Полковник ЗСУ та повний кавалер орденів Богдана Хмельницького: «Ми впираємось у мобілізацію»

1.00

Нет

Євген Межевікін — легендарний танкіст. «Золоту зірку» Героя він отримав ще 2015-го — за оборону Донецького аеропорту. А з 2022-го побував чи не у кожній гарячій точці повномасштабної війни.

Його називають Адам — за те, що усюди й завжди перший. З 2023-го він керував великою тактичною групою у понад десять тисяч людей. А з цього року Адам відповідає за підготовку Сил оборони у Генштабі — на посаді заступника начальника Головного управління доктрин і підготовки. В інтервʼю виданню hromadske [2] полковник ЗСУ та повний кавалер орденів Богдана Хмельницького говорить про те, наскільки критична ситуація на фронті, що не так з навчанням новобранців і чи можливе швидке закінчення війни.

Читайте також: Велика війна потребує великих змін [3]

«Ми впираємось у мобілізацію»

Ви — кадровий танкіст, бойовий командир кількох тактичних груп, були на найгарячіших напрямках: звільняли Київщину, побували на Бахмутському напрямку, брали участь у Харківській та інших операціях. Як вам у Генштабі, чи не сумуєте за польовою роботою?

Звісно, перелаштуватися дуже складно, і завжди хочеться повернутися у більш зручну та зрозумілу стихію, де є завдання, які ти повинен виконати, де набагато простіше. Де більше простих людей, пов'язаних ідеєю, які воюють одне за одного та намагаються виконати те, що від них залежить, щоб зберегти життя людей поруч.

Як ви можете описати нинішню ситуацію на фронті, на якому етапі війни ми зараз перебуваємо? Тому що росіяни просуваються так стрімко, що ледь не кожного дня ми втрачаємо село за селом, місто за містом.

Зараз справді дуже складна ситуація. І я не хотів би її підфарбовувати якимись кольорами. Щоб усі — від малого до великого — розуміли, що не можна опускати руки, думати, що хтось за когось щось зробить.

Складно, тому що, по-перше, приходять нові люди у військо. Багато хто навіть не розуміє, що відбувається і як себе поводити в новому середовищі — за період базової підготовки важко передати людині знання, набуті за місяці, роки служби у Збройних силах.

З власного досвіду скажу, що ніколи взагалі не буде такого, що 100% особового складу, які поповнили військову частину, одразу зможуть воювати.

Щодо навчання новобранців: чи вдається щось змінювати, зокрема в навчальних центрах? У нас був матеріал про те, що проблем багато, новобранці скаржаться на низьку якість підготовки, брак інструкторів, зокрема з бойовим досвідом, на радянську систему нормативів, на те, що їх залучають до різних робіт. Чи вдається щось тут зрушити?

Звісно, вдається. Спроби і кроки робляться завжди для покращення.

Насамперед повинні бути звернення людей, які проходять базову підготовку, їхні фідбеки про якість вишколу, про те, чого їм не вистачає і навпаки. Звертатись можна напряму до Міністерства оборони [4], Генштабу [5], через сайти довіри.

Але хіба це працює?

Так, працює. До нас приходить дуже багато звернень, ми відповідаємо, розбираємося, чому з'явилася ця проблема.

А стосовно того, що ви сказали… Почнемо з недостатньої кількості інструкторів.

Зараз військовим частинам проблемно відпустити особовий склад, який готовий бути інструкторами. Тому що у них не вистачає особового складу, і знову ми впираємося у мобілізацію.

Ми не можемо забрати людей з військової частини, поки не прийде достатня кількість на заміну і не буде певна «процентовка». Командири не хочуть відпускати досвідчений особовий склад, який є кістяком будь-якого підрозділу — взвод це, рота чи батальйон.

Але цей процес частково відбувається — запропонована процедура набирати в навчальний центр особовий склад, який має бойовий досвід, але зазнав поранень і не може виконувати бойові завдання.

Ви кажете, що набрали інструкторсько-викладацький склад із цивільних або тих, що воювали у 2014 році. Знову ж таки, є проблема, і багато хто скаржиться на відсутність у них бойового досвіду. Та одразу ж ці люди вирушають на здобуття бойового досвіду у військові частини не менше ніж на 3 місяці. Але тоді знову зменшується кількість інструкторського складу, бо відбувається постійний рух.

А скільки зараз інструкторів на 100 новобранців?

У кожному навчальному центрі по-різному. Коли був пік мобілізації, ми були змушені збільшити кількість локацій. І один інструктор був на 10-12, іноді на 15 людей, хоча це багато.

Коли, до речі, був пік мобілізації — після ухваленого мобілізаційного закону?

Так.

Читайте також: Речі, які потребують змін, щоб вижити в битві з рашистами - погляд з окопу [6]

Цей пік був буквально кілька місяців?

Так. І тоді ми збільшили локації, створили нові, щоб не концентрувати особовий склад в одному місці. Тому що розвідка противника діє дуже непогано. Є представники, скажімо так, суспільства, які через необачність або за гроші чи свої ідейні переконання зливають інформацію ворогу.

А взагалі ідеально, щоб був один інструктор на відділення. Це 7 людей.

Коли ви презентували зміни до навчань новобранців, то сказали, що базова військова підготовка збільшується з місяця до півтора. Але чи дозволить це покращити якість вишколу? Чи поки що Генштаб не може дозволити собі більше?

Однозначно, збільшення терміну покращить якість підготовки особового складу. Але на цю якість впливає також інструкторський склад і забезпеченість навчальних центрів.

Зараз уже є більше часу на підготовку особового складу. Це дає змогу ввести нові теми та напрями занять, розвантажити програму. Тобто замість того, щоб займатися зранку до ночі без відпочинку і наступного дня знову, є можливість розвести кількість годин по днях. Якщо потрібно (це вже залежить від педагогічних навичок інструкторів), буде розподілений час самостійної підготовки. Інструктор повинен ставитись до вихованців уже не як до перемінного складу, а як до свого підрозділу.

Читайте також: Як змінити «совкові» порядки в українській армії, що породжують зловживання [7]

Чи достатньо забезпечені зараз навчальні центри?

Звісно ж ні. Якби вони були забезпечені, то в нас би не виникали проблеми з логістикою, з проханнями командирів виділити додаткові кошти на закупівлю засобів, які покращують навчально-матеріальну базу. Це все потрібно збільшувати і масштабувати.

Але тут є покращення — проблему бачать і намагаються її розв’язати. На наступний рік уже закладається вдвічі більше коштів на підготовку: якщо на цей рік було 400 мільйонів, то на 2025-й — майже 900 мільйонів гривень.

Додатково на кінець року опрацьовуються питання для всіх навчальних центрів, центрів підготовки, батальйонів резервів. Йдеться про закупівлю майна за різними напрямами: «старлінки», радіостанції, «мавіки», FPV (комплекси), комп'ютери, ноутбуки, програмне забезпечення, нічні прилади.

Є сприяння від держави, надають допомогу партнери, громадські організації, фонди. Але все одно скажу, що цього мало.

Читайте також: Як добровольці США воюють в ЗСУ: незвична техніка, стиль командування, побут та їжа [8]

Курс адаптації в бригадах має бути 15 діб

Скільки часу минає від навчання до відправлення мобілізованих на фронт? Півтора місяця триває базова підготовка, а потім, ви казали, має бути курс адаптації у бригадах. Чи це справді відбувається? Ми знаємо багато історій, коли непідготовлених бійців відправляють на першу лінію. Чи реально, щоб цей адаптивний період для новобранців був забезпечений у всіх бригадах?

Усе можливо виконати, і військова частина може самостійно збільшувати цей курс або зменшувати, залежно від ситуації.

Тут дуже важко ухвалювати будь-яке рішення. Але максимально те, що залежить від Збройних сил, ну й від нас, — це забезпечення підготовки. Від командувачів і командирів — це адаптація особового складу, який прийшов у військові частини.

Адаптація у військових частинах повинна бути 15 діб. Хтось робить її більше.

Зараз після збільшення програми базової загальновійськової підготовки змінилася програма адаптації. Її затвердили нещодавно. У ній більше деталізовано, що конкретно повинна передбачати адаптація і що потрібно робити командиру військової частини.

Читайте також: Розвиток дронів на базі ШІ може назавжди позбавити Росію переваг в озброєнні та живій силі [9]

Як гадаєте, що робити з великою кількістю СЗЧ в армії? За словами наших співрозмовників, це приблизно 100 тисяч.

