Серед архівних документів Служби зовнішньої розвідки України низка справ присвячена тому, як радянські спецслужби активно займалися знищенням українського православ’я не лише на території СРСР, а й за кордоном.

Характерними стосовно цього є заходи МДБ/КДБ, спрямовані проти Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і її священиків, які були яскравими представниками національно-визвольного руху.

Після завершення Другої світової війни органи МДБ УРСР нарівні зі справами щодо української еміграції в низці країн, політичних партій, організацій, рухів та їхніх діячів заводили агентурно-спостережні справи на церковні організації – Українську греко-католицьку церкву, Українську автокефальну православну церкву та інші. Ось витяг з однієї із постанов про заведення справи: «УАПЦ за кордоном, підтримуючи українських націоналістів усіх напрямків, проводить активну роботу проти СРСР за створення так званої «самостійної України». З метою концентрації матеріалів про антирадянську діяльність УАПЦ і цілеспрямованішої роботи проти її центрів постановив: завести агентурно-спостережну справу під назвою «УАПЦ за кордоном».

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Розгорнути розвідувальну і пропагандистську роботу стосовно української еміграції» [2]

Водночас у той період комуністична влада підтримувала російську православну церкву, рішення про зняття заборони на діяльність якої було прийняте у вересні 1943 року. За задумом кремля, це мала бути повністю контрольована ним православна церква, яка б виконувала завдання із блокування опозиційного православного руху і була знаряддям протидії відродженню національних церков.

22 вересня 1943 року народний комісар державної безпеки СРСР Всеволод Меркулов підписав документ, адресований наркомам радянських республік, в якому йшлося про те, що уряд країни дозволив російській православній церкві ставити питання про відкриття церков та розпоряджання парафіяльним майном, відкривати богословські курси, займатися промислом на кшталт виготовлення свічок, видавати власний часопис.

Нарком наказував підлеглим не перешкоджати духовенству виконувати обумовлені урядом рішення, «водночас забезпечити неослаблений агентурний нагляд за діяльністю єпископів та решти духовенства православної церкви, припиняючи можливі спроби з їхнього боку перевищувати надані їм права або використовувати ці права у антирадянських цілях».

У збірнику вишкільних матеріалів «Український визвольних рух у боротьбі з НКВД-КГБ», виданому ЗЧ ОУН у 1958 році, у розділі про використання органами КДБ церкви і релігії описана діяльність московської церкви в ті роки. У тексті йдеться про те, що більшовики після того, як остаточно переконалися, що не в змозі знищити церкву і релігію в душах народу, вирішили зробити з них знаряддя своєї політики, зокрема й за кордоном.

«При Московському патріярхаті, – зазначається в матеріалах, – створили закордонний відділ, так зв. «Уряд московської патріярхії»… Цей же закордонний «Уряд московської патріярхії» почав організовувати за кордоном так зв. «екзархати», обсаджуючи їх своїми довіреними людьми і агітаторами за повернення емігрантів на батьківщину…

Очевидно, що крім агентурної ролі в акції КГБ за поворот на батьківщину, Московський патріярахат має ще й інші, не менш важливі завдання. Він передусім хоче знищити національні, незалежні від москви Церкви поневолених народів і підпорядкувати їх, як і всі інші ділянки життя неросійських народів, одному центрові в москві.

Зокрема тривожить москву розквіт Української Автокефальної Православної Церкви, що ставши на службу Богові й Україні дуже загрожує московським монополістичним зазіханням у православному світі. Треба рахуватися з тим, що акція КГБ на церковному відтинку буде ще більше поглиблюватися, зокрема проти УАПЦ і українських священиків на еміграції».

Читайте також: Що писала світова преса про підле вторгнення СРСР у Польщу [3]

Як свідчать архівні документи, органи держбезпеки в першу чергу зайнялися пошуком агентури, яка могла б інформувати про те, що відбувається в середовищі УАПЦ й характеризувати саму церкву. І це вдалося зробити, впровадивши агентів у близьке оточення священиків. Так, агент «Гончар» у повідомленні від 12 червня 1952 року зазначав:

«УАПЦ вела і нині веде в еміграції пропаганду, як духовну, так і політичну, не лише проти співпраці з російським народом, а й узагалі проти росії без різниці – радянської чи буржуазної. УАПЦ в Радянському Союзі перетворилася в джерело контрреволюції, деякі її діячі опинилися за межами УРСР, інші відмовилися від своєї діяльності, а фанатики, такі як Липинський, були ізольовані» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10343. – Арк. 133).

