Правда про Коліївщину: що росіяни зробили з Гонтою і Залізняком

Версия для печати

Гайдамакам вдарили у спину не тільки поляки-конфедерати, а й так званий "русскій брат”. Коліївщина, Барська конфедерація, діяльність Гервасія і Мельхіседека з відновлення православ'я на Правобережжі широко відображенні в історичній пам'яті – українській і польській.

У середині ХVІІІ ст. Катерину ІІ гетьманство цікавило в основному як джерело доходу, а крім того, вона прагнула провести сакралізацію церковних володінь. Імператриця вважала це шляхом до ослаблення Польщі та включення її до своїх політичних інтересів, кажуть історики. Але ні Катерина ІІ, ні її дипломат Микита Панін не уявляли, якого розмаху релігійну війну вони можуть спровокувати своїми діями...

Польська шляхта сприйняла поступки православ'ю як загрозу своїй державності й незалежності. Її гнів і помста обрушилися на православне населення Правобережжя. Католицька реакція призвела до Коліївщини... Про цю сторінку українського минулого докладно розповіла історик Оксана Дорошенко.

На цю тему: Коліївщина: як «сухопутні пірати» стали «народними месниками»

Коліївщина, Барська конфедерація, діяльність Гервасія і Мельхіседека з відновлення православ'я на Правобережжі широко відображенні в історичній пам'яті – українській і польській. Вони переплітаються хронологічно та обросли різними міфами. Історична пам'ять, здатна створити стійкі міфи, вплинула на нечисленну історіографію, що часто повторювала штампи, не особливо перевіряючи їх і перетворюючи на легенди. Розібратись у деяких можна лише за допомогою документів, що збереглись до наших днів...

Одним зі стійких міфів історик називає привселюдне покарання кнутом – 150 ударів – одного із ватажків Коліївщини, Максима Залізняка, біля Орловського форпосту, на березі річки Південний Буг навпроти ханської слободи Голти.

Мапа Ольвіополю, Богополю і ГолтиІсторія Первомайська

У більшій кількості історичних робіт про Коліївщину мовилося, що гайдамаки зазнали жахливого покарання від Київської губернської канцелярії: Залізняка, Неживого і Швачку засудили до 150 ударів кнутом, виривання ніздрів, таврування й заслання на довічну каторгу в Нерчинськ. Вирок зберігся і сумніву не підлягає. Місцем виконання вказувався Орловський форпост. Однак винесення вироку не означає його реалізації, вважає історик.

Коліївщина – одне із найпотужніших козацько-селянських повстань на Правобережній Україні у травні 1768 – червні 1769 рр. Кульмінація гайдамацького руху проти релігійного і національного тиску Речі Посполитої на правобережних українців. Ключовим стало утворення Барської конфедерації – коли польська шляхта об'єдналася з римо-католицьким духовенством у військовому й політичному плані. Конфедерати діяли проти короля Станіслава Августа Понятовського і проти втручання Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої.

Під час воєнних дій Барські конфедерати чинили масові розправи над православними – це і стало причиною повстання. У відповідь гайдамаки нищили римо-католиків та євреїв.

Очолювали Коліївщину запорожець Максим Залізняк та уманський сотник Іван Гонта. Повстанці здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, Умань, де відбулась одна із найкривавіших подій повстання – "уманська різня" – масове винищення мешканців міста, зокрема євреїв, поляків та уніатів.

Іван Гонта і Максим Залізняк  

Після взяття Умані Максим Залізняк направив на польсько-турецький кордон, на границю із ханським Єдисаном до Балти в Палієве Озеро загін сотника Василя Шила. Там переховувалися 500 конфедератів, які саме чекали на допомогу кримських татар. Повстанці атакували Палієве Озеро. Тікаючи, конфедерати перейшли річку Кодиму і заховалися в турецькому містечку Балті. Василь Шило вимагав від турецького коменданта міста Якуба-аги видати поляків, але той відмовив. Гайдамаки атакували Балту і вирізали неправославне населення. Водночас до Балти підійшов загін татарської кінноти, який повстанці розбили. По тому гайдамаки напали на ханський загін у турецькій слободі Голті і захопили Дубоссари.

Поблизу міста Дубоссари (Молдова) / Shutterstock

На розмах повстання не могли не зважати польський і російський уряди, воно також зачепило інтереси Османської Порти. Тож уряди трьох держав кинули зусилля на придушення повстання та покарання винуватців.

У червні 1768 р. Залізняка та його соратника Гонту захопив у полон полковник Гурєв, загін якого входив до російського карабінерного полку Михайла Кречетнікова. Івана Гонту, як підданого Речі Посполитої, передали полякам, а ті закатували його в селі Серби, що біля Могилева-Подільського.

Інших гайдамаків і тих, хто приписував себе до них, а також вихідців з Українського гетьманства, що брали участь у Коліївщині й були захоплені російськими військами, направили до Києва. Їх арештували вже після звістки про Балту. Зокрема, Максима Залізняка з товаришами ув'язнили в Києво-Печерській фортеці 8 липня 1768 р.

Сутичка гайдамаків із турецькими загонами, погроми Балти, Голти, Дубоссар – васальних територій Османської імперії – призвели до загострення російсько-турецьких відносин.

Уперше ідею показового покарання гайдамаків із метою запобігання російсько-турецькій війні подав Микола Рєпнін у листі до Микити Паніна від 10 липня 1768 р. Він просив, щоб полонені гайдамаки, особливо ватажки, були в Києві покарані суворіше: "Тож чи не дасте наказу тут декількох із них повішати, а особливо ватажків поблизу границь турецьких, давши про це знати туркам, щоб дізналася Порта, що ми не причетні до їхніх вчинків".

.Shutterstock

За два тижні Микола Рєпнін висловлював Михайлу Кречетнікову своє задоволення тим, що запорожця Максима Залізняка взято в полон живцем і відправлено до Києва. Репнін просив генерала відразу повідомити імператорському двору, коли доставлять в'язня.

4 серпня Микита Панін сповіщає Миколі Рєпніну, що Катерина ІІ ще 24 липня наказала для заспокоєння Порти "переловити всіх винних і негайно найжорстокішою карою, яка лише є в імперії, покарати і покарання це має відбутися зі сторони Києва поблизу найбільш розорених слобод". Тобто особливої уваги надавалося саме публічності покарання, ще й на очах представників Порти, щоб задовольнити їх і загладити інцидент Балти.

Того ж дня, 24 липня 1768 р., Київська губернська комісія отримала з Колегії закордонних справ припис судити запорожців, оголосити їм "формальний вирок" – смертну кару, замінити її покаранням кнутом, вирізанням ніздрів і засланням до Сибіру.

Покарання батогом (ілюстративне зображення)відкриті джерела

25-27 серпня 1768 р. було винесено вирок Київської губернської канцелярії, який передбачав "покарання як біля слободи Балти на самій границі, так і в Січі Запорізькій, або ж поблизу здійснити публічно".

На цю тему: «Россия уже забыла, что давно украла ложечки и, не стесняясь, ими пользуется»

Щоб швидко доставити першу партію гайдамаків до Орловської слободи, що навпроти татарської слободи Голти, Петру Румянцеву наказали приготувати підводи. А той дуже різко зреагував на такий наказ київського генерал-губернатора. У листі від 28 серпня 1768 р. він пише Федору Воєйкову: "Отримавши відомості про відправлення гайдамаків у Єлисаветградську провінцію, я не хотів у це вірити…" Петро Румянцев вказував, що в місцях, куди відправляють гайдамаків, неспокійно, що може викликати і примножити небезпеку. І запропонував відправити гайдамаків у Глухів.

Тимчасом у Києві всіх засуджених розділили на чотири партії: Максима Залізняка і ще 69 осіб – покарати біля Орловського форпосту, на березі р. Південний Буг навпроти ханської слободи Голти. Семена Неживого і 48 осіб – при Глинському шанці на кордоні, навпроти Мотронинського лісу. Остапа Лепеху і 67 осіб – у Богородицькій фортеці на Самарі, а Микиту Швачку з 27 гайдамаками у Васильківському форпості.

Партію Залізняка планували відправити на підводах (для швидкості), інших – пішки. Після покарання всіх засуджених належало відіслати до Москви в засновану при Московській губернській канцелярії розшукову експедицію, а в же звідти – у Нерчинськ.

25 вересня 1768 р. Федір Воєйков рапортував у Петербург, що всі засуджені на чотири частини розділені, з них 70 із Максимом Залізняком в Орловську слободу відправлені у супроводі конвою. Цю звістку київський генерал-губернатор надіслав і кримському ханові. Крім того, він написав турецькому представникові в Балті і запросив його з голтянським каймаканом та іншими обивателями "бути тому позорищу свідком". Про день екзекуції планувалось домовитись із майором Карлом Вульфом, що знаходився в Орловському форпості.

Однак відправити по факту повстанців так швидко, як звітував київський генерал-губернатор, не вдалося.

Гайдамакивідкриті джерела

Гайдамаки були голі, босі та обібрані (ще під час арешту, за тогочасними традиціями). Після суду плац-майору Лбову довелося замовити для відправки "51 кафтан, 70 шапок, 49 сорочок, 56 штанів і 150 пар взуття". Босоніж до місця покарання гайдамаки дійти не могли, тим більше, існували точні й чималі денні норми проходження заарештованих. Замовлення і постачання необхідних речей мало зайняти певний час.

Умови утримання гайдамаків у в'язниці не були незвичайними. З усіма поводилися жорстоко. Водночас, попри скупченість і смертність, декому з гайдамаків навіть вдалося втекти, як, наприклад, Степану Сученку.

Долю гайдамаків різко змінила... політика. У жовтні Петро Румянцев доповідає Катерині ІІ, що не має сумнівів у військових приготуваннях Оттоманської Порти. Запорожці інформували про вихід ногайців до Сиваша. У середині місяця Микола Рєпнін повідомляв Микиті Паніну про неминучість війни з Туреччиною у зв'язку з пред'явленням візиром вимог резидентові Олексію Обрєскову.

Тільки Федір Воєйков жив ілюзіями і 3 листопада 1768 р. ще сподівався на мир, наказуючи запорожцям "бути дружніми" до татар. Заразом 4 листопада 1768 р. Петро Румянцев доповідав Микиті Паніну, що "Оттоманська Порта проти нас уже налаштувалася", і долучав лист хотинського паші Олександру Прозоровському.

Того ж дня, 4 листопада 1768 р., відбулися надзвичайні збори при імператриці у зв'язку із поведінкою турків. До ради входили Кирило Розумовський, Микита Панін, Григорій Орлов, Олександр В'яземський, усього 9 осіб. Катерина ІІ повідомила, що вимушена "мати війну з Портою". Було вирішено вести війну наступальну. Збір армії оголосили біля Києва, Слуцька, а загальних частин – біля Костянтинова. Ново-Сербію планували "віддати на захист тамтешнім цивільним і військовим командирам". На раді висловлювали побоювання щодо можливого об'єднання турків із "польським бунтівниками", тобто барськими конфедератами.

Коліївщина і гайдамаки втрачають вагу для імперського уряду. Та й посилати полонених, але все ще небезпечних гайдамаків і їхніх очільників на кордон із Оттоманською імперією, тобто на лінію бойових дій, було неможливо, не кажучи про публічне виконання покарання. Це могло спровокувати бунт.

7 листопада 1768 р. Петра Румянцева призначають командувачем армії, а наступного дня Катерина ІІ надсилає йому рескрипт, повідомляючи про війну з Туреччиною.

Розпочалася російсько-турецька війна, яка тривала з 1768 по 1774 рік і завершилася перемогою Російської імперії.

Стефано Тореллі, "Перемога Катерини II над турками" (1772) / Вікіпедія

Питання про реальну долю гайдамаків, засуджених рішенням Київської губернської канцелярії на покарання кнутом і заслання в Сибір, довго залишалося відкритим. Усупереч запевненням Федора Воєйнкова, гайдамаків не відправили до місця покарання, наполягає історик.

9 жовтня 1769 р., перебуваючи в Полтаві, Петро Румянцев просив Федора Воєйкова сповістити його "які дії викликала у сусідів, як я думаю, виконана вже екзекуція над розбійниками і яка ситуація після тої міри…".

А 4 листопада Румянцев обурено писав закордонній колегії, що відомство Федора Воєйкова вимагає від нього "достатнього числа для охорони гайдамаків у Києві, не дивлячись, що тисяча солдат з моїх полків для того там знаходяться, окрім артилерійського, там же розташованого полку".

Тобто до листопада принаймні більша частина гайдамаків, як і раніше, залишалась у Києві.

На початку листопада "перша партія гайдамаків" на чолі з Максимом Залізняком перебувала в Охтирській провінції (Сумщина). Максим Залізняк намагався втекти під час ночівлі в Охтирській провінції, де перебував "для переправи в Білгород".

Охтирка, одна з перших світлин / Вікіпедія

Відомо, що 71 особа колодників, Залізняк із товаришами, під час ночівлі в Охтирській провінції у слободі Котелві 1 листопада 1768 р. вночі, обеззброївши охоронців і виламавши двері, відбивши у солдатів 10 рушниць, а в козаків списи і рушниці, втекли. Згодом Залізняка та частину колодників піймали солдати малоросійського Полтавського полку, однак 16 гайдамаків так і не знайшли.

Федір Воєйков написав про це лише 20 грудня 1768 р., тобто через 2 місяці після події, а промеморію канцелярії Новоросійської губернії до Коша направлено 2 грудня. Під час утечі вбили 4 солдатів. Спіймані гайдамаки запевняли, що збиралися в Ново-Сербію. Але це могло бути брехнею, щоб збити зі сліду погоню.

Якби Залізняка з його товаришами справді вислали 12 вересня 1768 р. з Києва до Орловського форпосту, 1 листопада опинитися в Охтирській провінції після виконання екзекуції ті просто не могли. Крім того, через місяць після отримання 150 ударів кнутом Максим Залізняк не зміг би втекти. Власне, він мав би загинути під час покарання, як і більшість його товаришів. Натомість цілі вони втікають… Найімовірніше, покарання кнутом у зазначеному вироком місці не виконане. Партію Максима Залізняка на якомусь етапі зупинили і направили в Москву для подальшого відправлення у Сибір. Про кнут, таврування і виривання ніздрів "забули". Було не до того – йшла війна.

Табір гайдамаків / Вікіпедія

Дослідниця Тетяна Таїрова-Яковлева простежила подальшу долю гайдамаків до моменту відправлення в Сибір 4 серпня 1769 р. Під Москвою їх утримували в пересильній в'язниці Коломенської ямської слободи. Невідомо, коли туди прибув Залізняк, але гайдамаки з третьої партії були там вже в січні 1769 р., оскільки перших померлих колодників Івана Дробнова і Конона Лагоду поховано 30 січня. Усіх померлих гайдамаків ховали в дерев'яній церкві Флора і Лавра в Коломенській ямській слободі.

Коломна (Росія) / Shutterstock

Гайдамаків зібрали у велику партію, об'єднавши з іншими колодниками, і відправили в Сибір 4 серпня 1769 р. У журналі того часу "Отсылка в ссылку в Сибирь" вирок мав два варіанти: "відіслати у Нерчинськ на каторжну роботу на вічно" і щодо 23 ув'язнених "відіслати на поселення до Сибіру на вічно".

