Повномасштабна війна Росії проти України триває вже майже чотири роки, перетворюючись на наймасштабніший військовий експеримент ХХІ століття.

Поки світові столиці спостерігають за лінією фронту, військові аналітики, зокрема Гаррі Халем [2], Старший науковий співробітник Йорктаунського інституту та докторант з міжнародних відносин у Лондонській школі економіки, констатують народження нової, жорстокої реальності: «позиційного тупика».

Обидві сторони провели [3] колосальну роботу над інноваціями, адаптувавши свої армії до умов [4], яких не бачив жоден підручник НАТО. Проте цих зусиль виявилося недостатньо для стратегічних проривів.

Ми опинилися в ситуації, де територіальні зміни вимірюються не областями, а метрами, а єдиним виходом із цього «пекла» стає тотальна синхронізація безпілотних систем [5]. Схоже, доба великих танкових битв остаточно пішла в історію, поступившись місцем війні сенсорів та алгоритмів.

Важливо усвідомити масштаб стагнації: за останні три з половиною роки жодна сторона не домоглася стратегічного прориву. Останній великий зсув стався ще в листопаді 2022 року, коли ЗСУ звільнили правобережну Херсонщину.

Відтоді, попри залучення десятків бригад і мільярдів доларів допомоги, лінія фронту лишається майже статичною. Україна не змогла прорватися під час «наступу 2023 року», а Росія, попри колосальні втрати, спромоглася лише на тактичні успіхи в районах Очеретино [6] чи Добропілля [7].

Читайте також: Курська битва війни на виснаження: проміжні підсумки контрнаступу ЗСУ [8]

Єдиним яскравим винятком став «Курський маневр [9]» ЗСУ у 2024 році, проте навіть цей плацдарм зрештою був залишений під тиском російської кількісної переваги.

Інституційна пастка: брак кадрів проти «м'ясних» тактик

Причини цього тупика мають дві сторони: людську та технологічну. Для України головним обмеженням став дефіцит особового складу та підготовлених офіцерів оперативного рівня.

Читайте також:  Про перспективи зимово-весняної наступальної кампанії рашистів у 2026 році [10]

Це призводить до ситуації, коли топгенерали змушені особисто координувати дії сил, еквівалентних лише посиленій бригаді (як у випадку з операцією в районі Куп'янська).

З іншого боку, Росія, маючи більший мобілізаційний ресурс, зіткнулася з катастрофічною якістю підготовки. Кремлівська «стратегія» базується на політичній вказівці захоплювати землю будь-якою ціною.

Це породжує тактику «просочування»: невеликі групи піхоти атакують безперервно протягом днів, несучи жахливі втрати, але поступово накопичуючи сили для фінального штурму. Це не маневрена війна — це психологічне виснаження, спрямоване на примус Києва до капітуляції.

Читайте також: Міфи про «диво-зброю» та реальність російського ВПК: де закінчується фізика і починається пропаганда [11]

Розвідувально-ударний комплекс: смерть несподіванки

Проте справжня революція відбулася в тому, що теоретики називають розвідувально-ударним комплексом (РУК). Концепція, яку радянські стратеги розробили ще в роки Холодної війни, нарешті втілилася в життя.

Завдяки супутниковим даним та безпілотникам поле бою стало прозорим на глибину 30–50 кілометрів. Будь-яка спроба зосередити сили для прориву — будь то артилерія, танки чи піхота — виявляється миттєво. Після виявлення РУК дозволяє обороні за лічені хвилини перенацілити вогонь і розбити атакуючу групу ще на етапі розгортання.

Сарказм сучасної війни в тому, що класичні доктрини НАТО, орієнтовані на швидкий бронетанковий прорив, сьогодні виглядають як суїцидальна інструкція.

У світі, де FPV-дрони полюють на кожного піхотинця, а дрони-бомбардувальники «розбирають» техніку в тилу, танк став не символом сили, а зручною мішенню для оператора, що сидить за 10 кілометрів у підвалі. Стаціонарна артилерія змушена буквально закопуватися під землю, щоб вижити, а мобільність стала синонімом вразливості.

