Що «нацарювали» народні обранці за довгих шість років: скандали, кримінал, зрада

1.00

Нет

21 липня 2025 року виповнюється шість років обрання ІХ скликання Верховної Ради України. За рівнем скандальності і криміналізованості це скликання можна по праву назвати збором блатних і ватагою злиднів.

Взагалі-то якщо вдаватися до всіляких теорій змови, то це скликання видається таким собі реваншем запізнілих злодюжок, котрі прибігли дограбовувати країну, і в своєму егоїстичному прагеннні останнього хапка вони, напевне, не розраховували на подальше існування країни в нинішньому вигляді, що гарантувало б уникнення відповідальності за заподіяне.

Найголовніше політичне угруповання ІХ скликання — фракція партії «Слуга народу» — фактично стало дзеркалом парламентської патології.

Інколи здається, що всіх цих «слуг» відбирали у кремлі, а не в Києві, тому що більш неповносправної публіки у політичному відношенні годі було уявити, і в’їхали вони у парламентський рай фактично на горбу Зеленського, що передбачало рабську покірність і поштиве служіння особисто Зеленському.

Втім парламентське кріпацтво витерпіли не всі, дехто вже невдовзі запросився на волю.

Читайте також: Єрмаковсько-президенстька республіка [2]

«Офісно-президентська республіка»

Отже, за результатами виборів ми отримали наступну структуризацію, починаючи з 29 серпня 2019-го у Раді виникли наступні фракції: «Слуга народу», «Європейська Солідарність», «Батьківщина», «Голос», ОПЗЖ, а також групи «За майбутнє» і «Довіра».

Станом на серпень-2024 у сесійній залі працювали 401 депутат проти номінальних 450 — рекордно низька наповнюваність. Враховуючи те, що на окупованих територіях вибори провести було неможливо, за результатами виборів представництво окупованих регіонів у Раді не було забезпечене, але пропорційна частина — партійні списки — якраз була виконана на всі 100%.

З 1 січня 2020 р. нардепи втратили недоторканність, що підвищило можливість притягнення до відповідальності, і це дещо міняло характер парламентської діяльності, депутат ставав вразливішим, особливо щодо антикорупційних розслідувань.

Парламент із 29 серпня 2019-го по липень 2025-го провів 414 засідань (363 пленарні, 51 позачергове). Після 24 лютого 2022 р. перейшов на формат тривалого «одного пленарного засідання».

За повномасштабної війни монобільшість «Слуги народу» лише 16 разів могла ухвалити рішення самостійно, хоча формально тримала більшість моноблоку. Лише 14% голосувань за п’ять років забезпечені винятково «слугами».

До того ж, виникла особлива конструкція влади, коли за мовчазної згоди депутатського корпусу Зеленський і його «5-6 ефективних менеджерів» фактично узурпували владу, перенісши центр виконавчої гілки влади на Банкову.

Конституція була зґвалтована, і в народі державний устрій країни почали називати «офісно-президентська республіка», замість прописаної в Конституції парламентсько-президентської.

Під це, власне, і був усунутий з посади голова ВРУ номер один списку «Слуги» Дмитро Разумков. Взагалі-то в цих діях є всі ознаки конституційного заколоту, але жодна профільна інституція не ризикнула ревізувати дії Зеленського.

І це дозволяло існувати урядові без жодної програми і без обов’язкової звітності перед Верховною Радою, до того ж старе роз’яснення КСУ про те, що формалізована більшість потрібна лише на період формування керівних органів Ради, створювало обставини парламентського і кабмінівського безсилля перед Банковою.

Тож складається враження, що частина депутатського корпусу заходилася займатися пошуками «підножного корму». Оскільки до мільярдних схем «великого будівництва» мало кого допускали, тож почали тирити по дріб’язку.

Звідси й образ ІХ скликання як поєднання блатних і злиднів. Оцінімо персонажів, що потрапили в найбільш медійно розкручені кримінальні випадки.

Читайте також: "За останні роки Україну де-факто перетворили на офісно-президентську республіку, що суперечить Конституції" [3]

Хто сів, хто втік

Загалом понад 50 депутатів IX скликання фігурували в кримінальних провадженнях; із них 12 уже мають вироки (зокрема за держзраду, хабарництво, порушення декларацій).

За період скасування «недоторканності» з 2020 року 33 депутати підозрюються у корупції, з-поміж них 6 — із фракції «Слуга народу» (наприклад, Гунько, Юрченко, Кузьміних, Марченко, Одарченко). 13 депутатів — підозри в злочинах проти нацбезпеки; найбільше — серед колишніх членів ОПЗЖ.

Читайте також: Народний депутат Гунько отримав підозру [4]

Анатолій Гунько

Окремо: давно відомий вирок за держзраду Іллі Киві, вирок Трухіну за пропозицію хабаря й угоду, Одарченко — втеча до Румунії з вироком за криптовалютний хабар. Багато підозр було анульовано за вичерпанням термінів давності або через «каяття» (наприклад, нардепи Гевко, Камельчук, Колісник тощо).

У РБК-Україна нарахували щонайменше 54 підозри депутатам, зокрема 12 — за держзраду та щонайменше 25 — за хабарництво; а вироки, які винесені судами, переважно стосуються тих, хто за сприяння самої влади успішно залишив країну: Медведчук, Козак, Волошин, Деркач, Одарченко.

Читайте також: Фракція хабарників та рєшал. Хроніка підозр та скандалів "слуг народу" [5]

Андрій Одарченко

До того ж, частина депутатів ОПЗЖ успішно залишили країну напередодні агресії рф і успішно собі загніздилися як не у Відні,то у Швейцарї (Новинський).

Аналізуючи трансформацію Ради за шість років існування, варто пофракційно проаналізувати «кримінальність» чи «скандальність» депутатського корпусу, адже чесання під загальний гребінь — непродуктивне.

А ще, наприклад, скандальність Мар’яни Безуглої, [6] котра у своїх заявах нічим не відрізнялася від фігуранта справи про зраду Євгена Шевченка, колишнього співфракційника Безуглої, не призвела до відкриття щодо неї справи зі звинуваченням у державній зраді. Такі-от подвійні стандарти.

Читайте також: Контроверсійна депутатка Мар’яна Безугла майже щодня в центрі скандалу [7]

Але коли ми бачимо нібито коректні результати аналізу «кримінальності» по фракціях, то в «Європейській Солідарності» це в основному наклепані під копірку проти п’ятого президента Петра Порошенка, політично мотивовані справи.

Тепер — пофракційний аналіз скандалів і кримінальності.

Читайте також: Історія хапуги-депутата про якого давно знали, але дивились крізь пальці на його оборудки [8]

«Слуга народу» (СН)

Найбільша у Раді фракція: приблизно 9,8% депутатів мають кримінальні підозри, включно з приблизно 13% за корупцію.

Скандали. Антон Поляков та Анна Скороход були виключені за кнопкодавство, критику дисципліни, лобіювання (Скороход) та прослуховування Корявченкова («плівки Юзіка»). Богдан Яременко у жовтні 2019-го потрапив у секс-скандал, обговорюючи в залі платні послуги повії — фракція не покарала офіційно. Юрченко: ДТП+наркотести+напад на іншого водія — інспекції не довели, але спікери вимагали мандат. ДТП були ще у Богуцької і Гевка.

У 2023-му виключили за відпочинок під час воєнного стану Миколу Тищенка, Богдана Торохтія, Анатолія Гунька (останнього затримали за хабар). Після виключення низка колишніх «слуг» приєдналась до депутатської групи «Відновлення України» (між іншими Гунько, Юрченко, Марченко) — саме ця група втримала 17 депутатів, необхідних для існування формального об’єднання.

Читайте також: Ви воюйте, а ми ходу. Як депутати тікають з України від війни прикидаючись волонтерами [9]

ОПЗЖ (Опозиційна платформа — За життя)

Найгірші показники: 27% депутатів мали кримінальні підозри, багато втекли за кордон (Медведчук, Волошин, Деркач, Кузьмін). Шуфрич продовжує перебування в СІЗО СБУ.12 депутатів підозрювали в держзраді; кілька — уже за межами України, втікачі позбавлені мандатів.

