Як Україна повертає у світові музеї імена своїх художників, вкрадені Росією

|
Версия для печатиВерсия для печати
Картина Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану" (Фото: EPA)

Українські мистецтвознавці й культурні активісти впродовж останніх років домоглися деколонізації десятків художників і робіт, які стосуються українського культурного спадку, проте які ідентифікували як російські.

Кейси Іллі Ріпина, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, чию українську ідентичність визнає Музей Метрополітан у Нью-Йорку, перейменування роботи Едгара Дега “Російські танцівниці” на “Танцівниць в українському вбранні” та низка інших історій стали широко відомими завдяки розголосу в медіа, зазначає видання "Тексти".

Проте це лише вершина айсберга. На те, щоб “точково” “українізувати” художників і картини хоча б у найбільших музеях світу, підуть роки. В Українському інституті, який відповідає за культурну дипломатію, працюють над системним підходом, що дасть змогу істотно пришвидшити процес. Про деталі “плану українізації” світових музеїв ТЕКСТИ поговорили з креативною директоркою Українського інституту Тетяною Філевською. А також зібрали приклади картин і художників, які вже було "українізовано" в різних музеях світу.

Читайте також: Чому й досі доводиться доводити, чому культура — доречна, мова – на часі, історія – важлива

Понад 100 років деколонізації

Над питанням повернення Україні власного культурного спадку, апропрійованого ще Російською імперією, науковці й політичні діячі почали задумуватися ще з кінця ХІХ — початку ХХ століття, коли в дискусіях поставало питання, а що таке власне українське мистецтво й українська культура, які їх критерії. Не було ні наукових установ, ні музеїв, ні академії мистецтв, які відповідали б на це питання, все зводилося до етнографії.

Коли з’явилася ідея створити національний музей, то вже в перші роботах з історії українського мистецтва поставало питання апропріації певних художників чи творів як українських чи таких, що стосуються українського спадку. Чи вважати українським спадком роботи, написані в Україні? Чи авторів, народжених в Україні? Чи авторів, які працювали в Україні? Чи ті, де зображено українські мотиви? Тобто проблемі щонайменше 100 років.

Більшовицька окупація України цей процес перервала, і вдруге до питання активно повернулися наприкінці 1950-х, коли з’явилися великі роботи з історії українського мистецтва як безперервного процесу від давньогрецьких поселень на березі Чорного моря до середини ХХ століття.

Читайте також: Унікальні архівні записи українських дисидентів попереджають про сьогоднішню Росію 

Тетяна Філевська. Фото: особистий архів

Тетяна Філевська. Фото: особистий архів

Найґрунтовніше цей процес почався з відновлення незалежності, саме тоді виникло розуміння про необхідність говорити про українську культуру з погляду постколоніальної теорії. Десь у 2000-х почалися спроби презентувати українське мистецтво за кордоном, уперше з’явився гриф “український авангард”, хоча раніше його вважали просто “радянським”, відбулися виставки українського модернізму в Канаді, США, Європі.

Утім, до 2014 року це переважно становило інтерес для вузької академічної спільноти. І тільки після Революції гідності ця історія вийшла на державний рівень — з появою Інституту національної пам’яті, Українського інституту, законодавчих ініціатив, наприклад, закону про декомунізацію. З’явилися дослідження, коли вже не тільки російські, німецькі, американські автори пишуть про наше мистецтво, а й ми самі почали про себе писати. І десь тут ми дійшли до потреби апропріації української частини світової культурної спадщини. Активісти почали звертатися до музейних інституцій з вимогою переатрибуції митців і робіт як українських або таких, що стосуються України.

Проте здебільшого ми зустрічаємо нерозуміння. Десь причиною була природна консервативність музеїв, які дуже автономні й водночас украй неохоче щось змінюють у своїх практиках. Десь це були банально російські гроші й “російський” підхід до мапування колекцій. Ти звертаєшся до музею, а там українське мистецтво — це частина умовного регіону “Росія і околиці” або “Росія та інший пострадянський простір”. І куратором цього напряму є Маша-Вася з російським прізвищем із Москви чи Санкт-Петербургу, а сам відділ спонсорує російський олігарх. Звісно, такі всі звернення залишалися без розгляду. Самому музею водночас часто не вистачає експертизи розібратися, що до чого, і він погоджується на російськоцентричний погляд.

Читайте також: Другий фронт, культурний

Картина Василя Єрмилова до змін, музей МоМа, Фото: Тетяна Філевська

Картина Василя Єрмилова до змін, музей МоМа, Фото: Тетяна Філевська

Тепер висить правильно. Фото: Тетяна Філевська

Тепер висить правильно. Фото: Тетяна Філевська

Яскравий приклад: робота Василя Єрмилова в музеї МоМа в Нью-Йорку, яка роками висіла там догори дригом, плюс його, звісно, було підписано як росіянина. Я вперше звернулась до МоМа з проханням поміняти підпис і перевернути нормально роботу ще у 2017 році. Шість років вони просто надсилали відписки, що “ми розглянемо ваше звернення”, але нічого не відбувалось. І тільки вторгнення й агресія Росії змусили багато музеїв переглянути підходи, яких вони роками дотримувалися. Щоб перевернути роботу Єрмилова й атрибувати його як українця після звернення тепер знадобилося лише 2 год.

Читайте також: Колоніалізм і шароварщина: тіньова сторона явища 

Від точкового підходу до системного

Точкові “перейменування” художників, “українізація” картин — це, безумовно, хороший результат, який, утім, ґрунтується на роках праці і зусиль багатьох учасників процесу: мистецтвознавців, дипломатів, академічної спільноти, діаспори. Ці ініціативи виконали свою роль — привернули увагу до проблеми.

Проте слід розуміти, що “вікно можливостей” буде відкритим не завжди. Інертність музеїв і вплив російський грошей вдалося подолати лише після початку повномасштабного вторгнення. І треба реалістично дивитися на речі: коли так чи так війна завершиться, є ризик, що все повернеться на свої місця. І Маші-Васі, які сьогодні заховалися за ширмою “міжнародного кураторства” або у відділах “мистецтва Східної Європи”, щойно з’явиться можливість (і відновляться потоки російських грошей) — знову впливатимуть на порядок денний у західних музеях. До того ж деякі музеї вважають, що якщо вони перейменували одного-двох художників, то вже зробили вам величезну послугу й виконали свою місію, не заглиблюючись у деталі й не бажаючи далі регулярно співпрацювати.

Ми розуміємо: щоб охопити навіть найбільші музеї і змусити їх переглянути всі свої колекції в “ручному режимі”, потрібно дуже багато часу й ресурсів. Тож підхід має бути системнішим.

Західний світ теж пройшов через “точкові” перейменування та зміну національної приналежності робіт і художників. Найяскравішим прикладом є, мабуть, це Пабло Пікассо, якого довгий час представляли як французького художника, аж доки іспанський уряд узявся за поверення собі його спадку. Схожі дискусії тривали десятиліттями в інших країнах. І ось кілька років тому західні музеї об’єднали зусилля й у рамках Музейної асоціації видали міжнародний гайд з деколонізації колекцій, де вказано, як працювати з різними типами творів мистецтва, шр стосуються раніше колонізованих народів Африки, Азії, Південної Америки. Утім, у цій парадигмі Росію досі не сприймають як колонізатора, бо вона й нині позиціонує себе як антиімперію.

Деколонізаційні інструкції для музеїв від Музейної асоціації. Скріншот з сайту https://www.museumsassociation.org/

Деколонізаційні інструкції для музеїв від Музейної асоціації. Скріншот з сайту https://www.museumsassociation.org/

Тож ми вирішили розробити власний гайд, що стосуватиметься саме деколонізації творів мистецтва, які свого часу апропріювали собі росіяни / Радянський союз / Російська імперія. Ідеться не лише про українське, а й про грузинське, литовське, естонське, казахське, польське, чеське мистецтво.

Там буде покрокова інструкція, як шукати українські твори у своїх колекціях, як з ними працювати, як категоризувати, як провести мапування колекцій, як атрибутувати художників, яку літературу використовувати. Також буде прописано базові приклади, чому Україна надежить до регіону “Східна Європа”, а не “по

страдянський простір”, чому писати Kyiv, а не Kiev, і чому це українське, а не російське місто. Також ми пояснюємо, чому некоректним є підпис про те, що якусь роботу написано “під час тріумфального візиту Велікой Імператріци Єкатєріни до щойно завойованого Криму”, бо це те саме, що “тріумфальний візит Путіна”, адже це однаково криваві диктатори й однакова окупація Криму.

Читайте також: Як харківські культурні діячі переходять на українську мову та віднаходять українську культуру

Багато музеїв просто не знають, що в них є українські твори в колекції, де про них прочитати, не володіють мовою. Із низкою музеїв ми уже працюємо над формуванням індивідуальних списків книжок і наукових робіт, які передаємо до їхніх бібліотек, щоб розширити наукове підґрунтя для співпраці. Ми також готуємо списки художників, на яких варто звернути увагу, ініціюємо виставки українських робіт з колекцій музеїв. Я думаю, якщо МоМа змогли організувати таку виставку за два тижні, просто ретельніше глянувши на свої архіви, то це може зробити й будь-який інший музей.

Фрагмент онлайн-версії виставки робіт художників, народжених в Україні. Скріншот з сайту МоМа

Фрагмент онлайн-версії виставки робіт художників, народжених в Україні. Скріншот з сайту МоМа

Інструкцію ми розробляємо спільно з міжнародними музейними організаціями, щоб її одразу акцептувало якомога більше учасників. Раніше зробили велику дискусійну програму у Венеції, кілька проєктів у Великобританії, де збирали найбільш впливові музеї і робили для них деколонізаційні воркшопи, розповідали, як це має працювати, чому це проблема, чому це потрібно змінювати. І отримали багато відгуків про готовність втілювати. Тобто після розроблення такого гайду музеї самі зможуть запроваджувати план дій, як вони це вже роблять з деколонізаційними гайдами щодо західних країн. Ми плануємо завершити свою роботу до початку наступного року.

Читайте також: Культурний саботаж. Про подвійну мораль і фарисейство Мінкульту щодо історичної спадщини

Приклади "українізації" художників та їхніх робіт у різних музеях світу

Приклади "українізації" художників та їхніх робіт у різних музеях світу

Агенти впливу

Інше питання, що музеї розписують свої “деколонізаційні” проєкти на 10—20 років уперед. І не факт, що за цей час дійдуть до східноєвропейської частини колекцій. У нас немає цього часу, оскільки процеси нам потрібно запустити до завершення активної фази війни.

Тому наш пріоритет сьогодні також полягає в підготовці й інтеграції в структури найбільших музеїв кураторів з України, які могли б повністю замкнути на себе дослідження української частини колекцій, займатися їх дослідженням, публікаціями, просуванням зсередини музею. У багатьох установах такі процеси вже почалися, хоча ми маємо великий брак кадрів і зараз не в змозі задовольнити той шалений попит на фахівців з боку західних музеїв, бо експертів розписано на кілька років наперед.

До того ж слід більше уваги приділяти дослідженням, їх перекладу англійською, німецькою, французькою, арабською, видавати їх у міжнародних видавництвах, захищати дисертації, їздити на конференції. Тобто це домашня робота, яку нам самим треба робити, бо нашу історію мистецтва за нас ніхто не напише. І тут питання також фінансування, інтелектуальних ресурсів, які в це слід інвестувати.

Уже на наступному етапі, коли ми повернемо українську ідентичність творам, що перебувають у іноземних музеях, можна буде переходити до питання провенансу, тобто походження творів. Адже відомо, що низку експонатів було просто вкрадено й у час Російської імперії, і більшовиками. А потім перепродано на захід.

Наприклад, Царські врата з Києво-Печерської лаври, які експонують у Музеї Вікторії і Альберта в Лондоні. Звичайно, зараз музеї ретельніше ставляться до провенансу й точиться широка дискусія про повернення експонатів з тіньовою або кримінальною історією походження. Проте це окреме питання, оскільки в частині відносин з Росією питання реституції культурних цінностей, очевидно, буде пов’язано з багатьма політичними моментами після завершення війни.

Валерія ПавленкоНадя КельмОлексій Набожняк,  опубліковано у виданні  ТЕКСТИ


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

13:18
ЄС схвалив використання доходів від заморожених активів рф
12:23
НАБУ з СБУ обшукують Державну судову адміністрацію
12:01
Брехні стане менше: Суспільне розпочало власне мовлення на телемарафоні "Єдині новини"
11:22
Роботодавці зобов’язані вручати повістки, організовувати прибуття працівників до ТЦК та інформувати про тих, хто відмовився від їх отримання чи звільнився - Кабмін
10:15
Politico: ЄС прагне почати переговори з Україною про вступ у червні
10:02
Ціна президентства Зеленського: система державного управління практично не працює
09:06
Глава МЗС ФРН Бербок прибула до Києва
08:00
Термін дії висновку ВЛК щодо придатності до військової служби становить 1 рік - постанова Кабміну
20:00
У вівторок дощитиме у Карпатах і на північному сході України
19:05
Фахівці показали, як виглядала Десятинна церква - перший освячений храм у Київській Русі

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]