Читайте також: Погляд «з поля» війни: Майкл Кофман про логіку виснаження та приховані загрози 2026 року [12]

Дрони «середнього радіусу» як ключ від замка

Обидві армії дійшли висновку: простої насиченості фронту дронами вже недостатньо. Потрібен ударний потенціал на оперативній глибині. Сьогодні триває запекла боротьба дронів «середнього радіусу» (30–50 км). Це війна проти розрахунків БПЛА противника, його штабів та об’єктів РЕБ.

Україна відповіла на цей виклик створенням «Лінії дронів» — спеціалізованих підрозділів, які масштабуються по всій лінії фронту. Росія ж створила центр «Рубікон», який тиражує нові тактики на всю свою окупаційну армію. Важливо зазначити, що наразі російські ударні дрони цього класу (на кшталт «Ланцетів» чи «Шахедів-Ъ») демонструють високу ефективність саме в контрбатарейній боротьбі проти українських операторів.

Читайте також: Стіна дронів проти табунів мотоциклів: чи доб'ється Росія успіху в кампанії 2025 року, якщо перемир'я не відбудеться [13]

Однак Україна стрімко скорочує це відставання. Нова корпусна структура ЗСУ інституціоналізувала підрозділи ударних дронів у складі кожної бригади. Більше того, Сил безпілотних систем почали впроваджувати дрони на оптоволоконному управлінні [14], які є абсолютно стійкими до ворожого РЕБу.

Теоретично, при достатній концентрації таких засобів та їх синхронізації з механізованими частинами, прорив можливий. Питання лише в тому, чи вдасться децентралізувати управління безпілотниками настільки, щоб вони могли підтримувати танки безпосередньо в розпал бою.

Читайте також: Про обстановку на фронтах, найближчих перспективах наступу ЗСУ та військовий потенціал путінської армії [15]

Загроза для НАТО: чи готова Європа до «позиційного пекла»?

Найбільш тривожним висновком аналізу Гаррі Халема є попередження західним союзникам. Поки Росія роками відпрацьовує інтеграцію БПЛА в загальновійськовий бій, армії НАТО продовжують фокусуватися на ідеї «швидкої перемоги».

Проте висока концентрація безпілотників та дистанційне мінування здатні повністю паралізувати будь-який наступ європейських сил. Якщо Росія встигне вибудувати оборонну лінію після першого ж удару, військам НАТО доведеться діяти всередині російського розвідувально-ударного контуру, до чого вони технічно та ментально не готові.

Кремль наразі цілком задоволений поточною стратегією повільного тиску. Москва розраховує на внутрішні чвари в Україні, зміну курсу адміністрації Трампа та втому Європи. Вони не шукають «великої перемоги» за один день — вони впевнені, що зможуть підтримувати цей рівень пекла роками.

У цій війні на виснаження перемагає не той, хто має більше танків, а той, чия технологічна екосистема виявиться гнучкішою. І поки світ дискутує про «червоні лінії», на полях України щодня пишеться новий статут війни, де головна роль належить не людині з автоматом, а людині з пультом керування.

— 

Олекса Захар на основі аналізу Гаррі Халема [2] (Senior Fellow Йорктаунського інституту) для «Аргумент» [16]

Читайте також: 

• Як український дроновий фронт став системним фактором у війні з рашистами [17]
• Українські ракети «Фламінго» летять до Криму тестувати знищувати окупантів [18]
• Тривожні тенденції на фронті: рашисти дедалі швидше сунуть, мінімізуючи втрати  [19]
• 82 кілометри до біди: Що станеться, якщо здати рашистам Донецьку область? [20]
• Війна дронів та адаптацій. Аналіз поточної ситуації на фронті: звіт воєнного аналітика Майкла Кофмана [21]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [22]
• Як деградація путінської армії допомагає українцям її знищувати [23]