Ера бидлодипломатії, коли ми кричали на партнерів, вимагаючи зброю, минула. Партнери не сприймають звинувачення, ніби ми вмираємо через них. Ми вмираємо через росіян.

Чверть економічно активного населення країни або виїхала за кордон, або не має роботи, або пішла в тінь, – каже в інтервʼю журналу  "КРАЇНА [2]" експерт ринку праці Сергій Марченко

Українська економіка 2023 року почала відновлюватися після воєнного шоку. Однак падіння відносно довоєнного періоду залишається на рівні майже 25 відсотків. Як оцінюєте минулий рік в економічному плані?

– Для мене 2023-й був роком відновлення. Його досягнення – стабільність фінансової системи, поновлення виробництва й експорту морськими шляхами. Це найбільші події економічного розвитку України.

Звісно, падіння економіки внаслідок війни велике. Це підтверджують цифри Пенсійного фонду: 2023 року ми втратили 25 відсотків платників податків. Якщо 2021-го єдиний соціальний внесок сплачувало майже 10 мільйонів людей, то торік – 7,5 мільйона. Це означає, що чверть економічно активного населення країни або виїхала за кордон, або не має роботи, або пішла в тінь. І всі ці варіанти негативні. Позитивне те, що економіка залишилася стабільною, не впала, відновлюється, але абсолютні величини досить скромні й державний бюджет досі не забезпечує навіть військових потреб.

Сергій МАРЧЕНКО, 50 років, експерт ринку праці. Народився 6 січня 1974-го в Андрушівці на Житомирщині. Батько працював інженером на спиртовому заводі, мати – економістом. Здобув спеціальність програміста в Київському політехнічному інституті. Працював у сфері ІТ, страхування. Керував агентством із добору персоналу, що спеціалізувалося на пошуку топменеджерів. Заснував рекрутингову агенцію ”Борщ”. Був директором із розвитку в компанії Work.ua. Вільний від роботи час любить проводити з книжкою. Для друзів вирощує у вихідні моркву, виноград, кавуни на Полтавщині. Живе в Києві

Тобто торік економіка більше йшла у плюс?

– Тенденції розвитку економіки мені подобаються, хоча важко назвати плюсом падіння на 25 відсот­ків. Проте ми розуміємо, що це війна, якої ні наше, ні попереднє покоління не бачило з часів Другої світової. Враховуючи це, наша економіка ще непогано тримається. У нас немає карткової системи, в тилу багато людей живе хоч і гірше, ніж до вторг­нення, але не набагато.

Читайте також: Більше чверті українських біженеців у Німеччині планують залишитися [3]

Україна входить у третій рік повномасштабної війни, але промисловість досі не переведено на воєнні рейки. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль оголосив план зі збільшення потужності оборонно-промислового комплексу вшестеро. Це реально?

– Важливо розуміти, від чого відштовхуватися, де починаються ці шість разів. На початку вторгнення в нас усе було максимально сумно в оборонно-промисловому комплексі – не виконували планів забезпечення Збройних сил, оборонні підприємства не мали замовлень. Найбільша ракетна програма України конструкторського бюро "Луч" постійно була недофінансованою, люди приходили на роботу раз на тиждень.

Від нуля зростати вшес­теро просто. Непросто зростати, коли вже є певний обсяг. Нині ніхто не дасть точної інформації про обсяги, але хотілося б, щоб це зростання було підкріплене реальними результатами. Ми не виробляємо багатьох критичних речей – снарядів, патронів, мінометних боєприпасів. Цей брак закриваємо життями на фронті. У мене сумніви, що навіть 20–30 відсотків економіки працюють на військово-промисловий комплекс. Хотілося б, щоб ця цифра збільшувалася.

Якщо союзники припинять підтримку, для перемоги потрібен план Б. У нашому випадку – це розвиток ВПК. Після розпаду Радянського Союзу Україна була одним із провідних продавців зброї у світі. Ці напрацювання дають нашому ВПК змогу виробляти оригінальну техніку – як-от самохідна артилерійська установка "Богдана". Це суттєва технологічна річ.

Проблема в тому, що і експрезидент Петро Порошенко, і чинний глава держави Володимир Зеленський зробили так, що населення не відчуває війни. Нинішній рівень життя багатьох розхоло­джує. А війна йде на знищення нашої ідентичності. Це геноцид. Якщо Росія виграє, України не стане: тут усіх запишуть "русскімі", відкриють російські школи – і за 20 років про все українське можна буде забути. Оця тепла ванна, в якій значний час перебуває населення, і заважає розвивати економіку у військовому напрямі. Мобілізація людей якщо не в армію, то на військові підприємства – реально необхідна річ.

Але перехід із теплої ванни під холодний душ може негативно позначитися на населенні.

– Так, буде важко переводити економіку на воєнні рейки. На початку вторгнення це спри­йняли б інакше. На все свій час. Прикриваючи власні прорахунки з проведення мобілізації, тепер із нас штучно роблять націю ухилянтів. Минуло два роки, нація дала понад 2 мільйони людей в армію. То які ми ухилянти? На жаль, нині повістка багатьма спри­ймається як квиток в один кінець – немає чітких правил демобілізації, люди не ходять у відпустки, немає ротації. Замість системної роботи з мобілізації подекуди ТЦК мобілізують хворих та інвалідів. Суспільство знервоване й не вірить у справедливу мобілізацію. Якби посадовці провели масштабну мобілізацію раніше, тепер було б набагато менше проблем.

Читайте також: «У нас є історична місія: розвалити останню недоімперію в Євразії» [4]

Через війну величезна кількість громадян опинилася або за межами України, або в окопах. Як сильно нині відчувається кадровий голод в Україні? Які економічні галузі постраждали найбільше?

– Найбільше постраждала промисловість. Підприємства мають довгі ланцюги постачання. Щоб зібрати складний виріб, потрібні сотні деталей. І якщо один постачальник вибуває, важко знайти йому заміну. Українські заводи, що перебувають в окупації, не можуть співпрацювати із заводами на підконтрольній території. Частину підприємств зруйновано. Великі індустріальні міста – Харків, Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпро – сильно постраждали від ворожих обстрілів. 

Суттєвих втрат зазнало сільське господарство. До повномасштабної війни Україна була серед лідерів із виробництва сільськогосподарської продукції. Через бойові дії багато полів забруднено снарядами, вони потребують розмінування. Зазнала втрат будівельна справа. Проте нині багато роботи з відновлення мостів та об'єктів критичної інфраструктури.

Попри масштабні державні програми підтримки рівень кредитування економіки зменшується. Щодо бізнесу він найнижчий у світі – 7 відсотків ВВП. Які перспективи розвитку бізнесу на цей рік? Чи не ляже він?

– Він уже ліг, але зміг піднятися. Бізнес регулюється ринковими механізмами. Український бізнес продемонстрував стійкість. Щодо кредитування є кілька важливих аспектів. Перший – війна й невизначеність. Попросіть застрахувати якесь майно в Харкові – вам гарантовано відмовлять. Кредитування – це завжди страхування майна. Якщо страхові компанії не беруться відшкодувати ризики чи списують їх на форс-мажор, кредит не може вважатися надійним.

Другий аспект – поганий інвестиційний клімат у країні. Він був такий ще до повномасштабної війни.

Третій аспект – судова система, яка не працює і не дає інвесторам змоги захищати свої майнові права. Було багато випадків, коли іноземні інвестори втрачали гроші в Україні. Це згубно впливає на нашу інвестиційну привабливість. Облікова ставка Національного банку знизилася до 15 про­центів, але це все одно багато для реального бізнесу, це дорогі кредити. Держава не зобов'язана кредитувати, але вона може створити умови для пільгового кредитування. 

У нас великі проблеми з оборонною промисловістю. Багато підприємців, задіяних у ній, має купу проблем – до них біжать усі перевіряльники. Діє ідіотська норма про рентабельність постачання військового майна під 5 відсотків. Ніде у світі немає обмеження маржі виробників зброї. Коли ти виробляєш зброю і будь-якої миті до тебе може прилетіти й убити працівників, тобі зовсім не цікаво мати за це 5 відсотків маржі. Ті, хто працює на таких умовах, приховують реальні доходи. Це не сприяє розвитку підприємництва. Для військових замовлень треба скасувати граничну надбавку на прибуток. А для військових підприємств – організувати спеціальні страхові програми, можливо, навіть державні. Страхові компанії не матимуть справи з майном військових заводів, які є ризиковими об'єктами. А без страхування майна заводи не зможуть залучити кредити.

Читайте також: Ярослав Грицак: Країна без пам'яті [5]

І ще одна важлива річ для розвитку виробництва – сталість. Бізнесмени, які зміцнюють обороно­здатність країни, мають планувати свою діяльність на кілька років наперед. Нині військові замовлення надходять хаотично, а було б добре попередньо спланувати закупівлю зброї та спорядження. Це реально – в усіх міністерствах є люди, які мали б цим займатися.

Тобто перспективи розвитку бізнесу на цей рік туманні?

– Війна – це завжди невизначеність. Як нині вкладати гроші в підприємства біля Бердянська чи Авдіївки? Але є речі, які можна покращити. Уряду слід відійти від шоку війни. Час починати системну роботу. Це і має бути нашим планом Б, страхуванням на випадок, якщо виникнуть проблеми з партнерами. Ми не можемо собі дозволити лишитися беззахисними – інакше вся країна перетвориться на Бучу.

Найперше, треба створити умови для кредитування і страхування. А також прибрати адміністративні бар'єри, що регулюють бізнес, особливо у військово-промисловому комплексі. Бізнес відновлюється швидко. Держава має допомагати. Ніхто не вимагає від неї чогось неординарного – лише забезпечити доступні кредити і страхування та провести дерегуляцію, наскільки це можливо.

Щоб не було, як нині в Міністерстві оборони, коли якась сім'я купує вілли та яхти за рахунок того, що система складна, нормальні постачальники туди не заходять, а лише схематозники. Міноборони закуповує продукти не в найбільших торговельних мереж – "Сільпо", Metro, АТБ, – а в якихось незрозумілих товариств. Бо великим мережам висувають такі списки вимог, що вони хрестяться й тікають. А потім усі дивуються, що в нас пиляють мільярди.

Читайте також: Андрій Гайдуцький: «Розмова з українськими мігрантами — це на 90% про гроші і лише на 10% про патріотизм» [6]

Серед актуальних професій за 2022–2023 роки, крім військових, були юристи, економісти й ІТ-фахівці. Чи зміниться ситуація 2024-го? Які професії є найзатребуваніші в Україні?

– Попит на ІТ-спеціалістів збережеться. Вони працюють на глобальний ринок, їхні клієнти – за кордоном. ІТ-сфера – роботодавець, що працює за будь-яких катаклізмів. Зберігатиметься попит на водіїв вантажівок і працівників робітничих спеціальностей. У зв'язку з воєнними діями втричі зріс попит на психологів. Паралельно з розвитком ВПК я прогнозую затребуваність проєктувальників, конструкторів та інженерів. Загалом це буде рік військово-промислового комплексу, що декларувалося вищим керівництвом України. На військових заводах виникатиме багато вакансій. 

В Україні відчувається брак людей робітничих професій. Які способи вирішення цієї проблеми? Працевлаштування людей з інвалідністю, залучення мігрантів?

– Питання трудової міграції постане вже після війни. Це стане викликом для нашого суспільства, яке не мало досвіду приймання великої кількості трудових мігрантів. За межі України виїхало майже 5 мільйонів людей, здебільшого це жінки працездатного віку. Попри це основна маса бізнесу продовжує працювати, відкриває нові напрями й потребує працівників. Через дефіцит кадрів внаслідок виїзду та мобілізації знайти їх проблематично. Роботодавці борються за людей. Це призвело до суттєвого зростання зарплат протягом 2023 року. Водночас на ринку праці знижуються вимоги до кандидатів.

Читайте також: Мер Бойченко про те, як Маріуполь (не) готували до війни: «Ніхто не казав, що буде війна...» [7]

Міжнародна підтримка України починає пробуксовувати. Представники Польщі блокують вантажні перевезення на західному кордоні, що завдає серйозних збитків українській торгівлі. Чи зможе наша влада розв'язати цю проблему?

– Дивно, що проблеми з Польщею стали несподіванкою для української влади. Рік тому Зеленський обіймався з Дудою, аж раптом поляки блокують кордон. Маємо впливати на партнерів, для цього є дипломати. Партія "Право і справедливість" намагалася ускладнити роботу новому уряду Дональда Туска (був обраний головою польського уряду у грудні 2023 року. – Країна) і планомірно псувала відносини з Україною. У поляків багато претензій до українських перевізників. Треба було з усім цим працювати, не доводити до блокади кордону. Зеленський не мав звинувачувати польське керівництво з трибуни – треба було говорити з ними дипломатично.

Поляки розуміють, що таке Росія і що зупинити її в Україні їм вигідно, бо наступною ціллю будуть вони. Стійкість України – в національних інтересах Польщі. Тому акції на українському кордоні не вигідні ні нам, ні полякам. Але наша влада не змогла знайти протидію, навіть попри підтримку США та європейської спільноти, яка нещодавно ухвалила рішення про нашу інтеграцію.

Щодо США теж є побоювання – у разі перемоги Дональда Трампа на майбутніх президентських виборах рівень підтримки може змінитися.

– Традиційними лобі Республіканської партії США є виробники зброї. В інтересах республіканців купувати в них зброю, щоб надавати допомогу Україні з бюджету. У Трампа може бути своє бачення ситуації, але на нього також буде тиск. До того ж саме він викинув РФ з європейського газового ринку, за його президентства Штати збільшили обсяг постачання скрапленого газу в Європу й перетворилися на найбільшого експортера у світі. Тобто в разі перемоги Трампа підтримка може бути зменшена чи переформатована, але США залишаться нашим союзником. 

Наші дипломати повинні працювати над тим, щоб із США не сталося, як із Польщею. Ера бидлодипломатії, коли ми кричали на партнерів, вимагаючи зброю, минула. Партнери не сприймають звинувачення, ніби ми вмираємо через них. Ми вмираємо через росіян. Треба цінувати ту допомогу, що є. Вільнюський саміт став нашим дипломатичним провалом, коли Зеленський публічно кепкував із британського міністра оборони Бена Воллеса. Одразу після цього обрізали американську військову допомогу. Якщо до саміту ми щомісяця отримували 3–4 мільярди доларів, то після нього – 300–400 мільйонів.

Читайте також: Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання [8]

Як оцінюєте законопроєкт про мобілізацію? Який вплив він матиме на ринок праці?

– Закон про мобілізацію сильно запізнився. Українська армія потребувала його ще навесні 2023-го. Але ми пів року говорили про можливі вибори 2024-го. Ніхто не хотів лякати виборців, казали – мовляв, виб'ємо кацапів, дійдемо до Криму за літо. Потрібну торік мобілізацію було зірвано. Тепер же, хоч який буде цей закон, він отримає масу негативу. Він перезрів.

Солдати два роки сидять в окопах, поранені після госпіталю вибувають зі штату й не отримують виплат. Людям, у яких рідні загинули на війні, треба це довести, щоб отримати фінансову допомогу. Тож виникає запитання: а якщо я потраплю на війну й буду поранений – стану калікою і про мене всі забудуть? А якщо загину – моя сім'я оббиватиме пороги, щоб отримати виплати? Це демотивує. Ми засуджуємо людей, які уникають мобілізації, але слід розуміти, що вони мають для цього мотиви – бачать, що робиться у війську, що немає достатньої кількості ротації, тому й не горять бажанням іти в армію.

Вдосконалений закон про мобілізацію критично необхідний. Добре, що він окреслює терміни служби – можливо, буде легше достукатися до призовників, не доведеться їх виловлювати по торговельних центрах і спортзалах. Але цей закон запізнілий – він вирішує проблему, що мала бути розв'язана давно.

Яких фахівців Україна потребуватиме після війни найбільше? Які професії найперспективніші у світлі відновлення країни?

– Суттєвих змін не відбудеться. Залишаться потрібні ІТ-фахівці, у світлі переходу виробництва з військових рейок на цивільні будуть потрібні виробничники, виникне велика потреба в будівельниках. Пришвидшиться розвиток сільського господарства, в ньому теж з'явиться багато вакансій. Як і тепер, будуть потрібні психологи та реабілітологи.

Читайте також: Про мобілізацію: Висновок – боротьба буде нещадною і постійною, інакше – смерть [9]

Ваші прогнози щодо розвитку економіки 2024 року? Які стартові позиції має Україна?

– Зростання економічних показників триватиме. Цьогорічним трендом стане брак кадрів. Відбуватиметься зростання зарплат, роботодавці конкуруватимуть за трудові ресурси. 2023-го заробітні плати підвищили на 23 відсотки. Ринок праці нечасто рухається так стрімко. У мирний час – 3–5 процентів. На початку 2023-го середня зар­плата в Україні, згідно з вакансіями на сайтах пошуку роботи, становила 14,7 тисячі гривень, а на кінець року – 17,7 тисячі.

Вірю, що суттєво покращиться робота оборонних підприємств, зросте їхня кількість. Уже тепер маємо потужну індустрію дронів – з'явилося багато нових виробників, а старі розширюють діяльність. Мають підтягнутися машинобудування і металообробка. Є низка спільних підприємств з ремонту й виробництва техніки. Сподіваюся, що все це працюватиме. Звісно, до економічних показників, що були до повномасштабного вторгнення, нам далеко, але відновлення триватиме.

—