Рушійною силою Коліївщини була козацька ідея. Саме в повернені до козацького минулого православне населення Правобережжя вбачало своє майбутнє. Воно боролося за це понад два століття. Існування Гетьманщини на лівому березі й відновлення Запорожжя створювали ілюзію можливості повернутися до минулого.

Однак Гетьманщина сер. XVIII ст. потребувала реформ, вважає історик. Ні у Розумовського, ні у старшини не вистачало політичної волі та бажання добитися їх проведення від імперії. А рядові козаки далі жили ілюзіями, апелюючи до "Статей Богдана Хмельницького", що вже не мали юридичної і політичної ваги. Гетьманщина, зайнята внутрішніми проблемами, втрачала зв'язок із Правобережжям.

Українська еліта заново відкриє для себе правий берег лише в середині ХІХ ст. За часів гайдамаків про старі козацькі території пам'ятали тільки духовенство, Запорожжя та прикордонні жителі Лівобережжя.

Запорожжя часів Коліївщини ще зберігало для імперії сенс в умовах турецької загрози. Тимчасом вільне козацтво мріяло про єдину Гетьманщину і збереження свого ладу на величезній багатій території. Навіть запорозька старшина вірила, що Росія приєднає все Правобережжя і відновить там козацтво. Це була ілюзія.

Запорізькі козаки 

Глибинну суть Коліївщини добре пояснив політик, екснардеп Юрій Сиротюк:

"Проти кого і чому боролися? Проти поляків, проти засилля католицької церкви, жидівського лихварства. Не тому, що українці ненавиділи людей інших віросповідань, інших мов, інших націй... А тому, що ці люди узурпували певні ділянки суспільного життя і визискували Україну. Тобто відбувалася боротьба не за національною ознакою, а йшла боротьба проти національного і соціального визиску. Це був гніт національний, соціальний і релігійний. Якби українцям тоді вдалося опанувати цю територію, то... сьогодні б усі у світі говорили про Україну як країну, де відбулася перша національна революція. Оскільки гайдамакам вдарили у спину не тільки поляки-конфедерати, а й т. зв. "русскій брат", який дуже підступно взяв у полон гайдамаків, це все перетворилося у різанину, у бунт".

На цю тему: Коліївщина - перша національна революція у Європі?

Катерина ІІ ставила собі за мету економічно потужну імперію. Вона хотіла зробити гетьманство джерелом своїх доходів, а також провести сакралізацію церковних володінь. Цю ідею імператриця сприймала як привід ослабити Польщу та включити її до своїх політичних інтересів. Ні Катерина ІІ, ні Микита Панін не уявляли, який розмах релігійної війни вони можуть спровокувати своїми діями.

Польська шляхта сприйняла поступки православ'ю як загрозу своїй державності й незалежності. Її гнів і помста обрушилися на православне населення Правобережжя. Католицька реакція призвела до Коліївщини, яка своєю чергою спровокувала непідготовлену російсько-турецьку війну, в якій Російська імперія здобула перемогу. Зміни південних кордонів зробили непотрібними Запоріжжя. Різке ослаблення Речі Посполитої в умовах конфедерації та Коліївщини підштовхнули Австрію і Пруссію до ідеї її розподілу, до чого приєдналася і Росія.

Протистояння козаків та Речі Посполитої відходило в минуле. Починалася нова доба в історії...

—

Джерело: 5.ua

На цю тему:

• Сміх запорожців. Якою побачив Січ полтавський послушник у середині XVIII століття
• Іван Сірко: полководець, який не програв жодної битви
• Россия предавала Украину ВСЕГДА
• И повеял огонь новый... К годовщине Холодноярской Республики
• Язык по-украински: маринованный с географией, под историческим соусом