Це за всю війну, ви маєте на увазі. У мене такої кількості нема, тому я не можу вам сказати, велика це кількість чи величезна. У нас Збройні сили — близько мільйона.

Частина військових з різних причин опиняються в СЗЧ. Але третина з них сама приходить і готова й далі виконувати завдання, тільки в іншому підрозділі. Є низка причин, які впливають на їхні рішення, це більше на емоціях.

Той, хто для себе в душі вирішив, що це не його, і він народжений, щоб квіточки нюхати й по ромашковому полю скакати, а все решта, усі важкі рішення або дії щодо захисту держави повинен робити хтось інший, — ти хоч навчай, хоч не навчай, усе одно скаже, що він не навчений, не готовий і що його нічим не забезпечили.

Тобто переведення забезпечується?

Так. Я знаю, що створені спеціальні навчальні підрозділи, куди повертають людей, які самовільно залишили військові частини, і потім їх розподіляють.

Читайте також: Внутрішній фронт. Медична бюрократія проти поранених на фронті [10]

«Самі військові не зможуть витягнути в такому ж темпі»

А як ви ставитесь до СЗЧ як до публічного кроку, яким привертається увага, зокрема, до чітких термінів служби? Чи мають Міноборони та Генштаб комунікувати цю історію? Тому що чіткі терміни все-таки обіцяли після ухваленого мобілізаційного закону, але зараз про це мовчать. Чи має сказати Генштаб чесно, що зараз не йдеться про чіткі терміни, натомість ми, наприклад, забезпечуємо кращі ротації?

У мене до вас запитання: ви думаєте, ця робота не ведеться?

Я думаю, що ведеться, але про це ніхто не знає. Тобто відсутня комунікація з суспільством.

Комунікація з суспільством — не мій напрям, але я знаю, що ця робота ведеться. І не лише у Збройних силах, а й на політичному рівні, на рівні держави. Це однозначно пропрацьовується, і є дуже багато варіантів. Ті, хто цим займається, можуть краще розказати, які є перепони.

Але я знаю і запевняю, що робота ведеться, і не байдуже військовим керівникам, що відбувається з людьми, які воюють уже рік, два, три.

Усі розуміють, що в нас дуже багато людей, які, знаючи кінцевий або ротаційний термін, залюбки зараз візьмуть свої речі, відвоюють пів року і на пів року повернуться знову назад. Це зрозуміло. Так само буде, якщо збільшити виплати, це теж стимулює людей.

А як я ставлюсь до публічного кроку СЗЧ… Я взагалі кажу, що залишення позицій і військових частин — це зрада. Зрада передовсім своїх людей, тих, хто воює поруч із тобою. Тобто «своє життя я збережу, а за мене нехай гине інший».

Якщо людина залишила позицію, то вона створила умови, щоби противник зайшов на ці позиції, просунувся у глибину і тим самим знищив наших людей, які стоять на позиціях ліворуч/праворуч. Відповідно, пішов провал і хвиля втрат позицій, територій, населених пунктів.

І якщо хтось думає, що «от, я зараз покажу своїм прикладом, заявлю свій протест», то цим він робить ведмежу послугу всім і насамперед допомагає кацапам.

Читайте також: Колишній військовий лікар НАТО про проблеми військової медицини та звірство російських загарбників [11]

Чи погоджуєтеся ви з оцінками, що фронт зараз фактично посипався? І в чому тоді ключова проблема — знову ж таки, у нестачі людей, ресурсів чи в системі управління?

Якби «фронт фактично посипався», тоді б у Києві та Дніпрі стало менше людей, із Запоріжжя та Харкова жителі повтікали б.

Я сказав, що ситуація складна, вона дуже складна. І ви питаєте, достатні чи недостатні ухвалені рішення. То я ще раз кажу: все залежить від суспільства загалом.

Самі військові не витягнуть. Вони не можуть постійно витягувати, і вони не зможуть витягнути, якщо в такому ж темпі ми будемо продовжувати воювати ще місяць, два, три, чотири, п'ять, рік.

Як змінюється війна, противник? І чи встигаємо ми за цими змінами?

Війна змінюється постійно. Чи встигаємо ми, якщо самі ці зміни здебільшого впроваджуємо? Більшість із того, що зараз почав застосовувати ворог (прийоми та способи ведення бойових дій), він навчився у нас. Але у нього перевага в тому, що він це набагато швидше впроваджує і масштабує.

Читайте також: Портрет СЗЧшника. Хто й з яких причин в ЗСУ найчастіше самовільно залишає частину - розповідає військовий [12]

«Я вірив у швидке закінчення війни на самому її початку»

А яку роль у цій війні відіграє бронетехніка? Ви, до речі, у попередньому інтерв'ю казали, що мало хто хоче навчатися на танкіста. Це тому, що зараз війна дронів?

Роль бронетехніки була і залишається великою. Без неї неможливо здійснити евакуацію, підвіз особового складу, штурм позицій. Якщо ми беремо маленькі, локальні покращення тактичного положення, тактичні дії, штурмові чи оборонні, то там можна працювати за допомогою дронів. Але залізо як було важливим під час ведення бойових дій, так і залишається.

Єдине, що постійно потрібно покращувати, — захист цих машин. І не просто від засобів ураження, а й від засобів спостереження, іншого впливу на ці залізяки.

Усі на всіх рівнях сказали, що воювати повинні дрони. Що війна дронів, що все йде в цифру… Все піти повністю ніколи не зможе. Тобто солдат усе одно залишиться основною визначальною одиницею, яка буде підіймати, умовно кажучи, прапор перемоги на позиції, над будинком або в країні.

До речі, демонструючи знищення техніки дронами-камікадзе для того, щоб люди зацікавилися, почали опановувати ці засоби чи донатили, ми водночас показали, як легко цими засобами знищити бойові машини.

А ніхто ж не показує, що завдяки комплексному впливу засобів радіоелектронної розвідки, радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони підвищується живучість усіх бойових броньованих машин. Тому що це нецікаво. Там немає бабахів, вибухів, фізичного результату роботи. А радіоелектронна війна теж унеможливлює роботу тих же дронів, розвідки, ураження і підвищує живучість. Тобто це великий комплекс, тут боротьба дій і протидій.

Читайте також: Які зміни потрібні ЗСУ, щоб на полі бою зменшити кількість людських втрат [13]

Наскільки нам допомогли свого часу західні «леопарди» і «бредлі», на які покладали великі сподівання? Чи їх ідеалізували?

Будь-яка броньована машина допомогла виконати дуже багато завдань і зберегти життя. Закордонна техніка на голову вища за своїми показниками від радянських зразків.

Тому, звісно, ця допомога дуже відчутна. Але, як ви кажете, не можна нічого ідеалізувати. Тобто якщо є великий комплекс засобів, які має військова частина, вони працюють не в інтересах дії, а в інтересах завдання. І все це повинно працювати в комплексі, у взаємодії одне з одним, забезпечуючи, прикриваючи сили та засоби, які знищують ворога.

Наостанок запитаю, чи вірите ви у швидке закінчення війни?

Я вірив у швидке закінчення війни на самому її початку. Зараз розумію, що навіть якщо й далі будемо так воювати, або навіть якщо ухвалять рішення щодо відведення (пофантазуємо) рашистських військ назад до своїх кордонів чи й за них — усе одно війна і плани окупантів не зміняться, доки їхнє суспільство не зрозуміє, що воно накоїло. Не політики, не путін зі своєю безумною командою — це накоїли саме росіяни.

Якщо вони цього не зрозуміють, через 5 років, через 10 воно буде тліти, вони нагнітатимуть ситуацію, продовжуватимуть якісь локальні дії, а згодом, відновивши сили, знову почнуть брати реванш.

Читайте також: Не знали, як копати фортифікації. Часто в інженерних військ немає нічого, крім інженерів [14]

Мені відгукнулось, як нещодавно написав Віталій Дейнега: «Ми вже давно перейшли до війни не за перемогу, а на виживання. І що швидше ми змінимо під це нашу стратегію, то більше у нас шансів не померти». Ви з цим погоджуєтесь?

Так, справді. Це вже війна на виживання. Якщо ми програємо — українців однозначно будуть переслідувати.

Рашистам не потрібна українська мова, ідея. Їм не потрібні українські патріоти, ті люди, які воювали за Україну, які активно показують, проявляють і відстоюють свою позицію. Це буде просто знищення нації.

Але борімося — і поборемо. Головне — не опускати руки. Важко, боляче, але робити це потрібно. І робити разом. Перемога за нами.

—

Оксана Іваницька [15], опубліковано у виданні hromadske [2]

Читайте також: