищою, особливою.

Звідки це береться і куди веде, я зрозуміла тільки через багато років, дізнавшись історію зросійщення українців. Вона була витонченішою, ніж здається на перший погляд. Російські царі не приховували намірів знищити українську мову, Валуєвський циркуляр (1863) і Емський указ (1876) забороняли україномовні книжки, театр, музику. 

Натомість в СРСР комуністи спершу провели швидку "українізацію", щоб заручитись підтримкою українців, а потім розпочали повзучу політику витіснення української мови з культури, освіти, науки та побуту.

Тих, хто намагався звернути на це увагу, називали "націоналістами". Наприклад Іван Дзюба, який у 1965 році написав памфлет "Інтернаціоналізм чи русифікація?" про кричущі наслідки такої мовної політики, втратив роботу і опинився за ґратами. Таких людей було дуже багато.

як ми переходили на рос

Мовні протести в Україні відбувались дуже часто. ФОТО, GETTY IMAGES

Щоб краще влаштуватися, багато українців переходили на російську. Наприкінці існування СРСР більшість шкіл у містах були російськими, українська переважно залишалася тільки в селі і на заході країни.

Російська мова асоціювалася з успіхом, перспективами, і коли Україна стала незалежна, багато людей і далі мислили так само. Навіть у відносно недалеких 2011-2015 роках деякі мої однокласники, до цього україномовні, переїжджаючи до Києва чи Харкова, у соцмережах чи на роботі заговорили російською, "бо так робили усі".

Це було поширене явище. Ситуація змінювалася тільки після чергових національних потрясінь, завданих Росією, коли на тлі війни все більше українців почали замислюватися, чому вони говорять російською і поступово поверталися до української.

ВВС зібрала історії з різних регіонів, які яскраво ілюструють причини, чому люди були вимушені змінювати українську мову спілкування на російську навіть в незалежній Україні.

Вони дають можливість краще зрозуміти ситуацію, до якої зараз дійшла Україна у мовному питанні під час війни.

Читайте також: Деокупована Херсонщина: «Люди масово переходять на українську»

Принцип добровільності

Якщо уявити собі суд, на якому Росію як наступницю СРСР взялися судити за русифікацію українців, її адвокати швидко би виграли справу.

Документів про заборони чи примус говорити російською просто немає, говорить Євгенія Кузнєцова, письменниця та авторка книжки "Мова - меч" про мовну політику радянських часів. Вона має науковий ступінь докторки філософії в галузі міжнародних та міжкультурних досліджень.

як ми переходили на рос

Київське метро, 1961 рік. ФОТО, GETTY IMAGES

Під час українізації офіційні установи УРСР навіть заговорили українською, але на початку 1930-х Сталін поклав цьому край, і в 1938 році з'явилася постанова про обов'язкове вивчення російської мови. А в 1958-му - про те, що хоч навчання у школах має бути рідною мовою, батьки можуть вирішувати, якою мовою навчатися їхнім дітям.

"Велика загадка, в яку школу - російську чи українську - віддасть батько дитину, знаючи, що у вузі синові чи дочці все одно доведеться перекручуватися по-російському, що з російською мовою "станешь человеком"…, з українською тільки сорому наберешся. От вам і добровільність!" - писав про це ще в 1965 році Іван Дзюба, спостерігаючи, як масово після тієї постанови українські школи ставали російськими.

У 1926 році в українських школах вчилося 97% учнів, писав Дзюба, а в 1958-1959-му - вже 21%. Ситуація гіршала з кожним роком, і в кінці 80-х у Донецьку, Луганську, Чернігові, Сімферополі та Миколаєві не було жодної української школи. Українська мова залишалась переважно у селах і містечках у малих школах.

Тим часом на нові заводи в Україну на керівні посади часто завозили росіян, а українці займали переважно нижчі місця. Спостерігаючи за начальниками, каже Кузнєцова, вони розуміли, що першою сходинкою наверх була російська мова.

Дослідниця припускає, що для дітей російських начальників першими ввели і практику звільнення від уроків української мови, які у школах залишалися.

Батьки могли написати заяву про відмову від уроків через "слабке здоров'я чи велике навантаження", каже мовознавець і кандидат філологічних наук Олександр Скопненко, який зустрічав такі історії про дітей військових.

Читайте також: Олена Біла: «Після Криму в мене перевернулося життя»

як ми переходили на рос

Дитсадок у Ялті, 1960 рік. ФОТО, GETTY IMAGES

Схоже на те, що пізніше такі довідки могли отримати не тільки військові. От як ті часи згадує для ВВС Наталя Костиря з Дніпра.

"

"Вже у 1960 році в медучилищі, де вчилася мама, викладали російською мовою. Деяких молодих людей, слабких духом, це ламало. Вони починали "гекати" та "штокати", але не моя мама.

Змалку я кликала батьків "мати" і "батько, і, почувши це, люди якось чудно завмирали. У дворі, де ми жили, дітвора мене прозивала "Наташка-українка".

У 1983 році я пішла до школи, яку зробили російською. Було смішно слухати, як говорять вчителі. Мою мову теж пробували зламати, викликали матір до директора і вимагали перенавчити дитину на "мову всіх пролетарів".

Мама відповіла, що в цьому немає потреби, і потім їй пропонували вивезти мене в село, де ще були українські школи. Чудно це було - наша родина завжди жила у місті та говорила українською.

Коли вчителі зрозуміли, що ніхто нікуди не поїде і дитину не перенавчатиме, вирішили зайнятися цим самі. На продльонці мене муштрували читати, переказувати та писати російською.

У 1984-85-му в нас з'явився урок української мови. Але діти могли взяти довідки, щоб їх звільнили від цих уроків "за станом здоров'я".

Недовго думаючи, я теж вирішила піти в лікарню за довідкою. Лікарка погодилася мені виписати, але вона думала, що це від уроків української. А я взяла і попросила виписати мені звільнення від російської. Який же ґвалт був, матір у лікарню викликали!

Зрештою, школі вдалося навчити мене російської, я досі пишу без помилок. Але разом з тим школі не вдалося викорінити з мене мого рідного, хоч вона і принесла в моє життя суржик".

Читайте також: Українська ідентичність. Травма і мрія про трансформацію

--

Українська мова - державна

У 1991-му, після проголошення незалежності України, українська мова отримала статус державної.

На неї переводили офіційні установи, документацію і заклади освіти. Якщо в 1991 році в Києві українською вчилося 30% учнів, то у 1998-му - 87%. Частка учнів в українських школах до кінця 90-х в середньому зросла на 20-30% по всій країні. У деяких регіонах на українську перейшла більшість.

мова

ФОТО, УНІАН

Проте на півдні та сході російська все ще домінувала в навчанні. На Донеччині, за даними статистичного щомісячника України, до 1998-го кількість учнів в українських школах зросла лише з 3 до 10%, у Криму - з нуля до 0,5%.

Потужним джерелом українізації стали фестивалі української музики - нове явище для української культури. Фестиваль "Червона Рута" пройшов у 90-х у Запоріжжі, Донецьку, Криму та Харкові. На відео виступу гурту "Вхід У Змінному Взутті" можна побачити, з яким захватом у 1995 році в Севастополі зустрічали їхні українські хіти.

Тоді ж на телебаченні стартує "Територія А", хіт-парад україномовних кліпів, і українська музика йде в широкі маси. На додаток до таких культових гуртів, як ВВ і Брати Гадюкіни, з'являється багато нових імен - Аква Віта, Скрябін, Табула Раса, Камалія, Юрко Юрченко, Олександр Пономарьов.

Але і російських артистів більшало, вони виступали в Україні, їх любили. Тим часом у Росії більшало грошей на просування своєї культури. Умови почав диктувати ринок, і в кінці 90-х Україну завалило російськими програмами, серіалами і "старими пєснями о главном", каже письменниця Євгенія Кузнєцова.

Як тоді жартували, навіть гурт "Океан Ельзи" став дуже популярним в Україні тільки після того, як він засвітився у Москві.

А міста і далі залишались переважно російськомовними, про що якнайкраще розповідали вуличні музиканти на їхніх вулицях, виспівуючи молодіжний хіт Тараса Чубая "Вона" - про кохання, літо, вино і "зрусифіковані міста".

Київ

Ірина Білик, одна з перших та найяскравіших зірок української пісні, в 2004 році записала свій перший російський альбом. Публіка радо його вітала.  ФОТО,УНІАН

Все, що було російським, вважалося крутим, каже Кузнєцова, і люди до цього тягнулися. Якщо у 1995 році річний наклад україномовних журналів та інших видань був на рівні 70% від усіх, то в 2004-му він впав до 28%.

Українська мова хоч і стала державною, каже мовознавець Олександр Скопненко, але "держава не створювала дієвих механізмів, що українська мова - це назавжди, що без неї не може бути професійної діяльності".

Вогонь розпалювали комуністи, які вигадували ідеї, як надати російській якогось офіційного статусу. "Зрозуміло, що коли суспільство відчуває віяння, що все це несерйозно і тимчасово, то так воно і реагує".

Про те, як було працювати в ті роки україномовним українцям, пригадує для ВВС комунікаційниця і письменниця Оксана Мороз. Вона родом із Нововолинська, але живе у Києві.

"

Просто робочий інструмент

Я народилася у 1982 році, російської не було ні в родині, ні в школі. Коли я пішла в ліцей у 9 класі, вивчення російської вже скасовували, але вийшло так, що у нас ще було декілька уроків.

Для мене це була трагедія: я не знала російською нічого. Розуміла, але читати і писати нормально не могла. Але уроки швидко скінчилися і я вступила до Львова, де російської майже не було. Після навчання пішла працювати в банк комунікаційницею, де теж усе було українською, тільки дві пані розмовляли між собою російською.

Але десь у 2003-2005 році ми відкривали київську філію, і я вперше зіштовхнулася з тим, що треба писати російською. Це була катастрофа, тоді не було гугл-транслейта. Я намагалася писати, а потім ішла до російськомовної секретарки і просила перевірити помилки. "Оксаночко, я зараз перепишу", - відповідала вона. Мені було дуже соромно.

Але роботи над філією було повно, купу всього треба було писати російською, і згодом я перестала боятися цієї мови. А через два роки переїхала до Києва, де російською було все - документообіг, службові записки, консультанти з Москви приїжджали. Пощастило, що мій шеф був україномовним, з Хмельницького. Це була єдина людина, яка на вищих посадах спілкувалася українською - можливо, я більше і не зустрічала таких людей.

Не можу сказати, що були натяки на те, що українська мова - низьковартісна, але були насмішки, що от не вміє говорити російською, не може правильно перекласти. Це було не цькування, радше подив - ну як таке можна не знати? Для Києва це було дивно, а для мене - що всі люди як люди, а я одна ненормальна. З моїм комплексом відмінниці мені було важливо писати без помилок.

чому українці переходили на російську

Оксана Мороз у 2013 році. ФОТО, ОКСАНА МОРОЗ

Через декілька років я вимучила свою російську. Змушувала себе писати, читати російською, спілкуватися з колегами. Для мене це було не про моду, мова була просто робочим інструментом.

Але у 2010 році, коли я вже нормально говорила, сформувалося і коло російськомовних друзів, знайомих - російська стала у моєму житті домінуючою. Вдома на Волині я вже не могла з батьком нормально говорити українською, з мене йшов потік русизмів.

Назад на українську я перейшла в 2019 році. Сіла писати свою першу книжку і зрозуміла, що вже не можу писати українською. Речення не звучали, були штучні. І я написала книжку російською, хоч було зрозуміло, що видавати треба українською.

"Як бути, сама перекладеш?" - спитав видавець. І от пам'ятаю сиджу, вставляю текст в гугл-транслейт, і мені знову соромно. Як так - я усе життя спілкувалася українською, що взагалі відбувається?

Мені страшно від того, як швидко людина русифікується. Мені вистачило 13 років життя у Києві. Історія з книжкою стала сигналом і я змусила себе повернутися до української. Просто починала розмову тільки українською, нехай спочатку і суржиком. Сьогодні, коли я чую російську, мене пересмикує.

Читайте також: «Мета большевицької політики — втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу»

--

Село і мова

Ще однією причиною, чому українці переходили на російську, було бажання стати міщанами та позбутися "сільських звичок".

Українська мова краще збереглася подалі від міст, хоч так було не скрізь - у містах на заході України можна було почути українську. Але загалом українську мову прозивали сільською, а село в СРСР традиційно вважали відсталим, тому що там зі скрипом приживалися комуністичні ідеї, каже дослідниця Євгенія Кузнєцова.

Київ

Київ, 2000 рік. ФОТО, УНІАН

Нехай українська мова залишається в селі, вона годиться тільки для того, щоб обслуговувати відстале місцеве життя, казали мовознавці в 30-х, для прогресивного міста вона просто не підходить.

Цей урок засвоювали селяни і, переїжджаючи в місто на роботу, старалися не виділятися і говорити російською. У 1960-70-х люди почали масово їхати з сіл до міст, і "все там до них промовляло, що аби стати успішним, треба відмовитися від свого походження, зокрема мови", - каже мовознавець Олександр Скопненко.

Цей стереотип надовго прижився в головах, каже Євгенія Кузнєцова. Вона до 7 класу жила в селі, а в кінці 90-х переїхала до Вінниці.

"Якось мама попросила мене у місті щось купити. Мені було років 9-10, і в магазині я моментально перейшла на російську. Мама тоді сказала, що не обов'язково купувати в магазині російською. Я запам'ятала, але тоді зробила саме так, тому що була переконана, що так треба".

як ми переходили на рос

Письменниця Євгенія Кузнєцова. ФОТО, ЄВГЕНІЯ КУЗНЄЦОВА

Але не всім щастить зі своєчасними уроками. Ось як перехід на російську пригадує для ВВС Надія Сидоренко, соціологиня, яка народилася в селі на Івано-Франківщині.

"

"З моїх діалогів сміялися якщо не вголос, то поглядом"

У 90-х я, проста україномовна сільська дівчинка з Івано-Франківщини, вступила до училища культури в Каневі. Тоді я говорила на типовому для прикарпатського селища діалекті, а в місті вся молодь спілкувалась виключно російською.

Щоб бути з "крутими", я теж стала переходити на російську. Я помічала таку потребу і раніше, коли до нашого села на літо приїжджали дівчата зі Львова, Ужгорода і намагалися якщо не говорити російською, то хоч би вживати в розмові окремі російські слова. Це наче підкреслювало їхній статус міщан, і до них уже по-іншому ставилися, в тому числі хлопці.

Я не могла говорити так у селі, у нас російської мови в побуті не вживали, і з моєї вимови би просто насміхалися. Натомість у Каневі я чула тільки російську і помітила, що "бидляцкій сельській язик" дратував однолітків. З моїх діалогів сміялись якщо не вголос, то поглядом. Відкритого приниження не було, але через зверхнє ставлення мене не вважали своєю.

Після переходу я відчула піднесення - нарешті я своя! Це була наче посвята. Ні тоді, ні пізніше я не відчувала зради - не так мене виховали. Прості селяни хоч і вважали себе патріотами, але мова для них була тільки засобом спілкування, вони не надавали їй якогось магічного статусу, як ми робимо це зараз.

Після Канева я закінчила університет у Переяславі, зустріла чоловіка. Разом ми переїхали до Києва і там відчули панування російської на повну. Хоч матір чоловіка з Росії, він говорив українською та недолюблював суржик. Але попри це у Києві ми не стали винятком, і як всі писали резюме, шукали роботу і розмовляли в офісах тільки російською.

Читайте також: Оксана Забужко: "Ви слухали росіян 300 років, що ви з того зрозуміли?!"

як ми переходили на рос

Надія Сидоренко з чоловіком та дітьми. ФОТО, НАДІЯ СИДОРЕНКО

Але з початком Революції Гідності чоловік вперто почав виправляти русизми в сімейних розмовах і ми поступово почали переходити на українську. Я почала писати листи українською, говорити нею в магазинах. Звісно, відповідали російською, але я перестала переходити на мову співрозмовника.

Зараз комплекс меншовартості в минулому і я рада, що ми виховали дітей українською. Але якщо чесно, я довго сумнівалася, чи це правильне рішення. Не хотіла, щоб мої діти були білими воронами, щоб їх, як мене, відштовхували однолітки.

Власне, я і не помилилась: у 2008 році, коли донька пішла в перший клас, вона була єдиною україномовною. Але на відміну від мене, вона не ставилася до цього, як до чогось незвичайного. Їй подобалося бути собою.

Молодший син пішов у перший клас у 2014-му, і теж був ледве не єдиним, хто говорив українською в повсякденному спілкуванні. Але у цьому вже не було нічого ненормального. Він говорив українською, його друзі - російською, але це не впливало на їхні стосунки.

--

"Це було модно, звично і зручно"

За президентства Леоніда Кучми українізація мляво, але продовжувалася. Школи і далі переходили на українську, були спроби покращити ситуацію із засиллям російської мови на телебаченні.

Після Помаранчевої революції до влади прийшов Віктор Ющенко, який вважав, що "без особливої підтримки російська мова витіснить українську".

За його президентства в Україні ввели обов'язковий дубляж фільмів українською мовою в кіно. Рішення зустріли з опором, намагалися скасувати, але українська мова прижилася в кінотеатрах. Дубляж був талановитим і багатьох людей призвичаював до української.

Однак в ті роки зростала і популярність Віктора Януковича.

як ми переходили на рос

ФОТО, GETTY IMAGES

Коли він став президентом, з'явилося багато нового: рішення про обов'язковий дубляж кіно скасували, години для вивчення української мови в школах зменшили, дозволили здавати ЗНО російською.

Попри спротив громадськості, опір багатьох областей і бійки в Раді у 2012 році більшість на чолі з регіоналами прийняла закон Ківалова-Колісніченка, який мав ще більше розширити використання російської мови. Українську прибрали навіть з реклами, чи не єдиної сфери, де вона все ще домінувала, а у регіонах дозволили російський документообіг.

як ми переходили на рос

ФОТО, GETTY IMAGES

як ми переходили на рос

Березень 2013. Депутати сваряться, якою мовою говорити в Раді - російською чи українською. ФОТО, GETTY IMAGES

Проти його ухвалення виникав "мовний майдан". Як писав один із оглядачів, "за два тижні в серпні 2012 року Україна змінилася сильніше, ніж за два десятиліття після розпаду СРСР".

Читайте також: Мовознавець Юрій Шевчук — про позицію мера Харкова Терехова: «Це мовний сепаратизм»

І хоча закон Ківалова-Колісніченка працював в Україні недовго, і зрештою був визнаний неконституційним, мовні суперечки, які він спричинив, мали серйозні наслідки. Цей закон і наміри його скасувати згадували прихильники Росії після Революції Гідності, використовуючи цю історію для виправдання анексії Криму і сепаратизму на Донбасі.

Після шоку, який пережила країна, посилення української мови розгорнулося з новою силою.

Читайте також: ЗУПИНИТИ НАСТУП НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР. Відкрите звернення

як ми переходили на рос

Мовні протести у 2012 році. ФОТО, GETTY IMAGESЗ'явились норми про поетапний повний перехід освіти на українську, про обов'язкові квоти для мови на телебаченні та радіо, про обслуговування у публічних місцях виключно українською. Окремий мовний закон закріпив позиції української мови.

Багато людей критикували нові правила і казали про дискримінацію російської, опозиційні політики обіцяли їх переглянути.

Але цього так і не сталося. Хоч іноді норми мовного закону саботують, українська мова все ж стала "робочою" і почала проникати в побут. Про це свідчить історія, яку ВВС розказує 36-річний Євген Клопотенко, шеф-кухар і ресторатор.

"

"Я виріс у Києві. Пам'ятаю, українська у місті звучала нечасто, нею послуговувалися одиниці. Втім, усі мої рідні були і є україномовними.

Приблизно до 30-ти я спілкувався українською виключно вдома. Коли виходив у зовнішній світ - чомусь перемикався на російську. Це відбувалося скрізь: у школі, університеті, з друзями, під час побачень і навіть у соцмережах. Чесно, я не можу пояснити, чому. Мабуть, такі були правила мого оточення. Це було модно, звично і зручно.

як ми переходили на рос

ФОТО, ІНСТАГРАМ ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА

Тато часто казав: "Женю, переходь на українську". Але я не надавав цьому особливого значення. Батько виховував мене патріотом і я завжди любив Україну, хоч і не задумувався, в чому важливість мовного питання. Я розумів, що знаю українську, можу нею говорити. Але головне питання - навіщо? Я не відчував такої потреби.

Відверто кажучи, мотивацією для мене стало впровадження (у 2017 році - Ред.) мовних квот на телебаченні та радіо. Я повернувся до української, коли мені запропонували стати україномовним шеф-кухарем на телебаченні. Тоді була велика потреба в україномовному контенті і я вирішив, що це ідеальний час, щоб повернутися до свого коріння.

Коли я вперше перейшов на українську, було важко. Жарти, багато інших мовних форм доводилося змінювати. Одного разу хтось сказав, що мені варто переглянути свої україномовні ефіри. Мовляв, там я геть інша людина. Я переглянув декілька перших епізодів своєї програми і зрозумів: це моя мова. Так відбувся злам, після якого я почав говорити українською скрізь.

Згодом я глибше розібрався в історії України і збагнув, що мова робить нас приналежними до конкретної нації, об'єднує і дає відчуття дому. Перейшовши на українську, я почав більше любити свою країну, глибше її відчувати. Нібито ми - це щось єдине та нероздільне.

Мої батьки були задоволені. Нарешті сталося те, на що вони чекали багато років. Друзі спочатку говорили: "Та що ти починаєш". Навіть кілька разів жартували. А потім звикли і просто підтримали.

--

"Я не хотів виділятися"

На сході та півдні України ситуація з українською мовою складніша. У 1998 році у Донецькій області тільки 10% учнів ходили до українських шкіл, у Луганській - 13%. Краще було на Одещині - 37%, Харківщині - 47% та Запорізькій області - 38%.

Посилення української мови у цих регіонах рухалося повільно. До початку війни в 2014 році лише половина шкіл на Донбасі були українськими.

Читайте також: Як харківські культурні діячі переходять на українську мову та віднаходять українську культуру

як ми переходили на рос

Мітинг у серпні 2012 року в Севастополі. Люди вітали новий закон про "регіональні" мови, але хотіли ще кращого статусу для російської мови в Криму. ФОТО, УНІАН

Але місцеві переїжджали і для когось переїзд у такі здавалося б зросійщені міста як Київ, порівняно з домом, навіть ставали віддушиною і надихали не соромитися української.

Про це ВВС розповідає 44-річний журналіст і письменник Володимир Миленко. Він родом із Запоріжжя, але три останні роки живе в Івано-Франківську.

"

"Я народився у Запоріжжі, але до закінчення школи жив у селі. Там розмовляв, звісно, українською, як і всі навколо.

Після школи у 1995 році поїхав навчатися в Запоріжжя, де місцеві та студенти на моєму факультеті математики говорили тільки російською. Тож і я перейшов, щоб не виділятися.

