Політика  Трампа може зробити світ значно небезпечнішим і менш передбачуваним, змушуючи країни шукати нові форми співпраці та самостійно дбати про свою безпеку. Дії Трампа, спрямовані на ослаблення альянсів США, створюють хаос, який може змусити колишніх партнерів Америки шукати нові стратегічні орієнтири – аж до зближення з Китаєм або розвитку власного військового потенціалу.

Про це пише ізраїльський дипломат та політик, генеральний консул Ізраїлю в Нью-Йорку  (2000—2004) Алон Пінкас у виданні "Haaretz": 

1. Загроза для союзників США – Трамп веде політику, що відштовхує традиційних партнерів Америки (Канада, Мексика, ЄС, Японія, Південна Корея тощо), обкладаючи їх митами та висуваючи необґрунтовані претензії.
2. Нестабільність світового порядку – Після Другої світової війни США виступали гарантом безпеки та демократії, але нинішня політика Вашингтона підриває цю роль, що загрожує глобальною дестабілізацією.
3. Можливе створення контр-коаліції – Якщо Трамп продовжить політику залякування союзників, це може призвести до створення нової коаліції держав, які почнуть балансувати вплив США, навіть якщо вони не планували цього раніше.
4. Китай як альтернатива – Хоча автор визнає, що Китай ще не є рівноправним суперником Америки, його економічна сила та стратегічні інтереси можуть зробити його альтернативним центром впливу для багатьох країн.
5. Руйнівний стиль Трампа – Автор визнає, що певні зміни у світовому порядку неминучі, але Трамп підходить до них деструктивно, діючи хаотично, без стратегічного бачення та пропонуючи лише агресивні транзакційні відносини.

Читайте також: Чому закриття USAID може виявитися прологом американського занепаду і чому Трамп гірший за корупцію [2]

Трампівське залякування союзників створює небезпечний, нестабільний світ

Союзники Сполучених Штатів, від Канади до Південної Кореї, тепер змушені визнати, що президент США Дональд Трамп активно вороже налаштований до всіх, хто знаходиться за межами Америки. Це може призвести до безпрецедентної контр-коаліції колишніх друзів

Пропонуємо запитання з декількома варіантами відповідей для канадців, мексиканців, колумбійців, тайванців, японців, південнокорейців, філіппінців, українців, данців, країн Європейського Союзу, єгиптян та йорданців:

Коли ви дивитеся на шалену, мотивовану помстою чистку федеральних органів влади і захисних механізмів демократії, яку проводить президент США Дональд Трамп, коли ви слухаєте його імперіалістичні істерики щодо Гренландії, Панамського каналу, Газанської Рив'єри та інших питань, ви?

А) Зробите висновок, що Сполучені Штати більше не є надійним союзником.

Б) Усвідомите, що Сполучені Штати більше не є зразковою демократією і більше не претендують на роль «лідера вільного світу».

C) Переконаєтеся, що Сполучені Штати більше не дбають про альянси і своїх союзників.

D) Подумаєте, що було б розумно убезпечити свою національну стратегію і бути готовим до зближення з Китаєм.

E) Подумаєте про те, що, можливо, вашій країні варто розвивати військовий ядерний потенціал, просто як страховий поліс.

F) Все перераховане вище.

Якщо ви ще не обрали відповідь «F», не хвилюйтеся - ви зробите це за кілька місяців.

Світовий порядок після 1945 року, він же американський порядок або Pax Americana, тріщить по швах. Трамп почав розхитувати його основи і ставити під сумнів саму його корисність. Історично, можливо, він не є основною причиною цього, але він, безумовно, є каталізатором і прискорювачем, який має намір зробити так, щоб це сталося.

За 80 років, що минули після Другої світової війни, і за 33 роки, що минули після розпаду Радянського Союзу і його сфер впливу, світовий порядок, який створили і яким керували американці, не зазнав серйозних викликів і випробувань.

Більшу частину останніх 33 років світ був однополярним. Піднесення Китаю і накопичене ним багатство змусило декого думати, що структурна біполярність повернулася. Це оманлива думка, хоча Китай дійсно кидає виклик Сполученим Штатам і світовій системі. Американці і китайці економічно взаємозалежні. У 1992 році обсяг торгівлі між Сполученими Штатами і Радянським Союзом становив 500 мільйонів доларів. Для порівняння, китайсько-американська торгівля у 2023 році становила близько 690 мільярдів доларів.

По-друге, між Сполученими Штатами і Китаєм немає чітко розмежованих ліній, що показують сфери впливу, і китайці вимагають, щоб вони були. Якщо Панамський канал є проблемою заднього двору для Вашингтону, то Тайвань, за логікою, є проблемою заднього двору для Пекіна. Трамп може погодитися з цим, але наслідки можуть бути сумними.

Читайте також: Як тобі така соціалка, Ілоне Маск? Куди рухатись Україні і чому Європа не хоче бути Америкою [3]

Можна скільки завгодно нехтувати хвалькуватістю Трампа і його односкладовими зовнішньополітичними заявами, але це стає важливим, коли «зовнішня політика найпотужнішої країни світу ... робить раптовий і далекосяжний крен у бік химерності», як написав Стівен М. Уолт в Foreign Policy минулого тижня.

Йдеться не про конкуруючу наддержаву чи перекалібрування регіональних альянсів. Йдеться про союзників. За три тижні, відколи він повернувся в Білий дім, Трамп обклав митами найближчих географічних союзників Америки - Мексику і Канаду. Він обіцяє запровадити тарифи проти ЄС вже цього тижня. Він погрожував Данії - члену-засновнику військового альянсу НАТО - через Гренландію, яку він хоче «придбати».

Він погрожував Колумбії через імміграцію. Він погрожує Панамі через контроль над Панамським каналом. І він в односторонньому порядку повідомив Єгипет та  Йорданію, що їм доведеться прийняти 2 мільйони палестинців, яких він хоче евакуювати або вигнати з Гази, яка «буде належати США».

Переглядаючи основні припущення 

Що спільного між усіма цими країнами? Вони були і залишаються союзниками США. Іншими словами, Трампу подобається Росія Володимира Путіна і не подобається НАТО. Він любить Кім Чен Ина з Північної Кореї, але зневажає Джастіна Трюдо з Канади.

Це має свої наслідки. Країни тепер змушені припускати, що Сполучені Штати «активно налаштовані недоброзичливо», як це називає Волт - і це може призвести до крайньої невизначеності.

У найгіршому випадку це може призвести до незбагненного розвитку подій: союзники США можуть стати тими, хто сформує врівноважуючу контр-коаліцію. Канада, Мексика, Панама, ЄС і деякі країни Близького Сходу можуть тепер розглянути можливість хеджування своїх національних стратегій і альянсів зі Сполученими Штатами. Крім того, Японія, Південна Корея, Філіппіни, В'єтнам і Тайвань будуть змушені докорінно переглянути основні припущення щодо світового порядку.

В Азії, якщо Трамп наполягатиме на своєму угодовському і ворожому ставленні до альянсів, відмінності між ним і президентом Китаю Сі Цзіньпіном будуть розмиті. Ці країни не просто слідкують за зовнішньополітичними спазмами Америки, але й уважно спостерігають за тим, що Трамп робить всередині країни. Їхній неминучий висновок може полягати в тому, що епоха, коли американську демократію розглядали як взірець і приклад для наслідування, закінчилася.

Волт застосовує теорію міжнародних відносин, щоб пояснити, куди невблаганно рухаються Сполучені Штати, якщо Трамп продовжуватиме свою політику висміювання альянсів, ставлячи під сумнів міжнародні інституції та відмовляючись від основних принципів зовнішньої політики Америки з 1945 року. Найбільш застосовною теорією є теорія «балансу сили/загрози».

Читайте також: Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [4]

З 1945 року Сполучені Штати стали найпотужнішою і домінуючою економічною, військовою і політичною силою. Незважаючи на поділ світу на американську та радянську сфери впливу, США були однозначно домінуючою наддержавою. Історично склалося так, що коли з'являється гегемоністська держава, малі та середні країни формують короткострокові або довгострокові коаліції, щоб збалансувати цю наддержаву.

Проте країни не сприймали Сполучені Штати як загрозу, а радше як доброзичливого гаранта їхньої безпеки та демократії, а також світу, заснованого на «правилах». Це стало національною стратегією для більшості країн, коли після 1945 року біполярна структура міжнародної системи зробила Радянський Союз грізною загрозою, яку потрібно було врівноважити, і країни приєдналися до американців.

Незважаючи на свою величезну силу і здатність її демонструвати, Сполучені Штати не зіткнулися з балансуючою коаліцією навіть після розпаду Радянського Союзу. Існували ворожі ситуативні коаліції, такі як різні версії «осі зла» або нинішня «вісь опору», що складається з Ірану, Іраку, Сирії, Північної Кореї та недержавних терористичних організацій, таких як «Аль-Каїда» або «Ісламська держава».

Однак, окрім критики американської політики в різних регіонах або піддавання сумніву американські судження і розуміння конкретних конфліктів, не було жодного виклику її верховенству.

Читайте також: Спеціальна місія ООН для диктатур. Захистом путінських олігархів зайнялася білоруска з мандатом організації [5]

Міцна коаліція?

Починаючи з 1945 року, за часів як демократичної, так і республіканської адміністрацій, Сполучені Штати здійснювали владу за допомогою альянсів, багатосторонньої дипломатії та механізмів консультацій, інституціоналізованого співробітництва розвідок та застосування «м'якої дипломатії».

Оскільки Трамп грубо відходить від цих принципів і політики, союзники США будуть змушені переглянути свої можливості і відповідно скоригувати свою велику стратегічну позицію.

Організація та управління коаліцією, що балансує, вимагає не лише рішення, але й ресурсів і, що найважливіше, рішучого лідерства та політичного центру тяжіння. Неясно, чи існує таке лідерство на даний момент - принаймні, не в Європі - або що спільні знаменники, які поділяють Мексика, Данія і Філіппіни, є достатньо сильними, щоб створити міцну коаліцію.

Тим не менш, Трамп робить те, що він вміє найкраще: Вносить розбрат і потужний елемент невизначеності та тривоги, якого не було за останні 80 років. Це створить хаотичну, нестабільну, небезпечну міжнародну систему, в якій кожен буде сам за себе.

Справа не в тому, що система і місце Америки в ній не потребують змін. Вони потребують. Не можна сказати, що сумніви Трампа щодо тривалої і дорогої ролі Америки як головного виконавчого директора у світі безпідставні. Вони не безпідставні.

Так само обґрунтованими є вимоги Китаю, щоб міжнародна система і світовий порядок більш справедливо і точно відображали його могутність, так само як і питання про склад Ради Безпеки ООН.

Однак Трамп насправді не вирішує ці питання за допомогою послідовного плану. Незалежно від того, наскільки виправданою може бути його глибинна ворожість до світового порядку, він руйнує його в односторонньому порядку. Він застосовує грубе економічне залякування, як хуліган, що відбирає гроші на обід у дітей на дитячому майданчику, демонструючи квазіімперіалістичну гру м'язами, не пропонуючи альтернативної структури, окрім трансакційних торговельних балансів.

—

Автор:  Alon Pinkas [6] 

Оригінал: Trump's Intimidation of U.S. Allies Is Creating a Dangerous, Unstable World [7]

Переклав: Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос  [8]

Читайте також: 

• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [9]
• Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [10]
• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну [11]
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [12]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [9]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [13]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [14]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [15]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [16]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [17]