260 років тому, 21 листопада 1764 року, був оприлюднений імператорський указ «Про складання графом Розумовським гетьманського чину і звільнення його від усіх малоросійських справ та про пожалування йому грошових сум і сіл у довічне і спадкове володіння». Тоді ж з’явився указ про запровадження замість гетьманського правління Малоросійської колегії.

Більше про ті події видання «Історична Свобода» [2] говорило з істориком, дослідником козаччини Владиславом Грибовським.

– У Кирила Розумовського попервах були доволі непогані відносини з Катериною ІІ. Він підтримав її під час перевороту, коли вона забрала владу у свого чоловіка Петра ІІІ. Але все зіпсувалося, коли козацька старшина подала прохання, щоб титул гетьмана став спадковим за родом Розумовських. Катерині ІІ це так не сподобалося, що вона зажадала відставки і вирішала взагалі скасувати посаду. А якби не було такого прохання, то посада гетьмана збереглася б? Наскільки скасування гетьманства було збігом обставин, а наскільки спланованим і продуманим кроком?

– Складне питання. Тут слід розрізняти систему і людей. Для Російської імперії, як системи, ліквідація гетьманства була закономірною. В імперії, яка будувалася на засадах камералізму – була така течія філософсько-політичної думки, яку взяв на озброєння Петро І і розвинула Катерина ІІ – будь-які автономії з окремими правами були зайві. 

Адже камералізм мав на меті уніфікацію в управлінні територіями. Тому, як для системи, гетьманство і Гетьманщина були зайвими для Російської імперії.

Щодо приватної площини, тут були свої особливості й винятки з правил. Кирило Розумовський [3] став гетьманом завдяки своєму старшому брату Олексію, який був фаворитом і морганатичним чоловіком імператриці Єлизавети. Тому за її правління були створені умови для відновлення гетьманства.

Читайте також: Початок “братської” колонізації: як Московщина захоплювала Україну [4]

Історик Владислав Грибовський

Але хотів би звернути увагу, що й утискання влади гетьмана сталося за правління Єлизавети.

У 1754 році імператриця поставила питання про скасування митного імунітету України. Доти Україна і Росія мали митний кордон. І особливо це болісно вдаряло по монополії російської держави на торгівлю сіллю та тютюном. 

Через Україну сіль і тютюн ішли в необмеженій кількості. Російська митниця на інших кордонах контролювала ці потоки, а на кордоні з Україною такого контролю не було. Тютюн та сіль були тими двома статтями, що відривали від імперії значні статті надходжень.

Отже, в 1754 році був скасований митний імунітет. На Запорізьку Січ прибули представники Колегії іноземних справ, які на території сучасного Нікополя визначили місце для будівництва митниці й контролю товарів, що надходили до України з Османської імперії та Криму. Але протести не так гетьмана, як османського уряду поставили крапку на цих намірах.

Кирило Розумовський (актор Аристарх Ліванов) у телесеріалі радянських часів «Михайло Ломоносов», 1986 рік

– А все-таки, чи міг Розумовський викрутитися і зберегти булаву?

– Кирило Розумовський був дуже впливовою особою при дворі – не лише гетьманом козацької України, а й президентом Академії наук у Санкт-Петербурзі. І саме в академічній типографії його близький сподвижник Григорій Теплов, який невдовзі зрадив і став одним із призвідців ліквідації гетьманства, особисто стежив за набором акту зречення Петра ІІІ і маніфесту інтронізації Катерини ІІ. 

Теплов створив дуже розлогу, кажучи сучасною мовою, аналітичну записку «Про непорядки в Малоросії». Теплов був керівником канцелярії Розумовського і навіть товаришем по навчанню в Західній Європі. Але, все-таки зрадив його.

Розумовський належав до вузького кола осіб, які спершу заарештували, а потім вбили Петра ІІІ.

Після смерті Катерини ІІ було слідство, яке вчинив новий імператор Павло І – умовний син Петра ІІІ, тому що все дуже складно з його народженням. Отже, представник Павла І завітав до Батурина, де на той час перебував Кирило Григорович, і зажадав свідчень із приводу смерті Петра ІІІ.

На що Кирило Григорович відповів: «Передайте його величності, що я помер». Але помер він у 1803 році, переживши Павла І.

Читайте також: 240 років тому російська влада ліквідувала полково-сотенний устрій Гетьманщини [5]

Імператор Петро ІІІ (ліворуч) і гетьман Кирило Розумовський (праворуч). Кадр із телесеріалу радянських часів «Михайло Лосоносов», 1986 рік

– А що це за пасаж такий: «я помер»? Хіба можна так дезінформувати імператора, якщо насправді не помер?

– Розумовському – можна. Хтось інший не зміг би, а він міг собі таке дозволити. Очевидно, навіть після всіх відставок Розумовський залишався настільки поважною і потужною персоною, що міг собі дозволити сказати імператору «я помер» і всяке дізнання проігнорувати.

– Зажадали від нього скласти булаву десь у січні-лютому, а розгляд питання тривав аж до листопада. Чому так довго? 

– Йшлося про створення нового апарату управління, який керував би козацькою Україною після ліквідації гетьманства. Інституції ще не були готові. Кадрові й інституційні речі зайняли певний час. Як тільки з’явилася нова конфігурація – Друга Малоросійська колегія на чолі з Петром Румянцевим – так про це і заявили.

– Як відставку Розумовського і взагалі скасування посади гетьмана пояснили підданим? І як піддані – старшина, козаки, посполиті – сприйняли це пояснення?

– Автор записки «Про непорядки в Малоросії» Григорій Теплов був людиною цинічною і розумною. Він зсередини спостерігав устрій Гетьманщини: як працюють інституції, бачив потребу судової реформи. Він знав всі больові точки, на які можна натиснути. І обґрунтування Теплова полягало в тому, що простих козаків треба від «здирництва старшин козацьких порятувати». Тобто мотивували тим, що простолюд треба захистити.

Георгій Теплов, очільник гетьманської канцелярії в 1751–1764 роках

– Але ж скасували лише посаду гетьмана, а полковники і генеральна старшина залишалися.

– Саме так. Але ж суди вже не були залежні від гетьмана, право апеляції зсунулося в бік імперської влади. Скасування гетьманства передусім означало ліквідацію центральної владної інституції. 

Так, старшина лишилася, але ж тут йдеться не про реальність, а про маніпуляцію, до якої віртуозно вдався Теплов, щоб дати Катерині ІІ відповідну аргументацію. До речі, цією аргументацією згодом знову скористалися.

Маніфест про ліквідацію Запорозької Січі [6] теж містив формулювання «про захист простих козаків від сваволі».

– А як реагували старшина, козаки?

– Реакція була, швидше, нейтрально-насторожена. Оскільки певні непорядки дійсно були, конфлікти в козацькому середовищі наростали, полковники козацькі не цуралися доноси один на одного писати, а російська влада їх заохочувала до такого. Тобто було за що вчепитися.

– Розумовський виказав лояльність, йому віддячили грошовою компенсацією та маєтностями. Але чому тривалий час йому забороняли бувати у своїх українських маєтностях?

– Власне, залишок життя Розумовський провів у своїх українських маєтностях [7]. Але попервах у Петербурзі вважали, що його присутність могла би зашкодити становленню Малоросійської колегії та діяльності Румянцева.

Читайте також: Правда про Коліївщину: що росіяни зробили з Гонтою і Залізняком [8]

Палац Кирила Розумовського в Батурині, сучасний вигляд

– Козацьке державне утворення, яке називалося Військо Запорізьке, часто називають «Гетьманщиною». А наскільки посада гетьмана справді була ключовою? Бо Гетьманщина іноді існувала і без гетьмана [9].

– Будь-яка держава існує за очільництва людини, яка наділена вищими, більшими чи меншими, повноваженнями. При цьому потрібно зважати на те, що інституції мають охоплювати всі ланки: верховну, середню і нижчу.

Українські козацькі війська, середина XVIII століття

Із Гетьманщиною у ХVІІ-ХVІІІ століттях було складно. Після невдачі Івана Мазепи гетьманська посада зазнала дуже великих втрат. Якщо прибирали гетьмана, то інститут середньої ланки – козацькі полки – продовжував існувати. 

Як автономія, Гетьманщина могла існувати і без гетьмана. Але це була усічена автономія, відбувалася дезорганізація.

Власне, тому після смерті Івана Скоропадського козацькі полковники просили відновити гетьманство в особі Павла Полуботка [10]. Знову це питання підняли після зміни монарха, і Данило Апостол став гетьманом вже за іншої ситуації на російському престолі.

Худодник Василь Волков. «Імператор Петро Великий відвідує наказного гетьмана Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці в 1724 році».

Тут важливо мати на увазі, що після смерті Петра ІІ (1730 рік. – ред.) династія Романових за чоловічою лінією обірвалася. Після нього вже за жіночими лініями династія Романових продовжувалася, але вона вже набувала специфіки не зовсім російської.

Тому ХVІІІ століття проходило за величезного суспільного бурління [11] всередині Російської імперії. Бо то «цар несправжній», то «цариця несправжня государя зі світу зжила». За Катерини ІІ самозванців з іменем «Петро ІІІ» було більше 40.

Найбільш небезпечним для імперії з них був Омелян Пугачов.

На цю тему: Коліївщина: як «сухопутні пірати» стали «народними месниками» [12]

Омелян Пугачов (1742–1775) – донський козацький отаман, який походив із українських козаків Донщини, один із керівників селянської війни на землях Російської імперії у 1773–1775 роках

Тому Катерина ІІ повинна була дуже обережно поводитися з Україною. Не лише через гетьмана, який був причетний до перевороту і вбивства Петра ІІІ, її законного монарха і чоловіка, а й через династичні труднощі.

– До речі, а хто підкинув Розумовському ідею про спадкове гетьманство?

– Йшлося про те, щоби клан Розумовських утримався на політичному олімпі Російської імперії. Ідея про спадкове гетьманство Розумовських – це більше про Росію, ніж про Україну.

Це радше про те, щоб Розумовські залишилися серед імперської еліти. Адже після смерті Єлизавети і сходження на престол Катерини ІІ значимість Олексія Розумовського істотно зменшилася.

Хочу звернути увагу, що в тому ж таки 1764 році сталася ще одна важлива подія. 

Королем Речі Посполитої став Станіслав Понятовський. Один із фаворитів Катерини ІІ, він був їй зобов’язаний. Адже йому протистояла сильна саксонська партія, яка хотіла бачити на польському престолі саксонського монарха. Політичні прорахунки і поступки російській імператриці призвели до внутрішнього збурення в Речі Посполитій.

Інтронізація Понятовського складною вервечкою призвела до Коліївщини [13], а потім до поділів Речі Посполитої та врешті-решт до зникнення цієї держави [14].

Тому відставку Розумовського й інтронізацію Понятовського варто розглядати в одному контексті.

Станіслав Август Понятовський (1732–1798) – останній король Польський, Великий князь Литовський, Великий князь Руський (1764—1795)

– Формально все представили так, ніби Розумовський сам попросився у відставку, мовляв, важко йому на гетьманстві. Але він підданий Катерини ІІ. Якщо імператриця так захотіла – треба коритися. А як Катерині ІІ вдавалося таким самим чином позбавляти влади суверенних монархів? Адже кримський хан чи король Речі Посполитої теж ніби як добровільно зреклися своїх престолів.

– Станіслав Понятовський впродовж свого правління потрапляв у дедалі більшу залежність. Час на створення модерної армії Речі Посполитої був згаяний. Вона не мала такої артилерії і централізації управління військами, як ті держави, що її розшматували. Тут не треба також забувати про войовничу Пруссію і не менш войовничу Австрійську імперію. 

З останнім кримським ханом Шагін Гераєм [15] так сталося значною мірою в результаті поразок Османської імперії у війнах із Російською. Будучи племінником діяльного правителя Криму, він хотів продовжити справу дядька і передусім модернізувати армію. Росія ніби як пропонувала йому зразки модернізації.

З одного боку, він позиціонував себе як ставленика Росії, а з іншого – як модернізатора Кримського ханства. Але Шагін Герай був не тією людиною, щоб вести складну політичну гру. Катерина ІІ мала більше досвіду і ресурсів для того, щоб переграти цю другорядну постать. Спочатку торпедували його плани модернізації. Мовляв, ваша держава економічно не потягне армію більше 10 тисяч осіб.

А тепер подивіться на армії Російської та Османської імперій. Для чого ці 10 тисяч? Цей аргумент поставив крапку у спробі модернізувати кримське військо. Крім того, Шагін Герай не мав внутрішньої підтримки з боку розколотої кримської аристократії [16].

Та ж сама проблема була і в Речі Посполитій.

Внутрішній розкол, відсутність дієвої модернізації в Речі Посполитій і в Кримському ханстві були причинами того, що Катерині ІІ вдалося їх поглинути.

Російська імперія мала довготривалий досвід інкорпорації чужих земель, вміла ефективно кооптувати до власної правлячої верхівки представників еліт тих територій, які загарбувала.

—

Дмитро Шурхало [17], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2]

---

На цю тему:

 

• Сміх запорожців. Якою побачив Січ полтавський послушник у середині XVIII століття [18]
• Іван Сірко: полководець, який не програв жодної битви [19]
• Россия предавала Украину ВСЕГДА [20]
• И повеял огонь новый... К годовщине Холодноярской Республики [21]
• Язык по-украински: маринованный с географией, под историческим соусом [22]