Це було більш-менш звичне явище. Я змалку розумів, що українці - не росіяни, у нас своя мова, музика. Але водночас було відчуття, що у місті треба говорити російською, щоб не виділятися.

Та і я не любив виділятися - це були "лихі 90-ті", у місті могли запросто пограбувати, а тут ти ще і мовою себе видаєш.

Щоправда, мій перехід був не на 100%. Вдома з батьками чи в гуртожитку з сусідом з сусіднього села я спілкувався українською. Коли потім вчився на філологічному, на факультеті теж говорив українською. Але поза навчанням, і на роботі в ЗМІ говорив і писав російською. Така була класична двомовність.

Змінив усе Київ, куди ми ненадовго переїхали з дружиною у 2006 році. Хоча ми все ще працювали в російськомовних конторах, саме в Києві я почув, що дехто на вулицях і ринках говорить українською. Це додало мені мовної розкутості, і я намагався купувати продукти на ринку тільки в україномовних продавчинь.

як ми переходили на рос

Володимир Миленко з дружиною проводжають старшого сина в перший клас. ФОТО, ВОЛОДИМИР МИЛЕНКО

У 2010 році, на початку часів Януковича, ми повернулися до російськомовного Запоріжжя. Але після Києва я вже не мав комплексів і всюди говорив українською, хоч до 2014 року це і викликало трохи здивовані, навіть перелякані погляди, в основному від старшого покоління.

Старшого сина ми виховали у винятково україномовному середовищі. Думаю, це вдалося тому, що вдома ми розмовляли літературною українською. Ще були україномовні книжки, мультики. Коли він пішов у перший клас, то не вмів читати і говорити російською.

Звісно, у школі його навчили - всі, крім нього, розмовляли російською, і це після 2014 року. Пам'ятаю, у другому класі я писав заяву на відмову від уроків російської мови для сина, а директорка, яка публічно пишалася патріотизмом своєї школи, відмовляла.

Звісно, їй не вдалося. І сина, на нашу радість, з його шляху теж ніхто не збив.

Читайте також: Як це – бути україномовним в місті «можливостей і перспектив»

--

"Кавалери відсіювалися, коли я казала, що україномовна"

Було й багато людей, які в 90-і та 2000-і принципово не переходили на російську у Києві. 45-річна Міра Пашук, бухгалтерка з Ківерців, яка живе у Києві - одна з таких.

"

"Моя сім'я була двомовною, російська на рівні з українською. Коли я вступила до Києва, то розмовляла жорстким суржиком і була переконана, що під час навчання мені доведеться перейти на російську.

Але був 1995 рік, я вступила в Київський національний економічний університет, де ректор якраз проводив українізацію.

Моїй подружці, яка розмовляла сільським суржиком, після російської школи спочатку було важко. Було багато і російськомовних, вони теж вчилися українською. Пів року тільки один предмет був російською, і викладачка вибачалася - вона працювала в університеті останній рік.

як ми переходили на рос

Міра Пашук у студентські часи. ФОТО, МІРА ПАШУК

Але якщо навчання було комфортне, на роботі залишатися україномовною було важче. Я, головна бухгалтерка, зазвичай була єдина україномовна в колективі.

Мене прозивали "Мірка кошти-речі", а на одній роботі начальник сказав - "перейди на нормальну мову, я тебе не розумію". Це були вже не натяки чи жарти, я так і заціпеніла тоді зі своїми паперами. Звісно ж, я звільнилася.

Українська мова впливала і на особисте життя. З'явився чат, аська, і я там знайомилася з хлопцями. Розмова зазвичай починалася російською - може тому, що це сприймалося як гра, коли треба багато вигадувати, а гралися ми зазвичай теж російською.

Але через кілька речень українське з мене так і просилося, і я зізнавалася, що україномовна. "А з якого ти села?"- питали у відповідь, і приблизно 20% кавалерів відсіювалося, для них мова була проблемою.

Але не для всіх. Мій чоловік - російськомовний, корінний кримчанин. У його родині всі говорили російською, хоча бабця була україномовна. Коли він переїхав у Київ, я була його перша україномовна знайома. Він мене якось навіть запитав: "Скажи, а ти і думаєш українською?"

Міра Пашук

Міра Пашук у 2012 році. ФОТО, МІРА ПАШУК

Зрештою, мене так і не зламали. Думаю, я просто не хотіла бути, як усі. Хотіла якось виділятися, але зовнішність, як я вважала, мала посередню, і шукала інший, свій метод. А ще я ніколи не гналася за модою. От всі закурили в університеті, а я не закурила, на російську багато хто перейшов, а я - не перейшла".

--

***

Зараз Міра Пашук вперше працює в повністю україномовному колективі, в дитсадку. І хоч діти, за її словами, приходять все ще переважно російськомовні, багато знайомих, зокрема з випалених росіянами міст на сході України, переходять на українську.

Оксана Мороз, яка багато працювала з бізнесменами, каже, що тільки зараз бізнес-середовище стало українським. Її більше не просять читати лекції російською, як це бувало після 2014 року.

як ми переходили на рос

На початку каденції президент Володимир Зеленський теж обіцяв переглянути закон про мову 2019 року, але це викликало різку реакцію. ФОТО, GETTY IMAGES

Але Надія Сидоренко помічає, що в 2023 році, як це було в 2015-му і 2016-му, коли люди почали звикати жити з війною, ентузіазм стихає і з'являються розмови про те, що мова - це не так і важливо.

Значна частина українців не підтримує українізацію і вважає, що російську дискримінують. У 2023 році навіть зріс відсоток тих, хто думає, що російськомовних в Україні утискають чи переслідують.

Якщо у травні 2022 року, на четвертий місяць війни, 93% українців були впевнені, що це неправда, то через рік таких людей 84%. Підтримка тези про утиски російськомовних зросла з 5% до 8%.

Директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушевський вважає, що така тенденція є через емоційні суперечки навколо української мови, яких за останній рік траплялося багато.

Окрім того, багато людей зі сходу України переїхали на захід, тож подекуди виникали мовні непорозуміння.

І це ще варто враховувати, що значна частина російськомовного населення перебуває під окупацією і їхню думку соціологи не фіксують.

як ми переходили на рос

Акція у листопаді 2019 року з нагоди Дня української писемності та мови. ФОТО,GETTY IMAGES

Хтось із людей, які розповіли ВВС свої історії, вважають, що мовна політика правильна і має бути жорсткішою, а хтось навпаки вважає м'які методи ефективнішими.

Євген Клопотенко в колі знайомих провів невеликий експеримент і зрозумів, що всі люди в Україні знають українську мову. Але говорити їм заважає лише страх помилитися.

Ілона Громлюк, опубліковано у виданні ВВС Україна


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

16:04
Бутусов: Про генералів, "паперові війни", "мистецтво доповіді" та сучасну війну: чому Сирський і Содоль потрапили під критику
14:11
Інформаційні ресурси упц (мп) поширюють тези російської пропаганди про «нелегітимність» Президента України, це свідома антиукраїнська діяльність
12:56
Залишення позицій під Харковом: проти командування 125 бригади відкрили справу
10:00
Мінкульт нарешті перевірить стан Почаївської лаври, якою користується московський патріархат
08:06
Втрати росії на фронті перевалили за півмільйона осіб
20:00
На вихідні в Україні переважно сухо, вдень +17-26°С
18:08
Влада дає рпц в Україні місяць часу на звільнення Нижньої лаври, далі застосують силу, - Карандєєв
17:13
До суду передали справу генерала Володимира Тоцького, ексзаступника голови СБУ часів Януковича
16:59
Генштаб ЗСУ скоротять на 60%
14:18
Першого заступника директора НАБУ відсторонили через розслідування можливого витоку інформації

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]