Парадокс незламності: чому українці готові терпіти темряву, але не вірять у паперовий мир

1.00

Нет

Фото: AP Photo/Evgeniy Maloletka. Центр Києва без електрики через ракетні обстрі

Поки російські ракети методично гасять світло в українських містах, соціологія КМІС фіксує аномалію: дух спротиву не зникає, а кристалізується. Українці готові терпіти холод, але катастрофічно не вірять у «чесне слово» Москви та «ядерну парасольку» Вашингтона.

Більшість українців, як і раніше, сприймають війну з Росією як екзистенційну — спробу знищення української нації та державності, що пояснює високий дух опору та низьку готовність українців до компромісів з агресором. У разі заморожування конфлікту понад 80% вважають імовірним новий напад Росії навіть за наявності формальних гарантій безпеки з боку Заходу. При цьому надійність таких гарантій оцінюється не надто високо.

Читайте також: Туман (не)безпеки: що насправді відбувається на «мирних переговорах» і чим це небезпечно для України [2]

Екзистенційне виживання: 70% проти геноциду

Дві хвилі опитувань КМІС у січні 2026 року довели: Кремлю не вдалося нав’язати українцям відчуття неминучої поразки.

Читайте також: Довіра в умовах виснаження: як змінилися настрої українців наприкінці 2025 року [3]

Для 70% респондентів ця війна — не суперечка за кордони, а спроба фізичного геноциду (28%) або повного знищення державності (41%). У такій системі координат простір для компромісу стає мікроскопічним. Якщо ворог хоче тебе вбити, то «мир» без гарантій — це просто відкладена страта.

Цим пояснюється і фантастична готовність «терпіти стільки, скільки потрібно», яка у січні зросла до 65% (проти 60% наприкінці 2025 року). Найбільш запеклим виявився Київ: попри енергетичне пекло, 72% киян налаштовані на довгий марафон. Українське суспільство не перебуває у стані занепаду; воно перебуває у стані холодної, лютої концентрації.

В тему: Чорна скринька Пандори: головні тренди та ризики 2026 року [4]

Території в обмін на туман

Навколо обговорюваної «формули припинення вогню» триває напружена дискусія: 40% вважають передачу територій на сході Донбасу припустимою ціною за безпеку, тоді як 52-54% категорично проти. Проте диявол — у деталях.

Противники поступок аргументують свою позицію не лише патріотизмом, а й раціональним скепсисом: 80% впевнені, що Росія нападе знову, які б папірці не були підписані.

«Українці вірять у допомогу Європи (59%), але катастрофічно не довіряють обіцянкам США від адміністрації Трампа (лише 39%).

Сарказм ситуації в тому, що Зеленський абсолютно правий: без "залізобетонних" гарантій референдум про території приречений на провал, бо люди не хочуть міняти землю на черговий "Будапештський меморандум"».

Серед молоді (18–29 років) готовність до територіального компромісу сягає 54%, тоді як серед старшого покоління вона падає до 28%. Це може бути пов’язано як з меншою мобілізованістю, так і з парадоксальною симпатією до Трампа серед молодих чоловіків (35% "фанатів"), які бачать у ньому шанс на швидке розв'язання вузла.

Довіра до президента стабільна (61-62%), але вона носить функціональний характер. Лише 25% хочуть бачити його на посаді після війни. Українці розділяють "Головнокомандувача" і "Політика": йому довіряють вести війну, але 42% вже зараз вимагають тотального оновлення еліт після перемоги.

Читайте також: Рік бабака чи подвійна гра? Деякі підсумки української миротворчості Трампа [5]

Військова демократія

Як бачимо, українці, у всякому разі в тому зрізі, який ми спостерігаємо в опитуваннях КМІС, зберегли високий рівень мобілізації, незважаючи на осінні корупційні скандали та енергетичну катастрофу, спровоковану російськими обстрілами. При цьому в грудневому опитуванні КМІС [6] респондентам пропонувалися три варіанти відповіді на питання, наслідком чого в основному є відключення електрики: російських обстрілів, неефективності української влади, яка не зуміла до них підготуватися, або бездіяльності західних партнерів, які не надали засоби для захисту.

При тому, що 54% вибрали першу відповідь, майже третина (31%) віддали перевагу другій, акцентуючи неефективність держави. Ця картина виявляє характерну для української громадської думки подвійність: критичне ставлення до чинної влади не підриває мобілізаційного настрою українців, коли йдеться про російську агресію. Сприйняття військового конфлікту з Росією як глибоко екзистенційного вибудовує чіткі ієрархії та пріоритети оцінок.

Україна демонструє унікальну модель: жорстка критика влади за корупцію (31% звинувачують державу в енергетичному колапсі) не підриває легітимність оборонних зусиль. Люди вільно сварять ТЦК та обмеження свободи слова (35% незадоволених станом демократії), але майже ніхто не вимагає виборів під час обстрілів (лише 1%).

Читайте також: Маятник параної: чому Трамп, Путін та «цифровий Левіафан» — це симптоми однієї хвороби [7]

В цілому, ці дані показують, що високий рівень мобілізації перед обличчям агресора не трансформується в Україні виразний тренд автократизації, а як і раніше високий рівень корупції підживлює потребу в періодичному «перетрушуванні» політичної еліти, яке, втім, не дає значного результату.

Це суспільство, яке відклало внутрішні розбірки на «після 18:00», але веде детальний список претензій, який буде пред'явлений одразу після припинення вогню.

—

«Аргумент» [8] на основі опитувань КМІС (січень 2026) та аналізу проєкту RE:RUSSIA

Читайте також: