Світовий порядок 3.0 чи Хаос

Версия для печати

Всі, напевно, шоковані результатами зустрічі президентів Володимира Зеленського і Дональда Трампа в Овальному кабінеті Білогоу дому. У стратегічній перспективі це цілком очікуваний результат, оскільки мало чого інакшого можна було сподіватися.

Однак ця перепалка у трикутнику Трамп – Зеленський – Ді Джей Венс цілком розкрила кризу як політичної системи США, так і світового порядку загалом.

Світовий порядок звернув у сторону Realpolitik, визначальним чинником чого стало кінцеве оформлення адміністрації Дональда Трампа та притаманний йому стиль ведення переговорів. До речі, трампівський стиль перемовин став уже предметом дискусій щодо припустимості з точки зору заборони укладання міжнародних договорів під тиском, що забороняють статті 51 і 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Цілком це спостерігалося в Овальному кабінеті Білого дому, який знає багато цікавих історій. Загалом ми очікували на підписання попередньої рамкової домовленості про розробку родовищ рідкісноземельних металів в Україні, але потім дискусія у притаманному шантажистському стилі пішла дещо не так.

Читайте також: Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві

Після публікації в "Файненшл таймс", яка дає загальну картину потенційного тла домовленостей США і Московії щодо можливого миру, тим більше закономірним є питання про забезпечення виконання вимог цієї попередньої угоди. Але повернімося до подій в Овальному кабінеті. Існують правила гостинності та контекст подій. Контекст такий, що Московія – агресор.

Правда, Трамп не бажає вживати такого терміна щодо Путіна, оскільки є його контрагентом (за версією самого Трампа – посередником) у потенційних домовленостях. Хоча судячи з публікації "Файненшнл таймс", Московія, попри її ядерну тріаду, розглядається теж своєрідно у колоніальній парадигмі з боку Трампа, оскільки ніби вперше Америка взяла під контроль менеджмент Газпрому (тут ще також пішли цікаві новини про перемовини у Швейцарії по лінії ТНК щодо оживлення Північного потоку–2 з перспективою оновлення Північного потоку–1).

За будь-яких обставин, перспективи таких домовленостей були туманними, а її закулісні аспекти – заскладними, що мало вибухнути рано чи пізно. І краще, що воно сталося під час спроби підписання цих рідкісноземельних домовленостей. Бо інакше ми могли добавитися (догратися) до своєрідного Мюнхена-2.

Однак на міждержавному рівні такі патерни переговорів не працюють так, як то склалося у бізнесовому житті Трампа. Є купа речей (освіта, культура, національні інтереси), які лише дебетом-кредитом не вимірюються. Он Маск ледь не договорився до необхідності ліквідації міністерства освіти, хоча вже встиг розпустити USAID, за що йому вельми вдячні фермери США.

Політична система США у глибокій кризі. Мені не випадає бути ейджистом, але останні президенти США – люди літні, що є свідченням серйозних проблем у соціальних ліфтах політичної системи. Демократична партія, програвши останні вибори, вже чотири місяці не здатна оговтатись і обрати нового лідера, перебуваючи і далі у стані ґроґґі.

Держсекретар США Марко Рубіо, радник із нацбезпеки Майк Волц і спецпосланець на Близькому Сході Стів Віткофф на зустрічі із Сергієм Лавровим і Юрієм Ушаковим в Ер-Ріяді, Саудівська Аравія, 18 лютого 2025 року. Фото: Evelyn Hockstein / AP Photo / Scanpix / LETA

Доволі контроверсійний Ді Джей Венс, якого розглядають чи не як унаочнення нової хвилі серед республіканців, проявився у всій красі під час брифінгу президентів в Овальному кабінеті. І, до речі, брифінги (від англ. brief «короткий») переважно не тривають навіть 30 хвилин – а тут він тривав 50 хвилин. Якщо на то пішло, то з Ді Джеєм би міг врешті-решт подискутувати Андрій Єрмак. І ключову роль приходу республіканців до влади, як виявилося, зіграли представники Нової апостольської реформації, які стоять на вкрай консервативних позиціях, які часто перегукуються з поглядами одіозного московитянського візіонера Івана Ільїна.

Читайте також: Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв

У цій системі координат попросить президент Зеленський вибачення у президента Трампа чи ні, не має жодного значення. Адміністрація президента США наразі йде впевнено шляхом на згортання військової підтримки України, а також підтримки НАТО.

Ці всі чинники слід розглянути коротко крізь призму американської системи стримувань і противаг. Я наголошував у своїй попередній статті про необхідність балансування між чеснотами і цінностями, між людьми й інституціями. Ви напевно знаєте, що генсек НАТО Рютте наголосив, що головне тепер – не чесноти, а зберегти Зеленському відносини з Білим домом.

Повертаючись до американської конституції з її системою стримувань і противаг (checks and balances), ми бачимо повну концентрацію влади у республіканців, які на чолі з президентом Трампом створили уряд та контролюють обидві палати Конгресу. Слід також звернути увагу на прихід до владних крісел низки мільярдерів, що робить уряд США олігархічним.

Тому не дивна атака на незалежні регуляторні агентства з боку адміністрації Трампа. У складі Верховного суду розмежування за лінією консерватори-ліберали 6:3. Чи здатен буде суд стримувати афекти супермажоритаристів, наразі невідомо. У справі Dobbs щодо абортів Верховний суд став на вкрай позитивістську і консервативну позицію.

Ще залишаються штати, оскільки США – сильно децентралізована федерація, де штати мають широкі повноваження. До речі, у цій же справі Dobbs Верховний суд цілком у дусі позитивного (себто писаного) права посилався на те, що конституція не зарезервовує за Конгресом повноваження з регулювання питань абортів (хоча є застереження про належну правову процедуру, за якою суди перевіряють обґрунтованість втручання влади у приватне життя), а тому ці питання мають врегулювати законом штати.

Насправді на певний час, поки конституційна структура США стабілізується, ключовим фактором для підтримки України стане Європейський Союз. Це впливає на архітектоніку НАТО, яка спирається багато в чому на США. Наразі ми спостерігаємо сповзання США у відвертий ізоляціонізм, який нічого доброго не обіцяє світовому порядку.

Невідомо, як наразі будуть розвиватися події в євроатлантичній безпековій структурі – чи буде поновлено Західноєвропейський союз, чи будуть більше вкладати кошти в український військово-промисловий комплекс (ВПК) як своєрідний європейський оборонний хаб, чи буде певна комбінаторика цих підходів. Попри все, український ВПК розвивається більш динамічно, на відміну від такого роду комплексів країн Західної Європи, є більш інновативним і креативним, тісно співпрацюючи із запитами наших бійців, які боронять незалежність в останній постколоніальній війні проти Московії.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти

Тому яке буде майбутнє НАТО, залежить від його реформи і перегляду механізму одностайного ухвалення рішень, яке є неадекватним стосовно військових і безпекових питань загалом. Я лише нагадаю, що у Преамбулі та відповідних статтях Конституції встановлено конкретні зобов’язання органів публічної влади щодо здійснення євроатлантичної інтеграції України. І це також може стати чинником реформування НАТО у бік її глибшої конституціоналізації. Ймовірно, що у разі виходу США НАТО може бути інтегровано зі структурами ЄС.

Світовий порядок також потребує своєї конституціоналізації. Однак це станеться не швидко. Навпаки, сьогодні на зміну глобалізації приходить фрагментація світового порядку, підтвердженням якого є американський ізоляціонізм, який випливає із логіки Realpolitik Трампа. Ми спостерігаємо амбівалентний механізм одностайних рішень в рамках ООН, що не дозволяє вирішувати безпекові питання розвитку людства.

Роками триває чи то громадянський конфлікт, чи то спровокована деякими країнами-сусідами інтервенція в Демократичній Республіці Конґо зі значними людськими жертвами. Так само сталося з Україною, стосовно якої резолюції Генеральної асамблеї ООН зі своєю глибокою стурбованістю та рішення Ради безпеки ООН із їхнім liberum veto правом вето фактично стали імпотентними структурами.

Сама Хартія ООН (яку перекладають у московському стилі як статут – всупереч правовій традиції визнання свобод саме через хартії) містить низку проблемних приписів. Прикладом є положення про так звані «ворожі держави», хоч на момент створення ООН території Німеччини і Японії були вже окуповані і на них проводилася відповідно денацифікація і демілітаризація після Нюрнберзького і Токійського процесів. Далі розмежування звичайних членів ООН і постійних членів РБ ООН із правом вето останніх, які по суті блокують безпековий механізм, як то колись чинило liberum veto у Речі Посполитій, що стало однією з причин її колапсу.

Тестером неефективності ООН стало вторгнення Московії в Грузію (2008), а потім війна з Україною з 2014 року. Інституційні вади ООН, де її Рада безпеки через liberum veto заблокувала створення постійно діючих безпекових сил швидкого розгортання на підставі глави VII Хартії ООН, унеможливило створити бодай якісь ефективні превентивні засоби попередження актів агресії.

Читайте також: Захисти себе сам: як Європа може забезпечити підтримку України та власну безпеку без допомоги США

ООН загалом орієнтована на мирні засоби вирішення конфліктів, однак незаконна анексія Криму Московією вкинула організацію у стан ступору. І це не дивно. Адже юрисдикція Міжнародного суду ООН є цілком умовною – вирішення спору відбудеться, якщо держава-деліквент дасть свою згоду на юрисдикцію Суду. Україна судиться з РФ у МС ООН, використавши виняткову формулу, коли юрисдикція Суду вважається універсальною без застережень у разі скоєння державою-деліквентом дискримінації та вчинення актів тероризму.

Це доволі абсурдна ситуація, оскільки держава, ратифікуючи міжнародний договір, зобов’язана його виконувати, і має існувати традиційний судовий механізм забезпечення його виконання. На універсальному міжнародному рівні так і не створено юрисдикції на кшталт Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого базується на ратифікації державами – членами Ради Європи Європейської конвенції з прав людини (1950).

Серед правників-міжнародників прийнято вважати, що саме згода держави виражає свою дійсну згоду, тому пояснюється такий дивна природа юрисдикції МС ООН. Однак він алогічний з точки зору права. Натомість він замінюється політичними механізмами, і в разі кризи насправді все підмінюється доволі цинічними інструментами Realpolitik, які цілком послідовно тепер впроваджує адміністрація Трампа, а для Московії то є чисто рутинний modus operandi. Для КНР це взагалі структури повсякденності, з яких вони не вилазять із виникнення їхньої цивілізації. Тому цілком природним є для Московії заперечення суб’єктності України, оскільки наше існування заперечує її як імперію. І тепер триває постколоніальна війна, кінцевою метою якої є деімперіалізація Московії як такої.

Читайте також: Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році

Як не дивно, проспект майбутньої рідкісноземельної угоди від Трампа – теж зі сфери постколоніалізму. Це приклад, що все ж таки міжнародні відносини, засновані на правилах, на стратегічну перспективу мають переваги перед Realpolitik. Тому міжнародні відносини мають конституціоналізуватися. Перша стадія того процесу полягає в тому, що саме національні конституції наділяють повноваженнями органи влади, які згідно з міжнародним звичаєвим правом можуть укладати міжнародні угоди.

А далі на підставі укладених договорів створені міжнародні інституції покликані забезпечити їх виконання за допомогою політичних, юридичних і безпекових засобів. Саме з цих причин опинилося у доволі пікантній ситуації НАТО, стаття 5 якої про колективну безпеку запускалася лише раз у цілком непотрібному для Європи вторгненні в Ірак 2003 року на прохання США. А от коли було московитянське вторгнення у Грузію (2008) та Московія почала брутально анексувати території від України (2014), Альянс впав у стан паралічу.

Що ж нам робити за такої ситуації?

Про це я говорю з самого початку повномасштабного вторгнення.

По-перше, укріплювати національний ВПК. Оскільки війна стає все більш роботизованою й оцифрованою, потрібно більше дронів. За останніми даними, Україна тепер є лідером із виробництва дронів. Це свідчить про оперативність та інновативність українців. Тому національну економіку слід більше лібералізувати, переглянути філософію оподаткування населення, оперативно впроваджувати добре врядування. Це все потрібно для розвитку ВПК як кластера національної економіки. Виробництво зброї має стати також джерелом доходів – її слід виготовляти не лише для потреб національної оборони, а також на експорт.

По-друге, інституційно ліберальна економіка гарантується справедливим правосуддям. Відкритий інвестиційний режим й економічне чудо станеться, якщо буде гарантовано доступ до справедливого правосуддя і буде добре врядування. Для доброго врядування уряд і публічна адміністрація має максимально залучати до розробки владних рішень заінтересованих суб’єктів і оперативно надавати адміністративні послуги без зайвих зволікань.

По-третє, держава має змінити підходи по мобілізації. Метою військового обліку має стати з’ясування рівня військової підготовки військовозобов’язаних. Наступним компонентом має стати військова підготовка всіх громадян чоловічої статті, а жінок – за їхнім бажанням.

Читайте також: Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну

Для цього треба змінити правове регулювання зберігання і використання зброї, оскільки громадяни, які пройшли військову підготовку, мають тримати зброю вдома, щоб у будь-який момент захищати Україну. Така система зупинить дикі практики «бусифікації», оскільки вона запустить нарешті ротацію наших бійців на лінії зіткнення, які більше часу зможуть провести зі своїми сім’ями та поділитися бойовим досвідом у якості інструкторів, а також виявить коло громадян, які будуть готові захистити Батьківщину від агресора.

По-четверте, побудова інституційно спроможної держави заснована на реальному усвідомленні ощадливого розпорядження ресурсів та прийняття рішень, які реалістично виконати, що в умовах війни означає забезпечення захисту України як простору безпеки власних громадян. Задля її посилення необхідне функціонування підзвітного і легітимного уряду, в якому консолідовано досвідчених і компетентних управлінців, посилення ролі незалежних регуляторних агентств з метою запобігання корупції та справедливого розподілу ресурсів на конкурентних засадах.

По-п’яте, укріплення боєздатності ЗСУ та інших сил національної оборони залишається основним пріоритетом. Це тісно пов’язано з посиленням ролі ВПК у структурі національної економіки як провідного драйвера її підйому та розвитку.

На завершення, повертаючись до обрисів майбутнього світового порядку–3.0, слід наголосити на сучасній тенденції фрагментації світової системи. Людство повертається до своєї традиційної епохи воєн. Піде протистояння в Арктиці за ресурси та за домінування у Тихоокеанському регіоні між США та КНР. Слід також мати на увазі, що на стратегічну перспективу на Американському континенті зростатиме роль Мексики і Бразилії. Через певний період із США цілком конкуруватиме Мексика. У цій системі координат руссо-український збройний конфлікт буде периферійним, і він поступово затухатиме у зв’язку із вкрай неефективним урядуванням на Московії, як воно там завше і є.

Україна має позиціонуватися як інституційно спроможна конституційна демократія, яка захищає демократичні чесноти та цінності. Для цього слід розвивати власні ресурси на засадах відкритого інвестиційного клімату, доброго врядування, інноваційній та конкурентній економіці, підтримці підприємницької ініціативи та поваги до людських прав. Сильна економіка, вміла дипломатія та потужне військо дадуть змогу відстоювати національні інтереси і стати основою безпеки Європейського континенту та відстоювання цивілізаційної спадщини Європи, невід’ємною частиною якої ми і є.

—

Михайло САВЧИН, д.ю.н., професор, директор НДІ порівняльного публічного права та міжнародного права Ужгородського національного університету, віцепрезидент Світового конгресу українських юристів, радник Голови КСУ (2008–2010); опубліковано у виданні ЗБРУЧ

Читайте також: 

• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал
• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства