Китаю все важче стримувати свою зневагу до російської армії, є всі передумови для раптового посилення напруженості на китайсько-російському кордоні.

Коли з'їзд Комуністичної партії Китаю добіг кінця, "верховний лідер" Китаю Сі Цзіньпін став сильнішим [2], ніж будь-коли. Він узяв собі третій п'ятирічний термін, а те, що залишилося від хоча б якоїсь внутрішньої опозиції, було урочисто видворено із залу. Зі ствердінням владної бази Сі Захід завмер у непритомності, очікуючи, що жорсткий підхід Сі до територіальних амбіцій Китаю швидко кристалізується у військову конфронтацію за Тайвань – ключову ланку в стратегічному "ланцюзі перших островів [3]" у Тихому океані.

Загроза перебільшена. Незважаючи на те, що делегати партії внесли в конституцію Комуністичної партії нові антитайванські формулювання, реальна територіальна спокуса для Китаю може бути на півночі, на Далекому Сході Росії, де сотні тисяч етнічно китайських громадян Росії, опинившись у пастці суттєво ослабленої та спорожнілої диктатури, потенційно можуть спокусити Китай переглянути варіанти.

Читайте також: Переобраний Сі Цзіньпін прагне відновити відносини з США [4]

Хоча неможливо дізнатися, що думає Сі Цзіньпін, давно усталена модель поведінки Китаю суґерує, що – оскільки Росія перенаправляє свої прикордонні підрозділи на загострення конфлікту в Україні – варто подумати, чи не розглядає Китай експансіоністські можливості в напрямку півночі, до розтягнутого на 4209 км і малонаселеного кордону з Росією.

Їхня історія конфліктів у реґіоні та величезний демографічний дисбаланс між Китаєм та зменшуваним російським населенням Далекого Сходу роками роздмухували припущення про те, що Пекін може натиснути на півночі. Є всі передумови для раптового посилення напруги на китайсько-російському кордоні.

Тайвань є очевидною мішенню для китайської територіальної експансії, але це міцний горішок. Самоврядний з 1949 року Китай ставиться до Тайваню як до бунтівної провінції, натомість Тайвань вважає себе незалежною країною. Зі свого боку, президент Сі очікує, що возз'єднання відбудеться не пізніше 2049 року, використовуючи цю цільову дату для стимулювання масштабних військових реформ і прискореної модернізації. Деякі полохливі західні спостерігачі побоюються, що Китай, зіткнувшись з демографічними й економічними труднощами, прискорить "терміни" возз'єднання і вже протягом наступних кількох років може вжити конкретних військових дій, щоби захопити бунтівну територію.

Загальноприйнята точка зору – навіть поінформована загальноприйнята точка зору – спекулює, що китайський військовий удар по Тайваню є цілком ймовірним. І все-таки позиція Китаю викликала більше спалахів, ніж вибухів. Після десятиліть агресивних сигналів Китай із середини 1960-х відкрито не нападав на тайванську територію або військові підрозділи.

Читайте також:Сі Цзіньпін готував армію для перемог у «локальних війнах», але Україна руйнує його надії – BBC [5]

З іншого боку, як на індійському кордоні, так і в Південно-Китайському морі Китай вторгся на суверенну територію майже без попередження. В обох випадках експансіонізм Китаю був раціональним – він скористався адміністративним або військовим вакуумом, щоб раптово "змінити факти на землі".

Безмежна дружба, яка має проблеми з кордонами

Напередодні розгрому Росії в Україні Пекін і Москва оголосили про дружбу "без обмежень". Але обидві країни знають, що угоди про дружбу – річ крихка. Менш ніж через два десятиліття після того, як Китай і Радянський Союз підписали свій останній договір про дружбу, дві країни вступили в серію гострих прикордонних конфліктів. Налаштовані на експансію китайські націоналісти в поєднанні зі зростаючим майже не прихованим презирством Китаю до слабкості Росії спроможні моментально зруйнувати нинішнє зближення цих держав.

Є глибокі підстави для "ренегоціацій" китайсько-російського кордону. Китай та Росія протягом століть сперечалися та воювали за лінію спільного кордону, а "офіційне" рішення, як воно нині існує, було прийнято лише у 2008 році. У зв'язку з багатовіковим прикордонним конфліктом, який передував офіційному існуванню обох країн, Китай може легко використати привід для скасування чинних угод, вимагаючи від Росії повернути Владивосток, а також близько 60 тисяч квадратних кілометрів колишньої китайської території, яку Росія займає з 1860 року.

Незважаючи на договори, в яких говориться, що всі невирішені питання врегульовані, Пекін, як і раніше, тримає відкритими всі свої експансіоністські опції. Незважаючи на те, що Китай активно керує публічними дебатами, виру образ дозволяють випліскуватися назовні. Владивосток, військові та торгові ворота Росії в Тихий океан, досі називають у Китаї старою китайською назвою міста Хайшеньвай, або "затока трепанга". Невдоволення китайців встановленим багатовіковими угодами північним кордоном залишається в Китаї суспільно значимим.

Читайте також: Що Сі Цзіньпін сказав на XX з’їзді Компартії «між рядків» - Atlantic Council [6]

Існують – хай і не до кінця переконливі – підстави для північних територіальних претензій на ще більшу частину земель Далекого Сходу Росії. Китайські історичні джерела свідчать, що їхні дослідники досягли Арктики за часів династії Тан (якщо не раніше), що дозволяє Китаю позбавити Росію територіальної легітимності. Навіть якщо претензії, може, й екстравагантні, гімнастика мізків на цю тему того варта. Отримання плацдарму – будь-якого плацдарму – на північ від полярного кола дозволяє Китаю офіційно претендувати на статус арктичної – якщо не полярної – держави.

Настав належний час

Китай у всьому світі докладає величезних зусиль, щоб мінімізувати будь-які відмінності між китайською етнічністю та китайською національністю. Оскільки Далекий Схід Росії занурюється в іґноровану московськими елітами економічну стаґнацію, у багатьох етнічно китайських громадян Росії може виникнути спокуса переглянути свою національну лояльність. Примусове переселення українців у цей реґіон призведе лиш до ще більшої деградації соціальної гомогенності азіатської Росії.

З демографічної точки зору, коли на квадратний кілометр припадає всього дві-три людини, величезні простори азіатської Росії, по суті, порожні й готові до анексії та легкого заселення. Ті російські громадяни, які залишилися, переважно голосують ногами, прямуючи на захід, у більш гламурні міста європейської Росії. Через кілька років на східних територіях Росії просто майже не залишиться етнічних росіян.

Читайте також: FT: ЄС рекомендує членам союзу зайняти більш жорстку позицію щодо Китаю [7]

Азіатська Росія, поряд із величезними просторами, багата на ресурси, що здатні підживлювати підйом Китаю протягом майбутніх десятиліть. А зі зміною клімату похмурі східні землі азіатської Росії ще можуть розквітнути, перетворившись на вкрай необхідну азіатську житницю.

З урахуванням того, що військова репутація Росії перетворилась на дрантя, а російська армія змушена випрошувати постачання в Ірану та строкатої групи колишніх радянських республік, у конвенційному російському арсеналі мало що залишилося для стримування китайської військової агресії. У відчаї Росія відновлює ті ж типи основних бойових танків Т-62, які Китай захопив у російських прикордонних військ близько п'ятдесяти років тому. Пекіну буде все важче стримувати свою зневагу до російської армії.

Якщо останні зусилля Китаю на розширення кордонів є якимось орієнтиром, то азіатська Росія цілком може стати привабливою мішенню. Шляхом вмілого застосування "провокацій сірої зони" разом із кмітливим використанням негативних глобальних настроїв щодо режиму Путіна Китай міг би підняти стару напруженість, висунути вимоги або навіть швидко змінити "факти на землі", перегравши російські засоби ядерного стримування та залишивши беззахисну Росію практично без варіантів, окрім як прийняти територіальний або дипломатичний доконаний факт.

Протягом наступних кількох років, коли Росія перебуватиме в ролі беззбройної та нестабільної держави-ізгоя, Китай може знову розпалити прикордонну напруженість або використати глибокі ресентименти, щоб послабити російський контроль над Сходом – і ніхто не зчинятиме особливого шуму.

Читайте також: Сергій Корсунський: Який порядок потрібен Китаю і який безпорядок — росії [8]

Тайвань може почекати

Сучасний Китай зрозумів, що він часто може перемагати без бою. Нині верховний лідер Сі має достатню силу, щоб підтримати навіть найпровокаційніші територіальні претензії. З іншого боку, Китаю не потребує і не хоче боротьби, що, як Україна, стане каталізатором глобального опору. Проста математика тут не працює. Нині зачистка цілком вмираючої Росії могла би забезпечити значно більшу віддачу від інвестицій, ніж бойові дії на Тайвані.

Росія ніколи не буде слабшою, ніж тепер, тоді як ставлення тайванців із часом може цілком змінитися.

Безумовно, погрозливе ставлення до Тайваню – корисний інструмент. Агресивна позиція уряду об'єднує Китай, водночас постійний військовий тиск забезпечує добру оперативну підготовку китайських військ. Правдоподібна китайська загроза Тайваню також привертає непропорційно велику  увагу Заходу, спотворюючи пріоритети західного мистецтва держуправління та військових інвестицій. У конкурентній боротьбі із Заходом Тайвань є надзвичайно корисним відволікаючим фактором, підживлюючи тактичну одержимість Америки і водночас відволікаючи її стратегічну увагу в інших критично важливих сферах.

Читайте також: Втрата путіним контролю над країнами Азії пов’язана з провальною війною в Україні, — експерт [9]

Якщо Китай посуне на Тайвань найближчим часом, широкомасштабний конфлікт неминучий. Але якщо Китай підніме напруженість на кордоні, успішно розігруючи російські територіальні концесії на півночі, він отримає доступ до нових ресурсів, нових протеїнових запасів і зможе, своєю чергою, дуже, дуже невеликим зусиллям виплекати сприйняття "Явного призначення [10]" скривдженої країни. Сі Цзіньпін може навіть заслужити деяку заздрісну міжнародну повагу за те, що допоміг прибрати зі сцени російського лідера-ізгоя.

Прагнення Китаю повернути собі азіатську Росію має сенс. Тайвань пропонує Китаю трохи більше, ніж суперечку, водночас тиск – дипломатичний чи інший – з метою витіснення Росії з Азії відкриває значно вигідніші можливості для голодної й експансіоністської китайської держави.

—

Оригінал: Craig Hooper / With Moscow Distracted, Xi Jinping Could Turn China’s Gaze To Russia [11] / Forbes

Перекладено та опубліковано у виданні ЗБРУЧ [12]

В тему:

• Почему соседняя Румыния не спешит поддерживать Украину [13]
• Припинення постачання газу до ЄС допомогло Кремлю вплинути на громадську думку... але не на свою користь [14]
• Російська корупція у Німеччині: Як Кремль купував і продовжує купувати німецьких менеджерів, юристів та чиновників [15]
• Деякі співробітники Amnesty International вважають, що Литва, Латвія і Фінляндія мали б бути частиною Росії. Розслідування [16]
• Кремлевский легион Совета Европы: несколько председателей ПАСЕ тайно общались с высланным за связи с ГРУ дипломатом [17]
• Аналіз німецької політики щодо України [18]
• Союзник без Z. Чи чекає на Казахстан доля України [19]