Агент «Хмельницький» у повідомленні від 10 квітня 1952 року повідомляв:

«У зв’язку з пропозицією органів МДБ нав’язати контакти з деякими особами, які емігрували в західну зону Німеччини і в Америку, маю честь повідомити таке:

Серед осіб, які знаходяться на Заході, мені добре відомі деякі єпископи і священики, які перебували або в Холмській єпархії, або працювали за Польщі на Волині. Серед них є такі, які, на мою думку, можуть зацікавити органи МДБ, як ось особи, які були близькими до українських закордонних кіл. Але є й такі, які завжди були далекими від усілякої політики і лише завдяки обставинам опинилися на Заході.

Серед першої групи осіб я особисто знаю єпископа Платона Артемюка, протоієрея Шумовського, протоієрея Василя Варварова, митрополита Іларіона-Огієнка, єпископа Мстислава-Скрипника, протоієрея Григорія Метюка» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10343. – Арк. 126).

Читайте також:  Помилки, які не варто повторювати. Незавершена кримська війна [4]

У цих та інших повідомленнях нарівні з інформацією про створення УАПЦ і всілякі трансформації в її середовищі є багато відомостей саме про діячів церкви. І це те, що найбільше цікавило органи МДБ. Відтак повідомляється про те, що стосовно керівних церковних діячів були заведені оперативні справи. Ось одне з таких повідомлень:

«Першим відділом УМДБ УРСР розробляється глава Української автокефальної православної церкви – «УАПЦ» у США митрополит Іоан (Іван) Теодорович, у минулому петлюрівець… Просимо Ваших вказівок встановити Теодоровича за місцем його народження і зібрати на нього і його родичів біографічні відомості й характеристики» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10343. – Арк. 211).

На Івана Огієнка (митрополита Іларіона), політичного, громадського і церковного діяча, історика церкви, колишнього міністра освіти та міністра культів (ісповідань) у кількох урядах Української Народної Республіки велася справа-формуляр під назвою «Святоша».  Як зазначається у підсумковій довідці за справою, у 1944 році він емігрував до Австрії, звідти – до Швейцарії, потім «на запрошення вірян-українців із Канади (уже як митрополит) виїхав до цієї країни й поселився в місті Вінніпезі… Через певний час Огієнко був на одному із церковних з’їздів обраний главою Української автокефальної православної церкви в Канаді» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 10202.– Т. 1. – Арк. 49).

Читайте також: Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!» [5]

Органи МДБ вели справу-формуляр і на Степана Скрипника (митрополита Мстислава).  Агент «Іванов» у повідомленні від 17 травня 1949 року під назвою «Про діяльність Української автокефальної православної церкви (УАПЦ)» так характеризує його:

«…Серед єпископату УАПЦ лише він вирізняється і за своїм розумом, і за вмінням «дипломатично» діяти, і за характером… Мстислав є яскравою особистістю.

Під час війни, до втечі на Захід, був єпископом Переяславським. Після війни у складі Синоду був керівною особою, мешкаючи у таборі для переміщених осіб поблизу Франкфурта… Із Парижа переїхав у Вінніпег (Канада), де і очолив канадійську УАПЦ…

Після того, як на престол Константинопольського патріархату був обраний митрополит Афінагор, Мстислав зумів заручитися його підтримкою, внаслідок чого опинився на чолі УАПЦ не лише в Канаді, а і в США, де понад 200 приходів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 4161. – Арк. 409–410).

Насправді Мстислав у різні роки був першоієрархом УАПЦ в США та діаспорі, митрополитом УПЦ у Канаді і в США, 30 жовтня 1989 року проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном, 6 червня 1990 року – Святішим Патріархом Київським і всієї України.

МДБ (а згодом – КДБ) ретельно стежили за життям і діяльністю Мстислава й всіляко використовували в своїх цілях розбіжності та протиріччя у поглядах на церковний устрій між ним і деякими іншими церковними діячами. Так, у доповідній записці начальника 1 управління КДБ при РМ УРСР Сергія Савченка від 21 квітня 1964 року йдеться про створення умов для розколу в українських церквах і дискредитації архієпископа УПЦ США Мстислава-Скрипника.

Зазначається, що в українській газеті «Наша Батьківщина», що виходила друком у США, була опублікована стаття «Архієрейський зговір». У ній автор нібито від імені вірних УПЦ закликав до усунення Мстислава з посади голови консисторії УПЦ США й осудження його єпископським судом за те, що він нібито всупереч постанові усіх митрополій православної церкви виїздив на Вселенський Собор у Рим.

«Зазначену обставину, – йдеться в документі, – вважаємо за можливе використати для розпалювання ворожнечі між УПЦ і УГКЦ та прихильними до них націоналістичними організаціями (ЗЧ ОУН і УНР), а також для остаточної компрометації Скрипника, як одного з керівників УПЦ США.

Задля цього, на нашу думку, доцільно виготовити від імені уніатської верхівки й розповсюдити за кордоном лист із нападками на політику УПЦ, в якому виправдовувати дії Скрипника і возвеличувати католицьку церкву.

У подальшому, залежно від отриманих результатів, можна буде вирішити питання про поширення інших подібних документів від імені УГКЦ або УПЦ» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11835. – Т. 2. – Арк. 336–337).

У 1969 році КДБ знову намагався скомпрометувати Мстислава-Скрипника. У довідці від 26 січня 1970 року з цього приводу зазначається:

«Скрипник, колишній керівник консисторії УПЦ у США, у 1969 р. без згоди своєї церкви виїхав у ФРН, де був обраний митрополитом УАПЦ в Європі. У зв’язку з цим він був виключений зі складу УПЦ у США і засуджений деякими закордонними газетами...

Для реалізації такого задуму вважаємо необхідним надіслати листа з Мюнхена на адресу митрополита УГКЦ в США, в якому від імені вірян-католиків повідомити про висловлювання Скрипника, які нібито дійшли до них і які паплюжать УГКЦ у США і Ватикан» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11835. – Т. 4. – Арк. 179–180).

Насправді ж, як ідеться в інших архівних документах, усе це було вигадано КДБ, щоб внести ворожнечу в церковне середовище, зокрема, між УАПЦ і УГКЦ.

Для проведення таких заходів КДБ потребував кваліфікованих кадрів, які б зналися на цій проблематиці. Про пошук і підготовку таких осіб неодноразово згадується в розсекречених документах. Так, у листі із Києва до Першого головного управління КДБ при РМ СРСР, датованому 21 квітня 1965 року, йдеться про можливості використання Московської патріархії в роботі за кордоном. Із посиланням на інформацію про те, що «є можливість створити умови для направлення в окремі країни по лінії РПЦ оперативних співробітників», зазначається: «Просимо повідомити нам, які є нині можливості для виведення в капіталістичні країни, де наявна українська еміграція, агентури з-поміж священиків і яким обов'язковим вимогам має відповідати ця агентура (знання іноземних мов, освіта, сан і т. п.» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11835. – Т. 3. – Арк. 43–44).

У відповіді з москви зазначалося, що є можливість направити агентів з-поміж українських священиків по лінії Московської патріархії в низку капіталістичних країн, зокрема двох-трьох – до Канади, двох-трьох – до Аргентини, одного-двох – до Західного Берліна. «Крім цього, – повідомлялося, – у США на посаду секретаря екзарха (через 2–3 роки) можна направити агента (в сані священика або диякона) з хорошим знанням англійської мови» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11835. – Т. 3. – Арк. 62).

В іншому документі, доповідній записці УКДБ при РМ УРСР в Одеській області, про це вже йдеться докладніше. Повідомляється, що з-поміж колишніх автокефалістів в УКДБ є агент «Іванов», який у 1942 році був висвячений в сан священика і готується для виведення по лінії Московської патріархії до Канади. При цьому зазначається, що він міг би вести там роботу зі схиляння українських церковнослужителів до приєднання до Московської патріархії та для внесення розколу в автокефальний єпископат у Канаді.

Відтак розсекречені документи є підтвердженням того, як КДБ втручався в справи української церкви в діаспорі, намагаючись дискредитувати її та спотворити зсередини, і для цього як один із засобів впливу використовував структури російської православної церкви.

—

Джерело:  Служба зовнішньої розвідки України [6]

В тему:

• Розсекречені архіви: Підроблені листи голови ОУН Штуля-Ждановича до батька. Почерк КДБ [7]
• Розсекречені архіви: «Прометеївські народи мають вийти з боротьби із росією переможцями» [8]
• Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!» [5]
• Розсекречені архіви: Українська повстанська армія. Боротьба друкованим словом [9]
• Українська повстанська армія. Розвідча служба (1945–1955 рр.) [10]