«Довіра» (депутатська група)

24% депутатів під кримінальною підозрою, займає друге місце за частотою справ після ОПЗЖ. Участь в створенні ТСК разом із СН і «Батьківщиною», їхню діяльність іноді критикували як «ширму».

«Європейська Солідарність»

18,5% депутатів підозрювались у порушеннях — менше, ніж у «Довіри» чи ОПЗЖ. Очевидно, представники Руху ЧЕСНО механічно порахували цей відсоток, бо справи проти Порошенка вигдядають як політичне переслідування.

«Батьківщина»

12% депутатів — під кримінальною підозрою, деякі — у смертельних ДТП (наприклад, Андрій Ніколаєнко) або хуліганстві.

«Голос» та група «Справедливість»

У фракції «Голос» відсутні офіційно кримінальні підозри, найчистіша позиція за всіма рейтингами, і це свідчення того, що кримінальні справи проти колишнього члена списку «Голосу» Рустема Умєрова вже перейшли на баланс уряду.

Скандали з оборонними закупівлями під час війни нагадують також про те, що без відмашки з Банкової навряд чи хтось мав би доступ до МОУ. А особливо — нелояльні до режиму Зеленського. Тут маємо з чинних депутатів двох фігурантів, але про рівень їхньої особистої задіяності судити тяжко, це лише медіазасвітки, а не реальні розслідування. За інформацією «Радіо «Свобода», Геннадій Касай («Слуга народу», оборонний комітет) фігурує не лише в історії з контрафактними куртками.

Його помічник Дмитро Пархісенко підозрюється у розкраданні приблизно 27 млн грн під час закупівлі авіаційних шин для бойових літаків. САП і НАБУ завершили розслідування; суд вже обрав запобіжний захід для Пархісенка. Ім’я нардепа не розголошується офіційно, але справа пов’язана з Касаєм.

Окрім цього, журналісти «Схем» фіксували придбання на близько 37 млн грн нерухомості в Дубаї родичами Касая під час війни, що викликає питання щодо походження коштів, зокрема з оборонних контрактів.

Також Суспільне називало ще одного фігуранта закупівель для МОУ — Сергія Таруту (фракція «Батьківщина»). У 2022—2023 роках він фігурував у скандалі щодо закупівель кулеметів та оборонного обладнання через компанії-прокладки, що укладали угоди з «Львівським Арсеналом», — за участю представників державних виробників та бізнесу, приховано пов’язаних з депутатом.

Озвучено, що дискусії й незрозумілі домовленості відбувались в офісі, зареєстрованому на компанію Тарути в Празі, під час переговорів з постачальниками оборонної продукції — обсяги закупівель і суми залишаються під слідством.

Читайте також: Суркіс, Льовочкін, Мамка, Мамоян: список нардепів - ворогів народу України, які не підтримали заборону РПЦ [10]

«Який народ, такі й політики»?

Є такий іронічний вислів — «який народ, така поліція», і враховуючи те, що прості поліцейські самі є народом, то це твердження видається цілком реалістичним. Але чи можна сказати — «який народ, такі й політики»?

Навряд чи. Поліцейський, маючи маленьку владу, може спотворюватися до невпізнаваності, але ж політики, особливо правляча партія, не опозиція, дуже часто втрачають людську подобу.

Згадати хоча б іще одного «слугу», Миколу Задорожнього, котрий тупо вимагав відкат із коштів на відновлення водопостачання у визволених від російської окупаціі районах Сумщини.

По суті, це ще одне пограбування вже пограбованих. Але жодних серйозних політичних наслідків влада з подібних випадків так і не зробила. Верховна Рада ІХ скликання виявилася тією моральною призмою, через яку жертовність і героїзм тих, хто пішов воювати — Лозінський, Костенко («Голос»), Рудик, Юраш («Слуга народу») — волонтерство Порошенка, переслідування його соратників, стали ще більш цінними для суспільства на тлі брехні і ницості, яка під час війни у всій повноті поперла з політичної «тусовочки», приведеної в Раду Зеленським.

—

Володимир ЦИБУЛЬКО, опубліковано у виданні "Україна Молода" [11]

Читайте також: