Ще раз про путінську людину

1.00

Нет

...Про те, чи співчувати «своїм» солдатам, сперечалися ще німецькі емігранти-антинацисти. І здебільшого так чи інакше жаліли їх. Бертольт Брехт у віршах, написаних 1942-го в Каліфорнії, уявляв себе серед німецьких солдатів, що гинуть у російських снігах.

Але написати «наш вермахт» йому не спало б на думку. І це не ставало для нього проблемою, бо мав альтернативу, з якою він міг себе ідентифікувати. Кожен із німецьких вигнанців загалом уявляв, з яких інтелектуальних та інституційних частин хотів би побудувати нову Німеччину на місці нацистського порядку.

А з чого будувати вільну та недержавну Росію, коли й якщо нинішнього режиму не стане? До яких національних цінностей можуть апелювати ті, хто заперечує режим Путіна, що стане в нагоді з запасів, які є в країні? Відповідь погана: не знадобиться буквально нічого...

Почнемо з «нашої армії» (так російських загарбників називали на російському ніби опозиційному телеканалі “Дождь” - прим. А). Згідно з передвоєнним опитуванням, саме армія – найшановніша установа в Росії (частка довіряючих - 61%).

Читайте також: Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [2]

Еволюція цієї установи в щось, придатне для служби країні та підпорядковане громадянському режиму, є абсолютно неймовірною.

Радянські та російські збройні сили – це армія, в якій за Сталіна маршали били генералів за службові недогляди, і в якій досі одні категорії рядових зазнають обов'язкових і постійних ритуальних принижень з боку інших категорій рядових. Популярні в армії декламації про «офіцерську честь» - це міркування людей, які не мають уявлення про жодну етику, крім мафіозної.

Насильство на окупованих територіях України є органічним породженням цього військового устрою. Воно не потребує наказів зверху і відбувається природним порядком. Механізмів, що йому перешкоджають, майже немає...

Уявлення про особисту відповідальність у цьому середовищі зустрічаються лише як виняток. Натомість звичайним є обурення тупістю військових начальників, поганим оснащенням та невмінням берегти солдатів. Поки цей гнів не виходить з-під контролю, він працює якраз на посилення армії. А у критичних ситуаціях, мабуть, здатний навіть і вийти з берегів та зруйнувати її разом із державною машиною. Але навряд чи допоможе створити альтернативний порядок...

Слідуючи далі за списком пріоритетів, бачимо на другому та третьому місцях інститут президентства (рівень довіри – 53%) та ФСБ (45%). Пропустимо їх, оскільки самодержавне президентство та спецслужби – стрижень чинного режиму, а ми тут зважуємо лише альтернативи. Далі йде церква (40%).

Відходу більшості італійців та німців від фашизму та нацизму в середині 1940-х допомогла початкова автономія від цих режимів Католицької та меншою мірою євангелічної церков. При всьому конформізмі духовенство не зливалося з режимами. Тому воно не розділило їхню долю і допомогло своїй пастві порвати з ними.

РПЦ таку роль відіграти не може. Якщо шукати аналогії, її можна порівняти хіба що з «німецькими християнами» («Deutsche Christen») 1930-х – течією серед німецьких протестантів, яке хотіло зробити духовенство частиною держапарату, а віровчення - «аризувати». Цей рух не зміг узяти гору і до кінця 1930-х майже зійшов нанівець.

Читайте також: «Православний тероризм» московського патріарха Кирила Гундяєва [3]

У Росії держцерковники конкурентів не мають. Патріархія функціонує як підрозділ президентської адміністрації, а своє віровчення РПЦ підлаштовує під поточні настанови режиму...

Головний путінський храм – це храм, у якому віруючі моляться на портрети переможного генералітету (зображення самого Путіна там теж було, але в останній момент його прибрали). Це храм війни, що трактується як джихад.

Такими є найпопулярніші інституції сьогоднішньої Росії. Можливість їх поєднати з якимось неімперським режимом є сумнівною.

Інші установи та суспільні практики є або муляжами, як парламенти всіх рівнів або «системні» партії, або складовими частинами російської «держави начальства».

Судова система зжила ідеї як самостійності, так і взагалі законності...

Корпоративна автономія та корпоративна етика зжиті повсюдно.

Шкільні вчителі зобов'язані вести щотижневі уроки конспірології та мілітаризму – «Розмови про важливе», а під час ритуальних виборів фальсифікувати звітність як члени виборчих комісій. Російське вчительство тепер стійко асоціюється з цими заняттями, а не з просвітництвом.

Читайте також: Культурний код Росії та кредо Достоєвського: колективна покора, індивідуальна розгнузданість [4]

Після початку війни практично всі вузівські ректори підписали «Звернення»: «Дуже важливо в ці дні підтримати нашу країну, нашу армію, яка обстоює нашу безпеку, підтримати нашого Президента, який прийняв, можливо, найскладніше у своєму житті, вистраждане, але необхідне рішення... Університети завжди були опорою державі...»

Прикладом розгрому історично потужної структури стала реформа Російської Академії наук (РАН). За радянської влади престиж Академії був дуже високий, а членство у ній давало відносну незалежність. У ході державного перевороту в жовтні 1964-го одним із головних звинувачень, висунутих Микиті Хрущову, була його сварка з Академією наук і намір її розпустити.

У роки перебудови кілька академіків, і особливо Андрій Сахаров, були політичними постатями першого ряду. Путін перетворив РАН на другорядну установу, главу якої регулярно виводять на публіку для принижених славослів'їв - не лише перед правителем, а й перед його придворними. Вибори у вересні 2022-го нового президента РАН були більш фіктивними, ніж будь-коли на пам'яті академіків, що живуть.

Читайте також: Унікальні архівні записи українських дисидентів попереджають про сьогоднішню Росію [5]

За масштабами втрат, завданих просунутими професійними групами в Москві, С.-Петербурзі та, щонайменше, в інших мегаполісах, події 2022 року нагадують наслідки терору кінця 1930-х, хоча й без загиблих.

Той шар, який понад тридцять років був рушійною силою найважливіших внутрішніх подій, від горбачовської Перебудови до масових вуличних протестів навальністів у 2017-му – 2021-му, якщо й не зовсім зник, то драматично зменшився та впав у апатію. Росія стала одноріднішою і ще менш вестернізованою країною...

Росіяни, які живуть зараз, бачили падіння радянської імперії, а потім послідовне обвалення трьох проєктів національно-державного будівництва Росії.

Читайте також: "Росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість". Якими були такими й залишились [6]

Перший із цих проєктів, проєкт Єльцина – Гайдара, зазнав невдачі ще у 1990-х, але його фінал відбувся лише зараз. Розпорядники ідейної спадщини Єгора Гайдара, системні ліберали та технократи, які стоять на чолі російської економіки, навіть не спробували запобігти війні. А коли вона почалася, показали себе справжньою опорою путінського режиму. Поки генерали-невдахи програвали кампанії, блискучі менеджери Центрального банку та Міністерства фінансів організували у тилу щось схоже на економічне диво.

Другий проєкт, авторитарна модернізація, здійснювався у першу половину правління Путіна і на початок 2010-х повністю виродився.

І третій проєкт Навального був розгромлений на початку 2020-х ще на ранній стадії, при перших спробах спертися на місцеві інтереси та висунути соціальну доктрину.

Войовнича імперська реставрація виявилася сильнішою і життєздатнішою за всі ці старання надати Росії вигляду сучасної країни.

Сьогодні треба визнати, що імперія середини 1980-х, напередодні горбачовської Перебудови, була інституційно краще підготовлена до радикальних змін, ніж сьогоднішня путінська Росія. Установи були самостійнішими, ніж зараз. Професійні групи твердіше зберігали свою етику, хоч би якою ця етика не була. І свідомість пересічної людини не була в такій гармонії з імперськими реаліями, як зараз.

Типаж путінськогої людини, який заслонив і заглушив усіх інших і задає тон у сьогоднішній Росії, дуже стійкий. Він не цікавиться величиною свого прибуткового податку (ПДФО) і тим, до яких бюджетів цей податок перераховується, т.к. ПДФО платить його наймач. Зате він знає, добрий чи поганий був Сталін. Він уявлення не має, у чому полягають інтереси його рідного міста, зате охоче розповість про патріотичні вуличні свята та ходи «Безсмертного полку». Йому незрозуміло, чому не можна вторгатися в Україну, але він дуже обізнаний у підступності «англосаксів». Він абсолютно адекватний, коли йдеться про побутові справи, і починає виглядати божевільним, варто заговорити з ним про щось громадське.

Така Росія, з Путіним чи без Путіна, може втомитися від війни та змусити владу призупинити її. Імперія здатна невизначено довго жити у застої, але не гарантована ні від переворотів, ні від некерованого розпаду. Але найважче уявити її швидку еволюцію у щось сучасне, не охоплене державними маніями. Сьогоднішня Росія як країна зовсім не готова до цього.

—

Сергей Шелин [7], опубліковано на сторінці автора у Фейсбук [8]

Рисунок: Альоши Ступіна [9]

В тему: